Короткі відомості з теоретичної частини роботи

Тарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів фінансово-економічного характеру, що впливають на економічні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, перешкоджаючи проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товарних позицій застосовуються класифікації, розроблені 00Н. Іншими словами, митний тариф є систематизованим переліком мита.

Функціями митного тарифу є: 1) захист національного товаровиробника; 2) сприяння розвитку національного виробництва та експорту; 3) одержання торгово-політичних уступок від партнерів; 4) контроль за проходженням товарів через кордон; 5) фіскальна.

Цілі митного тарифу: -раціоналізація товарної структури імпорту та експорту; -підтримка раціонального співвідношення імпорту та експорту товарів, валютних доходів та витрат на території країни; -створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва та споживання товарів в країні; -захист економіки країни від несприятливого впливу іноземної конкуренції; -забезпечення умов для ефективної інтеграції країни до світової економіки.

Тарифне (митне) регулювання передбачає введення певних видів мит і розглядає та надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як: -випуск для вільного обігу; -реімпорт; -транзит; -митний склад; -вільний склад, магазин безмитної торгівлі; -переробка на митній території; -тимчасовий ввіз (вивезення); -вільна митна зона; -переробка поза митною територією; -експорт; -реекспорт; -знищення; -відмова на користь держави.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи. Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару. Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві та більше ставок мита. Як правило, найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори та угоди і (це особливо важливо), яким надано режим найбільшого сприяння.

Кожна держава має національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу, яка одержала назву Брюссельська товарна номенклатура. Відповідно до неї в основу уніфікації було покладено поділ товарів за виробничим принципом, а сама номенклатура містила 21 розділ та 99 більш вузьких угрупувань для опису товарів. Але, незважаючи на існування певних єдиних міжнародних номенклатур для статистичних і тарифних цілей, з різних причин один товар у рамках однієї міжнародної угоди міг бути віднесеним до кількох угруповань у ході руху до кінцевого споживача. Такий перебіг подій завдавав певні збитки споживачам і виробникам товарів.

Водночас зростання обсягу і значення міжнародної торгівлі, тенденція до уніфікації і стандартизації зовнішньоторговельної документації, необхідність обміну статистичними даними поставили питання щодо розробки єдиного міжнародного документа, який установлював би чіткі і деталізовані правила класифікації товарів.

Використання зазначеного класифікатора стало новим етапом у подальшому розробленні й стандартизації систем (товарів), що класифікуються з урахуванням максимального кола інтересів. За цією схемою нині встановлені митні тарифи Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії й інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки. Рівень митних ставок, як правило, зростає мірою підвищення рівня обробки, науко- і техномісткості: сировина оподатковується низьким митом або взагалі не оподатковується, техномісткі готові товари і послуги оподатковуються високим митом.

Мито - це податок, що стягається у зв'язку із ввозом іноземного товару до країни і при випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, ввезеного до країни, і створює різницю в ціні того самого товару на світовому ринку та у межах даної країни.

Мито в тарифі встановлюються двома методами. Один із них - це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається митом від ціни, або адвалерним. Інший метод - це установлення розміру мита безпосередньо в грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу або штуки товару. Мито, виражене у такий спосіб, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах застосовуються обидва види мита. Проте адвалерні і специфічні мита по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. У разі підвищення цін на зовнішньому ринку ефективнішим є адвалерне мито, у разі зниження - специфічне. У сучасній митній політиці розвинених країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерного мита у тарифах.

Існує практика уніфікації методів визначення митної вартості товарів (згідно з Брюссельською конвенцією 1950 р. про створення Ради митного співтовариства та першого її установчого засідання у 1953 р.). Відповідно до цієї конвенції адвалерне мито стягується з так званої "нормальної" ціни товару. Це ціна, що існує в момент подання митної декларації, і включає всі витрати на доставляння товару до кордону. За походженням мито може бути автономним або конвенційним (конвенціональне). Автономне мито стягується за рішенням державної влади певної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито встановлюється в процесі укладання угоди або договору з іншою країною і фіксується в цьому договорі. Воно не може змінюватися протягом терміну його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу, коли договори, за якими вони були надані, припиняють свою дію.

Особливими видами мита вважаються: 1) спеціальні мита; 2) антидемпінгове і 3) компенсаційне. Спеціальні мита - застосовуються у випадках недобросовісної конкуренції та загрози національним товаровиробникам подібної продукції; як відповідна міра на дискримінаційні дії іноземних держав.

Антидемпінгове - застосовується при імпорті товару за демпінговими цінами. Компенсаційне - застосовується при імпорті товару, при виробництві якого прямо або непрямо використовувались субсидії. Класифікація видів мита наведена в табл. 1.

Таблиця 1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ МИТА

Критерії	Види мита
Метод нарахування	Адвалерне
Специфічне
Комбіноване (змішане)
Походження	Автономне
Конвенційне
Напрямок	Експортне
Імпортне
Час дії	Автономне (генеральне)
Тимчасове
Сезонне
Кількість ставок для одного товару	Просте: адвалерне специфічне
Складне: комбіноване

Митне регулювання – пряма функція держави, елемент макроекономічного впливу. Але збільшується роль мегаекономічних інститутів, які змушують державні органи виконувати статутні зобов’язання. Митна регламентація підрозділяється на тарифні й нетарифні засоби. Тарифні засоби пов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

1. Заборона експорту чи імпорту.

2. Кількісні обмеження, зокрема:

1) Квотування – визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та інше) у таких формах: – глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера; – групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн; – індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера; – антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна квоти.

2) Ліцензування – обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій: – генеральна з дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни без обмеження кількості угод; – глобальна без обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно; – автоматична, яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера; – разова (індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.

Механізм розподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами: – аукціон; – система явних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД; – розподіл на позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.

3) Так звані «добровільні» обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв’язку з небезпекою більш негативних бар’єрів.

3. Прихований протекціонізм, зокрема: 1) державні закупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшенням ринкової ніші імпортної продукції; 2) вимоги про обов’язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робоча сила, транспортні засоби та ін.); 3) технічні бар’єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконанням санітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил техніки безпеки та ін.; 4) антидемпінгові засоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції за заниженими цінами; 5) податки й збори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетину кордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформлення документів.

4. Фінансові заходи підтримки національних експортерів, зокрема: 1) субсидії національним експортерам у таких формах: – прямі, що заборонені СОТ; – непрямі через надання податкових пільг, переваг при страхуванні та інше; – внутрішні, найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуванні національних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземними постачальниками; 2) експортне кредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитування імпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни; 3) обов'язковий імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести у власний банк перед закупкою іноземного товару; 4) стимулювання демпінгу при експорті й антидемпінгові процедури при імпорті.

Мито – обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті, експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни.

Мито виконує три функції:

– фіскальну як стаття доходів державного бюджету; – протекціоністську (захисну) для захисту національних виробників і стримування імпорту; – балансувальну для недопущення небажаного експорту товарів, якщо

внутрішні ціни нижче світових.

Класифікація мита за певними критеріями:

1. За складністю встановлення:

– прості (одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження; – складні (багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежно від країни походження.

2. За об'єктом нарахування:

– експортні; – імпортні; – транзитні.

3. За методом нарахування:

– адвалорні з відсотковим нарахуванням до митної вартості; – специфічні з абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості; – комбіновані (змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).

4. За характером дій:

– сезонні; – антидемпінгові при імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера; – компенсаційні при встановленні факту отримання субсидій в країні експортера, що веде до зниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.

5. За походженням:

– автономні, які встановлюються в однобічному порядку; – конвенційні з встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.

6. За розміром:

– максимальні для товарів з країн, з якими відсутні домовленості; – мінімальні для товарів з країн, з якими діє режим найбільшого благосприяння; – преференційні для окремих товарів чи з окремих країн.

7. За типом ставок:

– постійні без змін протягом встановленого періоду; – змінні з нестабільним рівнем, що коригується залежно від динаміки світових цін, рівня субсидій та інших обставин.

8. За засобом нарахування:

– номінальні, або вказані в тарифі; – ефективні або реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжні компоненти (вузли, сировина та ін.).

Таким чином, митне регулювання об'єднує тарифні й нетарифні засоби державної діяльності, яка може стимулювати чи стримувати експорт, імпорт і транзит.

Митне регулювання в Україні ґрунтується на таких нормативно-законодавчих актах:

1) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненням та змінами.

2)Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

3) Закон України «Про єдиний збір, який стягується в пунктах пропуску через

митний кордон України» від 4.11.1999 р.

4) Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від

23.09.1994 р. з доповненням та змінами.

5) Декрет Кабміну України «Про квотування і ліцензування експорту товарів

(робіт, послуг)» від 12.01.1993 р. з доповненнями та змінами.

6)Постанова Кабміну України «Про ставки митного збору» від 27.01.1997 р. з

доповненнями і змінами

Державним органом, який здійснює митний контроль, є Державна митна

служба України.

Порядок руху товарів та інших предметів через митну територію держави регулює Митний кодекс України. Митний контроль здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки необідних документів митного огляду транспортних засобів, товарів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які перетинають митний кордон, а також в інших формах.

Митний контроль може доповнюватися ветеринарним, фітосанітарним і екологічним (зокрема радіологічним і хімічним) контролем. Товари, транспортні засоби та інші предмети, що перетинають митний кордон, підлягають обов'язковому декларуванню. Декларування здійснюється шляхом заяви даних про мету переміщення товарів, їх якісні характеристики, які необхідні для митного оформлення і контролю.

Юридична або фізична особа, яка здійснює декларування, є декларантом. Декларант може бути представником сторін договору чи являти собою третю сторону. Документом, який концентрує дані про товар, транспортний засіб, мету руху через митний кордон, є вантажна митна декларація (ВМД), порядок надання, оформлення і використання якої регламентований «Положенням про ВМД» і затверджений постановою КМУ від 9.06.97 р. № 574 з доповненням і змінами.

До митних платежів, що підлягають сплаті на митниці, відносяться:

– мито; – митні збори; – єдиний збір, який стягується у пунктах пропуску через державний кордон України; – акцизний збір; – податок на додану вартість (ПДВ).

Суб'єкти ЗЕД зобов'язані бути на обліку в митному органі за місцем державної реєстрації згідно з «Порядком ведення обліку суб'єктів ЗЕД у митних

органах», затвердженим наказом Державного митного комітету України від 31.05.1996 р. № 237. Декларування товарів, як правило, здійснюється на митниці за місцем реєстрації. Але за особливих обставин декларування можливе в інших митницях на підставі листа-узгодження згідно з «Порядком митного оформлення товарів на митницях не за місцем обліку суб`єктів ЗЕД», затвердженим наказом Державної митної служби України від 5.07.2001 р., № 454.

6. Зміст і послідовність виконання завдань:

6.1.Вирішення тестових завдань,

6.2.Вказати на поставлені запитання стосовно даної теми (Правильно / Неправильно, Так/Ні)

6.3.Вирішити сутиаційні задачі,

6.4. Розроблення Power Poin презентацій для закріплення теми!!!!

 

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Оптимальний митний тариф малої країни:

Ú а) позитивний та більше тарифу великої країни;

б) позитивний та менше тарифу великої країни;

в) дорівнює нулю;

г) від’ємний.

2. Митні збори сплачуються:

а) у національній валюті

Ú б) у національній та іноземній валюті

в) в іноземній валюті

г) в конвертованій валюті

3. Дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж: певного часу з визначенням його загального обсягу - це:

а)відкрита ліцензія.

б)генеральна ліцензія.

в)індивідуальна квота.

г)разова ліцензія.