Прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях.

Конфліктною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші [31; 58]. Приклади конфліктних ситуацій: «бойові» дії, біржові угоди, різні види виробництва в умовах конкуренції, угоди на фондовому ринку, спортивні змагання, змагання, ігри. У житті конфлікт за-

вжди супроводжується ризиком.

Рішення в умовах конфлікту завжди пов’язані з ризиком, тому необхідним є обґрунтований підхід у виборі напряму подальших дій. Підприємець у процесі своїх дій повинен вибрати таку стратегію, що дасть змогу йому зменшити ступінь протидії, що, у свою чергу, знизить ступінь ризику.

Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй:

підприємець або менеджер краще розуміють конкретну обстановку, проблему в цілому та зводять до мінімуму ступінь ризику;

можна вирішувати багато економічних проблем, пов’язаних з вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;

підприємець (менеджер) спонукується розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.

Мета теорії ігор — формування рекомендацій щодо оптимальної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять [31]. Математична модель конфлікту називається грою, сторони у конфлікті — гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри — перелік прав і обов’язків гравців.

Оптимальною стратегією гравця називається така, що забезпечує йому максимальний виграш. Основне припущення, на підставі якого знаходять оптимальне рішення в теорії ігор, полягає в тому, що супротивник такий же розумний, як і сам гравець. У грі грають два гравці, назвемо їх А і B. Себе прийнято ототожнювати з гравцем А. Нехай в А є m можливих стратегій:, а в супротивника B — n можливих стратегій:. Така гра називається грою. Позначимо через виграш гравця A за власної стратегії і стратегії супротивника. Зрозуміло, що можлива кількість таких ситуацій —.

Гра може мати нормальну (матричну) форму або розгорнуту (у вигляді дерева). Гру зручно відображати таблицею, що називається платіжною матрицею, або матрицею виграшів.

8. Модель визначення середньозваженої ціни капіталу (WACC).

Найбільш використовуваний у практиці закордонних фірм метод обгрунтування ставки дисконтування — це визначення середньо­зваженої ціни капіталу підприємства ( Weighted Average Cost of Capital — WACC). Вартість капіталу для фінансування проекту — це середньозважена величина вартості за кожним джерелом фі­нансування.

Виділяють чотири типи джерел фінансу­вання:

позика банків;

вкладення інвесторів у пільгові акції;

вкла­дення інвесторів у звичайні акції;

реінвестування прибутку.

Виходячи з цього середньозважену вартість капіталу можна об­числити за формулою:

 

 

де W_d,W_p,W_s,W_e — частка відповідного джерела в загальному обсязі інвестицій; k_d — відсотки за кредит; k_p — необхідна дохід­ність пільгових акцій; k_s — необхідна дохідність звичайних ак­цій; k_e — необхідна дохідність за альтернативними інвестиціями. Коефіцієнти необхідної доходності включають безризикову ставку та премію за ризик, які визначаються: загальноекономіч­ними умовами, станом ринку, інвестиційними та фінансовими рішеннями компанії; фінансовими потребами для інвестиційного проекту.

 

 

9. Модель визначення ціни капітальних активів (СРАМ).

Існує інша модель, завдяки якій можна більшою мірою врахува­ти ризик в обґрунтуванні ставки дисконтування. Це модель визна­чення ціни капітальних активів (Capital Asset Pricing Model — САРМ).

Основний принцип САРМ застосовується в інвестиційному аналізі, оскільки дана модель являє собою метод оцінювання, скоригованого на фактор ризику вартості капіталу фірми, необхідної для реалізації проекту. Відповідно до моделі САРМ очікувана норма прибутковості акції компанії (ціна акціонерного капіталу) розрахо­вується як сума вільної від ризику норми прибутковості та відповід­ної ризикової премії, що визначається ринком:

 

 

k_rf — безризикова ставка;

k_m — середньоринкова дохідність акцій;

β_s —рівень систематичного ризику проекту.

Коефіцієнт β є оцінкою систематичного ринкового ризику. Чим вищий коефіцієнт, тим вищий і систематичний ризик. За ак­ціями він коливається від 0,5 до 1,5. Коефіцієнт β звичайної акції вказує, на скільки відсотків наближено зросте (знизиться) норма прибутку акції, якщо норма прибутку ринку зросте (знизиться) на 1 %. Тобто це означає, що коефіцієнт β певної акції показує, якою мірою норма прибутку акції реагує на зміни, котрі відбуваються на ринку в цілому.

Коефіцієнт систематичного ризику j-го активу визначаєть­ся за формулою:

 

 

Таким чином, завдяки описаній вище моделі можна врахувати тільки систематичний ризик, при цьому вважається, що несисте­матичний ризик усувається деверсификацією. Тому для недиверсифікованих портфелів необхідно додатково враховувати несис­тематичний ризик.

Традиційно середньозважена ціна капіталу підприємства може застосовуватися як ставка дисконтування під час проведення ін­вестиційних розрахунків у тому випадку, якщо розглянутий про­ект належить до того самого класу ризику, що і середній ризик наявних проектів. В іншому разі це може призвести до неправиль­них висновків в оцінці проекту. Якщо рівень ризику проекту від­мінний від середнього ризику здійснюваних фірмою проектів, прийнятна ставка дисконтування може бути здобута на основі дослідження р фірм, чия діяльність, а отже й ризик, аналогічні розглядуваному проекту. Найчастіше на практиці для визначення ставки дисконтування, що враховувала би ризик, застосовуються середні коефіцієнти р для галузі — об'єкта майбутніх інвестицій.