Лепестки грушевых цветов у левых покоев дворца



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лепестки грушевых цветов у левых покоев дворца



 

На траву у ступеней

падают беззаботно,

От входа легко

уносятся ветерком.

Желтая иволга

наиграться ими не может -

В бесконечные залы

влетела, резвясь, с лепестком.

  • Впізнайте автора наступного вірша. Знайдіть та прокоментуйте традиційні для китайської поезії образи і мотиви. В чому проявляється даоське світовідчуття ліричного героя?

ПОД ЛУНОЙ ОДИНОКО ПЬЮ

Среди цветов поставил я

Кувшин в тиши ночной

 

И одиноко пью вино,

И друга нет со мной.

 

Но в собутыльники луну

Позвал я в добрый час,

 

И тень свою я пригласил –

И трое стало нас.

 

Но разве, спрашиваю я,

Умеет пить луна?

 

И тень, хотя всегда за мной

Последует она?

 

А тень с луной не разделить,

И я в тиши ночной

 

Согласен с ними пировать

Хоть до весны самой.

 

Я начинаю петь – и в такт

Колышется луна,

 

Пляшу – и пляшет тень моя,

Бесшумна и длинна.

 

Нам было весело, пока

Хмелели мы втроем.

 

А захмелели – разошлись,

Кто как – своим путем.

 

И снова в жизни одному

Мне предстоит брести

 

До встречи – той, что между звезд,

У Млечного Пути.

 


  • Прочитайте наступний вірш. Спробуйте визначити, кому належать ці рядки. Який стан передано у цьому вірші? Які образи для цього використані?

 

Поднявшись на высоту

Стремителен ветер, и небо высоко.

В лесу обезьяны вопят.

 

Над чистой осенней водою потока

Осенние птицы летят.

 

Осенние листья кружат, опадая.

Багряны они и легки,

 

И тянутся вдаль от родимого края

Просторы Великой реки.

 

Куда меня гнало и гонит доныне

По тысячам разных дорог?

 

На старой террасе, на горной вершине,

Я снова совсем одинок.

 

Сижу, позабывший о прежней отраде,

Покрыла виски седина, -

 

Печальный изгнанник, сижу я, не глядя

На чару хмельного вина.

 

  • Впізнайте автора наступних поетичних рядків. Проінтерпретуйте цей вірш, розкрийте буддійські мотиви.

Как будто цветы.

Не цветы.

Как будто туман.

Не туман.

 

В глубокую полночь

придет.

Наутро с зарею

уйдет.

 

Приходит, подобно весеннему сну,

на несколько быстрых часов.

Уходит, как утренние облака,

и после нигде не сыскать.

[Теми для окремих доповідей]:

· Романтична поезія епохи Сун. Формування жанрів «ци» та «жи». Проблема традиції і новаторства (з елементами аналізу поезій) – для 2х студентів (кожна доповідь триває 5-7 хвилин).

· Дослідження оригінального поетичного тексту та аналіз перекладів китайської поезії (на прикладі 1-2 віршів) – для студентів китайських груп.

[як можливий варіант пропонуються наступні вірші Лі Бо]

ВАН ЛУНЮ

Ли Бо уже в лодке своей сидит,
отчалить ему пора.

Вдруг слышит, как кто-то на берегу
поет, отбивая шаг.

И Озера Персиковых Цветов –
бездонной пучины глубь –

Не мера для чувства, с каким Ван Лунь
меня провожает в путь!

 

This night Fuzhou moon Woman’s chamber in only alone watch Far pity little boy girl Not understand remember Chang'an Fragrant mist cloud dressed hair wet Clear brightness jade arm cold What time lean on empty curtain Pair shine tears trace dry The moon shines in Fuzhou tonight, In her chamber, she watches alone. I pity my distant boy and girl- They don't know why she thinks of Chang'an. Her cloud-like hair is sweet with mist, Her jade arms cold in the clear moonlight. When shall we lean in the empty window, Together in brightness, and tears dried up?

Bed before bright moon shine Think be ground on frost Raise head view bright moon Lower head think home Before my bed, the moon is shining bright, I think that it is frost upon the ground. I raise my head and look at the bright moon, I lower my head and think of home.

ДУМЫ В ТИХУЮ НОЧЬ

Перед постелью вижу сиянье луны.
Кажется – это здесь иней лежит на полу.
Голову поднял – взираю на горный я месяц;
Голову вниз – я в думе о крае родном.

Семінарське заняття 5

Ґенеза поетичного жанру танка від народних пісень до придворної поезії

Художні тексти для обов’язкового прочитання:

«Маньйосю» (вибрані поезії), Кокінвакасю (вибрані поезії).

Коло питань для обговорення на семінарському занятті:

1. Походження ранньої японської поезії.

2. Філософія поетичного слова в Японії. Концепції котодама-сінко, макото, кокоро...

3. Міжкультурна комунікація та рецепція японською поезією китайської. Опозиція поезії вака і кансі.

4. Поетична антологія «Маньйосю» - становлення поетичних форм і прийомів поезії вака.

5. Міфопоетична основа поезії «Маньйосю». Наведіть приклади

6. Зміна поетичного курсу у епоху Хейан. Значення і функція поезії танка.

7. Поетика «Кокінвакасю» порівняно із «Маньйосю».

8. Діалогічність поетики танка, як вона виявляється у «Маньйосю» та «Кокінвакасю»?

Практичні завдання:

1. Виконайте порівняльний аналіз-інтерпретацію по одній із поезій з «Маньйосю» та «Кокінвакасю» за наступним планом (студентам, що вивчають японську мову пропонується попрацювати з оригінальною версією :) o аналіз формозмісту поезії;o стилістичні фігури, прийоми;o теми і мотиви поезії;o образність;o які світоглядні константи можна відстежити у поезії o власні висновки компаративного аналізу.

 

2. Уважно прочитайте передмову Кі-но Цураюкі до Кокінвакасю та спробуйте виокремити основні риси пісень Ямато, так як їх бачить автор. До кожного типу пісень доберіть свій приклад із «Маньйосю» та поясніть його (завдання виконується заздалегідь та обговорюється на семінарі).

 

ПЕРЕДМОВА КІ-НО ЦУРАЮКІ

Пісні Ямато! Насінням, я якого проростають тисячі й тисячі цих пісень-листків є людське серце. Люди, що живуть на цьому світі, неначе густими паростями, оплетені безліччю справ і турбот. І те, що в них на се­рці, те, що вони бачать і чують, висловлюють воин у своїх піснях. Соловей, який співає серед квітів, жаба, що живе у воді, — коли ми чуємо їхні го­лоси, то розуміємо: немає жодної живої істоти, яка б не співала власної пісні. Без будь-яких зусиль рухає вона небом і землею, породжує спів­чуття у невидимих злих духів, вносить злагоду у взаємини чоловіка та жінки, заспокоює серця лютих ратників. І все це — пісня!

Пісні виникли ще в ті часи, коли тільки-но з'явились небо і земля. Саме тоді народилася пісня про те, як під плавучим небесним мостом з'єдналися два божества - чоловік та жінка.

Але як свідчать стародавні легенди, що дійшли до наших часів, пісням, складеним на одвічних небесах, передували пісні Богині Сітатеру Хіме.

Сітатсру-хіме була дружиною Амевака-хіко. У її пісні, що славила божественного старшого брата, співалося про те, як сяйво його краси, відбиваючись, осяває і гори, і долини. Але то були ще, мабуть, пісні ебісу, оскільки вони не мали ні сталої кількості складів, ні справжньої форми віршів.

А на землі пісні пішли від Бога Сусано О-но Мікото. У вік Богів, які руйнували скелі, число складів (знаків) у вірші ще не установилось. Пісні були занадто простими, оспівували довкілля, і зрозуміти душу слова було важко. Лише тоді, коли настав вік людей, разом з появою Сусано О-но Мікото з'явилась і пісня з тридцяти одного складу. Сусано О-но Мікото був братом Богині Аматерасу Омікамі. Коли пін будував палац у Ідзумо, щоб поселитися в ньому зі своєю дружиною, то побачив, як підіймаються рядами хмари восьми різних кольорів, і склав таку пісню:

 

Над Ідзумо нависли вісім хмар,

І вісім мурів височать.

Ці вісім мурів

Я зводжу, щоб дружину захищать.

Ці вісім мурів!

 

Таким чином, милуючись квітами чи заздрячи пташкам, відчуваючи таємничу чарівність весняного серпанку або ж сумуючи за росою, що зникає, поступово стали виливати люди свою душу в численних і різноманітних піснях.

Як далека мандрівка, що триває місяці чи роки, розпочинається з першого кроку, як висока гора, що сягає аж за хмари у небі, починається а крихітних пилинок та крупинок землі на підніжжі — так розвивалась і поезія.

Пісня про затоку Наніва була піснею, яка сповістила про початок доби правління Мікадо. Коли Осасагі-но Мікото, будучи ще принцем, перебував у Наніва, то вони разом зі своїм молодшим братом навпере­мінно протягом трьох років поступалися один одному титулом принца-наступника, ніяк не погоджуючись вступити на престол. Тоді чоловік, якого звали Вані, стривожений цим, склав і підніс Володареві пісню. Оспівані в цій пісні квіти були квітами сливи.

Була також жартівлива пісня про гору Асака, яку склала дівчина-служниця. Коли Кадзуракі-но Окімі послали па північний схід країни у край Мітіноку , він залишився незадоволений бенкетом, улаштованим на його честь тамтешнім намісником. І хоч той облаштував як слід місце та приготував усе необхідне, він перебував у поганому настрої. Тоді одна діва, що прислуговувала на бенкеті, взяла наповнений вином келих і під­несла йому разом з піснею. І серце принца відразу пом'якшало.

Ці дві пісні вважаються «матір'ю» та «батьком» японських пісень і наводяться на початку всіх існуючих навчальних посібників з письма (ка­ліграфії).

Спочатку налічувалося шість видів пісень - так само, як у китайськії поезії. Перший серед них - сое-ута (піспя-натяк, вірш алегоричного змісту). Саме такою була пісня, яку піднес­ли імператору Осасагі-но Мікото:

 

Розквітли квіти

В бухті Наніва

Прийшла весна,

Змінивши довгу зиму,

І на деревах квіти розцвіли!

 

Другий — кадзое-ута ( пісня-переказ, вірш описового характеру):

 

Вишневий цвіт

Бентежить нам серця!

Мабуть, тому,

Що він також не знає

Ні долі власної, пі власного кінця!

 

У цих піснях оспівується все так, як є, простими словами, без будь-яких порівнянь чи інших подібних засобів. Що можна сказати про ці пісні? Їх душа незбагненна. Саме тому такі пісні можна віднести також до п'ятого віщу пісень — тадагото-ута.

 

Третій вид — надзурае-ута (пісня-уподіблення):

Покриє землю іній на світанні,

І ти мене покинеш,

Любий мій!

Як іній,

Я розтану від кохання.

 

Такі пісні, оспівуючи щось, уподібнюють одне іншому, шукаючи пе­вну схожість. Якщо ж наведена пісня не дуже вдало віддзеркалює таке визначення, тоді краще навести таку:

 

Немовличинку в коконі,

Плекають мене батьки —

Невже на самоті

Без любої

Я вікувати буду?'

Четвертий тип — татое-ута (пісня порівняння, в якій образ створюється через алюзію):

Моя любов незмірна,

Мов піщинки

На узбережжі моря Арісо,

Які також

Не можна полічити!

У цих піснях почуття душі висловлюються через образи різних трав, дерев, птахів та звірів. Вони не мають жодного прихованого змісту. Але засоби вираження в даному випадку дещо відрізняються від тих, що за­стосовуються в піснях першого виду, тобто в сое-ута. Наведемо ще один відповідний приклад таких пісень:

 

Кудись поніс

Раптовий подих вітру

Струмочки диму з огнищ солярів

Що сіль випарюють

На узбережжі Сума.

 

П'ятий вид — тадагото-ута (пісня про звичайні речі):

 

Якби неправди в світі не було,

З якою радістю

Ми слухали б, напевно,

Слова промов палких

Із вуст людських!

 

У цій пісні оспівується справедливці та чесний світ, яким би він мав бути. Але дух цієї пісні все ж таки не повністю відповідає її визначенню, тому краще було б назвати її томе-ута (пісня-бажання). Ось інший приклад:

 

Гірськими вишнями

Милуюсь досхочу!

На щастя, вітер ще не встиг зірвати

Та рознести по світу

Сніг-парчу.

 

Шостий вид — іваї-ута (пісня-вітання). Наприклад:

Воістину розкішний цей палац!

Чотирилисником,

Трнлнсннком-травою

Від нього галереї

ІІростяглись!

 

У таких піснях прославляється цей світ, звеличуються Боги. Але й ця пісня не зовсім відповідає своєму визначенню. Тому краще наведемо інший приклад:

На полі в Касуга'

Я першу зелень'

Для тебе рвав:

Хай знають всі Боги —

Тисячоліття я тобі бажаю!'

 

Та чи можна взагалі всі пісні розділити на шість видів?

У наш час, коли люди почали все більше піклуватися про зовнішню красу, а їхні серця приваблюють лише блиск та марнославство, з'явилося безліч пустих і легковажних пісень, які складаються з тієї чи іншої нагоди. Пісня знайшла собі притулок у оселях любострасників, де вона марніє в безвісності, загниваючи, неначе впале дерево. Хіба що в окремих місцях, де її ревно оберігають, прозирне вона, як волоть очеретини.

Якщо ж пригадати, як починалася пісня, то розумієш, що зовсім ін­шою мала б бути її доля.

Колись, ще в давні часи, весняним ранком, коли розквітали вишні, чи осінньої ночі, коли світив місяць, Володарі наші — Мікадо скликали до себе придворних і повелівали їм складати відповідні пісні. Іноді, щоб оспівати вишневий квіт, деякі з них заради цього вирушали в далекі краї, інші, щоб висловити свої почуття під час милування місяцем, прямували крізь морок ночі в гірські нетрі. А потім Володарі, слухаючи їхні пісні, оцінювали — які з них майстерні та мудрі, а які легковажні.

Складали пісні й про інше. Прославляючи Володарів, згадували поети і «маленький камінець» і гору Цукубу , щоб висловити свої почуття, коливони були в захваті, а їхні серця переповнювала радість; оспівуючи кохання, порівнювали його з димом, щовисяться над горою Фудзі; слуха­ючи голоси маленьких коників поміж соснами, сумували за друзями й ус­відомлювали, що вони теж старіють разом з тими двома соснами, що в Такасаго та Суміное; дивлячись на гору Отоко, зі смутком згадували далеку юність, як згадували її також, помітивши квітку омінаесі , — і лише в піснях знаходили відраду.

 

А ще, коли весняним ранком бачили вони, як обсипаються квіти; коли осінньої ночі чули шерех листя, що падає з дерев; коли, дивлячись у дзе­ркало, помічали, як з літами додасться снігу на голові та хвиль-зморщок на обличчі; коли бачили росу на трапі або ж піну на воді, — то з подивом і жахом усвідомлювали вони і власну тлінність.

 

Траплялося, що заможні та гордовиті ще вчора, вони раптом утрачали все на світі, стаючи жебраками, і навіть найкращі друзі цуралися їх. І тоді деякі з них «здіймались хвилею вище вершини Мацу-ями», деякі «черпали воду з джерел Нонака», інші подовгу милувались осіннім листям хагі чи рахували на світанні «удари крил бекаса» по воді, деякі скаржилися па прикрощі долі, порівнюючи її мінливість з кільцями бамбука, або ж, ви­користовуючи образ річки Йосіно, нарікали на швидкоплинність життя в цьому світі. І коли дізнавалися раптом, що дим більш не піднімається над вершиною Фудзі, або чули про те, щостародавній міст Наґара оновлено, — лише п пісні знаходили вони спокій і розраду.

Такими були наші пісні ще з прадавніх часів, але тільки в епоху Нара набули вони широкого розповсюдження. У ті часи Володарі паші добре розуміли душу пісні, і не випадково, що саме толі з'явився чародійник пісні — Какіномото-но Хітомаро, який був міністром третього рангу. Можна сказати, що в той час саме поезія єднала правителів і їх підданих. Багряне листя, що пливло осіннім вечором по річці Тацута , здавалось імператорові золотою парчею, а квітучі пишні в горах Йосіно ввижалися серцю Хітомаро білосніжними хмаринками.

І був іще чоловік на ймення Яма(-но)бе-но Акахіто. Як ніхто інший, був він майстром у складанні пісень. Важко поставити Хітомаро вище за Акахіто, так само, як і Акахіто постапнтп нижче за Хітомаро. Ось пісня, яку склав імператор Нари:

Нагряне листя річкою Тацута

Пливе в безладді.

Спробуй перейти —

Парча розкішна

Розірветься навпіл

Хітомаро:

 

Сливовий цвіт!

Хіба ж його помітиш,

Коли з небес одвічних

Сипле сніг,

І все змішалось у густім тумані?

 

Ледь-ледь видніється

В ранковому тумані

За островом в затоці Акасі

Той човен,

Що забрав мої надії

Акахіто:

Прийшов на поле весняне

Фіалки рвати

І зачарований красою

На всю ніч

Залишився у полі ночувати

 

Затоплює косу

В затоці Вака

Морський приплив —

І криком журавлі

Летять у прибережні очерети.

 

Окрім цих поетів, було багато інших майстрів пісні, які протягом по­колінь змінювали один одного, як колінця бамбука. Складені ними та їх попередниками пісні були зібрані в окрему збірку, яку назвали «Ман-йо-сю».

З того часу можна згадати хіба що одного чи двох постів, які б розу­міли душу пісні та знали її минуле. У них також були як досягнення, так і невдачі. Час минав. Пройшло понад сто років. Змінилося десять поколінь Володарів. Але протягом цього часу небагато було тих, хто б знав діяння минулих літ, розбирався н піснях і вмів би їх складати.

Нині, говорячи про це, не стану я згадувати імена людей високого звання, оскільки не мені судити про них поспіхом.

Що ж стосується інших відомих поетів, то наведу лише імена з неда­лекого минулого, а саме":

Сондзьо Хендзьо. Його пісні — чудові за формою, але їм бракує щиро­сті. Вони схожі на красуню, намальовану на картині, дивлячись на яку, лише марно тривожиш серце:

На гілочках смарагдових

Верби

Нанизані на нитки намистинки:

Сріблясті крапельки

Весняної роси.

 

Листочки лотоса!

Не здатне і багно,

Заплямувати вашу чисту душу!

Не треба й перлами

Росинки називать!

 

Упавши з коня в полі Сага, він склав:

 

Ім'ям спокушений,

Зірвав-таки тебе,

Дівоча квітко

Та прошу — нікому

Ти про мое падіння не кажи.

Арівара-но Наріхіра. Серце його переповнювали почуття, але слів йому бракувало. Тому і пісні його немов зів'ялі квіти, які хоч і поблякли, та все ще зберігають аромат:

 

І місяць не такий,

І не така

Весна тепер приходить, як бувало

Лиш я один

Такий же, як тоді!

 

Багато хто

І місяця не любить:

Чим довше ми милуємося ним,

Тим швидше старіємо ми

На цьому світі.

 

Tiєї ночі швидкоплинний сон,

Коли, дрімаючи,

Я знову його бачу

Ще ефемернішим

Здасться він мені!

 

Фуи'я-но Ясухідг. У слові він був майстерним, але форма його пісень не відповідала змісту. Тому і пісні його схожі на купця, вирядженого в розкішне вбрання:

 

Тугі пориви хилятьдо землі

Дерева й трави

На полях рівнини,

Як влучно «вітром в горах» нарекли

Осінню «6урю»

Складено в день роковин смерті імператора Фукакуса:

Сьогодні теж

Прощальний відблиск сонця

Погас в долині у густій траві1,

Як і тоді,

Серпанком оповитий.

 

Чернець Кісен з гори Удзі.Слова його пісень туманні й невиразні, а їх початок не завжди сходиться з кінцем — немов милуєшся осіннім міся­цем, прикритим завісою світанкових хмар:

Живу собі в оленячім краю

У горах Удзі

На південнім сході.

Чому ж в столиці люди нарекли

Цей дивний кран країною печалі?

 

Складених ним пісень мало, і знаємо ми їх погано, щоб порівнювати та судити про них.

Оно-но Коматі наслідувала Сотоорі Хіме, яка жила ще в давні часи. У її піснях є чарівність, але їм бракує сили. Вони схожі на красуню, змар­нілу від туги. Проте від жіночих пісень, мабуть, і не варто чекати сили:

 

Того, про кого мріяла завжди,

Сьогодні уві сні своїм зустріла.

Якби я знала,

Що то тільки сон,

Мабуть, не прокидалася б ніколи!

Як непомітно

В'яне квіт кохання

В серцях людей

На грішній цій землі!

Як неминуче п'яне квіт кохання!

 

Немов трава-плавушник,

Я також,

Коріння відірвавши, течією

Услід за долею сумною

Попливу!

 

А ось пісня Сотоорі Хіме:

 

Мабуть,

Мій любий прийде уночі:

Маленький павучок —

Прикмета вірна —

Сьогодні в сутінках до мене завітав!

Отомо-но Куронусі. За формою його пісні відразливі. Воні нагаду­ють мешканця гірського села, який з оберемком дров на плечах присів відпочити в затінку квітучої вишні:

 

Свою кохану згадую,

Коли

У небі плачуть гуси перелітні.

Невже вона

Не відає про це?

Ну, що ж

На гору Дзеркало зійду —

На себе подивлюся,

Щоб дізнатись,

Наскільки я зістарівся уже?

 

Окрім цих поетів, були також інші імена, що множилися подібно до того, як розростається плющ у полі, рясніли, немов густе листя на деревах у лісі. Але хіба що їм самим пісні їхні здавалися піснями, бо інших, спра­вжніх пісень, вони не знали.

І ось чотири пори року змінилися дев'ять разів з того часу, як на трон під небесами зійшов наш нинішній Володар. Повсюди широко котяться хвилі імператорської любові, виходячи за межі Восьми островів , а з по­кровом його ласки та благовоління не здатна зрівнятися навіть гора Цукуба. За численними державними обов'язками у хвилини відпочинку не забуває Володар і про інші справи. Натхненний діяннями минулих часів, вирішив він нині відродити їх і передати спадщину прийдешнім поколін­ням. Вісімнадцятого числа четвертого місяця п'ятого року епохи Eнго повелів Володар старшому секретареві відомства наказів Кі-но Томонорі, головному архіваріусу Книжкової палати Кі-но Цураюкі, колишньому молодшому чиновникові управління провінції Каі Осікоті-но Міцуне та офіцеру правого крила палацової гвардії Мібу-по Тадаміне скласти й по­дати йому збірку пісень — давніх, що не увійшли до складу «Ман-йо-сю», і сучасних, включаючи їхні власні пісні.

Серед відібраних і піднесених нашому Володарю пісень були різні: починаючи з тих, де йдеться про те, як прикрашають себе квітом сливи, слухають голос, зозулі, ламають багряну гілочку клена, і закінчуючи тими, де оспівується милування снігом. А також пісні, у яких величають Воло­дарів, бажаючи їм довголіття журавля та черепахи; сумують за любою дружиною, милуючись осіннім квітом хагі чи літніми травами; моляться, склавши руки, перед горою Зустрічей; і багато інших пісень, що не відносяться ні до весни, ні до літа, ні до осені, ні до зими.

Усі ці пісні, загальна кількість яких склала тисячу, були зібрані на двадцятьох сувоях. І назвали це зібрання «Кокін-вака-сю» («Збірка старих і нових пісень»).

Зібрані таким чином пісні нагадують потік, який безупинно стру­мує під горою. А оскільки їх безліч, як піщинок на березі моря — цих пісень, зібраних тут, то не почуємо ми нині нарікань на те, що поезія міліє, як річка Асука. І до того часу, «поки маленький камінець не ста­не скелею», будуть дарувати ці пісні тільки радість.

І нехай майстерності нашій усе ще бракує аромату квітучих ви­шень, слава — то марна річ, навіть якщо вона буде такою ж тривалою, як «нескінченна осіння ніч» . Бентежить нас лише те, як сприймуть нашу працю, а соромно нам — хіба що перед душею пісні. Що б там не було: залишимося ми чи зникнемо, як хмаринки в небі, ще послухаємо плач оленя вранці та ввечері чи ні, але і я, Цураюкі, і сподвижники мої безмірно раді тому, що поталанило нам народитися і жити саме тоді, коли здійснилося це!

Немає вже Хітомаро, але життя пісні триває. Спливає час, сьогодніш­ні справи стають минулим, радість і сум по черзі змінюють одне одного, але ніколи не зітруться слова цих пісень. Як не рвуться молоді гілки верби і не обсипається зелена глиця на соснах, як в'ється безустанно дикий плющ і одвічно тягнуться вздовж піщаного узбережжя сліди пташиних лапок — так і пісня! І можливо, той, хто пізнає суть оспіваних у піснях ре­чей, зрозуміє душу поезії, із захопленням подивиться колись па старі пісні й залюбується піснями новими, подібно до того, як любуються місяцем у безкрайньому небі.

Теоретичні матеріали для опрацювання:

1. КІ-НО ЦУРАЮКІ.Передмова до Кокінвакасю.

2. Т. Соколова-Делюсина. От сердца к сердцу сквозь столетия.

3. http://arigato.mith.ru/ - чудовий портал, присвячений японській культурі. Скористайтесь! J

Семінарське заняття 6

Ґенеза жанру хайку як втілення пам’яті японської поетичної традиції.

Однажды осенью Басё и Кикаку шли по рисовому полю. Увидев красную стрекозу, Кикаку сложил:

Оторви пару крыльев

У стрекозы –

Получится стручок перца.

– Правильно сделал или нет?
– Нет,- сказал Басё,- это не хайку. Ты убил стрекозу. Если ты хочешь создать хайку и дать ему жизнь, нужно сказать:

Добавь пару крыльев

К стручку перца –

И появится стрекоза

Художні тексти для обов’язкового прочитання: поезія хайку (файл в електронному вигляді)

Теоретичні джерела:

1) Григорьева Т.П. Японская художественная традиция (фрагменты)

2) Т. Соколова-Делюсина. ОТ СЕРДЦА К СЕРДЦУ СКВОЗЬ СТОЛЕТИЯ (фрагменты)

3) Дайсэцу Тайтаро Судзуки. Основы дзэн-буддизма (додатково або для доповіді)

Питання для обговорення:

 Розвиток та поетика жанру хайку. Кіго як семантичне ядро хайку.

 Поезія хайку як простір реалізації дзадзену. Естетика мовчання та натяку (подумайте, як вона проявляється у поетичному тексті на рівні форми та змісту).

 Естетична категорія сабі та її вираження у поезії хайку (із залученням поетичних текстів для ілюстрації). Пригадайте інші принципи японського «сприйняття краси».

 Позиція автора в японській поезії. Відношення автор-читач.

 Категорія часу хайку: опозиція міфічного, календарного, циклічного та емпіричного часу. Вибудовування простору хайку.

 Прояв традиціоналізму та новаторства. Компаративний аналіз поетики Басьо, Бусона та Ісса.

 

Заздалегідь підготуйте письмовий аналіз-інтерпретацію одного хайку з точки зору формозмісту та представте результати до обговорення на семінарі.

[Теми для окремих доповідей]:

1. Естетичні категорії юген та сабі, їх реалізація у японській поезії.

2. Основи дзен-буддизму та його вплив на японське мистецтво(за роботою Судзукі)

 

 

Практичні завдання:

 

Як виражена у наступних хайку естетична категорія «сабі»? Бабочкой никогдаОн уж не станет... Напрасно дрожитЧервяк на осеннем ветру.

Басе

Послышится вдруг "шорх-шорх".В душе тоска шевельнется...Бамбук в морозную ночь.

Басе

Ворон-скиталец, взгляни!Где гнездо твое старое?Всюду сливы в цвету Басе

Как тяжел первый снег!



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 115; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.90.49.108 (0.014 с.)