Кожна цитата неодмінно супроводжується посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.

Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетів, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на „дайджест” чи хрестоматію „розумних ідей” попередників.

Засоби текстового зв’язку в науковій праці. Для вираження тієї чи іншої мовленнєвої функції використовуються різні мовні засоби. Часто в науковому тексті вони виконують роль кліше, якими зручно користуватися при конструюванні тієї чи іншої думки.

Послідовність викладу можна передати такими словосполученнями: по-перше, по-друге, по-третє; з одного боку, з іншого боку; насамперед, передусім, спочатку; також, тепер, даної, водночас; нарешті, на закінчення, наостанку.

Ступінь вірогідності повідомлення: очевидно, безумовно, без сумніву, безперечно, напевне, певно, певна річ, звичайно, (як) відомо, мабуть.

Послідовність у часі: спочатку, потім, тепер, насамперед, перш ніж, після того як, одночасно, наприкінці.

Причина і наслідок, умова і наслідок: оскільки, тому, відтак, таким чином, отже, внаслідок, в результаті, поза як; завдяки тому, що; у зв’язку з тим, що; через те, що; зважаючи на те, що, з огляду на те, що; з огляду на викладене вище; це залежить від того, що.

Зіставлення, протиставлення: так само, як і; як.., так і; проте, але, навпаки, в той самий час, однак, втім.

Доповнення, уточнення: водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як-от, цебто, разом з тим, точніше, зауважмо.

Узагальнення, висновок: отже, таким чином, відтак, узагальнюючи сказане; з розглянутого можна зробити такі висновки; зважаючи на викладене вище, звідси, звідси висновок, підсумовуючи.

Ілюстрація до сказаного: наприклад, так, проілюструємо це на; наведемо (подамо) кілька прикладів, опишемо кілька випадків, коли.

Перехід до нової думки: перейдемо до, ще одне, розглянемо.

Скорочення. Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см – сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. – дивись, напр. - наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. – село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція (при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифр і).

Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Перевірити написання скорочень можна за ДСТУ 3582-97 „Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі” (затверджено наказом Держстандарту України 4 липня 1997 р.).

Переноси тексту. При підготовці рукопису слід дотримуватися правил переносу відповідно до „Українського правопису” (К., 2004). Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

1) переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т. Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський).

2) роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д., вид-во, т-во тощо.

3) відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см). Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити (1917 // рік, 115 // гектарів).

4) Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му);

5) розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, МАГАТЕ, НТШ, пед-рада, а не пе-драда);

6) залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф ();

7) розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук (ра-джу, а не рад –жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний);

8) відривати одну букву від кореня, префікса (роз- вивати, а не ро-звивати);

9) залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування);

10) залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починається речення;

11) переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що заривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Нумерація.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають у науковому тексті арабськими цифрами без знака №. Як правило, у дисертаціях нумерація сторінок проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці, в авторефератах дисертацій – по центру сторінки.

Такі структурні частини монографій, дисертацій, курсових, бакалаврських, магістерських робіт, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.

Нумерації підлягають розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Номер розділу ставиться після слова „Розділ”, без крапки, назва розділу починається з нового рядка. Наприклад:

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу: спочатку зазначається номер розділу, через крапку подається номер підрозділу, ставиться крапка (1.1. – перший підрозділ першого розділу), вказується назва підрозділу. Наприклад: 1.1. Від конспекту до дисертації.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається послідовно: з номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставиться крапка (1.1.1. Науково-популярний реферат). Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації і таблиці подаються у науковому тексті безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Якщо вони розміщені на окремих сторінках, то цю сторінку нумерують на загальних підставах.

Ілюстрації позначають словом „Рис.” або „Мал.” і нумерують послідовно в межах розділу за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка (наприклад, Рис. 1.2 – другий рисунок першого розділу). Далі може вказуватися назва рисунка чи розміщуватися пояснювальний підпис.

Подібним чином нумеруються і таблиці; їхня назва подається вгорі над таблицею. Наприклад: Таблиця 1.2. Зростання активності населення під час виборів.

При перенесенні таблиці на іншу сторінку над іншими частинами вказують: „Продовж. табл.” і вказують її номер.

Таблиці. Цифровий матеріал, який використовується у науковому дослідженні, часто подається у вигляді таблиць. Над кожною таблицею вгорі вказується її назва (жирним шрифтом, симетрично до тексту). Заголовок кожної графи в таблиці має бути максимально коротким, кожен заголовок починається з великих літер. Висота рядків у таблицях – не менше 8 мм.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Якщо у таблиці велика кілька рядків, то її можна перенести на наступну сторінку, подавши вгорі назву.

Ілюстрації. У науковому тексті, зокрема в монографії, статті, дисертації, можуть використовуватися різні види ілюстрації: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік.

Ілюстрація тісно пов’язана з текстом і відповідає йому. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності доповнюють пояснювальними даними - так званим підрисунковим підписом, що містить такі основні елементи:

1) найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом „Рис.” (Мал.);

2) порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера арабськими цифрами (1.1);

3) тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із стислою характеристикою зображення;

4) експлікацію, яка не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його; деталі позначаються цифрами, що виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Посилання на ілюстрації подаються в самому тексті наукового дослідження, при цьому вся назва не повторюється. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, розміщується посилання у вигляді виразу в круглих дужках: (рис. 2. 1) або „як це видно з рис. 2.2”, „як це показано на рис. 3. 5”.

Якість ілюстрацій повинна бути чіткою. При електрографічному копіюванні чи мікрофільмуванні варто подбати про максимальну точність відтворення оригіналу. Ілюстрації можуть виконуватися чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У дисертаціях слід застосовувати лише штрихові ілюстрації та оригінали фотознімків (якщо розмір менший за формат А4, то їх наклеюють на стандартний аркуш білого паперу).

Додатки.

Додатки оформлюють як продовження основного дослідження, на наступних сторінках; інколи подають у вигляді окремої частини або книги (до дисертації, бакалаврської, курсової чи магістерської робіт).

Кожен додаток починається із нової сторінки. Найчастіше додаток має свій заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту на сторінці. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується „Додаток”, кожен наступний додаток позначається послідовно літерами української абетки за винятком: Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші зазначають вихідні дані, а під назвою друкують великими літерами слово „ДОДАТКИ”.

Текст кожного додатка при необхідності може поділятися на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка, наприклад: А.2 – другий розділ додатка А, В. 2.1 – перший підрозділ другого розділу додатка В.

Подібним чином нумеруються ілюстрації, таблиці та формули, розміщені у додатках. Наприклад: рис. А.1.1 – перший рисунок першого розділу додатка А.

Бібліографічні посилання.

Бібліографічні посилання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, згаданий чи аналізований у тексті інший документ (його частини або групи документів), необхідних для загальної характеристики, ідентифікації та пошуку.

Дослідник зобов’язаний подавати посилання на всі джерела чи матеріали, які згадуються в науковому тексті, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляються проблеми, завдання чи вирішуються питання, поставлені у статті, монографії, дисертації тощо. Це дає змогу відшукати подібний документ і перевірити точність указаних даних, з’ясувати інформацію, обставини виникнення ідеї чи контексту.

Посилання в науковому тексті найчастіше позначаються з використанням квадратних дужок із вказівкою порядкового номера за переліком посилань. Наприклад: „ У працях [1-5]”.

Якщо в науковому тексті наводиться конкретна цитата, то в квадратних дужках зазначається номер позиції у списку використаних джерел і вказується конкретна сторінка. Наприклад: [5, с. 55].

Посилання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їхнього порядкового номера. Наприклад: „рис. 1.1”, „див. табл. 1.1.”, „у формулі (1.1)” тощо.