Київський національний лінгвістичний університет

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра теорії та історії світової літератури

 

Методичні рекомендації

З вивчення курсу

«ЛІТЕРАТУРа ДАЛЕКОГО СХОДУ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІІ КУРСУ інституту східних мов

V СЕМЕСТР

 

 

 

Київ 2011

 

На обкладинці: малюнок тушшю Ігоря Бурдонова

«ГУ - Вітер\Гора» (за мотивами І-цзину)

Супорводжується наступними рядками:

«Строя мост между прошлым и будущим,
выправляет теченье реки.
Содрогаются древние горы
под напором ветра перемен.
Молния бьет в зеркало вод»

 

Укладач методичних рекомендацій: викл. Сябренко О.С.

 

Список художніх творів для опрацювання

1. «Шаньхайцзін» («Книга гір і морів») – цзюань1 кн.3, цзюань2 кн.3, цзюань6, цзюань16 (та коментарі до них).
2. Міфи Китаю – подані в електронному вигляді
3. «Кодзікі»
4. Китайські народні казки.
5. Японські народні казки.
6. Казки пелемені айну.

7. Лао-цзи, «Дао Де Цзин»

8. Чжуан-цзи, «Чжуан-цзи» – уривки, подані в електронному вигляді.

9. «Сутра Серця»

10. «Книга Пісень» (Ши Цзин), в пер. В.Штукіна

11. Цюй Юань поема «Лісао», вірші

12. Тао Юаньмін, лірика

13. Бо Цзюй-і, лірика

14. Ван Вей, пейзажна лірика

15. Лі Бай (Лі Бо), поезії

16. Ду Фу, поезії.

17. Антологія «Манйосю»

18. Антологія «Кокінвакасю» та передмова Кі-но-цураюкі

19. Мацуо Басьо, хайку

20. Іса Бусон. хайку

21. Кобаяси Ісса. хайку

ДЛЯ ГУРМАНІВ / до попередніх текстів додати:

 

1. «І-цзин» («Канон перемін»)

2. «Шаньхайцзін»

3. «Лунь юй» бесіди Кун-цзи (Конфуцій) з учнями

4. "Хуайнань-цзы" Вісім філософів із Хуайнані

5. «Історичні записки» Сима Цянь

6. «Записки про пошуки духів» Бань Гу

7. «Ніхон-сьокі» («Анали Японії»)

8. «Фудокі» («Записи про землі і звичаї»)

 

РЕКОМЕНДОВАНО ПОСЛУХАТИ В ІНТЕРНЕТІ

http://aerostat.rpod.ru/

Древние говорили, что музыка создает пространство, в котором обитают наши души.
В трактате "Весны и осени господина Люя", написанном в четвертом веке до нашей эры, сказано приблизительно так: В царстве У была принята музыка в стиле Юй, и царство процветало сотни лет, в царстве же Чу начали слушать музыку Лю Чжоу, и царство мгновенно пришло в упадок.
Я хочу рассказать о той музыке, которой питается моя душа, о разной музыке, которая меняла мир и продолжает менять его и по сей день.

Б.Г.

Аэростат - 113, "Дао Де Цзин"

Аэростат - 211, Конфуций

Аэростат - 74, "Краткая Суть Буддизма"

Аэростат - 62, "Слово О Мистиках"

Аэростат - 54, "Медитация"

Аэростат - 47, "Божественная музыка"

Аэростат - 163, "Притчи"

Аэростат - 157, "Просто Зэн"

Аэростат - 49, "Пока Несут Сакэ!"

Аэростат - 208, "Ускользающая Красота"

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Для успішної підготовки до семінарських занять ви маєте ознайомитися з теоретичними, методогічними та критичними джерелами, що вказані у списку літератури до семінару. Окремі фрагменти теоретичних текстів, що містять ключові положення та поняття, необхідні для розуміння художнього твору, подано безпосередньо у матеріалах до семінару. Перед читанням художнього тексту (текстів) до семінарського заняття варто ознайомитися з планом семінару та зосередитися на проблемах, що виносяться на розгляд.

Кожне семінарське заняття передбачає три види діяльності:

1. Перевірка знання текстів, що будуть обговорюватися (у формі, котру пропонує викладач). Це може бути перевірка знання перебігу подій, ролі та функції персонажів тощо.

2. Обговорення теоретичних проблем (у формі, котру пропонує викладач). Може застосовуватися і форма вільної дискусії, і форма фіксованих виступів.

3. Коментар уривків з текстів та виконання завдань до них.

 

Критерії оцінювання роботи на семінарі:

творчо-інноваційна відповідь – “відмінно” (10 балів);

відповідь, що демонструє глибоке знання теми, – “добре” (8 балів);

репродуктивне знання навчального матеріалу, неповна відповідь або доповнення - “задовільно” (6 балів);

відсутність репродуктивного знання теми – “незадовільно” (4 бали).

NB! Відсутність відповіді на запитання репродуктивного характеру (на знання художнього тексту) призводить до негативної оцінки (“незадовільно”) участі у семінарі.

NB! Пропущене семінарське чи лекційне заняття слід відпрацювати. Для відпрацювання пропущеного заняття обов’язковим є написання реферату (7 – 10 сторінок від руки) за планом заняття. Структура реферату: план зі вказаними сторінками, на яких починається те чи інше питання, список використаної літератури. Для відпрацювання пропущеного заняття з оцінкою необхідним є написання відповіді-проекту творчо-інноваційного характеру (5 сторінок від руки або 3 сторінки друкованого тексту) за одним із питань до семінарського заняття з обов’язковими елементами аналізу художнього тексту (або уривку художнього тексту). Структура відповіді-проекту: тема та аспект, що досліджується, культурно-історичний або філософсько-естетичний контекст питання, теоретико-методологічні підвалини дослідження, аналіз художнього тексту, список використаної літератури.

Семінарське заняття 1

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН АНАЛІЗУ МІФУ

1. Першоджерела даного міфу (де зафіксований? до якої міфологічної системи належить?)

2. Які основні герої міфу, яка їх функція? До якого типу вони належать?

3. Про що розповідає цей міф? До якого типу його можна віднести? Обґрунтуйте свою позицію.

4. Чи є в цьому міфі інші мотиви? Які?

5. Проінтерпретуйте характеристики простору та часу в даному міфі.

6. Символічний рівень тексту: розкрити та проінтерпретувати присутні у тексті символи (при необхідності, послуговуйтесь словником символів).

7. Виділити присутні у тексті паралелі з іншими міфологічними системами або іншими міфами даної системи. Порівняйте їх.

8. Висновки проведеного аналізу

 

 

 

1. Ієрофанія – це

2. Axis Mundi – це

3. Ab origine означає…

 

 

4. In illo tempore означає…

 

 

5. …

 

 

6. …

 

Теоретичні матеріали для опрацювання:

1. Мирча Элиаде. Архетипы и повторяемость / «МИФ О ВЕЧНОМ ВОЗВРАЩЕНИИ»

2. Мирча Элиаде. «Шаманизм. Архаические техники экстаза» (Шаманские техники и символизм в Китае; Монголия, Корея, Япония; Магический полет; Мост и "трудный переход; Лестница — дорога мертвых — вознесение; Шаманизм и психопатология …)

1. Мелетинский Е.М. Мифологическое мышление. Категории мифов / От мифа к литературе. М.: РГГУ, 2000, с. 24-31.

4. Відповідні розділи у підручнику С.М.Руссової «Джерело Перлин»

Семінарське заняття 2

Семінарське заняття 3

Дао Де Цзин

Увага! Цей семінар буде проведено у формі конференції

Семінарське заняття 4

Поезія епохи Тан як носій канону китайської поетичної традиції.

Художні тексти для обов’язкового прочитання:

поезії Тао Юаньміна, Ван Вея, Лі Бо, Ду Фу, Бо Цзюйі, Мен Хаожаня (файли в електронному вигляді).

Теоретичні джерела:

1) Маслов А. А. фрагменты из книги «Странствия мага и интеллектуала»

Символизм предполагаемого

Художественная и интеллектуальная культура Китая - это культура аллюзий и намека. В эпоху Тан возник особый метаязык, доступный лишь посвященно­му, - язык самого ядра китайской культуры. Понимая картину, поэзию или даже танец, изобилующий подобными символами, человек как бы проверял свою принадлежность к традиции. Перед нами - типичный китайский способ вовлечения самого себя в поток традиционной; культуры, где пребывает не каждый, но лишь тот, кто способен реагировать на символы культуры.

Нередко конфуцианские аллюзии, столь часто встречающиеся в поэзии китайского средневековья, могут быть уже непонятны современному китайцу. В этом заключено одно из кардинальных различий между китайской культу­рой намека и западной поэзией. Любовная лирика, культура любовного томле­ния и ожидания, драма расставания, тоска и радость встречи, сколько бы сложно-возвышенно они ни были бы изложены, понятны практически любому челове­ку. Китайский же пейзаж или вирши Ли Бо могут быть до конца восприняты лишь тем, кто способен говорить на языке традиции, обращающем сознание к образам священной древности.

Китайский язык, литература, поэзия, живопись, даже формы поведения изобилуют некими «цитатами», под которыми, однако, нет подписи автора. Человек должен лишь опознавать их, цитируя, скажем, Конфуция, он сам так или иначе приобщается к великому мыслителю. Например, известное выраже­ние «воля к знаниям» (сюэ чжи), распространенное в китайской поэзии и в каллиграфических надписях на художественных свитках, восходит к выраже­нию Конфуция «в пятьдесят лет я обрел волю к знаниям». Человек, «опознав­ший» цитату, способен осознать и то чудесное «конфуцианское звучание», что кроется внутри нее. Без этого сама фраза превращается в некую формальность.

Обращение к культурным реалиям прошлого порою превращается в диа­лог, ведущийся сквозь время. Люди беседуют на понятном им языке — языке членов китайской традиции. В китайском обществе, равно как и средневеко­вой Европе, люди, которые получили одинаковое образование, могли общать­ся между собой на одном и том же языке. Метаязык традиции, на котором беседовали два посвященных мужа, будь то символы на картине или краткие цитаты из произведений древности, указывал на то, что они принадлежат к одному кругу носителей этой «истинной традиции» — чжэньчуань. Так пони­мание символа становится проверкой своей собственной истинности.

Китаец говорит: «Сегодня друг приедет издалека». Это широко известная цитата из Конфуция: «Сколь радо­стно, когда друг приехал издалека». И отвечают ему на том же «языке Конфуция».

Китайское сознание традиционно тяготеет к восприя­тию мира по аналогии, отталкиваясь от одного образа, что­бы понять другой. Во многом это объясняется как раз тем, что настоящая реальность и суть вещей представляется все время сокрытой, удаленной от внешнего наблюдателя. Именно к этому испокон веков приучали китайское созна­ние различные эзотерические учения, лишь понемногу об­нажая перед неосвященными биение истинной жизни. А поэтому и всякое явление объяснялось косвенно, через аналогии, символы и знаки-указатели. В самом простом виде мы можем заметить это еще в древности, например, в «Каноне песнопений»:

 

Персиковое дерево — сколь молодо оно, сколь нежно!

Пресветло-ярко его цветение.

Вот девушка выходит замуж,

Обретает свой дом и семью.

 

Все просто и очевидно: хотя сама девушка и не срав­нивается с персиковым деревом — символом долголетия и полноты жизненных сил, однако очевидна фигуративная связь образов: свежесть, молодость, цветение в сочетании с нежностью и нетронутостью (образ лишь зацветшего дерева, еще не давшего плодов). Причем все эти качества, хотя формально и относятся к персиковому дереву, с оче­видностью мысленно переносятся на девушку.

В этом вряд ли можно усмотреть какую-то мистичес­кую подоплеку, ее здесь и нет. Для нас же важнее дру­гое — сам строй мыслей: восприятие наиболее важного через что-то другое, менее значимое для разговора.

Сокрытый характер культуры предусматривает и по­стоянное сокрытие истинного смысла слов или пожеланий. Более того, многие понятия приобретают смысл, когда они не называются прямо. Истинное слово как бы табуируется, «запрятывается», а вместо него используется омофон – слово аналогичное по звучанию. Например, столь

любимое китайцами понятие «рыба» (юй) — она часто изображается на народных картинках — контаминируется с понятием «избыток», «достаток», также произноси­мым как юй, а следовательно, выступает как пожелание достатка в доме и многих детей. Нарисованная «девят­ка» (цзю) означает также «долгий» (цзю), то есть поже­лание долголетия, а изображение трех девяток — поже­лание очень долгой жизни, то есть «долго-долго-долго». О прохождении экзаменов на ученую степень гово­рят: «обломать ветки коричного древа» (то есть «поймать удачу»), а на живописных свитках ветки коричного дере­ва нередко изображаются вместе с цветками персикового дерева как символ долголетия и пожелания знатности и богатства. Символика коричного дерева объясняется, с одной стороны, его приятным запахом, с другой стороны, тем, что этот иероглиф гуй обозначает также «знатность».

Таких примеров сокрытия истинного «вида» слов можно насчитать несколько сотен, и практически весь ритуальной декор, ставший сегодня частью повседнев­ной жизни китайцев, построен на принципе «запрятывания» благопожеланий за ложные знаки. По сути, все многочисленные китайские изображения бамбука, сосны, лошади, дракона, черепахи есть особая тайнопись, кото­рая не требует какой-то сложной дополнительной трактовки, но подразумевает знание этого специфического языка магии […]

Все это в полной мере соответствует именно магическому представлению о жизни, когда в духов не столько верят, сколько пытаются каким-то образом установить с ними связь — иногда договориться, иногда обмануть. Используя слова-символы, люди создают некую «ложную» жизнь, обманывая духов и не давая им навредить.

[…] Такими же символами являлись и некоторые растения: сосна обозначала стойкость, сопротивление ветру и долголетие, бамбук — внутреннюю пустотность и внешнюю стойкость, слива мэйхуа — нежность цветения и умирания в расцвете (ее цветы могут опадать, не давая плодов), персиковое дерево — дол­голетие и жизненную силу. По сути, Китай общался сам с собой на этом метаязыке — языке символов, в котором каждое слово не столько объясняло что-то конкретное, сколько порождало цепочку аналогий, образов, знаков, вво­дя человека в мир многогранной внутренней реальности и переживаний.

Образы и аллегории культуры о многом говорили своим представителям, изображение феникса или дракона на одежде или палочках для еды открыва­ло мир символических благопожеланий, оберегов и талисманов. Журавль, как и сосна, символизировал долголетие, феникс и пион — здоровье, счастье и процветание, тигр — власть и могущество.

[…] Аллюзия может использоваться как точный и мощный удар кисти, един­ственным штрихом заменяющий долгие рассуждения и быстро создающий емкий образ. Она же объединя­ет «высокую древность» и совре­менность. Напомним, что китай­цы историю понимают как гу цзинь — «древность-современ­ность», как момент, связываю­щий мудрецов прошлого и ныне живущее поколение.

Внешнему наблюдателю ки­тайская культура кажется бес­конечно утонченной и статич­ной, непосвященных она восхи­щает глубиной образов, порою непонятным и поэтому привле­кающим символизмом, недоска­занностью, равной абсолютной глубине выражения. И иногда символы, в действительности связанные с магической культу­рой, воспринимаются как некие общекультурные, общеэстети­ческие знаки. Причем в такое заблуждение могут впадать и сами представители китайской культуры, которые уже целиком пребывают в мире светских символов.

[…] Та же поэзия полна аллюзиями состояния опьянения и одурманивания, некогда связанными с культами медиумизма и общения с духами. Например, в китайской поэзии и живописи стал популярен образ белого журавля (байхэ), обычно понимаемого как символ долголетия и здоровья. Божество долголетня, белобородый Шоусин, часто изображается стоящим рядом с белым журавлем (иногда — аистом) и с большим персиком в руке — также символом долголе­тия. Нередко на плече у него висит пустотелая тыква-горляпка, наполненная напитком долголетия, который представляет собой отвар из дурманящих трав, до сих пор нередко используемый в некоторых даосских школах и тайных религиозных объединениях.

Вообще образу журавля посвящена целая иконография: улетающий журавль, голосящий журавль, кормящийся журавль, улетающая стая журавлей как намек на уходящее бессмертие. Многие медиумы-сяни, которых в средне­вековье воспринимали уже как достигших бессмертия, изображались летящи­ми на журавле, что обозначало обретение ими магических способностей.

 

Практически все известные поэты отдали также дань образу желтого жу­равля, например, Ли Бо (701-762) описывал в своих стихотворениях пагоду Желтых журавлей. Ли Бо позаимствовал этот образ у Жуань Цзи (210-263), известного поэта и мистика, описывавшего пагоду Желтых журавлей. Сама пагода Желтых журавлей была возведена на том месте, где, по легенде, некий маг стал сянем, т. е достиг состояния магического просветления, воспринима­емого на народном уровне как бессмертие, а затем воспарил на желтом журав­ле в небеса. Таким образом, говоря о журавле, китайские эстеты вели речь, конечно же, не собственно о птице, но рассказывали о состоянии сянь.

Символизм господствовал во всем, за каждым предметом или персонажем закреплялись определенные качества. Например, многие великие деятели вошли в историю как символы каких-то человеческих черт: ханский правитель Цао Цао — жестокости и коварства, первый китайский император Цииь Шихуан-ди — жесткости и решительности правления (не случайно Мао Цзэдун любил сравнивать себя с ним).

Целый ряд реальных исторических личностей китайская культура превра­щает в символические образы, намеки на настроения и чувства. Так, поэты Цюй Юань и Ли Бо ассоциируются с покинутостью и возвышенным одиночеством.

 

Метаязык китайского творчества, построенный на клише, моментально обращал слушателя или наблюдателя к внутренней реальности или по край­ней мере указывал на ее существование и на неактуальность внешних предме­тов, нарисованных на картине или отображенных в стихотворении. Так, кар­тина, изображающая бамбук под снегом, оказывалась на самом деле не «пейза­жем с бамбуком», а обозначала непоколебимость и устойчивость творческого порыва даже в годы испытаний, при этом подразумевалось, что собственно нарисованное на картине играет лишь вспомогательную роль.

И в этом смысле вся китайская культура есть культура символизма и импрессионизма, причем импрессионизма предельного свойства: художник может рисовать картину не под впечатлением от внешних предметов, напри­мер пейзажа, по под воздействием исключительно собственных ощущений, которые он лишь выражает в пейзаже. Впечатления от переживаний — так можно выразить суть подобного мистического творчества. Эстетика здесь пре­вращается в выражение трансперсонального опыта, так как опирается не столько на личные переживания, сколько на переживание всей истории и всей; мисти­ческой глубины, выплеснувшейся в переживаниях одного человека.

Практичні завдання:

1. Спираючись на приклад аналізу поетичного тексту, проінтерпретуйте подані нижче поезії, використовуючи ті знання, які ви здобули під-час лекційного курсу та опрацювання методологічних джерел. Ван Вэй. Поднимался в монастырь Бянь-цзюесы. Тропинка средь бамбуков ведет к изначальной земле,Горный пик лотосом высится над спасительным градом.Перед окнами простираются Три Чу,За лесом текут по равнине Девять рек.На молодой траве сидят, скрестив ноги,Под высокой сосной звучит чтение буддийского канона.Обитель пустоты... за облаками Завета...Созерцание мира, приобретение свободы от рождений... "Изначальная земля" (чу ди) и "спасительный град" (хуа чэн) – символы монастыря, о котором идет речь в стихотворении. "Три Чу" - это название всей местности Чу, которая делилась на Западное, Восточное и Южное Чу. "Девять рек" (Цзю цзян) - это, вероятно, те девять рек, что впадают в озеро Дунтинху. Оба эти географические названия подчеркивают беспредельность вида, открывающегося из монастыря. "Сидят, скрестив ноги", - видимо, это сидят в молитвенных позах монахи; "звучит чтение буддийского канона" (сян фань шэн) - у Ван Вэя сказано менее определенно: "раздаются буддийские (санскритские) звуки". "Обитель пустоты" (кун цзюй) или "жизнь в пустоте" - место, где сердце (помыслы) живущих "пусты", т. е. очищены от мирской суеты. "За облаками Завета" (фа юнь) - дхармамегха, буддизм как оплодотворяющее облако. "Свобода от рождений" (у шэн) - нирвана как отрицание рождения и смерти. На примере этого стихотворения видно, как буддийские идеи и представления полностью инкорпорированы в классическое стихотворение. В китайской поэзии великое множество стихотворений написано "с высоты" – с возвышения, башни, горы, куда поэт поднимается (дэн). Многим из этих произведений присуще настроение печали, отстраненности от жизни, углубленного размышления, осознания связи времен. Это настроение может выражаться различно, отнюдь не только в буддийском духе или даосском, но и без связи с тем или иным определенным миропониманием. Однако композиция, строй и поэтические особенности таких стихотворений очень близки, они меняются в зависимости лишь от вида поэзии (четверостишие, восьмистишие, стихотворения с большим числом строк и т. п.), но не от их "идейного содержания". В стихотворении Ван Вэя первые две строки - описание места, куда поднялся поэт; следующие две - описание пространства вокруг этого места; в строках 5-6 появляется человек (или люди - поэт не уточняет); наконец, в последнем двустишии дается как бы рассказ о чувствах и мыслях, возникших у поэта.· Впізнайте автора наступних поетичних рядків. Поясніть сутність та значення прийомів антитези та паралелізму у китайській поезії на прикладі цих віршів. Прослідкуйте за колористикою пейзажної лірики.

В горах

Белые скалы

у речки Цзинси * высоки.

В холоде неба

красная тает листва.

Не было долго

на горной дороге дождей, -

Платье мое

увлажнила небес синева.

 

Красный пион

Зеленых оттенков

еще беззаботна игра.

Красное платье -

то светлей, то темней.

Сердце цветка

разорваться готово в тоске...

Разве цветы

знают сердца людей?

Отвечаю Пэй Ди

 

Безбрежен поток

холодной речной воды.

 

Ливня осеннего

мгла зелена над нами.

Спросили Вы, где же

страна Южных гор *.

Ответило сердце -

за белыми облаками!

ПОД ЛУНОЙ ОДИНОКО ПЬЮ

Среди цветов поставил я

Кувшин в тиши ночной

 

И одиноко пью вино,

И друга нет со мной.

 

Но в собутыльники луну

Позвал я в добрый час,

 

И тень свою я пригласил –

И трое стало нас.

 

Но разве, спрашиваю я,

Умеет пить луна?

 

И тень, хотя всегда за мной

Последует она?

 

А тень с луной не разделить,

И я в тиши ночной

 

Согласен с ними пировать

Хоть до весны самой.

 

Я начинаю петь – и в такт

Колышется луна,

 

Пляшу – и пляшет тень моя,

Бесшумна и длинна.

 

Нам было весело, пока

Хмелели мы втроем.

 

А захмелели – разошлись,

Кто как – своим путем.

 

И снова в жизни одному

Мне предстоит брести

 

До встречи – той, что между звезд,

У Млечного Пути.

 

• Прочитайте наступний вірш. Спробуйте визначити, кому належать ці рядки. Який стан передано у цьому вірші? Які образи для цього використані?

 

Поднявшись на высоту

Стремителен ветер, и небо высоко.

В лесу обезьяны вопят.

 

Над чистой осенней водою потока

Осенние птицы летят.

 

Осенние листья кружат, опадая.

Багряны они и легки,

 

И тянутся вдаль от родимого края

Просторы Великой реки.

 

Куда меня гнало и гонит доныне

По тысячам разных дорог?

 

На старой террасе, на горной вершине,

Я снова совсем одинок.

 

Сижу, позабывший о прежней отраде,

Покрыла виски седина, -

 

Печальный изгнанник, сижу я, не глядя

На чару хмельного вина.

 

• Впізнайте автора наступних поетичних рядків. Проінтерпретуйте цей вірш, розкрийте буддійські мотиви.

Как будто цветы.

Не цветы.

Как будто туман.

Не туман.

 

В глубокую полночь

придет.

Наутро с зарею

уйдет.

 

Приходит, подобно весеннему сну,

на несколько быстрых часов.

Уходит, как утренние облака,

и после нигде не сыскать.

[Теми для окремих доповідей]:

· Романтична поезія епохи Сун. Формування жанрів «ци» та «жи». Проблема традиції і новаторства (з елементами аналізу поезій) – для 2х студентів (кожна доповідь триває 5-7 хвилин).

· Дослідження оригінального поетичного тексту та аналіз перекладів китайської поезії (на прикладі 1-2 віршів) – для студентів китайських груп.

[як можливий варіант пропонуються наступні вірші Лі Бо ]

ВАН ЛУНЮ

Ли Бо уже в лодке своей сидит,
отчалить ему пора.

Вдруг слышит, как кто-то на берегу
поет, отбивая шаг.

И Озера Персиковых Цветов –
бездонной пучины глубь –

Не мера для чувства, с каким Ван Лунь
меня провожает в путь!

 

This night Fuzhou moon Woman’s chamber in only alone watch Far pity little boy girl Not understand remember Chang'an Fragrant mist cloud dressed hair wet Clear brightness jade arm cold What time lean on empty curtain Pair shine tears trace dry

The moon shines in Fuzhou tonight, In her chamber, she watches alone. I pity my distant boy and girl- They don't know why she thinks of Chang'an. Her cloud-like hair is sweet with mist, Her jade arms cold in the clear moonlight. When shall we lean in the empty window, Together in brightness, and tears dried up?

Bed before bright moon shine Think be ground on frost Raise head view bright moon Lower head think home

Before my bed, the moon is shining bright, I think that it is frost upon the ground. I raise my head and look at the bright moon, I lower my head and think of home.

ДУМЫ В ТИХУЮ НОЧЬ

Перед постелью вижу сиянье луны.
Кажется – это здесь иней лежит на полу.
Голову поднял – взираю на горный я месяц;
Голову вниз – я в думе о крае родном.

Семінарське заняття 5

Ґенеза поетичного жанру танка від народних пісень до придворної поезії

Художні тексти для обов’язкового прочитання:

«Маньйосю» (вибрані поезії), Кокінвакасю (вибрані поезії).

Коло питань для обговорення на семінарському занятті:

1. Походження ранньої японської поезії.

2. Філософія поетичного слова в Японії. Концепції котодама-сінко, макото, кокоро...

3. Міжкультурна комунікація та рецепція японською поезією китайської. Опозиція поезії вака і кансі.

4. Поетична антологія «Маньйосю» - становлення поетичних форм і прийомів поезії вака.

5. Міфопоетична основа поезії «Маньйосю». Наведіть приклади

6. Зміна поетичного курсу у епоху Хейан. Значення і функція поезії танка.

7. Поетика «Кокінвакасю» порівняно із «Маньйосю».

8. Діалогічність поетики танка, як вона виявляється у «Маньйосю» та «Кокінвакасю»?

Практичні завдання:

1. Виконайте порівняльний аналіз-інтерпретацію по одній із поезій з «Маньйосю» та «Кокінвакасю» за наступним планом (студентам, що вивчають японську мову пропонується попрацювати з оригінальною версією:) o аналіз формозмісту поезії;o стилістичні фігури, прийоми;o теми і мотиви поезії;o образність;o які світоглядні константи можна відстежити у поезії o власні висновки компаративного аналізу.

 

2. Уважно прочитайте передмову Кі-но Цураюкі до Кокінвакасю та спробуйте виокремити основні риси пісень Ямато, так як їх бачить автор. До кожного типу пісень доберіть свій приклад із «Маньйосю» та поясніть його (завдання виконується заздалегідь та обговорюється на семінарі).

 

ПЕРЕДМОВА КІ-НО ЦУРАЮКІ

Пісні Ямато! Насінням, я якого проростають тисячі й тисячі цих пісень-листків є людське серце. Люди, що живуть на цьому світі, неначе густими паростями, оплетені безліччю справ і турбот. І те, що в них на се­рці, те, що вони бачать і чують, висловлюють воин у своїх піснях. Соловей, який співає серед квітів, жаба, що живе у воді, — коли ми чуємо їхні го­лоси, то розуміємо: немає жодної живої істоти, яка б не співала власної пісні. Без будь-яких зусиль рухає вона небом і землею, породжує спів­чуття у невидимих злих духів, вносить злагоду у взаємини чоловіка та жінки, заспокоює серця лютих ратників. І все це — пісня!

Пісні виникли ще в ті часи, коли тільки-но з'явились небо і земля. Саме тоді народилася пісня про те, як під плавучим небесним мостом з'єдналися два божества - чоловік та жінка.

Але як свідчать стародавні легенди, що дійшли до наших часів, пісням, складеним на одвічних небесах, передували пісні Богині Сітатеру Хіме.

Сітатсру-хіме була дружиною Амевака-хіко. У її пісні, що славила божественного старшого брата, співалося про те, як сяйво його краси, відбиваючись, осяває і гори, і долини. Але то були ще, мабуть, пісні е бісу, оскільки вони не мали ні сталої кількості складів, ні справжньої форми віршів.

А на землі пісні пішли від Бога Сусано О-но Мікото. У вік Богів, які руйнували скелі, число складів (знаків) у вірші ще не установилось. Пісні були занадто простими, оспівували довкілля, і зрозуміти душу слова було важко. Лише тоді, коли настав вік людей, разом з появою Сусано О-но Мікото з'явилась і пісня з тридцяти одного складу. Сусано О-но Мікото був братом Богині Аматерасу Омікамі. Коли пін будував палац у Ідзумо, щоб поселитися в ньому зі своєю дружиною, то побачив, як підіймаються рядами хмари восьми різних кольорів, і склав таку пісню:

 

Над Ідзумо нависли вісім хмар,

І вісім мурів височать.

Ці вісім мурів

Я зводжу, щоб дружину захищать.

Ці вісім мурів!

 

Таким чином, милуючись квітами чи заздрячи пташкам, відчуваючи таємничу чарівність весняного серпанку або ж сумуючи за росою, що зникає, поступово стали виливати люди свою душу в численних і різноманітних піснях.

Як далека мандрівка, що триває місяці чи роки, розпочинається з першого кроку, як висока гора, що сягає аж за хмари у небі, починається а крихітних пилинок та крупинок землі на підніжжі — так розвивалась і поезія.

Пісня про затоку Наніва була піснею, яка сповістила про початок доби правління Мікадо. Коли Осасагі-но Мікото, будучи ще принцем, перебував у Наніва, то вони разом зі своїм молодшим братом навпере­мінно протягом трьох років поступалися один одному титулом принца-наступника, ніяк не погоджуючись вступити на престол. Тоді чоловік, якого звали В ані, стривожений цим, склав і підніс Володареві пісню. Оспівані в цій пісні квіти були квітами сливи.

Була також жартівлива пісня про гору Асака, яку склала дівчина-служниця. Коли Кадзуракі-но Окімі послали па північний схід країни у край Мітіноку, він залишився незадоволений бенкетом, улаштованим на його честь тамтешнім намісником. І хоч той облаштував як слід місце та приготував усе необхідне, він перебував у поганому настрої. Тоді одна діва, що прислуговувала на бенкеті, взяла наповнений вином келих і під­несла йому разом з піснею. І серце принца відразу пом'якшало.

Ці дві пісні вважаються «матір'ю» та «батьком» японських пісень і наводяться на початку всіх існуючих навчальних посібників з письма (ка­ліграфії).

Спочатку налічувалося шість видів пісень - так само, як у китайськії поезії. Перший серед них - сое-ута (піспя-натяк, вірш алегоричного змісту). Саме такою була пісня, яку піднес­ли імператору Осасагі-но Мікото:

 

Розквітли квіти

В бухті Наніва

Прийшла весна,

Змінивши довгу зиму,

І на деревах квіти розцвіли!

 

Другий — кадзое-ута (пісня-переказ, вірш описового характеру):

 

Вишневий цвіт

Бентежить нам серця!

Мабуть, тому,

Що він також не знає

Ні долі власної, пі власного кінця!

 

У цих піснях оспівується все так, як є, простими словами, без будь-яких порівнянь чи інших подібних засобів. Що можна сказати про ці пісні? Їх душа незбагненна. Саме тому такі пісні можна віднести також до п'ятого віщу пісень — тадагото-ута.

 

Третій вид — надзурае-ута (пісня-уподіблення):

Покриє землю іній на світанні,

І ти мене покинеш,

Любий мій!

Як іній,

Я розтану від кохання.

 

Такі пісні, оспівуючи щось, уподібнюють одне іншому, шукаючи пе­вну схожість. Якщо ж наведена пісня не дуже вдало віддзеркалює таке визначення, тоді краще навести таку:

 

Немовличинку в коконі,

Плекають мене батьки —

Невже на самоті

Без любої

Я вікувати буду?'

Четвертий тип — татое-ута (пісня порівняння, в якій образ створюється через алюзію):

Моя любов незмірна,

Мов піщинки

На узбережжі моря Арісо,

Які також

Не можна полічити!

У цих піснях почуття душі висловлюються через образи різних трав, дерев, птахів та звірів. Вони не мають жодного прихованого змісту. Але засоби вираження в даному випадку дещо відрізняються від тих, що за­стосовуються в піснях першого виду, тобто в сое-ута. Наведемо ще один відповідний приклад таких пісень:

 

Кудись поніс

Раптовий подих вітру

Струмочки диму з огнищ солярів

Що сіль випарюють

На узбережжі Сума.

 

П'ятий вид — тадагото-ута (пісня про звичайні речі):

 

Якби неправди в світі не було,

З якою радістю

Ми слухали б, напевно,

Слова промов палких

Із вуст людських!

 

У цій пісні оспівується справедливці та чесний світ, яким би він мав бути. Але дух цієї пісні все ж таки не повністю відповідає її визначенню, тому краще було б назвати її томе-ута (пісня-бажання). Ось інший приклад:

 

Гірськими вишнями

Милуюсь досхочу!

На щастя, вітер ще не встиг зірвати

Та рознести по світу

Сніг-парчу.

 

Шостий вид — іваї-ута (пісня-вітання). Наприклад:

Воістину розкішний цей палац!

Чотирилисником,

Трнлнсннком-травою

Від нього галереї

ІІростяглись!

 

У таких піснях прославляється цей світ, звеличуються Боги. Але й ця пісня не зовсім відповідає своєму визначенню. Тому краще наведемо інший приклад:

На полі в Касуга'

Я першу зелень'

Для тебе рвав:

Хай знають всі Боги —

Тисячоліття я тобі бажаю!'

 

Та чи можна взагалі всі пісні розділити на шість видів?

У наш час, коли люди почали все більше піклуватися про зовнішню красу, а їхні серця приваблюють лише блиск та марнославство, з'явилося безліч пустих і легковажних пісень, які складаються з тієї чи іншої нагоди. Пісня знайшла собі притулок у оселях любострасників, де вона марніє в безвісності, загниваючи, неначе впале дерево. Хіба що в окремих місцях, де її ревно оберігають, прозирне вона, як волоть очеретини.

Якщо ж пригадати, як починалася пісня, то розумієш, що зовсім ін­шою мала б бути її доля.

Колись, ще в давні часи, весняним ранком,