Уривок із протоколу засідання Гітлера з керівниками Райху (15 липня 1941 р.) (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – С. 513-515).

 

... Крим повинен бути звільненим від усіх іноземців і заселений німцями. Також старо-австрійська Галичина стане територією Райху...

Загалом, дуже важливо те, щоб цей величезний пиріг зручно розкласти для того, щоб могти:

- по-перше, ним володіти,

- по-друге, ним керувати,

- по-третє, його експлуатувати.

Росіяни недавно віддали наказ вести партизанську війну за нашим фронтом. Ця партизанська війна має й вигоду; вона дає нам можливість знищувати всіх, хто протистоїть нам.

Головне:

Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь військової сили на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. Усі спадкоємці фюрера повинні знати, що безпека Райху буде гарантована тільки тоді, коли на захід від Уралу не буде жодної іноземної армії. Німеччина бере на себе захист цього простору від можливої небезпеки. Незмінним повинен залишитись ось такий принцип:

Ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, носив зброю. Це незвичайно важливе. Навіть якщо потім нам здасться зручним притягнути підкорені іноземні народи до військової допомоги, то це було б помилкою! В один прекрасний день це обов'язково і неминуче повернеться проти нас самих. Тільки німець повинен носити зброю, а не слов'янин, ні чех, ні козак, ні українець! (...)

У цьому ми мусимо обов'язково вчитися у англійців. Отже, ми не повинні ніколи ставити наше ставлення в залежність від тієї чи іншої особи. Також тут поведінка англійців в Індії супроти індуських принців і т. д. є для нас прикладом: солдат має завжди забезпечити режим!

Ми мусимо перетворити новоздобуті території Сходу в райський сад; вони мають для нас життєве значення; у порівнянні з ними, колонії грають лише другорядну роль.

Навіть якщо ми окремі райони вже тепер відокремлюємо, мусимо завжди діяти як захисники прав і населення. Тому треба вже тепер вибрати необхідні форми. Ми не говоритимемо про нову територію Райху, а про зумовлене війною завдання.

(...) Райхсляйтер Розенберг підкреслив, що, на його думку, у кожному комісаріаті ставлення до населення повинно бути іншим. На Україні нам треба буде дозволити певне культурне піклування, ми повинні би підняти історичну свідомість українців, відкрити в Києві університет і т. д.

На противагу цьому райхсмаршал (Герінг) стверджував, що ми повинні спочатку думати, щоб забезпечити себе продовольством, а до всього іншого справа дійде набагато пізніше...

Розенберг продовжує: на Україні також треба було б розвинути деякий потяг до незалежності...

Фюрер підкреслив, що найважливіша територія у найближчі три роки — це, без сумніву, Україна. Ось тому Кох найбільше потрібен там...

 

 

Уривок зі статті Олександра Корнійчука ”Смерть зрадникам України!”із газети „За Радянську Україну” (№ 1 від 31 липня 1941 р.) (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – С. 518).

Жорстокі вороги українського народу, німецькі фашисти, вже здавна мріяли накласти ярмо на шию свободолюбного українського народу. Розпочавши віроломно війну, німецькі фашисти надіялися зайняти цілу Україну за 10 днів. Але бої вже тривають другий місяць...

Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу — петлюрівців, ОУН-івців, гетьманців...

Людоїд Гітлер випустив своїх вірних псів — петлюрівців, ОУН-івців, гетьманців, цих мерзотних зрадників українського народу, і доручив їм гальмувати партизанський рух з допомогою брехні і вбивств та знищувати наших славних патріотів Батьківщини...

Ці брехуни, шпигуни і підлі вбивці із гестапо закликають вас добровільно піддатися під ярмо невільництва. Вони допомагають фашистським грабіжникам грабувати нашу країну, наше добро і майно, набуте кров'ю І потом щоденної праці, і поневолити нашу Батьківщину, об'єднану в одну велику українську державу.

На всі брехні, провокації і вбивства має наш свободолюбивий народ для жовто-блакитної банди і їхнього головача Степана Бандери тільки одну відповідь: смерть!

Службова записка німецькому міністру закордонних справ із приводу радянської пропаганди проти ОУН і Бандери (8 вересня 1941 р.) (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – С. 527).

 

Політичне керівництво Південно-Західного фронту Червоної армії видає, починаючи з 31 липня 1941 р., більшовицьку газету під назвою „За Радянську Україну”, редакція якої складається з відомих письменників, таких як Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Василько і Ванда Василевська (полька).

Газета поширюється головним чином на українських територіях, окупованих німецькою армією, і повинна служити для підбурювання населення до партизанської війни. Газету не тільки скидають із літаків, провозять контрабандою через фронт, а й також поширюють парашутисти...

...У газеті часто згадуються українські націоналісти, ОУН і її провідник Степан Бандера. Він — єдиний, кого згадують з українських діячів, а це означає, що більшовики бачать у ньому і його організації політичного носія національної боротьби на Україні. Це підтверджується й тим, що Бандеру порівнюють з Петлюрою, ім'я якого ще сьогодні має особливе політичне звучання для усієї України. (...)

Уривок із донесення айнзацгруп поліції безпеки і СД про діяльність І ситуацію в СРСР (31 липня 1941 р.) (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – С. 517).

 

Національна ситуація на Україні в даний момент неспокійна через вимоги активістів Бандери. Організація Українських Націоналістів (ОУН) Степана Бандери є найважливішим фактором боротьби в українському політичному житті. (...)

Друга група під керівництвом полковника Андрія Мельника, у наслідок войовничої політики Бандери, все більше і більше втрачає підґрунтя як серед українців на Україні, так і серед тих, хто перебуває на території Райху. Група Мельника загалом має характер емігрантської організації й мало пов'язана з етнографічною українською територією.

Мета групи Бандери — створення незалежної Української держави з повністю націоналістичним урядом; Бандера хотів би бачити на чолі цього уряду особистість, яка б не належала до жодної відомої політичної групи й особисто пережила у краю епоху поневолення. (...)

Пропаганда людьми Бандери незалежності, що продовжується в певній мірі, не залишилась без наслідків. Порив до незалежності проявляється у всіх колах, особливо серед міського населення. Під час проголошення незалежності в багатьох містах були самочинно створені органи управління (мери й управителі районів) без будь-якого погодження з німецькими органами влади. При тому поширювано також нелегальні газети, в яких надруковано звернення, передані публічно через радіостанцію Львова (проголошення створення крайового уряду). Айнзацкоманди змушені були неодноразово вживати заходів проти поширення цих газет ОУН і т. ін.

Айнзацкоманди розформовують зараз постійно служби порядку, що їх створила ОУН, й займаються організацією нової міліції. (...)

 

Уривок із постанови про поводження з радянськими військовополоненими (8 вересня 1941 р.) (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж-Нью-Йорк-Львів. – С. 526-527).

1. Загальне обходження з військовополоненими

Більшовизм — смертельний ворог націонал-соціалістської Німеччини. Уперше німецький солдат стикається із противником, натренованим не лише з військового погляду, а й з політичного, у дусі більшовизму, що нищить народи. Йому передано в кров ідеал боротьби з націонал-соціалізмом. Він веде цю боротьбу всіма доступними засобами: саботаж, згубна пропаганда, підпали, убивства. Ось чому більшовицький солдат втратив право вважатися чесним солдатом згідно Женевської конвенції.

У відповідності до поваги й гідності німецького вермахту кожен німецький солдат має триматися якомога далі від радянських військовополонених. (...)

Отже, за найменшої ознаки непокори треба вживати енергійних і безпощадних заходів, особливо проти більшовицьких агітаторів. Непокора та активний чи пасивний опір повинні бути негайно і повністю придушені за допомогою зброї, (багнети, приклади, вогнепальна зброя). (...)

По військовополонених, що втікають, стріляти негайно, без попередження...