ТОП 10:

Монополія на керівництво економікою



Як Ви вже знаєте, у ході форсованої індустріалізації і насильницької суцільної колективізації відбулося одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів керівництва економікою. Партійно-державний апарат встановив монопольний контроль над економічною сферою, що і стало фундаментом тоталітарного режиму.

Таким чином, у країні встановилася диктатура більшовицької партії, її органи перебрали на себе всі функції державної влади. На XVI з'їзді ВКП(б) (1930 р.) проголошено: "Наша партія керує всіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства..."

На вершині партійно-державної системи влади знаходився Сталін. У Радянському Союзі склався культ його особи.

Партійний і державний апарати формувалися на принципах особистої відданості, готовності виконувати будь-який наказ зверху. У 20-30-ті рр. керівниками України були люди, які сумлінно виконували волю Сталіна. Так, ЦК КП(б)У очолювали - Л.Каганович (1925-1928 рр.), С.Косіор (1928-1938 рр.), М.Хрущов - з 1938 р.

Масові репресії

Невід'ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Знаряддям здійснення репресій були каральні органи ДПУ, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). (У 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки).

Органи ДПУ - НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.

Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв'язку з цим посилення пильності і боротьби проти "ворогів народу".

Каральні органи посилювали пошук "ворогів народу", "контрреволюціонерів", "ворогів соціалізму", збільшувалися масштаби насильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудовими "трійками" у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області. Вироки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Упродовж 1937-1941 рр. (п'ятирічка великого терору") у таборах НКВС було ув'язнено 5 млн. 172 тис. 688 осіб, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п'ять років.

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації'. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що "на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм", і поставив за мету "завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури". Це рішення пленуму разом з положенням Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні.

Напрями масових репресій в Україні

-> Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).

-> Боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями". Першою була сфабрикована справа проти "Спілки визволення України", за якою в 1930 р. було засуджено 45 осіб - відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР. Серед них - академік, заступник голови Центральної Ради у 1917 р. С.Єфремов, академік М. Слабченко, колишній голова уряду УНР В.Чехівський, колишній міністр закордонних справ УНР А.Ніковський. Після процесу над "СВУ" "розкрили" велику кількість "ворожих організацій", зокрема "Український національний центр" (її керівником оголосили М.Грушевського, його звинуватили в "буржуазному націоналізмі" і вислали в Кисловодськ, де у 1934 р. вчений помер за нез'ясованих обставин), "Українську військову організацію". Протягом 1930-1937 рр. органи ДПУ - НКВС "викрили" в Україні 15 великих "підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів".

o Репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в "українському буржуазному націоналізмі", у "ворожій діяльності", у "відсутності пильності", в "троцькізмі" і т.ін. У ході "партійної чистки" було знищено майже половину складу КП(б)У, переважну більшість ЦК КП(б)У, українського уряду. Загинули Х.Раковський, Ю.Коцюбинський, С.Косіор, В.Чубар, М.Скрипник та інші.

- Боротьба з "націоналістичними елементами" в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути.

Боротьба проти релігії і церкви. У 1926 р. радянська влада розпочала фронтальний наступ на українські парафії, наклавши високі податки та обмеживши їхню діяльність.

Зруйновано і закрито тисячі церков, розпочато гоніння проти священиків і віруючих. У 1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква. Другу п'ятирічку (1933-1937 рр.) оголосили "п'ятирічкою знищення релігії".

-> Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва. Жертвами репресій стали десятки тисяч діячів національної культури. Лише за 1934 р. було розстріляно 28 письменників, серед яких М.Зеров, Г.Косинка, К.Буревій та ін. Протягом 1934-1938 рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Був розігнаний театр "Березіль", а Його керівник, драматург Лесь Курбас загинув у концтаборі. Культурний процес потрапив під контроль партійно-державних чиновників.

3. Історичний портрет Д.Галицького.

Дани́ло I Рома́нович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264),галицький (1211–1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10

1. Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії – бояри.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За часів Київської Русі до боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом "вето", боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

2. Становище західноукраїнських земель в 20-30-ті рр. XX століття.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.227.250 (0.007 с.)