Методи політичного прогнозування.

Політичне прогнозування користується кількома методами: експертних оцінок, дельфійским, екстраполяції, аналогії, імітаційного моделювання тощо. Крім того, в рамках кожного методу існують десятки способів розроблення прогнозів. Найкращий ефект дає поєднання різних методів (табл. 28).

Метод екстраполяції. Цей метод ґрунтується на тому, що більшість політичних феноменів — процеси (явища), що тривають у часі і мають свою траєкторію руху, яку можна встановити, знаючи ланцюг минулих і сучасних подій

Метод аналогії. На основі подібності умов, що викликали у або іншу подію в минулому, дозволяє зробити висновок про можливість події в майбутньому. Цей метод можна використовувати в прогнозуванні подій або окремих політичних феноменів

Метод сценаріїв передбачає опис можливих майбутніх подій у якому-небудь регіоні або у світі в цілому. Його використовують для опису картини розвитку конфліктних ситуацій, під час підготовки політичних рішень, розрахованих на більш-менш тривалу перспективу. Складання сценаріїв пов'язане з оцінкою тенденцій розгортання ситуацій, а в оцінці виражається суб'єктивне відношення до феномена з боку того, хто її робить

Експертна оцінка. Виробляється за допомогою фахівців, досвід і знання яких у прогнозованій галузі проблем або відносин є загальновизнаними і перевершують знання інших людей у конкретній галузі прогнозу. Думка експертів виявляється методами опитування або ділової гри — групової діяльності експертів, що здійснюється за прийнятими в цій групі правилами у рамках розробленого сценарію

Метод моделювання. У його рамках знання про майбутній стан політичних відносин одержують шляхом створення умовного образу об'єкта

Наступний — метод дельфійського оракула, або метод «Дельфі». Він передбачає складну процедуру одержання і математичної обробки відповідей. Прогнози, що одержуються за допомогою методу «Дельфі», будуються на дослідженні й об'єктивному знанні об'єкта з урахуванням суб'єктивних поглядів і думок, опитуваних щодо цього. При цьому велику роль відіграє інтуїція, що може підказати правильне рішення, оскільки вона ґрунтується на великому досвіді експерта. Безумовно, в таких випадках прогнози іноді виявляються помилковими, особливо довгострокові (а тим більше понаддовгострокові). Тому й інтуїтивний підхід далеко не завжди приводить до потрібних результатів, особливо при вирішенні завдань великої складності, а політичне прогнозування усе частіше зіштовхується саме з такими завданнями.

При довгостроковому прогнозуванні використовується метод екстраполяції, умоглядного продовження на майбутнє тих тенденцій, що вже заявили про себе в сьогоденні. Метод екстраполяції спрямований на побудову динамічних (статистичних або логічних) рядів показників прогнозованого процесу з якомога більш ранньої дати аж до дати прогнозованої. Великий ефект при цьому дає використання формул складної екстраполяції, висновків теорії ймовірностей, теорії ігор, завдяки чому можна точніше оцінювати масштаби можливих зрушень в екстраполюючих тенденціях. За таким принципом були побудовані доповіді Римського клубу 60-х років, що застерігали про можливості вичерпання життєвих ресурсів планети, настання екологічних, енергетичних, сировинного криз.

Застосовується також метод аналогії — порівняння положення справ у тій або іншій державі з аналогічним досвідом інших держав, подібними ситуаціями в історії.

Останніми десятиліттями, особливо з розвитком кібернетики, набули популярності методи імітаційного моделювання. При цьому створюється спрощена, агре-гійована модель досліджуваного об'єкта (наприклад, системи міжнародних відносин). Потім за допомогою ЕОМ досліджується його еволюція. Цей метод знаходить розвиток в ігровому імітаційному моделюванні, що дозволяє розглядати альтернативні варіанти тієї або іншої ситуації шляхом введення в модель можливих суб'єктивних реакцій учасників подій.

Через необхідність у політичному житті суспільства великої кількості факторів політичне прогнозування розробляються у вигляді варіантів, альтернатив розвитку, які описують вірогідний характер майбутніх подій, процесів, явищ. Чим довгостроковіший прогноз, тим більша ймовірність виникнення нових фдкторів, тенденцій, які в минулому про себе не заявляли і тому не могли бути враховані при аналізі вихідної бази даних прогнозів. Найбільш точні прогнози короткострокові.

Методологія.

Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Методика досліджень. 3. Загальні вимоги до методики досліджень. 4. Метод дослід та його види.

Науковий метод (або Ме́тоди науко́вого дослі́дження) — сукупність методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів. Метод включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань. Умовиводи та висновки робляться за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних (спостережуваних і вимірюваних) даних про об'єкт ^[1]. Базою для отримання даних є спостереження та експерименти. Для пояснення спостережуваних фактів висуваються гіпотези і будуються теорії, на підставі яких формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або збором нових фактів ^[2]. Загальнонаукові методи дослідження — емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація і т. д.). Спеціальні методи дослідження грунтуються на вивченні конкретних фізичних та хімічних властивостей речовини й фізичних властивостей та параметрів фізичних полів.

Методика - штучно створюваний на базі загальної методології і теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, який призначений для розв’язання певного класу завдань, як правило, особливо важливих або найчастіше повторюваних. Цей комплекс методів повинен забезпечити високий ступінь стандартизації великої кількості конкретних досліджень у всіх їх складових частинах і тим самим високий ступінь стандартизації отриманих результатів і їх використання у фундаментальній, прикладній науці і практиці.

Методологічні принципи країнознавства.

Один із найбільш важливих принципів країнознавства -екологічний. В даний час потрібно вирішувати не тільки проблему раціонального використання ресурсів, але й проблему організації оптимального середовища проживання.Необхідно також звернути увагу на гуманістичний принцип у країнознавстві, який акцентує увагу дослідника на розвиток людини як цілі. У процесі гуманізації країнознавства та із врахуванням зростаючої ролі

туризму в сучасних умовах у процесі синтезу знань про країни та райони перед ним з'являються нові методологічні завдання: показати спосіб життя та відкрити процеси відтворення людини (його здоров'я, довголітнє активне життя, духовний потенціал та ін.).

 

Метод компажу.

Якщо «регіон» - це теорія, то «компаж» - метод, що дозволяє обмежитися при описі регіону певним числом регіональних аспектів (характеристик), відібраних відповідно до поглядом самого дослідника. Це метод одержання регіональної характеристики (опису), що відрізняється довільністю і вибірковістю у виборі позицій, авторським правом підкреслювати основну тему, «ядро» регіону, особливою увагою до «людського фактору», що знаходиться в центрі розгляду. Все це дозволяє говорити про «компаже» як про особливий, суб'єктивно-художньому методі країнознавства, що отримав цілком наукове обгрунтування в роботі Уітлесі. Але «компаж» це тільки форма, структура методу, зміст в нього привноситься особистим творчим зусиллям самого географа.

 

Літературно – мистецькі методи у країнознавстві.