Міжнародно-правова відповідальність: види та форми (2 години)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжнародно-правова відповідальність: види та форми (2 години)



План

1. Поняття, цілі та функції інституту міжнародно-правової відповідальності.

2. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав. Класифікація міжнародних правопорушень.

3. Обставини, що виключають відповідальність держав.

4. Види і форми міжнародної відповідальності держав.

 

Теми рефератів:

1. Нематеріальна міжнародно-правова відповідальність : ситуації та обставини застосування.

2. Репарація у сучасному міжнародному праві: теорія та практика.

3. Міжнародно-правова відповідальність XIX та XXI століть: відмінності та спільне.

 

Основні поняття: військовий трибунал, міжнародно-правова відповідальність, міжнародна суспільна небезпека, міжнародний делікт, реституція, репарація, геноцид, апартеід, держава-агресор, міжнародний злочин, агресія,реторсія, санкція, сатисфакція, репрессалія.

 

Контрольні питання і завдання:

1. Хто є суб’єктами міжнародно-правової відповідальності? Чи можливо застосування міжнародної відповідальності до юридичних осіб?

2. За які правопорушення наступає міжнародно-правова відповідальність?

3. У яких випадках застосовують матеріальні форми відповідальності, а в яких нематеріальні?

4. Хто є обвинувачем у міжнародних трибуналах? Якой державі чи іншому суб’єкту міжнародного права належать досудебні слідчі органи?

5. У чому відмінність реторсії та репресалії?

6. Які ще форми міжнародно-правової відповідальності існували в історії міжнародного права?

Особливий міжнародно-правовий інститут становлять норми, що стосуються відповідальності держав у міжнародному праві. Він безпосередньо пов'язаний з функціонуванням міжнародного права, зміцненням міжнародного миру і правопорядку. Фактично цей інститут є необхідним юридичним засобом забезпечення додержання норм міжнародного права.

Студенти мають правильно оцінювати важливість данного інституту: розкрити сутністьміжнародно-правової відповідальності та її різних форм реалізації. Студенти також мають знати підстави застосування міжнародної відповідальності та її склад.

"Оціночними критеріями для кваліфікації поведінки держави як міжнародного правопорушення в кожному конкретному випадку, — відзначає український професор В. А. Василенко, — є міжнародно-правові акти, приписи яких були порушені". З міжнародного досвіду відомо, що на практиці при тлумаченні приписів міжнародно-правового акта виникають труднощі через непевність, а часом і розпливчастість змісту деяких джерел юридичних основ відповідальності держави. Це стосується як звичаєво-правових норм, так і мови (викладу) міжнародно-правового документа. Але ці труднощі можна перебороти шляхом тлумачення норми права. Історично інститут міжнародно-правової відповідальності змінювався у процесі свого розвитку. Кожна епоха вносила в нього свою концепцію, яка грунтувалася на визначенні головного у взаємовідносинах суб'єктів міжнародного права, що зумовлюють формування норм про міжнародну відповідальність держав. При цьому значний вплив мали прогресивні принципи міжнародного права, що зумовлювали внесення до корінних змін та у сам інститут міжнародно-правової відповідальності. Наприклад, до таких принципів можна віднести принципи заборони агресивної війни, невід'ємного суверенітету держав тощо.

Також студенти забов’язані знати деяки принципи міжнародно-правової відповідальності:

• принцип, що встановлює відповідальність стосовно всіх міжнародно-протиправних дій держави;

• принцип, що визначає суб'єктів таких дій;

• принцип, що визначає умови наявності міжнародно-протиправних дій;

• принцип незастосовності внутрішнього права для визначення наявності цих дій [8].

Керуючись принципами міжнародно-правової відповідальності, держави забезпечують додержання норм міжнародного права і міжнародної законності. При цьому держави виконують функцію юридичної відповідальності у напрямі досягнення мети відповідальності.

Крім того слід чітко визначати форми реалізації міжнародно-правової відповідальності.У міжнародно-правовій доктрині усталеною є думка, що міжнародно-правова відповідальність держав існує в конкретних її видах. На цьому однозначність думки закінчується і поступається місцем широким теоретичним дискусіям про взаємовідносини і зв'язки видів і форм відповідальності держав, а також ролі в цих взаємозв'язках "міжнародно-правової санкції" як правової категорії. У доктрині міжнародного права загальноприйнято розрізняти два види відповідальності — матеріальну і нематеріальну. Такий погляд зумовлений поділом збитку, що заподіюється міжнародним правопорушенням, на матеріальний і нематеріальний. У свою чергу кожен з видів відповідальності співвідноситься з найбільш типовими його формами як структурними елементами обсягу відповідальності. Слід звернути увагу на те, що поділ відповідальності на види відображає основні елементи зовнішньої структури обсягу відповідальності, а форми відповідальності виступають як елементи її внутрішньої структури. Розгляд же зовнішньої і внутрішньої структур обсягу відповідальності в їх динамічній взаємодії і взаємозв'язку і дає нам картину, подану в додатку .

Форма відповідальності — це структурний елемент обсягу відповідальності у межах того чи іншого її виду і водночас спосіб, за допомогою якого держава-правопорушниця повинна задовольнити вимоги і (або) відшкодувати або вжити заходів, що виходять за їх межі, коли йдеться про відповідальність за міжнародні злочини. Отже, виходячи з аналізу міжнародно-правової доктрини І практики, можна виділити з-поміж видів міжнародної відповідальності держав (зовнішня структура) відповідні їм типові форми (внутрішня структура). У межах політичної (морально-політичної) відповідальності такими формами є ресторація, сатисфакція (ор­динарна або надзвичайна), обмеження міжнародно-правової суб'єктності, післявоєнна окупація, демілітаризація, міжнародний трибунал і т. п. У межах матеріальної відповідальності — це реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна). Розглянемо докладніше зазначені форми міжнародної відповідальності держав.

Ресторація— це відновлення державою-правопорушни-цею колишнього стану і ліквідація нею усіх пов'язаних із цим будь-яких несприятливих наслідків. Прикладом ресторації може бути звільнення державою-правопорушницею незаконно зайнятої території і відшкодування пов'язаних із цим матеріальних витрат.

Сатисфакція(від лат. satisfacio — задовольняю) — це задоволення державою-правопорушницею явно виражених або таких, що припускаються, нематеріальних вимог, висунутих потерпілою державою, які виходять за межі простого відновлення (ресторації). Мета сатисфакції полягає у згла джуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі і гідності потерпілої держави.

У міжнародній практиці розрізняють сатисфакцію ординарну і надзвичайну. Ординарна сатисфакція — це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. При цьому міжнародне правопорушення не пов'язане із заподінням матеріальної шкоди.

Найбільш характерними її прикладами є:

• вибачення;

• офіційне вираження жалю або співчуття;

• дезавуювання дій офіційних представників;

• покладення обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до вчинення міжнародного правопорушення, або їх карне чи адміністративне переслідування;

• запевнення в тому, що подібні неправомірні акції не матимуть місця в майбутньому;

• видання спеціальних законів, спрямованих на забезпечення додержання міжнародних зобов'язань;

• віддавання почестей прапору потерпілої держави або виконання її гімну у відповідній урочистій обстановці;

• делегування спеціальних місій для вибачення тощо.

На відміну від ординарних надзвичайні сатисфакції — це різні тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держави, яка вчинила міжнародний злочин, їх метою є викорінення причин, що породили міжнародний злочин, і створення гарантій його неповторення.

Прикладами надзвичайних сатисфакцій можуть бути:

• тимчасова окупація частини або всієї території;

• реорганізація окремих елементів політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла вчиненню державою міжнародного злочину;

• тимчасове призупинення або обмеження прерогатив законодавчих, виконавчих і судових органів держави-правопорушниці;

• міжнародний контроль за використанням наукового і промислового потенціалу;

• заходи щодо демілітаризації промисловості, розпуску або скорочення збройних сил;

• обов'язок не оснащувати їх у майбутньому певними видами озброєнь і не виготовляти таких та ін.

У широкому розумінні поняття реституція (лат. restitu-tio) — відновлення стану в тому вигляді, в якому він існував на момент здійснення дії, що спричинила шкоду.

Реституція(під час збройних конфліктів) — це відшкодування державою-правопорушницею заподіяної матеріальної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати повернення майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів і т. д.

Реституція — досить складна міжнародно-правова проблема. Не випадково, наприклад, питанню реституції культурних цінностей присвячена низка резолюцій Генеральної Асамблеї ООН (38/34 (XXXVIII) від 25 листопада 1983 p., 42/7 (XLII) від 22 жовтня 1987 p., 48/15 (XLVIII) від 2 листопада 1993 p., 50/56 (L) від 11 грудня 1995 р.) [27].

Україна приділяє значну увагу питанням реституції у міжнародному спілкуванні з іншими суб'єктами міжнародного права. Існує близько десятка договорів із Росією і майже такаж кількість з іншими країнами СНД. У межах регіонального співробітництва підписано більше десяти документів із Польщею і країнами Балтії. Великий переговорний процес здійснюється Україною з ФРН із питань повернення культурних цінностей, переміщених під час Другої світової війни.

Від реституції слід відрізняти субституцію(від лат. sub-stituo — замінюю), що являє собою заміну неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, творів мистецтва і т. д. подібними і рівноцінними предметами.

Розрізняють репарації(від лат. гераго — відновлюю) ординарні і надзвичайні. Тут застосовується загальний принцип градації: перша форма відповідальності (ординарна) характерна міжнародному правопорушенню, а друга — міжнародному злочину.

Отже, ординарна репарація — це відшкодування державою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, потерпілим суб'єктам. У міжнародній практиці до репарацій вдаються, як правило, у тих випадках, коли матеріальне відшкодування в натурі неможливе. Іноді замість терміна "репарація" прихильники репараційної концепції відповідальності вживають термін "компенсація" (наприклад, при грошових виплатах потерпілим фізичним і юридичним особам). Надзвичайні репарації — особливі обтяження, що полягають у тимчасовому обмеженні правомочностей держави, що вчинила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою надзвичайних репарацій є не тільки забезпечити максимально можливе відшкодування матеріальної шкоди, а й усунути чинники, що сприяли вчиненню міжнародного злочину. Такі дії можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерела репарацій.

Тема 9



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.011 с.)