Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.

Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.

В умовах обмеженості ресурсів і безмежості потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки а на цій основі досягати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб. Ефективність економіки – це відношення між її результатами і витратами. Існує багато способів підвищення ефективності економіки. На макрорівні їх можна об'єднати за такими трьома напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів.

2. Оптимізація розподілу наявних ресурсів.

3. Підвищення продуктивності ресурсів.

Об’єктом макроекономіки є економічна система. Є три типи економічних систем: ринкова, командно-адміністративна, змішана економіка. Вони різняться формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка є змішаною, в якій співіснують приватна та державна власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси.

Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності, потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки та розвитку. З метою цього вивчення макроекономіка виконує дві головні ф-ї: пізнавальну і нормативну. Перша спрямована на обгрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга-на обгрунтуваня рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Певні методи надають макроекономіці можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів. Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці.

У моде лях використовуються лва види змінних: ендогенні та екзогенні Ендогенні змінні — це внутрішні чинники моделі, які визнача ються в процесі її побудови. Екзогенні змінні — це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудои. У процесі моделювання з'ясовується, як екзогенні змінні, які ві діграють роль причини, впливають на ендогенні змінні, що віді грають роль наслідків, викликаних даною причиною.

При побудові моделей широко використовується припущення «за інших незмінних умов». Таке припущення означає:,' що всі інші змінні за винятком базових, тобто тих, що враховані в моле лі, залишаються незмінними.

Змінні, що включаються в модель, характеризують певні явища та процеси кількісно. Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік. Запас — це кількість будь-чого, витрачена в даний момент. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу.

 

 

Сутність, принципи та основні категорії СНР. Відмінності СНР від балансу народного господарства.

Система національних рахунків ― це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є:

1)продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визн-ня величини доходу, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі мат.вир-ва, а й галузі, які надають послуги.

2)видатки на вир-во нац.продукту дорівн. доходу, одержан.від його реалізації, або вартість факторів вир-ва спожитих при виготовленні нац.продукту, дорівн.доходам, що їх отрим.власники виробн.факторів. Цей принцип лежить в основі ек.рівноваги, до якої економіка постійно прагне.

3)економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік переворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип свідчить про те, що доходи є ф-цією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

Інституціна одиниця СНР – економічна одиниця, що може володіти активами, брати на себе зобов’язання та самостійно здійснювати всю сукупність операцій у сфері своєї основної діяльності. Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що виготовляють товари та послуги, крім фінансових послуг, фінансові устьанови, державні установи, громадські та приватні організації, які обслуговують домашні господарства, домашні господарства, зовнішньоекономічні зв’язки. Інст. одиниці перебувають між собою у певних економічних відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями (групування елементарних потоків за їхнім змістом). 3 групи: операції з товарами та послугами, розподільчі операції, фінансові операції. Для характеристики діяльності кожної групи одиниць та сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. Кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: як ресурси (зміни в зобов’язаннях) та як їх використання (зміни в активах). Групи рахунків:

-для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

-для секторів економіки;

-для галузей економіки;

-для ек. операцій.

Відмінності СНР від балансу народного господарства:

-у системі балансу народного господарства був примат матеріального виробництва;

-у системі балансу на народного господарства відображався рух продукції у його натуральній формі;

-у СНР використовується поняття доданої вартості, а в системі балансу народного господарства – валової, що приводило до завищення кінцевих результатів.

Вимоги до обчислення основних макроекономічних показників у СНР:

-врахування транзакцій, а не трансфертів;

-до показників не включають операції з майном, яке вже було у користуванні;

-не включаються операції з цінними паперами.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість ― характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

 

Інфляція попиту Інфляція витрат

Доходи і витрати домогосподарств в моделі економічного кругообігу. Особистий дохід, особистий наявний дохід і споживання. Роль заощаджень у споживанні. Вартість заощаджуваних грошей з урахуванням часового фактора.

Споживання домогосподарств – це їх витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їх доходів. Тому виникає питання як формуються доходи домогосподарств і зокрема та їх частина, яка спрямовується на споживання.

Домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. В процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і витрати на споживання.

Домогосподарства, які володіють всіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал) виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійснення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. В результаті куплі - продажі виробничі витрати підприємств, що пов’язані із купівлею ресурсів, одночасно формують грошові доходи домогосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можно визначити за такою формулою:

(7.1)

Особистий дохід = заробітна плата найманих працівників + змішаний дохід + дохід від активів+ соціальні трансферти

Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності або трудових доходів. Доходи від активів це доход від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють незароблені доходи, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу. До них входять пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. В переважній більшості вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі нашої спрощеної економіки.

Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів та послуг. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину їх споживання, яке можно назвати приватним спожиавнням.

В загальному контексті наявний дохід – це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана на приватне споживання і заощадження. Об’єктом нашого аналізу наразі є приватна закрита економіка, в якій немає держави і відсутні податки. За цих умов весь дохід приватної економіки залишається у її розпорядженні. Таким доходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП. Левову частку ВВП приватної закритої економіки складає особистий наявний дохід, який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Він складається з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку, що залишаеться у розпорядженні підприємств після виплати податків державі та дивідендів акціонерам. Звідси особистий наявним дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом підприємств:

Особистий = ВВП – амортизація – нерозподілений прибуток

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді не весь свій наявний дохід домогосподарства спрямовують на споживання. Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей в поточному періоді. Майбутня вартість даної суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більше теперішньої вартості на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається із основної суми і процентів, що нараховані за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного проценту, можна визначити за такою формулою

FV = PV(1+r)ⁿ ,де FV - майбутня вартість, PV - теперішня вартість, r - ставка дисконту, тобто така ставка проценту, яка використовується для приведення грошових потоків до їх вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків, n - кількість років майбутнього періоду. Пошукова сума початкового вкладу є теперішньою вартістю майбутньої вартості. Її часто називають дисконтованою вартістю, оскільки вона визначається за допомогою дисконутування, яке являє собою процес обернений нарахуванню складного проценту: PV =

Рішення домогосподарств про необхідність заощаджувати частину свого наявного доходу обумовлюється в першу чергу бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат, які вимагають значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій тощо).

 

Метод «витрати—випуск»

Спираючись на спрощену економіку, рівноважний ВВП за методом «витрати—випуск» можна визначити за такою формулою:

Але в окремі проміжки часу вироблений економікою ВВП, як правило, відхиляється від запланованих сукупних витрат. Це відбувається тому, що плани підприємств щодо обсягів виробництва продукції не збігаються з планами покупців цієї продукції.
У процесі економічного кругообігу ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витрати. Якщо Y > E, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується вимушеним приростом товарних запасів і незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси . За цих умов у підприємств з’являється мотивація скорочувати обсяг виробництва до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами (Y = E).
Якщо, навпаки, Y < E, то така ситуація свідчить про виникнення недовиробництва, яке супроводжується вимушеним скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси . Це спонукає підприємства збільшувати обсяг виробництва до рівня попиту, завдяки чому породжується тенденція до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами.
В обох випадках, коли спостерігається нерівновага між ВВП і запланованими сукупними витратами, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки незапланованим інвестиційним витратами в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП:

В умовах нерівноважного ВВП (Y ¹ E) незаплановані інвестиції у товарні запаси більші або менші нуля (I¢ ¹ 0). За умов рівноважного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні, тобто якщо Y = E, то I¢ = 0.
Графічну інтерпретацію рівноважного ВВП наведено.

Рис. Модель «кейнсіанський хрест»

Графічна модель (рис. 9.1) називається «кейнсіанський хрест». На горизонтальній осі графіка вимірюється ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати. Бісектриса показує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія E¢ — це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині або відхилятися від неї у той чи той бік.

Метод «вилучення—ін’єкції»

Щоб зрозуміти сутність методу «вилучення—ін’єкції», слід враховувати, що джерелом сукупних витрат є дохід від реалізації ВВП. Але в процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економіці, з іншого — ін’єкції, які збільшують ці витрати.

У загальному форматі вилучення — це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін’єкції — це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, заощаджень та імпорту, а ін’єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:

T+S+Im=G+I+Ex

У спрощеній економіці, якою є приватна закрита економіка, вилучення дорівнюють приватним заощадженням, а ін’єкції — приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП досягається лише за умов, якщо S = I. При цьому І — це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат.
Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення—ін’єкції» не протирічить його визначенню за методом «витрати—випуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати—випуск» рівновага в економіці визначається за формулою Y = C + I, то Y – C = I. Оскільки Y – C = S, то S = I.

Крім запланованих інвестицій, як ми уже знаємо, можуть виникати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій: (9.8)
Права частина рівняння (9.8) відображує фактичні інвестиції, які дорівнюють сумі запланованих і незапланованих інвестицій. Отже, незаплановані інвестиції є вирівнювальним елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується з методом «витрати—випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.
Заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції — елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:
Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення—ін’єкції» можна подати графічно (рис. 9.2).

Рис 9.2. Модель рівноважного ВВП,
визначеного за методом «вилучення—ін’єкції»

На рис. 9.2 лінія запланованих інвестицій (І) є горизонтальною, тобто відповідає нашому припущенню, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП.
Згідно з моделлю «заощадження—інвестиції» рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у точці T ₀. За інших рівнів ВВП рівновага між заощадженнями та інвестиціями порушується. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в збільшення товарних запасів. Якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, заощадження менш за заплановані інвестиції на 4 млрд грн. На цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в скорочення товарних запасів.

 

Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Логіка обґрунтування мультиплікаторів видатків та податків. Сутність ефекту гальмування динаміки ВВП внаслідок фіскальних заходів та його кількісне визначення.

Під фіскальною політикою розуміють заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою державних витрат і податків. В залежності від рівня керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику. Дискреційна фіскальна політика – це політика, в межах якої зміна державних витрат і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту. Недискреційна фіскальна політика стосується лише податків і трансфертів, які є функцією від доходу.

Інструментами дискреційної фіскальної політики є державні закупівлі і чисті податки, зміна яких означає зміну автономних витрат. Приріст державних закупівель викликає мультиплікативний приріст доходу. При цьому мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці нижчий, ніж у приватній закритій економіці. Тому збільшення автономних витрат на 1 грн у змішаній закритій економці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

Дискреційна зміна чистих податків — це така їх зміна, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Вплив чистих податків на дохід здійснюється опосередковано — через їх вплив на автономне споживання, зміна якого спричинює мультиплікативну зміну доходу. Між зміною доходу і зміною чистих податків існує обернена залежність. При цьому мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат пропорційно до граничної схильності до споживання. Тому зростання державних закупівель на 1 грн викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на 1 грн. Дискреційна фіскальна політика впливає і на державний бюджет. Державні закупівлі і трансферти впливають на видатки державного бюджету, а податки — на його надходження.

В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що переважна більшість податків і трансфертів залежить від доходу, а отже можуть змінюватися пропорційно до змін доходу навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів. Автоматична зміна чистих податків перетворює їх в автоматичний інструмент економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію пояснюється тим, що податкові вилучення збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період рецесії. У першому випадку чисті податки гальмують зростання економіки, у другому — гальмують її рецесію, що згладжує економічні коливання. Ефект гальмування залежить від величини, на яку податки зменшують мультиплікатор витрат.

 

Практична функція макроекономіки. Об’єкт та предмет макроекономіки. Моделювання як головний метод відображення фактичної поведінки економіки.

В умовах обмеженості ресурсів і безмежості потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки а на цій основі досягати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб. Ефективність економіки – це відношення між її результатами і витратами. Існує багато способів підвищення ефективності економіки. На макрорівні їх можна об'єднати за такими трьома напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів.

2. Оптимізація розподілу наявних ресурсів.

3. Підвищення продуктивності ресурсів.

Об’єктом макроекономіки є економічна система. Є три типи економічних систем: ринкова, командно-адміністративна, змішана економіка. Вони різняться формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка є змішаною, в якій співіснують приватна та державна власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси.

Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності, потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки та розвитку. З метою цього вивчення макроекономіка виконує дві головні ф-ї: пізнавальну і нормативну. Перша спрямована на обгрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга-на обгрунтуваня рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Певні методи надають макроекономіці можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів. Модель-це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці.

У моде лях використовуються лва види змінних: ендогенні та екзогенні Ендогенні змінні — це внутрішні чинники моделі, які визнача ються в процесі її побудови. Екзогенні змінні — це зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудои. У процесі моделювання з'ясовується, як екзогенні змінні, які ві діграють роль причини, впливають на ендогенні змінні, що віді грають роль наслідків, викликаних даною причиною.

При побудові моделей широко використовується припущення «за інших незмінних умов». Таке припущення означає:,' що всі інші змінні за винятком базових, тобто тих, що враховані в моле лі, залишаються незмінними.

Змінні, що включаються в модель, характеризують певні явища та процеси кількісно. Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік. Запас — це кількість будь-чого, витрачена в даний момент. Потік — це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу.