Право – особливий вид соціальних норм

ПРАВО – ОСОБЛИВИЙ ВИД СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І СУТЬ ПРАВА

Нормальна життєдіяльність суспільства і держави можлива лише за умов упорядкованості суспільних відносин. Кожне суспільство, кожна держава здійснює регулювання і охорону суспільних відносин за допомогою соціальних норм - загальних правил поведінки людей у суспільстві. До соціальних норм відносять:

- звичаї, традиції – це правила поведінки, що історично склались і увійшли у звичку людей. Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами поведінки ніж звичаї. Наприклад, святкування Нового року – це традиція; а проводи на службу у Збройні сили – звичай;

- релігійні норми – це правила поведінки, що містяться у релігійних джерелах (Біблія, Коран, Тора та ін.);

- норми моралі - це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне і негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішншм переконанням і силою громадської думки;

- корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей;

- юридичні (правові) норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, що охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Порівняльна таблиця правових та соціальних норм

 

Правові норми	Інші соціальні норми
1) виникають разом із державою, встановлюються чи санкціонуються нею;	1) існують у будь-якому суспільстві, встановлюються суспільством;
2) виражають волю домінуючої частини суспільства;	2) виражають волю різних верств населення;
3) існують у системі;	3) діють безсистемно;
4) формально визначені;	4) позбавлені формальної визначеності;
5)забезпечуються державним примусом.	5) забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

 

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

У системі соціальних норм право посідає провідне місце. Воно грає найважливішу роль в організації громадського життя і регулюванні поведінки людей.

Питання про те, що таке право, у чому його сутність традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. З часом уявлення про те, що є право, мінялося. Так, для Аристотеля право - це політична справедливість, для середньовічних учених - божа воля, для Ж.Ж. Руссо - загальна воля і т.д.

Повсякденні уявлення про право найчастіше пов'язані з визначенням права в суб'єктивному смислі.

СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО (чи право в суб'єктивному смислі) - це право, що належить конкретній особі, тобто надана даній особі законом можливість певного варіанта поведінки в певних правовідносинах.

Воно забезпечує учасникам правовідносин певну міру свободи дій. Наприклад, закріплене Конституцією право кожного громадянина на освіту означає можливість кожного громадянина одержати як середню освіту, так і вищу, в залежності від здібностей і бажання.

Суб'єктивне право може бути реалізовано тільки в у правовідносинах, тому що праву однієї особи завжди повинен відповідати обов'язок іншого учасника правовідносин. Існування прав без обов'язків чи навпаки неможливо. Однак, на відміну від суб'єктивного права, що представляє собою можливість вільного вибору визначеного варіанта правомірної поведінки, юридичний обов'язок припускає належну (необхідну) поведінку, встановлювану законодавством і забезпечувану державою.

У залежності від того, як розглядають право: як сукупність правил, що поширюються на невизначене число осіб, чи як можливість поведінки конкретної особи, розрізняють поняття об'єктивного і суб'єктивного права.

Професійне розуміння права практикуючими юристами звичайно базується на визначенні права як сукупність правил поведінки (право в об'єктивному смислі), що виходять від держави.

ОБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО - це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки, виражених у системі юридичних норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

 

Наукове визначення права таке.

ПРАВО - це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечуваних нею правил поведінки, що тісно між собою пов’язані та регулюють суспільні відносини між людьми.

Право формально закріплює міру свободи, рівності і справедливості відповідно до суспільних, групових і індивідуальних інтересів (волею населення країни). Воно забезпечуються всіма мірами легального державного впливу аж до примусу.

ОЗНАКИ ПРАВА:

1. Нормативність права. Нормативність означає, що право представлено нормами - правилами поведінки, що визначають права і обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність.

2. Загальний характер. Право регулює відносини не між якимись конкретними особами, а між будь-якими особами, що вступають у ці відносини.

3. Загальнообов'язковий характер. Положення права повинні сприйматися як безумовний посібник до дій (чи стримуванню від певних дій). Воно не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

4. Є мірою, масштабом свободи і поведінки людини. У своїй сукупності регулює відносини між людьми. Здійснення природних прав кожної людини обмежено лише тими межами, що забезпечують іншим членам суспільства користування цими ж правами.

5. Державна забезпеченість. Право стає обов’язковим лише тоді, коли воно установлюється чи санкціонується уповноваженим на те суб’єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що подаються до розроблення, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. Установлення права означає підготовку і прийняття органами держави правових норм. Санкціонування права - це затвердження, реєстрація, надання дозволу на загальнообов’язковість уже існуючих соціальних норм. Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, а також застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

6. Має внутрішню форму. Правові норми тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути (наприклад, інститут права власності в цивільному праві), правові галузі (трудове, цивільне, кримінальне) та інші частини системи права.

7. Має формальну визначеність. Правила поведінки закріплені в нормативних актах та інших джерелах права. Формальна визначеність права характеризується тим, що норми права виражаються в законах, інших офіційних джерелах і відрізняються чіткістю й однозначністю велінь, що містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.

 

Право не тотожне закону. Законодавство виступає однією з форм вираження права. Закон (інший нормативний акт держави), що не відповідає ідеям права, його природі, цінностям і пріоритетам особистості, може у встановленому порядку визнаватися недійсним і, отже, у цьому випадку він не є правом.

ФУНКЦІЇ ПРАВА

ПРАВОВІ НОРМИ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, СТРУКТУРА ТА ВИДИ

ВИДИ ПРАВОВИХ НОРМ

Залежно від галузі права:

- конституційні;

- цивільні;

- кримінальні;

- адміністративні;

- трудові та ін.

За характером диспозиції:

- диспозитивні (регулятивні) норми наділяють суб'єктів суспільних відносин певними правами й обов'язками. Вони норми містять розпорядження, що надають учасникам суспільних відносин права і визначають обов'язки, що покладають на них. Тим самим їх поведінка регулюється як би прямо;

- імперативні (охоронні) встановлюють і регламентують міри юридичної відповідальності й інші примусові міри захисту суб'єктивних прав. Регулювання поведінки людей здійснюється як би побічно. Це кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративні і дисциплінарні норми.

За функціями у правовому регулюванні:

- матеріальні (наприклад, норми кримінального, цивільного, адміністративного права);

- процесуальні (кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні, адміністративно-процесуальні).

ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА

ОЗНАКИ ЗАКОНУ

1) закон видається, змінюється або скасовується виключно спеціальним органом законодавчої влади (ВРУ);

2) підзаконні нормативно-правові акти повинні прийматись відповідно до законів;

3) у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону;

4) закон регулює найбільш важливі суспільні відносини.

 

СИСТЕМА ПРАВА

ПРАВО – ОСОБЛИВИЙ ВИД СОЦІАЛЬНИХ НОРМ