Поняття злочину. Склад злочину.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Згідно ст. 11 Кримінального кодексу злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Злочин має свої ознаки:

- кримінальна протиправність;

- суспільна небезпека;

- карність;

- винність.

Відповідно до ч.2 ст.11 КК України: „Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла, і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі”.

Малозначні дії не є злочином. Вони тягнуть за собою застосування заходів адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового впливу. В інших випадках такі дії можуть розглядатися як аморальна провина, що вимагає застосування заходів суспільного впливу.

Злочини класифікуються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Тільки сукупність усіх передбачених законом ознак злочину може бути підставою для кримінальної відповідальності.

Елементами складу злочину є:

1. Об’єкт злочину – це те на що посягає злочин, це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

2. Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона злочину, що виражається у вчиненні діяння (дії або бездії) що заподіює чи створює загрозу заподіяння цієї шкоди.

3. Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може настати кримінальна відповідальність.

4. Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, це ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю в момент вчинення злочину.

Всі злочини прийнято ділити на три види (Додаток 4).

Кваліфікація злочинів – це точне встановлення відповідальності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі. Правильна кваліфікація злочину є необхідною умовою забезпечення законності у боротьбі із злочинністю.

Поняття і мета покарання. Види покарань.

Відповідно до ч.1 ст.50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки покарання див.Додаток 5. Вказані ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

 

Список літератури:

1).Конституція України.- К,1996.

2). Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.-К, 1980.

3).Бажанов М.І., Сташис В’ю.В., Тацій В.Я., Кримінальне право України (Загальна частина). – К.;Юрінком, 2001.

4). Коржанський М.Й. Кримінальне право України. (Загальна частина) – К, 2001.

5). Кримінальний кодекс України.

6). Ломако В.А. Приминение уголовного осуждения.- Харьков, 1976.

7). Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника.- Харьков, 1991.

 

 

Тема № 5. Основи адміністративного права України.

5.1 Сутність адміністративного права.

5.2 Адміністративні правовідносини.

5.3 Адміністративна відповідальність.

 

Сутність адміністративного права.

У ст. 6 Конституції України зазначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Серед величезної кількості правових норм, що регулюють відносини за участю усіх трьох гілок державної влади, переважна більшість належить нормам адміністративного права.

Адміністративне право – це залузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації та діяльності органів виконавчої влади. Адміністративне право – одна з найбільших і найскладніших галузей права. Первинними елементами адміністративного права є адміністративно-правові норми. Адміністративно-правові норми – установлені чи санкціоновані державою правила, що регулюють відносини у сфері державного управління, реалізація яких при невиконанні забезпечується державним примусом.

Адміністративні правовідносини.

Адміністративно-правові відносини – це урегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління.

До суб’єктів адміністративних відносин чинне законодавство відносить:

- державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації, державних підприємств тощо);

- структурні підрозділи державних органів, їх посадових осіб;

- об’єднання громадян;

- кооперативи, органи самоврядування;

- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Адміністративна відповідальність.

Крім регулятивної функції, адміністративному праву притаманна і охоронна, яка знайшла своє відображення в інституті адміністративної відповідальності. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Основним нормативно-правовим актом, що регламентує відносини адміністративної відповідальності є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Адміністративній відповідальності підлягають особи які досягли шістнадцятирічного віку на момент вчинення адміністративного правопорушення.

За вчинення адміністративного правопорушення можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт.

 

Список літератури:

1).Адміністративне право України.Підручник для юридичних вузів та факультетів/ За ред. Ю.П. Битяка,- Х,; Право. 2000.

2). Бахтар Д.Н. Административное право: Учебник.- М,: БЕК, 1996. 368 с.

3). Державне управління: теорія і практика./ За ред. В.Б. Авер'янова. –К, Юрінком Інтер, 1998.

4). Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій. – К.: Вен турі. 1996.

5). Концепція адміністративної реформи в. Україні. – К.: 1998.

 

 

Тема № 6. Основи сімейного права України.

6.1 Поняття сімейного права.

6.2 Сім’я. Регулювання сімейних відносин.

6.3 Права та обов’язки батьків і дітей.

6.4 Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

Поняття сімейного права.

Сімейне право – надзвичайно важлива спеціальна галузь права України. Не має людини, якої б не торкнулися норми сімейного права. Сімейне право – це сукупність нормативних актів, перш за все Сімейний кодекс України, які надійно захищають новонароджене дитя створюючи для нього передумови щасливого життя в сімейному оточенні, в атмосфері любові і розуміння, забезпечують людині можливість реалізації природних прав на шлюб, сприяють виконанню сім’єю різноманітних соціальних функцій, головною серед яких є народження і виховання Людини.

Основним джерелом сімейного права в Україні є Сімейний кодекс України прийнятий ВРУ 10.01.2002 року. Наявність окремого Сімейного кодексу – додатковий доказ того значення яке сім’я відіграє у нашому суспільстві.

Сприйнявши все цінне з західної правової культури сімейне право України демонструє світові наше власне, українське розуміння вирішення складних житейських проблем. Сімейне право призване збалансовувати право на особисту свободу з обов’язками турбуватися про ближнього, утверджуючи силу праці, правди та любові, закликає до відповідального материнства та батьківства як невід’ємної частини «цивілізації любові», як засобу «гуманізації світу».

Сім’я, - як сказав Іоанн Павло II, - це перша школа того, як бути людиною. Будь людиною.».