Сучасні зх теорії трансформації економіки. Гелбрейт, Ростоу, Друкер.

інституціоналісти знайшли нові об'єкти досл-ня:місце і роль в ек-ому житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію «врівноважувальної си­ли», пропагував «сус-во добробуту». В працях, опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що усунен­ня конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить, про­те, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об'єднань покуп-ців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» роз­глядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об'єднан­ня, профспілки, різні торго-вельні об'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт— представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як «сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во за­гального благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проб­лему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні по­слуги і збільшуючи добробут.У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв'язує з техніч-ним прогресом - сутніс­ть, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної ек-ки станов­лять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, нази­ває «індустріальною сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначаєть­ся високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них сферах ек-ки, необхід­ність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і зростання ви­трат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв'язку зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності на­лежних лабораторних випробувань, підвищення вимог до кваліфіка­ції робітників і ке-руючих корпораціями, і, нарешті, потреба у лікві­дації ризику для великих корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і роль держави, яка му­сить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Конт­роль над корпорацією зумовлювався капіталом під-ця, а не йо­го компетентністю Така корпорація не пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимога­ми «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на кері­вництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним плану­ванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до «техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона відоб-ражає не особистий ін­терес під-ця, а сус-ний, ке-рується не максимізацією прибу­тку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура» ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне функ-ня ко-рпорації забезпечує висо­кий рівень дивідендів Отже, має місце узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибу­ток корпорації в цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке теж поро-джується розв-ком науки і техніки Вели­ка корпо-рація з її складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ри­нок перестав бути на-дійним регулятором В. Йому на змі­ну приходить планування корпоративної діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою, корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає те, яка про­дукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре встанов­лює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намага­ється замінити конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпо­рацією) і плану-ванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає непри­пустимим ототожнення великої корпорації з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов «зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освіче­них», складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в друго­му виданні «Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пе­режитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього авто-матично зумовлює необхід­ність втручання дер-жави в ек-не життя. Він визнає необхід­ність пла-нування на державному рівні, регулювання дер-жавного по­питу, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-­ної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співп­рацюють одна з одною. У концепції «індустріального сус-ва» Гелбрейта почуваю­ться й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем уме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він зв'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі» керува-тиметься тільки ек-ими пріоритета­ми, сприятиме розв-ку «естетичних цінностей», спрямуванню «ін­дустріальної сис-ми» на служіння широким соц-ним інтересам.

Роботи П.Друкера “Інновації і підприємництво”, “Посткапіталістичне суспільство”.

Екон.зростання визначено як безпосередній наслідок інноваційних змін. Пріоритетне значення в економіці відіграють мільйони малих та середніх підприємствБагато під-ств характеризуються низьким капіталовкладенням в новий сектор – безприбуткових суспільних організацій (за П.Друкером там працювало близько 2 млн.)

Мета – неоюхідня економіка, яка досліджує необхідні зміни в екології, НТП, освіті.

 

Буржуазна пе

Теорія народонаселення Т.Мальтуса заперечила можливість удосконалення суспільства через соціальне законодавство та регу­лююче втручання держави. У праці "Дослід про закони народона­селення..."(1798) досліджено вплив демографічних змін на стабіль­ність суспільного розвитку. Жорстка залежність збільшення населення і продовольчих ресурсів суспільства, граничність засобів існу­вання є межею, яка стримує можливість вільного зростання населен­ня. Неможливість збільшити виробництво продовольчих товарів Мальтус поясний обмеженістю ресурсів землі. Трудовій теорії вар­тості Рікардо Мальтус протиставляє змінений варіант теорії вартості Сміта - визначення вартості працею, яка купується на даний товар. За Мальтусом, кількість праці, якою товар визначається, обумовлена витратами його виробництва, до яких він відносить витрати живої і уречевленої праці та прибуток на авансований капітал. Мальтус за­перечує виключну роль праці як джерела вартості, оскільки іншим джерелом є прибуток, який визначається як надлишок над працею, витраченою на виробництво товару. Проблема реалізації вирішена існуванням непродуктивних верств населення (землевласників, армії, чиновників), які створюють додатковий попит па всю масу виробле­них товарів.

Методологія дослідження Джона Мілля (" Основи політичної економії "" (1848)) базується на протиставленні законів розподілу законам виробництва. Визначення розподілу як сфери незалежних від виробництва відносин, стає теоретичним обгрунтуванням ідеї про можливість реформування розподілу в буржуазному суспільстві без зміни соціального устрою. Вартість товару Мілль визначає варті­стю витрат виробництва. Продуктивною працею він вважає працю, яка створює багатство, пов'язане з нагромадженням. Рента визначе­на як компенсація за користування землею. Мілль вважав, що рівень життя народу повинен визначатися не внаслідок економічного зрос­тання, а внаслідок більш справедливого розподілу.

На початку XIX ст. у Франції ідеї Сміта продовжує Ж.Сей (" Принципи політекономії” (1803)). Сей розробляє теорію корисно­сті, згідно якого виробництво створює корисність, яка надає предме­там цінності. Таким чином, вартість ототожнюється із споживчою вартістю. Досліджуючи проблему доходів в суспільстві, Сей визна­чає три фактори виробництва: праця, капітал, земля. Кожен із факто­рів надає певну послугу під час створення вартості. Відповідно до трьох самостійних джерел вартості, Сей визначає три основні види доходів: праця створює прибуток, капітал - заробітну плату, земля -ренту. Теорія розподілу і обміну за Сеєм, виключає проблему взаємовідносин між класами, як вона трактується Смітом. Процент створюється капіталом, а підприємницький доход є винагородою за роботу самого підприємця. Різниця між підприємцем і робітником зводиться лише до рівня заробітної платті.

Теорія збуту Сея обґрунтовує "гармонію" інтересів капіталістич­ного відтворення, неможливість криз перевиробництва. Товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому внробництво одних обумовлює потребу в інших, в результаті чого забезпечується потенційний попит. Іншими словами, кожний продавець є одночасно покупцем, і навпаки. В підсумку виявляється, що за продукти запла­чено лише продуктами і в масштабах суспільства пропозиція і попит врівноважуються, перевиробництво взагалі стає неможливим. Сей припускає лише часткове перевиробництво в окремих галузях, пояс­нюючи його недовиробництвом в інших галузях. Теорія Сея була спрямована проти протекціонізму.