Тема 9. Дикція як елемент педагогічної техніки

 

Тест "Діагностика чіткості вимови"

Перевірте себе, чи правильно Ви володієте артикуляційним апаратом, користуючись такими теоретичними описовими моделями. (Вправи виконуються перед дзеркалом).

 

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

 

Голосний [а]

Ротова порожнина при його вимові розкрита найширше. Голосний вимовляється при найнижчому піднятті спинки язика. Язикове тіло при цьому помітно відтягнене назад - до стінки глотки. Спинка язика в задній частині мінімально піднята вгору. Кінчик язика наближається до нижніх зубів.

Губи у творенні [а] активної участі не беруть, вони утворюють найбільший отвір, притиснені до зубів, не випинаються наперед і не розтягнені на боки. М'яке піднебіння утворює зімкнення із задньою стінкою глотки і закриває прохід, що веде в носову порожнину. Голосові зв'язки напружені, при проходженні струменя повітря вібрують.

А! А - а - а! Ай! Ах!

Голосний [о]

При вимові [о] ротова порожнина відкрита менше, ніж при [а], але більше, ніж при [у]. Задня частина спинки язика відсунена назад, а кінчик відтягнений від нижніх зубів. Язик займає трохи вище положення, ніж при вимові [а]. Губи витягнені наперед, між ними утворюється круглий отвір. До ротовго резонатора додатково приєднується круглий резонатор, утворюваний між губами й зубами внаслідок лабіалізації. М'яке піднебіння при вимові [о] закриває вхід у носову порожнину. Голосові зв'язки напружені, при проходженні струменя повітря вібрують.

О! О - о - о - о! Ох! Ой!

Голосний [у]

При вимові голосного [у] ротова порожнина відкрита менше, ніж при вимові голосних [о] та [а]. Отже, це найбільш закритий голосний, при вимові якого положення язика дуже високе. Язик спрямований угору до м'якого або навіть до задньої частин твердого піднебіння. Підняття язикової спинки передніше, ніж при [о]. Кінчик язика відсунений від передніх нижніх зубів. Губи при артикуляції [у] дуже витягуються вперед, утворюючи між губами й зубами невелику порожнину. Віддаль між губами зовсім невелика, а м'яке піднебіння, підняте вгору, закриває вхід у носову порожнину. Голосові зв'язки напружені й вібрують.

У! у.у. у.у! Ух!

Голосний [є]

При творенні голосного [є] ротова порожнина відкрита широко, наближаючись якоюсь мірою до [а]. Спинка язика основною масою своєю просунена наперед, ближче до середньої частини твердого піднебіння. Положення язика при вимові [є], в цілому, середнє, хоча й значно нижче, ніж при вимові голосних [и] та [і]. Кінчик язика торкається нижніх зубів. Куточки губ трохи розтягнені на боки і притиснені до зубів. М'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину. Голосові зв'язки напружені й вібрують.

Е! Е-е-е-е! Еге! Е-г-е-е-е! Ех! Е-е-ех!

Голосний [и] г

Ротова порожнина при вимові голосного [и] більш закрита, ніж при вимові [є]. Передня частина спинки язика опукла й основною своєю масою просунена вперед. Кінчик язика опущений униз до нижніх зубів. Положення язика вище, ніж при вимові [є], але нижче, ніж при вимові [і]. Куточки губ розтягнені на боки трохи більше, ніж при вимові [є], й притиснені до зубів. М'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину. Голосові зв'язки напружені й вібрують.

И - И - и - и!

Голосний [і]

При вимові [і] ротова порожнина розкрита найменше. Уся маса язика (передня й середня частина) просувається виразно наперед до передньої частини піднебіння або до верхніх зубів і альвеол (ямок, в яких містяться корені зубів). Язик, зібраний спереду, має виразно опуклу форму, кінчик язика торкається нижніх зубів. Ступінь підняття спинки язика до твердого піднебіння при творенні [і] найвищий проти всіх інших голосних ([и], [є]). Губи, утворюючи вузьку щілину, розтягнені максимально, м'яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину. Голосові зв'язки напружені, при проходженні струменя повітря вібрують.

І-і-і-і-і! Ф-і-і-іть!

 

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

 

Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] Приголосні [б], [п]

Українські зімкнені тверді [б], [п] вимовляються шляхом змикання нижньої губи з верхньою, тобто вони губно-губні. Зімкнення закінчується раптовим розкриттям перепони й шумним видихом повітряного струменя. Дзвінкий [б] утворюється з участю голосу, глухий [п] - без голосу. При дзвінкому [б] активно працює верхня й нижня губа, губи випнуті і зімкнення слабіше, нижня щелепа опущена нижче, ніж при вимові глухого [п]. Одночасно з губною (основною) артикуляцією наявна й додаткова: спинка язика при вимові [б], [п] відсувається назад і трохи піднімається. М'яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину, тому вони неносові. Щоки не роздувати! Пам'ятайте, що при вимові [п] повітря значно сильніше тисне на перепону (зімкнення губ), ніж при вимові [б].

Ба-па, би-пи, бо-по, бу-пу, бе-пе, бі-пі.

Приголосний [м]

Губно-губний приголосний [м] за положенням активного мовного органа не відрізняється від [б], проте при [м] м'яке піднебіння опускається, повітря рівномірним струменем проходить через ніс і завдяки цьому [м] набуває носового забарвлення. Губи не так напружені, внаслідок чого при вимові [м] відсутній характерний вибух.

Ма, ме, му, ми, мо, мі.

Ми-ма, ми-мя, ми-мо, ми-му, ми-мо, ми-мі.

Приголосний [в]

Цей приголосний утворюється внаслідок зближення нижньої і верхньої губи. Між губами залишається вузька щілина, крізь яку й виходить струмінь видихуваного повітря. Язик при вимові [в] відсувається назад трохи більше, ніж при вимові [б] та [п]. М'яке піднебіння підняте й закриває вхід у носову порожнину.

Ви-ва, ви-вя, ви-во, ви-ву, ви-вю, ви-ви.

Приголосний [ф]

Приголосний [ф] вимовляється шляхом зближення нижньої губи з верхніми зубами, тому він губно-зубний. Нижня щелепа злегка відсунена назад. Через утворену плоску щілину (тобто по всій шириш* нижньої губи) проходить повітряний струмінь, тертя якого й дає шум, характерний для глухого [ф].

Фи-фа, фи-фя, фи-фо, фи-фу, фи-фю. Задньоязикові приголосні [ґ], [к], [х] та глотковий [г]

Приголосний [х]

Цей звук вимовляється при зближенні задньої частини спинки язика із кінцем (заднім краєм) твердого піднебіння і початком м'якого піднебіння, внаслідок чого утворюється щілина. Звук вимовляється легко, не затримується у горлі, інакше він нагадуватиме хрипіння.

Хи-ха, хи-хо, хи-ху, хи-хи.

Приголосний [ґ]

При вимові задньоязикового [ґ] задня частина спинки язика змикається з м'яким піднебінням і шум утворюється внаслідок раптового розмикання мовних органів. Голосові зв'язки напружені, тому [ґ] дзвінкий. Приголосний [г] вживається в небагатьох словах, переважно на початку слова (ґуля, ґанок, дзиґа, ґава, ґудзик тощо).

Приголосний [г]

Вимова звука [г] відбувається при зближенні задньої стінки глотки з коренем язика. Корінь язика відтягується назад, а м'яке піднебіння займає положення, близьке до того, яке воно займає при творенні [х]. Кінчик язика при артикуляції [г] знаходиться біля нижніх зубів. М'яке піднебіння підняте й закриває вхід у носову порожнину, тому це звук неносовий. Го-гу, ги-гі, га-ге.

Приголосний [к]

Цей звук вимовляється при зімкненні задньої частини язика із м'яким піднебінням' Цей шум без супроводження голосу внаслідок раптового розмикання утворює глухий [к]. Язикове тіло відсунене назад, а кінчик язика тримається за нижніми зубами. М'яке піднебіння підняте й закриває вхід у носову порожнину, отже, це звук неносовий. Ки-ка, ки-кя, ки-ко, ки-ку, ки-кю.

Передньоязикові шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]

Приголосний [ж], [ш]

При вимові [ж] кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується і відтягується назад, загинаючись вгору і трохи всередину. Губи висуваються вперед. Повітря при творенні цих звуків проходить відразу через дві щілини, перша з яких утворюється між широким кінчиком язика і переднім краєм твердого піднебіння, а друга - між задньою частиною спинки й переднім краєм м'якого піднебіння. Повітряний струмінь, проходячи через ці щілини, утворює характерні шуми, що нагадують шипіння. Звук [ж] утворюється з участю голосу, а [ш] - з участю лише шуму, без голосу, тому [ж] - дзвінкий, а [ш] - глухий. Ці приголосні неносові, бо м'яке піднебіння при їх вимові закриває вхід у носову порожнину. Вимовляти ці звуки слід коротко й легко, витрачаючи на них якнайменше видихуваного повітря. В українській мові [ж], [ш] - звуки тверді.

 

Ши-ша, ши-шо, ши-шу, ши-ши. Жи-жа, жи-жу, жи-жо, жи-жи.

Приголосний [ч]

Глухий приголосний [ч] має таку артикуляцію: при його вимові працюють одночасно дві частини язика: широкий кінчик язика змикається з переднім краєм твердого піднебіння, і це зімкнення далі поступово переходить у коротку щілину, одночасно задня частина язика наближається до переднього краю м'якого піднебіння. Повітряний струмінь, проходячи через ці щілини, нагадує шипіння, тому [ч] називають шиплячим. Він глухий, бо утворюється без участі голосу. В українській мові [ч] вимовляється твердо, без участі носового резонатора.

Чича, чичо, чичу, чичи.

Приголосний [дж]

Цей звук розпочинає артикулюватися із елемента зімкнення типу [д], який плавно переходить у щілинний елемент типу [ж] і тісно зливається з ним. Зімкнення, однак, утворюється не на місці звичайного [д], тобто не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, де утворюються шиплячі, зокрема [ж]. При вимові [дж] працюють голосові зв'язки, отже, це дзвінкий звук, а щодо положення м'якого піднебіння, яке закриває вхід у носову порожнину, - неносовий. В українській мові [дж] вимовляють твердо. Коли в сполученні приголосних д+ж звук [д] належить до префікса, а [ж] до кореня (підживлення), дж вимовляється як два окремі звуки [д] і [ж].

Хо[дж]у, наро[дж]ення, [дж]аз.

Передньоязикові свистячі приголосні [з], [ц], [с], [дз]

Приголосні [з], [с]

Утворюються внаслідок зближення передньої частини спинки язика з передніми зубами й альвеолами, внаслідок чого появляється вузька щілина у формі жолобка. Краї язика притискуються до бокових зубів і до частини твердого піднебіння. Широкий кінчик язика впирається в основу нижніх зубів. Повітряний стурмінь проходить крізь щілину, ударяється об верхні різці і дає різкий шум, що нагадує свист. За цією ознакою приголосні [з], [с] називаються свистячими. Без участі голосу утворюється глухий [с], а з участю голосу - дзвінкий [з]. Зуби ледь розкриті. Губи злегка розтягнені (як під' час посмішки), ледь відкривають зуби. М'яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину, тому [з], [с] - неносові приголосні.

Зи-за, зи-зя, зи-зо, зи-зи.

Си-са, си-ся, си-со, си-су, си-сю.

При вимові особливо приголосного [с] треба уважно стежити, щоб губи не були напруженими.

Приголосні [ц], [дз]

Артикуляція приголосних [ц], [дз] складається із двох елементів (зімкненого й щілинного). Глухий приголосний [ц] вимовляється внаслідок зближення кінчика язика з ділянкою біля верхніх зубів (різців) та альвеол і подальшого поступового переходу цього зімкнення в коротку щілину. Щілинний елемент при цьому переважає над зімкненням. Повітряний струмінь, переборюючи перепону, утворює характерний свист, тому [ц] належить до свистячих приголосних. Передній край язика (внутрішня сторона) торкається основи нижніх різців. Український приголосний [дз] відрізняється від [ц] лише наявністю голосу. Твердий приголосний [дз] і його пом'якшений відповідник [дз] вживається досить рідко - у звуконаслідувальних словах, а також: дзеркало, ґедзь, кукурудза тощо.

Цей - ці, ця - цього - цим (цими).

М'які приголосні [з], [с], [ц], [дз1] артикулюються подібно до відповідних твердих аналогів з тією лише різницею, що при творенні м'яких середня частина язика дещо сильніше піднімається до твердого піднебіння.

Ця-це, дзінь-дзень, за-зя, су-сю, цей-ця.

Приголосні \р], [л], [н]

Приголосний [р]

Передньоязиковий приголосний \р] вимовляється напруженим і загнутим до альвеол і зубної частини твердого піднебіння кінчиком язика, який приводиться в коливання звучним повітряним струменем і утворює характерний шум. Кількість коливань, або ударів, може бути різною, від одного до чотирьох, залежно від сусідніх звуків. Своїми боковими краями широкий напружений язик щільно притиснений до бокових зубів. Цей звук потребує великого повітряного струменя, що видихається, оскільки лише завдяки силі видиху ми змусимо кінчик язика вібрувати (дрижати). Саме тому його називають вібрантом, або дрижачим. Пам'ятайте, що український (р] артикулюється самим кінчиком язика, який, згинаючись назад, до твердого піднебіння, торкається його краєм.

Р-р-р-р! А-р-р-р-! И-р-р-р-! Я-р-р-р!

Приголосний [л]

При вимові [л] кінчик язика, упираючись у передні зуби й ділянку піднебіння над ними, утворює перепону приблизно в тому місці, що й зімкнені [т], [д]. Краї язика з обох боків (частіше) опущені й утворюють щілини для видоху повітря. Задня частина трохи піднята до піднебіння. Приголосний [л] належить до групи так званих бокових, тому що при їх творенні повітряний струмінь, який дає дуже незначний шум тертя, проходить по боках язика. В осіб, які неправильно вимовляють звук [л], кінчик язика не доходить до зубів, притискається до піднебіння і тому замість слова ложка чується уожка. Як і при вимові звука [р], слід навчитися витягувати язик до верхніх передніх зубів.

Лри-лра, лри-лря, лри-лро, лри-лру, лри-лрю, лри-лри.

При вимові [н] передня частина спинки язика, торкаючись верхніх зубів і альвеол, утворює зімкнення. Фактично він артикулюється тим же активним мовним органом і таким же способом, як і шумний приголосний [д]. Але при творенні [н], крім голосових зв'язок, підключається носовий резонатор шляхом опускання м'якого піднебіння, завдяки чому повітряний струмінь частково потрапляє до носової порожнини.

М'який приголосний [н] мас таку ж артикуляцію, однак язик дещо більше наближується до твердого піднебіння.

Передньоязикові приголосні [д], [т]

Приголосні [д], [т]

При вимові цих приголосних кінчик язика разом із передньою частиною впирається у верхні зуби та початок альвеол, а тильна частина язика притискується до нижніх зубів. Сильний повітряний струмінь розриває зімкнення між передньою частиною спинки язика і верхніми зубами, завдяки чому утворюється характерний шум. Цей шум, не супроводжуваний голосом, утворює глухий [т], а супроводжуваний голосом - дзвінкий [д].

Ти-та, ти-тя, ти-то, ти-ту, ти-тю, ти-ти.

Ди-да, ди-дя, ди-до, ди-ду, ди-дю, ди-ди.

(Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика /За ред. І.К.Білодіда. - К.: Наук. думка. 1969.-С. 50-178.

Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. - К.: Вища шк., 1981.-184 с.)

 

Для самоконтролю й удосконалення дикції спробуйте вимовити без помилок такі скоромовки:

1. Купив бегемот бегемотикам ботики - бігають по болоту в ботиках бегемотики.

2. У полі просо, у просі роси, роса росила, роса косила.

3. Заспівав шпак півню: "Ти не вмієш так, як я, Я не вмію так, як ти".

4. Кіт котив коток по току, коток попав на лапу коту.

5. Ми носили воду в ситі, та дерева не политі. Воду в ситі не носити, саду ситом не полити.

6. Бурі бобри брід перебрели, забули бобри забрати торби!

7. У голубки - горлички туркотливе горлечко. Горличка туркоче, горличка воркоче.

8. Одуд просить: "Ду-ду, я заграю на дуду". Задудніла одудиха на одуда

того стиха: "Ти, одуде, не дуди, маленят не побуди". Кинув одуд геть дуду: "Коли так, я спать піду."

9. Сім братів-королів в королівстві кольорів. Кожен кольором керує, в кольорівстві королює.

10. Ходить квочка коло кілочка, водить діток коло квіток.

11. Бігли коні під мостами з золотими копитами.

12. У нашого діда капелюх не по-капелюхівськи.

13. Мусій, муку сій, печи паляниці, клади на полиці.

14. Гайку, гайку, дай гриба з бабку, сироїжку з добру діжку, хрящика з

ящика, красноголовця з хлопця.

15. Женчик, женчик невеличкий, на женчику черевички, і шапочка гарнень-

ка, і латочка червоненька.

16. Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят.

17. Ліз карасик через перелазик та й у воду - плюсь!

18. У стозі пшениця, під стогом криниця, там щука-риба грала, золоте перо

мала. Сама собі дивувала, що хороше вигравала.

19. Не клюй, курко, крупку, не кури, котку, люльку.

20. Соловей солов'ят од сонечка заслонив.

21. Усіх скоромовок не перескоромовиш, не перевискоромовиш.

Якщо правильну вимову кожної скоромовки ви засвоїте протягом 1 хвилини, Ваш артикуляційний апарат відповідає вимогам професійної діяльності.

(Тест уклали Л. В. Малаканова, Н. М. Пивовар, Українець Л. Ф.)