Предмет і завд. Принц. Іст.пед. процесу.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і завд. Принц. Іст.пед. процесу.



Предмет і завд. Принц. Іст.пед. процесу.

Пред :виникнення і роз укр. родини, сім вих. , народ. пед. та етно пед., наук – пед. теорії і практики, навч-вих. роботи культ-освіт закладів усіх рівнів в Україні від давніших часів до сьогодні.

Завд: сформувати у студентів цілісну систему знань про історико-пед процеси, явища і факти; забезпечити оволодіння майбутнім учителями кращими здобутками укр. пед., вміннями застосовувати їх у нац. Шк., здійснювати пошукову діял.,роз свій творчий потенціал; розкрити внутрішні закономір й спецефіч ознаки, притаманні розвиткові шк., вих. й педагогіка укр. народу, нації; домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основінац цінностей, родинно-побут традицій; форм у майбутніх вихователів цілісну наукову картину світу, проф. пед. світогляд, нац. Свідомість, висвітлити корені й витоки іст пам’яті, духовності, гуманізму, укр. патріотизму.

Принц. іст.пед. процес: Історизм, що передбачає вив будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і роз , розгляд пед. явищ стосовно конкретної, іст епохи, соц.-економіч особл цієї епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навч-вих процесу. Системність, що передбач розгляд фактів і явищ вих. і навч в рамках всієї шк. систі шк. традицій відповідної епохи. Науковості.В період роз демократії, коли дано імпульс творчому мисленню, необхідно осмислити, минуле з позиції глибшого, більш справедливого і чесного підходу до тих подія, які ми переживаємо. Партійності. Особливу увагу слід надавати виявленню в пед. ідеях і концепціях минулого відбиття класових, політичних інтересів окремих соц. груп, завжди ставлячи пит. “Кому це вигідно?”.

Вих. Вих. у первісному суспільстві. Особл вих. у різних сусп.

Вих. – процес та практика засвоєння дитиною аг прийнятих у сусп. норм поведінки. Вих. у первісній дородовій общині мало, в основному, наслідувальний характер,проте вже були певні заборони застереження. У дородовому сусп. виділялося 3 вік гр.: діти і підлітки, повноцінні і повноправні члени спільноти та старі. У період матріархату скл перші уявлення про жінку-матір як хранительку роду, своє рід оберіг, що прямо і опосередковано спонукало появу перших народно-пед уявлень про роль матері у вих. діт, про ставлення до жінки, про діт та їх вих., про форм певних навичок і умінь, рис характеру. Проживаючи з 5-6 р у чоловічих житлах, хлопчики переймали риси характеру чоловіків, ознайомлювалися з притаманними дорослим чоловікам видами діял, залуч до посильної праці. Дівчата зростали у жіночих житлах, і весь побут, праця жінок засвоювалася ними. Незмінною наставницею і для дівчаток, і для хлопчиків цієї вік гр. діт залишалася мати. На останіх стадіях матріархату з’явилися перші заклади для життя і вих. діт – буд молоді, де під керівництвом старшин роду вони готувалися до життя та праці. Ці буд були окремими для хлопчиків і дівчаток. Патріархат характериз тим, що у цей період ств одношлюбна сім’я: батько займає ключові позиції в господар діял, в організації міжплемінних взаємин, нескінчених збройних сутичках і воєнних діях, і звичайно в сім’ї.

 

3.Країни стародав Сходу.

У древньосхiдних країнах виховання підростаючого покоління вже чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства.

Найголовнішою його ознакою у цей період була поява спеціальних навчально-виховних закладів – шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Появі шкіл сприяло створення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське i т. д.) та накопичення наукових знань, що розвивалися завдяки запитам виробництва (побудова складних споруд, іригаційних систем), військовим, медичним, релігійним і ін. потребам.

Перші школи виникли у III-II тисячол. до н. е. у таких державах як Шумер, Єгипет, Індія, Китай. Навчання з цього часу стає основною, але не єдиною, стороною виховання.

Школи у Єгипті також виникають у III тисячол. до н. е. Приблизно у цей час тут з’являється і писемність.

Єгиптяни використовували для письма папірус. Саме письмо було ієрогліфічним, тобто – “священним“ (ієрогліф – священний знак). Воно було надзвичайно складним (нараховувало близько 700 різних ієрогліфів).

У Єгипті існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців.

У II тисячол. до н. е. виникли школи в Індії. Про їх існування свідчать Веди – найдавніший пам’ятник релігійної індійської літератури. Веди були складені санскритом – стародавньою індійською мовою.

В Індії була розвинута усна традиція, яка до останнього часу залишалася її характерною рисою. Вже у III ст. до н. е. тут існували два алфавіти – кхароштхі та брахмі. Останній є джерелом всіх пізніших індійських алфавітів.

Афін шк.

Виховання мало виражений індивідуалістичний характер. Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Кінцевою метою виховання виступала гармонійно розвинута особистість. Ця мета визначалася грецьким поняттям "калокагатiя" (внутрішня і зовнішня досконалість). Ідеальна людина – той, хто прекрасний тілом i душею.

Сімейне виховання для хлопчиків тривало до 7 років, а для дівчаток – до заміжжя. Виховання дiвчаток було обмеженим i замкнутим. Вони перебували в окремих частинах житлових приміщень – гінекеях. Хлопчики після 7 років починали відвідувати школу. З метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика у школу і зі школи супроводжував спеціально приставлений раб – педагог (з гр.: “пайс“ – дитина, “аго“ – веду за руку)

Школа (“схоле“) з грецької означає спокій, дозвілля. У подальшому цим словом називали бесіди філософів з учнями, а ще далі – i шкільні заняття взагалі.

Школи були приватними i платними. Окремо існували мусичнi i гімнастичні (палестри) школи. Перші давали всебічний інтелектуальний розвиток, а другі – таку ж культуру тіла.

Відвідування мусичної школи припадало на вік з 7-16 р.; у 12-16 р. хлопчики займалися паралельно ще й у гімнастичній школі. У подальшому (16-18 р.) найбільш забезпечена частина молоді поступала до державних гiмнасiїв – навчальних закладів підвищеного типу. Весь освітній шлях закінчувався 2-рiчною ефебією (18-20 р.) – військовою службою.

Мусична школа (з гр.: “мусична“ – мистецтво муз) мала два відділи – граматиста i кiфариста. Тут заняття проводили вчителі – дидаскали (“дидаско“ – я вчу).

У школi граматиста навчали читати, писати i рахувати. У процесі навчання грамоти застосовувався "буквоскладальний метод". Для письма використовували навощені дерев’яні дощечки, по яких писали загостреними паличками – стилем. Вивчали всі чотири арифметичні дії. Рахувати вчилися за допомогою пальців, камінчиків та рахувальної дошки (абаки). Цифри позначалися за допомогою букв алфавіту.

У школі кiфариста давалася літературна i музична освіта. Вивчали твори Гомера, Гесiода, а з кінця V ст. до н. е. студіювали Есхiла, Софокла, Еврiпiда. Літературні твори часто декламували в музичному супроводі. Частіше всього у школі навчали гри на лірі i кефалі. Тісно з музикою стояло навчання співу.

У гімнастичній школі – палестрі (палестра – майданчик для занять гімнастикою) хлопчики займалися системою фізичних вправ, які отримали назву п’ятиборство. Сюди входили: біг, боротьба, стрибки, метання диска i метання списа. Крім цього, у систему фізичних вправ школи входило і плавання. На чолі цієї школи стояв учитель – педотриб – спеціаліст з усіх видів гімнастики.

Гiмнасiй – державний навчальний заклад підвищеного типу в Афінах. У V-IV ст. до н. е. тут нараховувалося три гiмнасiя, що утримувалися за державний рахунок: Лiкей, Академія i Кiносарг. Тут молодь досконало вивчала філософію, політику, ораторське мистецтво, літературу, а також продовжувала займатися гімнастикою.

Освіта в Спарті

Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії.

Виховання було державним і строго нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам.

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах, а в проміжок часу від 18 до 20 років переходили у групу ефебів (“ефебiя“ – молода людина, молодість) і несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – пейдоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами.

Устрій життя в агелах був повністю побудований за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Про особливості спартанського виховання досить яскраво свідчить стародавній історик Плутарх у своїх “Порівняльних життєописах”.

Одним із найбільш важливих напрямків розумового виховання в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на поставлені запитання ("лаконічна мова").

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у так званих криптiях – нічних облавах на ілотів.

Після кожного року навчання проводилися публічні випробування – агони. Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.

Освіта в Римі

У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Це були школи підвищеного типу, їх прототипом стали афінські гiмнасiї. У них вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.

За часів імперії вигляд граматичних шкіл зберігається. Важливе досягнення у цьому відношенні пов’язане з розвитком жіночої освіти: у I-II cт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.

У другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут за досить високу плату оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому об’ємі філософію, риторику, правознавство, давалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.

Отже, у римських школах всіх типів з обов’язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.

В останні роки імператорського періоду занепадає римська культура і це знаходить відображення в освіті і вихованні підростаючого покоління. У школах панує формалізм, риторика вироджується у зовнішнє красномовство, падає моральність тощо.

У кінці Римської імперії, коли християнство стає панівною релігією, на посади вчителів все більше попадають представники християнського духовенства. Навчально-виховна робота набуває поступово релігійного характеру. Оскільки християнська церква не підтримувала освітньо-виховних ідеалів античності, то до кінця епохи древнього світу (IV-V ст.) значно знизився той рівень освіченості, який було досягнуто у стародавніх Греції і Римі.

Пед погляди грец філос.

У Стародавній Греції зародилися перші в історії педагогіки педагогічні теорії. Вони ще не виділяються окремо, а знаходять своє місце у філософських вченнях древніх мислителів.

Демокрiт (460-370 рр. до н. е.). Представник матеріалістичного напрямку у древньогрецькій філософії. Написав біля 70 творів, але дотепер збереглися лише їх уривки. Демокрiт надавав вихованню надзвичайно великого значення. Він вважав, що зовнішні впливи (виховання) відіграють провідну роль у розвитку людини. До найголовніших впливів такого роду відносив: навчання, позитивний приклад дорослих та вправи.

Сократ (469-399 рр. до н. е.). Народився у сім’ї скульптора поблизу Афін. Більшу частину життя присвятив філософській творчості та педагогічній діяльності. Стояв на філософських позиціях про неможливість для людського розуму пізнання світу та речей. На його думку, людина може пізнати тільки саму себе (“Пізнай самого себе“). Вважав себе спеціалістом, передусім, у питаннях етики. З етичних міркувань виводив мету виховання, яка полягає в особистому моральному самовдосконаленні, звільненні інтелекту від усіх негативних зовнішніх впливів. Головні педагогічні принципи Сократа: відмова від примусу і насилля, визнання найбільш дійовим виховним засобом переконання.

Платон (427-347 рр. до н. е.). Учень Сократа. Займався педагогічною діяльністю в Афінах, де при гiмнасiї Академія заснував філософську школу. Своє філософське вчення і педагогічні погляди виклав у творах “Держава“ i “Закони“. Висунув i обґрунтував вчення про світ ідей. На його думку, ідеї – це більш досконалі форми буття, де перебуває людська душа до народження. Світ же речей є лише тінню світу ідей. Пізнання – це пригадування душею того, що вона знала у час свого існування поза тілом людини. Тому мета життя мудрої людини повинна полягати, на думку Платона, у розвитку здатності до воскресіння в її душі вроджених ідей (здатності безпосередньо споглядати ідеї).

Платон першим у світі обґрунтував систему освіти і виховання підростаючого покоління. Використав при цьому кращі, на його думку, моменти афінського i спартанського виховання: з першого взяв ідею гармонійного розвитку та систему шкіл, а з другого – досвід фізичного виховання. Мета виховання за Платоном – формування “i тіла i душі найпрекраснішими“.

Арістотель вважав, що у людини від природи є лише зародки здібностей, які треба розвивати шляхом виховання. Виходячи з ідеї розвитку він вперше в історії педагогіки робить спробу вікової періодизації, яку потрібно враховувати у процесі виховання: від народження до 7 років; від 7 років до наступу статевої зрілості – 14 років; від 15 до 21 року, тобто до змужніння. На відміну вiд Платона, Арістотель обґрунтовує велике значення діяльності у вихованні i навчанні. “Коли вчаться, то не грають“, оскільки “молодь потрібно виховувати не для забави“. Все життя людини повинно носити діяльний характер. Але мислитель має на увазі не фізичну працю, а діяльність душі по удосконаленню певних доброчинностей.

Предмет і завд. Принц. Іст.пед. процесу.

Пред :виникнення і роз укр. родини, сім вих. , народ. пед. та етно пед., наук – пед. теорії і практики, навч-вих. роботи культ-освіт закладів усіх рівнів в Україні від давніших часів до сьогодні.

Завд: сформувати у студентів цілісну систему знань про історико-пед процеси, явища і факти; забезпечити оволодіння майбутнім учителями кращими здобутками укр. пед., вміннями застосовувати їх у нац. Шк., здійснювати пошукову діял.,роз свій творчий потенціал; розкрити внутрішні закономір й спецефіч ознаки, притаманні розвиткові шк., вих. й педагогіка укр. народу, нації; домогтися глибокого усвідомлення того, що формування високих загальнолюдських якостей можливе лише на основінац цінностей, родинно-побут традицій; форм у майбутніх вихователів цілісну наукову картину світу, проф. пед. світогляд, нац. Свідомість, висвітлити корені й витоки іст пам’яті, духовності, гуманізму, укр. патріотизму.

Принц. іст.пед. процес: Історизм, що передбачає вив будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і роз , розгляд пед. явищ стосовно конкретної, іст епохи, соц.-економіч особл цієї епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навч-вих процесу. Системність, що передбач розгляд фактів і явищ вих. і навч в рамках всієї шк. систі шк. традицій відповідної епохи. Науковості.В період роз демократії, коли дано імпульс творчому мисленню, необхідно осмислити, минуле з позиції глибшого, більш справедливого і чесного підходу до тих подія, які ми переживаємо. Партійності. Особливу увагу слід надавати виявленню в пед. ідеях і концепціях минулого відбиття класових, політичних інтересів окремих соц. груп, завжди ставлячи пит. “Кому це вигідно?”.



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.019 с.)