Тема 9. Необережність та її види

План

Поняття необережності як форми вини. Її види.

Злочинна самовпевненість. Її інтелектуальний і вольовий моменти.

Відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу.

Злочинна недбалість та її критерії.

Відмежування злочинної недбалості від казусу.

 

Методичні рекомендації:

При відповіді на перше питання теми треба визначити поняття необережності, показати суспільну небезпеку злочинів, вчинених із такою формою вини. При цьому необхідно мати на увазі, що в умовах розвитку науково-технічного прогресу помітно збільшується кількість необережних злочинів, які вчиняються в таких сферах, як охорона навколишнього середовища, безпека руху і експлуатації транспорту, безпека умов праці, використання нових потужних джерел енергії тощо, а розміри збитків від необережних злочинів інколи навіть перебільшують розміри збитків від умисних злочинів.

Висвітлюючи друге питання теми, необхідно згідно зі ст. 25 КК послідовно назвати і детально розкрити зміст інтелектуального і вольового моментів злочинної самовпевненості. При цьому треба мати на увазі, що відносно інтелектуального моменту злочинної самовпевненості – передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, - в юридичній літературі зустрічаються різні точки зору. На думку одних авторів, характер передбачення цих наслідків такий, що винний передбачає лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, тобто настання таких наслідків в інших, схожих випадках, у іншої особи, і не розповсюджує цю можливість на дану ситуацію. Інші криміналісти вважають, що при злочинній самовпевненості винний передбачає реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого діяння, але розраховує на певні конкретні обставини, які, на його думку, здатні відвернути настання таких наслідків. Необхідно коротко викласти сутність цих точок зору і визначити своє ставлення до них. Потім слід проаналізувати вольовий момент злочинної самовпевненості, особливу увагу звернувши на питання про те, в яких випадках і чому розрахунок винного на певні обставини може бути визнаний легковажним. У висновку треба провести відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу за інтелектуальним і вольовим моментами.

Розглядаючи зміст злочинної недбалості, необхідно звернути увагу на те, що відповідальність за злочин, вчинений зі злочинною недбалістю, настає тому, що винний хоча і не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але повинен був і міг їх передбачити. Далі слід перейти до характеристики об’єктивного та суб’єктивного критеріїв злочинної недбалості. Важливо показати, яке значення має кожен з цих критеріїв для наявності злочинної недбалості, а також співвідношення між собою цих критеріїв. Наприкінці роботи слід розмежувати злочинну недбалість і випадки (казус).

 

Основний та додатковий списки літератури:

Борисов В.І. Необережність та її види: Текст лекцій. – Харків: УкрЮА, 1991.

Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974.

Дагель П.С. Неосторожность: уголовно правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977.

Х Х Х

Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожное преступление: состояние и пути совершенствования // Государство и право. – 2002 – № 3 – с.33–38.

Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М.: ВЮЗИ, 1980.

Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М.: 2001.

Угрехелидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниерета, 1976.

 

ТЕМА 10. НЕОБХІДНА ОБОРОНА

План

Поняття та значення необхідної оборони.

Підстава необхідної оборони.

Ознаки необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони.

Спеціальні види необхідної оборони, передбачені ч. 5 ст.36 КК України.

 

Методичні рекомендації:

Викладення теми треба починати із законодавчого визначення необхідної оборони (ч.1 ст.36 КК), а потім показати соціальне, кримінально-правове, профілактичне та виховне значення інституту необхідної оборони за кримінальним правом України. При цьому важливо аргументувати, що дії громадян, які пов’язані з спричиненням шкоди у стані необхідної оборони, визнаються суспільно корисними та правомірними і не тягнуть за собою кримінальної та будь-якої іншої юридичної відповідальності. Обов’язковим є використання положень, сформульованих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”.

Розглядаючи друге питання теми, слід виходити з того, що існує єдина, але складна підстава необхідної оборони. Складовими частинами такої підстави є: 1) суспільно небезпечне посягання та 2) потреба в негайному відверненні чи припиненні цього посягання. Треба послідовно розкрити зміст цих складових частин, а також кримінально-правові наслідки спричинення шкоди при невідповідності її підставі необхідної оборони. Особливу увагу слід зосередити на самостійності права на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Аналізуючи суспільно небезпечне посягання як складову частину підстави необхідної оборони, треба показати, що слід розуміти під таким посяганням, чому КК не визнає його злочинним та які висновки із цього можна зробити. Тут треба дати оцінку щодо висловленої у літературі думки про неможливість необхідної оборони проти суспільно небезпечних дій неосудних осіб, осіб, що діють у стані помилки, та неповнолітніх. Необхідно також показати, з якого часу суспільно небезпечне посягання викликає право громадянина на необхідну оборону, тобто треба визначити початковий та кінцевий моменти суспільно небезпечного посягання.

Аналізуючи другу складову частину підстави необхідної оборони, – потребу негайного відвернення чи припинення посягання, - треба показати, у яких випадках виникає така потреба, а також, що треба розуміти під відверненням та припиненням посягання.

При викладенні третього питання спочатку треба назвати та перелічити ознаки необхідної оборони. Ці ознаки визначають суб’єкта, мету, об’єкт, об’єктивну сторону необхідної оборони та психічне ставлення її суб’єкта до вчинюваних дій.

Розглядаючи ознаки суб’єкта необхідної оборони, потрібно вказати на дві точки зору, що існують у науковій літературі з цього питання, а саме: чи має необхідна оборона загальних та спеціальних суб’єктів?

В залежності від відповіді на це запитання треба характеризувати ознаки суб’єкта необхідної оборони. Далі слід перейти до аналізу мети необхідної оборони й визначити її найближчу, проміжну та кінцеву мету. Третя ознака – це об’єкт, якому особа, що захищається, має право завдавати шкоду. Важливим є аналіз четвертої ознаки – об’єктивної сторони дій особи, що захищається. Великі утруднення виникають при визначенні меж необхідної оборони, і хоча такі межі прямо не встановлені в законі, але висновок про них можна зробити, аналізуючи ч.3 ст.36 КК. Треба виходити з того, що спричинення шкоди тому, хто посягає, повинно відповідати небезпечності посягання та обстановці захисту.

Відповідаючи на четверте питання, слід навести законодавче визначення перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36 КК України), а також проаналізувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, дані з цього питання у вказаній вище постанові від 26 квітня 2002 року. Особливу увагу слід приділити характеристиці суб’єктивної сторони перевищення меж необхідної оборони. Важливо звернути увагу на нові положення, що містяться в ч.4 ст.36 КК, про заподіяння шкоди внаслідок сильного душевного хвилювання. Треба також показати, що в науковій літературі деякі криміналісти поряд з ексцесом оборони виділяють і такі види оборони, як “передчасна” та “запізніла” оборона. Необхідно показати основні аргументи прихильників тієї чи іншої позиції та визначити своє ставлення до даної проблеми.

Наприкінці роботи слід звернути увагу на нові положення, які сформульовані в ч.5 ст.36 КК, про те, що не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної групи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення. Беручи до уваги, що це положення сформульоване в ст.36 КК “Необхідна оборона”, треба виходити з того, що на вказані вище дії розповсюджуються підстави та ознаки необхідної оборони, за винятком однієї - співрозмірності такої оборони. У зв’язку з цим треба при аналізі ч.5 ст.36 КК показати, що є підставою застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, а також які ознаки характеризують таке застосування.