Мікро як складова частина мікро економ. Теорії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мікро як складова частина мікро економ. Теорії



Мікро як складова частина мікро економ. Теорії

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні. Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Отже предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов’язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів, для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об’єкта дослідження взяти націонал економіку, то такий підхід наз макроекономічним. Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих ек суб’єктів, то такий підхід називается мікроекономічним. Мікроекономіка – це роздід ек теорії, який вивчає діяльність окремих ек одиниць і структур, таких як домашні госп-ва підп-ва, ринки окремих благ. (ліс)Порівнюючи мікро з ЕП слід зауважити, що ці науки лише частково перехрещуються, бо вони обидві вивчають управлінські рішення підп-в, щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше, мікро вивчає споживацькі переваги, поведінку підп-в, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підпри-вах іх організац. Форми, показники господарської діяльності під-в, що вивчається в ЕП. Мікроекономіка, як складова частина ек теорії, допомагає розв’язати основні її питання: 1) Що виробляти 2) Для кого? 3) Як виробляти?....до цих питань додається ще 1 - коли будуть спожиті ті чи інші блага чи ресурси, тобто проблема вибору: наприклад – використовувати самі обмежені природні ресурси чи залишити своїм дітям. Позитивна мікроек – встановлює ек зв’язки, що реально стаоися, не даючи їм оцінки. Нормативна – оцінювальні судження відносно правильності чи неправильності дій, вони відповідають на питанн: якмми повинні бути ек зв’язки і взагалі економіка.

 

Предмет, концептуальні основи і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції, методи граничного аналізу,(це дослідження тог, як кожна додаткова операція впливає на мету, досягти якої прагне людина) табличного аналізу, та графічного аналізу, функціонального аналізу, рівноважний підхід(означае, що мікроек вивчає стан явищ у відносній стабільності або тих що прагнуть до рівноваги.), метод варіфікованості (перевірки) , метод формальної логіки : метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів віж окремих) та дедукції висування гіпотетез від попередніх висновків до фактів, тобто від загального до окремого), а також аналіз і синтез. Також широко застосовується математичний інструментарій В процессе исследований экономисты сталкиваются с нормативным и позитивным анализом. Позитивная экономика имеет дело с фундаментальными экономическими вопросами ( законами экономики ) и отвечает на вопросы : “что есть или могло бы быть”. Нормативная экономика имеет дело с конкретными экономическими задачами и отвечает на вопрос : “что должно быть”.

 

Мета завдання і зміст дисципліни

Мікроекономіка як науковий розділ економіки вивчає діяльність людей, пов’язану з вибором та прийняттям рішень відносно того що, як і для кого виробляти: яку продукцію, які виконувати роботи, які надавати послуги, яку технологію застосовувати, які використовувати при цьому ресурси. Тобто. це наука про вибір, про те як цей вибір роблять люди (економічні суб’єкти) кожний окремо і всі разом. Тому предметом мікроекономіки є економічні дії економічних суб’єктів, або ж прийняття рішень економічними суб’єктами відносно економічних благ.

Мета дисципліни полягає в формуванні знань щодо поведінки екон суб’єктів у ринкових умовах, у наданні універсального інструментарію для обргунтування і прийняття універсальних господарських рішень за наявних обмежених ресурсів та альтернативних можливостей їх використання.

Завданням дисципліни є : 1.формування знань з термінології та основних засобів мікроек аналізу принципів раціональної поведінки мікросистеми в цілому, 2. розуміння універсального інструментарію для вивчення поведінки ек суб’єктів у ринкових умовах і методів її оптимізації, 3.формування вмінь щодо застосування прийомів мікроек досліджень для аналізу ефективності функціонування самостійних господарюючих суб’єктів, щодо самостійних техніко-ек розрахунків, пов’язаних з обґрунтування раціональної поведінки мікросистеми

 

Бюджетна лінія.

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань, а й від бюджету.

Бюджет – це кіль-ть грошей,яка доступна споживачеві для витрат у певний пеіод часу. Дохід споживача та ціни товарів визначають бюджетні обмеження споживача. Бюджетне обмеження – це лінія, що показує ту комбінацію благ, які споживач може собі придбати на свій доход за даних цін на блага Х та У. Рівняння бюджетного обмеження можна записати так:

Σ Кі * Ці ≤ Д ,

де Кі – кількість і-го товару яку може придбати споживач по ціні Ці; Д – доход споживача..

Бюджетна лінія

Всі точки на прямій (А, Б, В...) показують максимально можливе співвідношення закупок благ Х та У, для заданого доходу споживача (Д). Всі точки які знаходяться в середині трикутника характеризують стан, коли у споживача є “зайві” кошти, тобто він не повністю використав свій доход на придбання благ. Точки поза межами трикутника є недосяжними для споживача.

Бюджетна лінія перетинає осі координат в точках

Кх=Д/Цх та Ку=Д/Цу

які показують максимально можливу кількість благ Кх і Ку, яку може купити споживач на свій доход. Нахил бюджетної лінії дорівнює співвідношенню цін товарів tga=Цху. Або ж кут нахилу бюджетної лінії показує норму заміщення товарів за умови, що загальна сума використання доходу залишається незмінною.

Надлишок споживача

Равновесная цена — цена, уравновеши­вающая спрос и предложение в результате действия конкурент­ных сил. Образование равновесной цены — процесс, требующий определенного количества времени. В условиях совершенной кон­куренции происходит быстрое взаимное приспособление цен спро­са и цен предложения, объема спроса и объема предложения. В результате установления равновесия выигрывают и потребители, и производители. Поскольку цена равновесия обычно ниже максимально предлагаемой потребителями цены, величину излишка (выигрыша) потребителя графически можно изобразить через площадь Р мах Е РЕ (рис). В свою очередь равновесная цена обычно выше минимальной цены, которую могли бы предложить наиболее передовые фирмы.

Если Е — т точка равновесия, то цена, по которой продаются и покупаются товары, равна РЕ, а объем проданного товара равен QЕ(рис); Следовательно совокупная (общая) выручка равна ТК = РЕ х QE Совокупные издержки (затраты) производителей равны площади фигуры ОРmin Е QE

Излишек потребителя Издержки и излишек производства

Разница между общей выручкой РЕ х QE (площадью прямо­угольника 0РЕЕQЕ) и совокупными издержками (площадь 0РminЕ QE _) и составляет излишек (выигрыш) производителя (площадь РE E Pmin)

Возможны как установление точной равновесной цены, так и небольшие отклонения от нее. Рыночное равновесие существует там и тогда, где и когда уже исчерпаны возможности изменения рыноч­ной цены или количества продаваемых товаров.

 

Попит і закон попиту

Попит – кількість товарів і послуг, яку споживач бажає і може придбати.

Основні чинники, які впливають на вибір споживача:

- ціна даного товару;

- ціни інших товарів-субститутів;

- ціни товарів-комплементів;

- доход споживача;

- смаки і уподобання;

- очікування споживачів відносно майбутніх змін в можливостях задоволеня цих потреб на інфляційні сподівання;

- кількість споживачів наринку даного товару.

Всі ці чинники поділяються на цінові та нецінові. Цінові – це ціна товару, нецінові – всі інші.

В умовах ринку бажання покупця трансформуватися в нове поняття – попит, який як економічна категорія характеризує обсяг товарів, які покупець бажає і може придбати. Це значить, що попит це функція бажання.

Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображене графічно кривою попиту.

Крива попиту – показує від`ємну пропорційну залежність між ціною Р і кількістю товару, Q,яку покупець бажає і може купити.

Закон попиту – це закон, який стверджує, що по мірі такого, як ціна на товар підвищується, кількість товару, на який предёявлений попит, зменьшується і навпаки (при інших незмінних умовах).

D – попит; P – ціна; Q – обсяг попиту

Крива попиту має від`ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує взаємозв`язок між ціною і кількістю купленого товару. Крива попиту показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред`являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару.

Основні ознаки олігополії

Олігополія займає проміжне становище між чистою монополією та монополістичною конкуренцією, і в перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох". Основні риси олігополістичного ринку:

- на ринку функціонує кілька фірм. Характерною умовою формування олігополістичного ринку є високий ступінь концентрації виробництва

-продукт олігополістичної фірми може бути як станда­ртним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними
ринками є ринок сталі (стандартний ), автомобілів (диференці­йований);

- характерною рисою олігополії є значна взаємозалеж­

- ність фірм, що конкурують. Кожна фірма володіє значною час­ткою ринку, а отже, може проводити самостійну цінову політи­ку. Однак її результати будуть залежати від поведінки конкуре­нтів. Кількість фірм на олігополістичному ринку досить мала,

- тому кожна з них при формуванні власної економічної політики має передбачити реакцію конкурентів;

для олігополістичного ринку характерними є цінові війни.
Цінова війна
- цикл поступового зниження цін з метою витіснен­ня конкурентів з олігополістичного ринку. На зниження ціни од­

ним із конкурентів інші здійснюють ще більше зниження цін на товар. У відповідь на це може слідувати реакція ще більшого зменшення цін з боку фірми-ініціатора. Зниження цін може про­довжуватися до рівня ціни ринку досконалої конкуренції (Р=МС=АТСmin). Від цінової війни виграють споживачі і програють ви­

робники. Внаслідок таких дій економічно слабші виробники роз­оряються. Боязнь бути запідозреним у започаткуванні цінової війни призводить до жорсткості (стабільності) цін в олігополії незалежно від індивідуальних витрат фірм-конкурентів. Тому на

олігополістичному ринку переважають методи нецінової конку­ренції. Вдало проведена рекламна компанія, покращення після­ продажного обслуговування або стимулювання збуту товару може бути повторене конкурентом не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору ринкові переваги.

- вступ до галузі нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої мо­нополії, але всі бар'єри, які характерні для чистої монополі мо­жна застосувати і для характеристики олігополістичного ринку.

 

Ефективність олігополії

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи в неї перетворюється, то оцінки їх економічної ефективності теж досить близькі:

- олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна -обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку;

- олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу до галузі нових конкурентів;

- олігополія - це ще не бажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Монополія є очевидною та знаходиться під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію і обходити антимонопольне законодавство;

- на думку деяких економістів, втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції багатократно перекриваються виграшем від впливу олігополій на НТП. Сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, і тільки великі олігополії здатні їх виділити. А стабільність ринкового становища олігополії дає змогу приймати рішення про фінансування досліджень з віддаленим терміном віддачі.

 

Нецінова конкуренція

Нецінова конкуренція є найбільш поширеною формою конкуренції на ринку монополістичної конкуренції. Методи нецінової конкуренції поділяються на дві групи:

1. Удосконалення продукту. Воно може здійснюватися без докорінної зміни його споживчих якостей. Це стосується упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо. Але в довготерміновому періоді фірма намагається розробляти нові моделі товарів з вищими споживчими якостями, які б враховували зростаючі потреби споживачів. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює зацікавленість фірм у здійсненні інноваційної діяльності.

2.Рекламна діяльність. Мета реклами — збільшення обсягів продажу та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Вдала ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг всі ці фактори визначають кінцеву результативність рекламної компанії. Але існують аргументи як на її користь, так і проти неї.

 

Похідний попит

Виробники і споживачі як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів та на ринку ресурсів, які тісно пов'язані між собою. По-перше, ціни на ресурси визначають грошові доходи домогосподарств, що впливає її споживацький вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів домогосподарств та, відповідно,

структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір витрат та вибір обсягу виробництва кінцевих товарів. Попит на будь-який ресурс залежить від попиту та ціни на товар виробника, а також від продуктивності ресурсу. Якщо ресурс є високопродуктивним, то попит на Нього буде більш значним. Але в підсумку все залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт. Таким чином, попит і пропозиція на ринках факторів виробництва формуються під впливом ринків споживчих товарів і послуг. Отже, попит на ресурси є похідним попитом, тобто він залежить від попиту на товари, які виробляються за їх допомогою.

Капітал і процентний дохід

Капітал – виробничий фактор, або будь-який ресурс що створюється для вироб-ва більшої кіль-ті товарів та послуг. Капітал відмінний наприклад від землі тим, що він має здібність відновлення, тоді коли земельний фонд представляє собою фіксовану величину і не може бути збільшиним за короткий час. Розрізняють дві основні форми капітала : фізичний(машини, будівлі, матеріали тощо) і людський капітал (спільні та спеціальні знання , трудові навики досвід роботи тощо). Але найчастіше під капіталом (в загальному змісті цього слова) розуміють лише фіз. кап-л. Останній в свою чергу поділяеться на основний (реальні активи довгостроковоко користування такі як, будівлі, споруді, машини, обладнання, тощо) і оборотній капітал, який споживаеться з кожним циклом вир-ва (матеріали тощо) Кожен рік власник основного кап-лу відраховує окрему частину вартості його обладнання у вигляді амортизаційних відрахуваннь. Сукупний запас фізичного капіталу виступає у вигляді основних фондів фірми, які збільшуються в результаті інвестування і капіталовкладення. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися до вкладника з прибутком. Процент – це чистий доход, який отримує власник капіталу внаслідок його використання протягом певного проміжку часу. Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фін.ресурсів, що використовується протягом року. Підприємець купує капітальний товар з метою підвищення доходності бізнесу. При цьому він співставляє очікуваний доход від використання даного капіталу з витратами на його купівлю і експлуатацію. Подібні розрахунки мають назву дисконтування. Дисконтована вартість – сума, яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари, щоб через певний строк мати бажаний доход.

 

Пропозиція заощаджень

Люди, осуществляющие сбережения, сравнивают текущее потребление сбудущим. На рис. изображены кривые безразличия для настоящего и будущего потребления.

Обычный потребитель имеет положительные временные. Это означает, что отказ от расходования одного доллара в настоящем должен принести ему более 1 долл. в будущем. Предположим, что доход индивида составляет 100 тыс. долл. в год. Если он потребляет в текущем году все 100 тыс., го его сбережения равны 0. На графике эта ситуация отражена точкой К. Допустим, наш индивид решил откладывать деньги на "черный день". Предположим, что величина этих сбережений ради будущего потребления равна 10 тыс. долл. текущего дохода. Такое ответственное решение может быть принято рациональным индивидом только в том случае, если в будущем эти 10 тис. позволят ему потреблять на сумму, превыщающую 10 тыс, например 11,5 тис. долл. Эту ситуацию отражает на графике точка L . Отказ от следующих 10 тыс. долл. дается, как правило, труднее и должен быть компромисным.

 

Поняття ринкової івноваги

Часткова рівновага — це встановлення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на окремих специфічних ринках, які є складовими загальної ринкової системи.

Загальна рівновага — це рівновага, що виникла у результаті взаємодії всіх ринків, коли зміни попиту чи пропозиції на одному ринку впливають на рівноважний стан усіх інших ринків.

Ефект зворотного зв'язку — це зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміну цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках. Наприклад, через розрив економічних зв'язків зменшилося постачання нафти в Україну, це призводить до її подорожчання, відповідно, стає дорожчий бензин, а це призводить до зменшення попиту на автомобілі, бензин і нафту. Крім того, подорожчання нафти призводить до ефекту заміщення її на вугілля. Отже, попит на нафту зменшиться, це призведе до зменшення ціни на неї. Тобто починається зворотній процес (звязок), і так кілька разів – кожний наступній імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Загальна рівновага відбудеться тоді, коли ціни прореагували на визідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту і пропозиції стали рівні на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

 

Рівновага обміну

Розподіл продуктів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим покращати становище однієї особи без нанесення шкоди іншій. Заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідатиме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів

Лінія АВ, що з'єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості двох споживачів, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.

Оскільки у точках дотику нахили кривих байдужості однакові, то однакові також норми заміщення продуктів: MRS Axy = MRS Bxy

 

Позаринкові зовнішні ефекти

Зовнішні ефекти (ефекти "третіх осіб") — це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту.

Негативні зовнішні ефекти виникають тоді, коли не всі витрати мають втілення в ціні, частину витрат виробник перекладає на плечі "третіх осіб", зменшуючи свої власні витрати. Наприклад, виробництво забруднювачів довкілля разом з виробництвом корисних благ.

Розглянемо показники, що допоможуть аналізувати зовнішні ефекти.

Сукупні зовнішні витрати (ТЕС) — це витрати, що перекладаються на третіх осіб і не відшкодовуються виробником.

Сукупними індивідуальними витратами (ТРС) називаються витрати, які відшкодовуються виробником.

Сукупні суспільні витрати (ТSС) — це сума витрат на виробництво блага та витрат, пов'язаних із негативними зовнішніми ефектами, що виникають.

Граничні зовнішні витрати (МЕС) - це зміна сукупних зовнішнії витрат, що припадає на одиницю зміни обсягу виробницгва:

МЕС = ∆ТЕС / ∆Q.

Граничні суспільні витрати (МSС) - це зміна сукупних суспільних витрат, що припадає на одиницю зміни обсягу виробництва.

Позитвний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одних економічних суб'єктів приносить вигоду деяким іншим, що не беоуть участь у ринковій угоді Суспільною корисністю (SU) називається сукупна корисність безпосередніх споживачів блага (РU) і третіх осіб (EU) за рахунок позитивних зовнішніх ефектів.

 

Громадські блага.

Приватний товар (чисте приватне благо) — це таке благо, яке виступає у вигляді достатньо малих одиниць і підлягає дії принципів винятковості та суперництва.

Принцип винятковості означає, що благо отримує той, хто бажає і може заплатити рівноважну ціну.

Принцип суперництва означає, що використання блага однією особою обмежує або виключає можливість його використання іншими особами.

Громадський товар (благо) — це благо, яке складається з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям, та на яке не поширюються принципи винятковості та суперництва (маяк, національна оборона, природа, парк). Розрахунок обсягів випуску громадських благ наведено на рис. Додаткові споживачі не зменшують доступу до блага іншим, і громадське благо неконкурентне, бо граничні витрати додаткового споживача дорівнюють нулю.


 

34.Перехресна еластичність пропозиції Еластичність пропозиціїхарактеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропозиції від ціни ЕS показує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

Коли ЕS = 0, пропозиція не реагує на зміну ціни (на рис. 5.5 це зображено вертикальною прямою).

Співвідношення ЕSозначає, що нескінченно мале збільшення ціни призведе до безмежного росту обсягу пропозиції або до повного її зникнення при зменшенні ціни. У разі ЕS < 1 пропозиція вважається нееластичною, тобто коливання ціни товару не викликає помітного зменшення (збільшення) обсягу випуску товару. Якщо ЕS > 1, то пропозиція еластична.

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

*мобільність товаровиробника, гнучкість і рівень завантаження виробничої потужності підприємства;

*характер застосовуваної технології;

*можливості мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення;

*фактор часу. Пропозиція реагує на зміну ціни зазвичай з пев­ним часовим лагом. Тому еластичність пропозиції тим вища, чим більше часу має виробник для зміни обсягу пропозиції.

Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання (рис. 5.6.)або через множення обсягу пропозиції товару найбільш типового продав­ця на загальну кількість продавців на ринку.

       
   
 
 

 

 


Q=q1+ q2 + q3

Рис. 5.6. Індивідуальна та ринкова пропозиція

Крива функції ринкової пропозиції характеризується високою еластичністю порівняно з індивідуальними функціями пропозиції.

 


1 Мікро як складова частина еко теорії

2. Предмет, концепт основи і методологія мікро

3. Мета завдання і зміст дисципліни

4.5. Корисність і проблеми її виміру

6.Оптимізація споживання за умови множинності споживаних благ.

7. Вибір споживача з кардиналістської позиції . Другий з-н Госсена.

8.Вибір споживача з ординалістських позицій

9 . 10. Криві байдужості, їх властивості

11.Гранична норма заміни благ: сутність і методика обчислення.

12. Бюджетна лінія.

13.Оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.

14. Реакція споживача на зміну його доходу.

15. Реакція споживача на зміну цін товарів.

16. Ефект заміщення та ефект доходу.

17. Надлишок споживача

18. Попит і закон попиту

19. Аналіз змін у попиті й у величині (обсязі) попиту. Чинники попиту.

20.Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.

21.Перехресна еластичність попиту. Еластичність попиту від доходу.

22. Під-во як суб’єкт ринку та вир-рин сис-ма.

23. Підприємство як центр прийняття рішень.

24. Важливіші параметри під-ва як мікро моделі

25. Частинна варіація факторів в-ва.

26. Ізоквантна варіація факторів в-ва.

27. Пропорційна варіація факторів в-ва.

28.Оптимум вир-ка та ізокостна варіація ф-ів.

29. Витрати в-ва у короткостроковому періоді.

30. Витрати на довгострокових інтервалах.

31. Пропозиція і закон пропозиції

32. Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції.

33. Еластичність пропозиції від ціни.

34. Перехресна еластичність пропозиції

35. Модель ринку досконалої конкуренції та її хар-ки.

36.Взаємодія попиту та про-ції.Ринк рівновага.

37. Рівновага під-ва та галузі у короткостроковому періоді

38. Ринок досконалої конкуренції у довгострок періоді

39. Модель „чистої” монополії та їх характеристики.

40. Монопольний ринок в короткостроковому та довгостроковому періодах.

41.Особл ф-ння реальних монополіз ринків.

42. Ознаки олігополістичного ринку

43.Теоретичні моделі олігополії

44. Особливості організації олігопол ринку.

45. Ефективність олігополії

46. Ознаки і поширення монопол конкуренції

47.Модель поведінки під-ва монопол конкурента

48. Нецінова конкуренція

49. Ефективність монополістичної конкуренції

50. Похідний попит

51. Похідний попит за досконалої конкуренції на ринку товару.

53. Похідний попит і принцип оплати факторів.

54. Загальна хар-ка ринку факторів в-ва.

55. Попит на працю в умовах досконало конкурентного ринку ресурсів

56. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку

57.Ринок праці з недосконалою конкуренцією

58.Капітал і процентний дохід

59.Пропозиція заощаджень

60.Визначення ринкової ставки позичкового процента за умов досконалої конкуренції

61. Поняття ринкової івноваги

62. Рівновага обміну

63. Ефективність у виробничій сфері.

64. Загальна рівновага та економіка добробуту

66. Інституціональна природа фірми

67. Позаринкові зовнішні ефекти

68. Громадські блага.


Принцип раціональності MUx/Px = MUy/Py (MU – гранична корисність “ютель”)

Гранична норма заміщення MRSxy=(-DY)/DX тому MRSxy= Px/Py (MUx/MUy=Px/Py ,MUx/ Px= MUy/Py)

Бюджетна лінія – пряма: В=РхХ+РуУ . Нахил бюджетної лінії tgx=Qy/Qx=Px/Py

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) обчислюється за формулою: EXY=(DQY*PY)/(DPX*QX)

Ep=((Q2-Q1)/(P2-P1))*((P1+P2)/(Q1+Q2))

Середній продукт () AP = TP/X TP – сукупний продукт

Граничний продукт(МР) МР = DТР/DX,

Середні сукупні витрати(АТС) АТС=ТС/Q

Граничні витрати(МС) МС= DТС/DQ.

Сукупний(валовий) виторг(TR) TR = P*Q

Граничний виторг(MR) MR = DTR/DQ

Середній виторг(AR) AR = TR/Q

Гран. норма тех-го заміщення працею капітала (MRTSLK) MRTSLK= -(DК/DL), капіталом праціMRTSKL= -(DL/DК)

Рівняння ізокости ТС = L*PL +K*Pkв точці дотику MRTSLK= -(DК/DL) = MPl/MPk = PL/Pk

Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk

Постійні витрати (TFC) Змінні витрати(TVC) Сукупні витрати підприємства(TC) TC(Q) = TFC + TVC(Q)

Середні постійні витрати (AFC) AFC = TFC/Q

Середні змінні витрати(AVC) AVC = TVC/Q

Середні сукупні витрати(ATC) ATC(Q) = AFC(Q) + AVC(Q)

Еластичність пропозиції ES = DQ*P/DP*Q

Економічний прибуток(збиток)П = TR – TCмаксимізація прибутку MR = MC = P

Ціноутворення монополіста P=MC/(1-1/|ED|).

Ціну продукції(монопольна) Р за формулою Р=МС/(1+1/Еd)

Віддача від маштаба TC3/TC1 : Q3/Q1

Рівноважна ринкова ціна PE P = AR = MR = D Загальний виторгTRзбільшується зі збільшенням випуску продукції.

 

Мікро як складова частина мікро економ. Теорії

Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні. Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Отже предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов’язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів, для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об’єкта дослідження взяти націонал економіку, то такий підхід наз макроекономічним. Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих ек суб’єктів, то такий підхід називается мікроекономічним. Мікроекономіка – це роздід ек теорії, який вивчає діяльність окремих ек одиниць і структур, таких як домашні госп-ва підп-ва, ринки окремих благ. (ліс)Порівнюючи мікро з ЕП слід зауважити, що ці науки лише частково перехрещуються, бо вони обидві вивчають управлінські рішення підп-в, щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше, мікро вивчає споживацькі переваги, поведінку підп-в, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підпри-вах іх організац. Форми, показники господарської діяльності під-в, що вивчається в ЕП. Мікроекономіка, як складова частина ек теорії, допомагає розв’язати основні її питання: 1) Що виробляти 2) Для кого? 3) Як виробляти?....до цих питань додається ще 1 - коли будуть спожиті ті чи інші блага чи ресурси, тобто проблема вибору: наприклад – використовувати самі обмежені природні ресурси чи залишити своїм дітям. Позитивна мікроек – встановлює ек зв’язки, що реально стаоися, не даючи їм оцінки. Нормативна – оцінювальні судження відносно правильності чи неправильності дій, вони відповідають на питанн: якмми повинні бути ек зв’язки і взагалі економіка.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.207 (0.036 с.)