Фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика і фіскальна політика автоматичних стабілізаторів.

Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Дискреційна фіскальна політика

це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

· стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

· обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори

механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики.

 

Основні джерела доходів держави

Податки — це плата суспільства за виконання державою її функцій. Це ціна, яку ми сплачуємо за можливість жити у цивілізованій країні. Ми користуємося суспільними благами. Кожен з нас покладається на державу, яка має забезпечувати національну безпеку, громадянський мир, добрі дороги, доступ до освіти і охорони здоров'я та безліч інших послуг, охороняти навколишнє середовище, захищати країну від зовнішньої експансії. Для виконання своїх функцій державі потрібні кошти, значна частина яких формується за рахунок податкових надходжень.

Плата здійснюється за використання ресурсів, які належать державі. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються. Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає і ці доходи. У доходах бюджету виділяється також група так званих неподаткових платежів. Наприклад, доходи від реалізації конфіскованого майна, від приватизації державного майна, відсотки за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, надходження дивідендів від діяльності підприємств, утворених за участю держави.

 

Податки. Основні функції податків

Податки — це плата суспільства за виконання державою її функцій.

Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті

функції, які вони виконують. Виділяють три головні функції податків:

Фіскальна функція. її сутність полягає в забезпеченні надходження коштів

до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція послідовно

реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових

ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов'язаних із

виконанням державою своїх функцій.

Контрольна функція. Вона полягає в обліку кількості податків і розміру

кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного каналу надходження

податків. Основна мета цієї функції— досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов'язане зі стягненням податків і

забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При

виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та

рівномірні податки.

Джерело і об’єкт оподаткування.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, які товари, які доходи, яка власність, тощо. Об*єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обіку, мати безпосереднє відношення до платника.

Джерело сплати - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об”єктом оподаткування (оподаткування доходу громадян прибутковим податком) або не співпадати (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів).

Податкова ставка. Класифікація податків за ознакою співвідношення між ставкою податку і доходом.

Податкова ставка — законодавчо визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

тверді — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад — ставки земельного податку.

пропорційні — застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні — зростають зі зростанням податкової бази. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Податкова ставка (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки - відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки - відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню.

За ознакою співвідношення між ставкою податку та доходом розрізняють податки прогресивні, регресивні та пропорційні. Прогресивний податок - це середня ставка, яка підвищується із зростанням доходу. Регресивний податок - середня ставка, яка знижується із зростанням доходу. Пропорційний податок - середня ставка, що залишається незмінною незалежно від зміни доходу.

Крива Лаффера

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

«Крива» названа іменем американського економіста 80-х років Артура Лаффера.

За часів президента Рональда Рейгана ця діаграма допомогла суттєво послабити податковий прес у США, і, таким чином, економічними стимулами піднести промислове виробництво.