Сучасна фонетична ситема англійської мови

В англійській мові розрізняють голосні (vowel) і приголосні (consonant) звуки.

Є п'ять букв англійського алфавіту, які формально вважаються голосними, хоча жодна з них не має однозначного звукового еквівалента: a, e, i, o, u.

Що стосується власне голосних звуків, розрізняють:

— Сім коротких голосних (ʌ, ə, æ, i, e, o, u).

— П'ять довгих голосних (ɑ:, ə:, i:, ɔ:, u:).

— Вісім дифтонгів (ɑɪ, au, eɪ, əu, ɛə, ɪə, ɔɪ, uə).

НАГОЛОС МОВИ

— В англійській мові наголос вільний, тобто в різних словах може падати на різні по порядку склади.

— Англійський наголос більш сильний, ніж у російській, з більш напруженою артикуляцією.

— На письмі він зазвичай не позначається, а при транскрибуванні слів, що містять два голосних звуки і більше, наголос позначається обов'язково.

ІМЕННИК:

· Іменник не має роду і відмінків;

· множина більшості слів утворюється добавлянням звуків /s/ або /z/, правда;

· існує поняття колективного іменника, який хоча й має форму однини, може вживатися й як множина.

Словниковий запас сучасної англійської мови складається зі слів германського походження приблизно на 50 %, французького — на 40 %, латинського та ін. — на 10 %.

Дієслівні форми можуть виражати активний та пасивний стан, в кожному з яких існує 16 часів.

Граматика англійської мови має такі граматичні категорії як:

· Модальність дієслів;

· Категорія часу.

 

Фризька мова (Fryske talen) - мова фризів, відноситься до західної групи германських мов.

Сучасний фризский алфавіт складається з 25 букв латинського алфавіту (літера C використовується в запозиченнях) і апострофа. Представлені в дужках знаки при сортуванні розглядаються як еквіваленти основного знака.

Історію фризькою мови прийнято поділяти на два періоди - давньофризький (приблизно до 1550 р.) і новофризький; деякі дослідники виділяють також середньофризький період (1550-1800). Давньофризький період представлений низкою рукописів, переважно юридичного характеру; найважливіший пам'ятник середньофризького періоду - твори Г.Япікса.

Фризька мова поширена в нідерландській провінції Фрісландія (її континентальна частина і острова Терсхеллінг і Схірмоннікоог). Кількість мовців доходить до півмільйона людей

Ступінь володіння і користування Фризькою мовою у жителів Фрісландії різна. Рідною мовою (тобто першою засвоєною), включаючи діалекти, вважає 67% населення. Якщо усну фризьку мову взагалі розуміють майже всі, то користуються нею у побуті 59%, при цьому в містах - 41%, у сільській місцевості - 71%

Крім того, мовою говорять у Німеччині, зокрема в Нижній Саксонії і в Шлезвігу, включаючи фризькі острова і острів Гельголанд. Мова функціонує переважно в усному мовленні.
Цікаво, що великий відсоток носіїв фризької мови не вміють правильно писати своєю мовою (через складні правила орфографії), тому на письмі вони використовують нідердандську.

Місцеві діалекти, об'єднані під назвою «західнофризькі», лягли в основу літературної мови.

У Німеччині на цій мові говорять у Затерланде (регіон у Нижній Саксонії, близько I 000 чол.) І на північному-заході Шлезвіга, включаючи Північно-фризькі острови і острів Гельголанд. (близько 10 000 чол.).

Східнофризька, або Затерландска фризька мова - одна з фризских мов, якою розмовляють у німецькому місті Затерланде. Іноді також вважається діалектом фризької мови, однак вона схожа з західнофризькою мовою, якою розмовляють у Фрісландії

1. Фонетику характеризує багатий набір голосних, наприклад фризька має 26 дифтонгів і 6 трифтонгів, а також носові голосні. Буква g позначає два звуки.
2. Подібно англійської мови, в Фризька [n] випав у певних позиціях: порівняймо фриз. Fiif «п'ять» при англ. Five, але ньому. Funf.
3. [G] в певних позиціях перетворилося на [j], як в англійській: порівняймо фриз. Juster «вчора» при англ. Yester (day), на нім. Gestern.
4. [K] на початку слова змінилося на африкаати, подібно тому, як це сталося в англійській (порівняймо фриз. Tsiis «сир» при англ. Cheese, на нім. Kase).
5. [R] у певних позиціях у вимові випав, але зберігся на письмі (фріз. hert «серце»).

Граматика характеризується тим, що іменник має два роди - спільний та середній, відміна майже втрачена, серед дієслів є сильні і слабкі.

Фризька користується латиницею з додатковими літерами «â», «ê», «ô», «û», «ú». Буква «y» вважається варіантом літери «i». Використовуються також диграфи і триграфи.

Подвоєні голосні позначають довготу голосного, подвоєні приголосні - стислість попереднього голосного.

1. Для іменника в сучасній фризькій мові характерні рід, число, відмінок і артикль.
2. Є два граматичні роди - загальний і середній, що виявляються за допомогою означеного артикля (інших зовнішніх ознак немає).
3. Існує два відмінка - загальний і родовий (вживання якого досить обмежена).

 

 

Топо́ним (от др.-греч. τόπος (topos) — «место», и ὄνομα (onoma) — «имя, название») — имя собственное, обозначающее название (идентификатор) географического объекта.

Топонимы изучаются наукой топонимикой.

Виды топонимов

 

Среди топонимов выделяются различные классы, такие как:

хоронимы — названия любых территорий, областей, районов;

астионимы — названия городов;

урбонимы — названия внутригородских объектов;

годонимы — названия улиц;

агоронимы — названия площадей;

дромонимы — названия путей сообщения;

гидронимы — географические названия водных объектов, в том числе:

пелагонимы — названия морей;

лимнонимы — названия озёр;

потамонимы — названия рек;

гелонимы — названия болот, заболоченных мест;

оронимы — названия поднятых форм рельефа (гор, хребтов, вершин, холмов);

ойконимы — названия населённых мест;

микротопонимы — названия небольших объектов (угодий, урочищ, сенокосов, выгонов, топей, лесосек, гарей, пастбищ, колодцев, ключей, омутов, порогов и т. д., обычно известные лишь ограниченному кругу людей, проживающих в определённом районе);

геонимы — названия дорог, проездов и т. п.

В топонимах (особенно гидронимах) устойчиво сохраняются архаизмы и диалектизмы, они часто восходят к языкам-субстратам народов, живших на данной территории в прошлом, что позволяет использовать их для определения границ расселения этнических общностей (например, славян в Европе или тюркских народов и этносов на Украине).

Практическая транскрипция топонимов, устанавливающая их исходное и единообразное написание и передачу на других языках, важна для картографирования.

Среди стилистически дифференцированных вариантов топонимов наиболее многочисленными являются топонимы-коллоквиализмы, топонимы-поэтизмы, топонимические перифразы.

1. Топонимикой немецкого языка, исследуемый в диахроническом аспекте, обнаруживает общность процессов слово- и фразообразования с ИН, к которым топонимы восходят генетически. Основными структурными моделями в сфере топонимической лексики являются словосочетания (составные, многословные именования), дериваты, композиты и симплексы, обнаруживающие определенную преемственность и различную продуктивность на последовательных синхронных срезах истории немецкого языка и отражающие косвенно номинативные процессы в предшествующие, дописьменные периоды истории этноса и языка (в общеевропейскую и общегерманскую эпохи).

В общегермаиском и двн. периодах наиболее продуктивной является модель словосочетаний, обнаруживающая значительное число структурно-семантических типов, для которых характерна «прозрачность» мотивацион-ной основы наименования. Достаточно широко распространены дериваты с суффиксами -rn, -n, -1, -nt, -s, -ithi, -ing(en). Словосложение, зародившееся в двн. периоде, получает наибольшее распространение в свн. и рнвн. периодах. Симплексы являются малопродуктивной группой, их число возрастает в свн. и рнвн. периодах за счет фонетического опрощения топокомпозитов и топо-дериватов. В качестве симплексов функционируют в нвн. периоде также немногочисленные топонимы, восходящие к индоевропейскому периоду и утратившие «прозрачность» своей словообразовательной основы. Нвн. период характеризуется также формированием большого количества аббревиатур.

2. Топонимы, восходящие к апеллятивам, «наследуют» их структуру и семантику, однако впоследствии пути развития фонетического, структурного и семантического планов апеллятивов и образованных от них топонимов расходятся и обнаруживают значительные различия формально-грамматической и семантической структуры: фонетический облик топонимов значительно меняется в связи с процессами редукции, ассимиляции, диссимиляции, стяжения и т.п., в силу чего «внутренняя» форма номината частично или полностью утрачивается.

 

Система мотивационных признаков топонимов отражает историкокультурные особенности жизни социума или его социально-ролевых групп в ту или иную эпоху, что и обусловливает, в определенной степени, процессы номинации и выбор мотивационного признака. Топонимы немецкого языка обладают обширным спектром мотивационных признаков, отражающих политическую, социальную, религиозную жизнь социума, его профессиональную, хозяйственную деятельность, а также ландшафты, растительный и животный мир и мн.др.

 

Многочисленную группу составляют географические названия, в основу которых положены мотивационные признаки, связанные с природой, отражающие физико-географические признаки первоначального места поселения и особенности окружающей его среды. Мотивационным признаком создания фитотопонимов служат обозначения дикорастущих хвойных и лиственных, плодовых деревьев, кустарников, сельскохозяйственных культур, цветов и трав. Зоотопонимы образованы от названий диких и домашних животных, названий птиц, рыб, водных животных и пресмыкающихся, насекомых. Неживая природа отражена в топонимах мотивационными признаками, отражающими особенности рельефа местности и ландшафта: долины, низменности, ущелья, пещеры, возвышенности, горы, скалы, водоемы.

 

Названия физико-географических объектов германского периода указывают на рельеф местности, ландшафт и конкретные «маркирующие пункты», отмечающие локализацию топообъекта. В двн. периоде с увеличением количества названий (число ойконимов во много раз превосходит число гидронимов и оронимов прошлых хронологических этапов) возникает необходимость более точного именования обозначаемого объекта, следствием чего является отражение в топокомпозитах нескольких мотивационных признаков. Следует отметить богатую «палитру» и многообразие номинативных признаков топонимов древненемецкого языка (двн., свн., рнвн. периоды).

берг (нем. Berg) — гора (Кёнигсберг)