Шляхи удосконалення українського законодавства

Конституцію України 1996 року слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи в цілому. Уже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов‘язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції, і внесенням змін до чинних законів.

Розділ перший “Загальні засади” вимагає прийняття двох нових законів – про державні символи України та про участь України у міжнародній діяльності по забезпеченню миру і міжнародної безпеки.

У Конституції закріплене положення про те, що Україна є правовою державою, в якій забезпечується верховенство права і закону. А це означає, що значний обсяг суспільних відносин має регулюватися законами. Проте практика свідчить про інше. Так, з прийнятих у 1995 році 1966 нормативних актів законів лише 86 (4,4%), а 1880 (95,6%) – це підзаконні нормативні акти. Звичайно, за такої ситуації досягти реалізації принципу верховенства закону у суспільстві неможливо.

Отже, щоб формувати на належному рівні нашу законодавчу систему, потрібно розробити науково обґрунтовану Концепцію її розвитку хоча б на найближчу перспективу. За ініціативою Інституту законодавства і за участі Інституту держави і права НАН України завершено розроблення такої Концепції на найближчі 10 років.

Динамічний розвиток законодавства не може відбуватися у відриві від його саморозвитку і внутрішнього упорядкування. Враховуючи це має бути прискорений насамперед розвиток базових галузей законодавства: конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, кримінального тощо. Одночасно слід передбачити й інтенсивний розвиток комплексних галузей законодавства.

Потребує радикального удосконалення конституційного законодавства (ряд чинних законів цієї галузі є недосконалими), оновлення і чинне адміністративне законодавство (воно це не повно регулює суспільні відносини, відстає від вимог сьогодення).

Серед першочергових слід вважати проблеми національного підприємства. Тут потрібно законодавство, яке було б здатне забезпечити державно-правові гарантії становлення й функціонування національного підприємства, захист його інтересів.

Потребує спеціального вирішення питання про підвищення відповідальності господарюючих суб‘єктів за заподіяну шкоду як недбалим господарюванням, так і невиконанням договірних зобов‘язань; серйозного поліпшення потребує правове регулювання в агропромисловому комплексі.

Важливим напрямком розвитку законодавства України є подальше вдосконалення кримінального права. Актуальною в цьому аспекті є на сьогодні проблема належного регулювання приватизаційних процесів в Україні. Це глобальне завдання породжує ряд інших похідних завдань, одним з яких є необхідність кримінально-правового захисту майнових інтересів громадян і держави від різного роду зловживань.

Подальше вдосконалення законодавства України, безумовно, має відбуватися на основі науково обґрунтованої Концепції його розвитку.

 

Висновки

Враховуючи велику кількість правових актів, що створюються та діють в нашій країні, необхідно їх вірно оцінювати. Це не хаотична сукупність законів, указів, постанов, інструкцій і т.д., а правова система, що охоплює та впорядковує весь нормативний масив. В неї входять різні види актів, що реєструються та враховуються. Між різновидами правових актів існують зв’язки та залежності, та їх необхідно суворо дотримуватись та забезпечувати.

В процесі підготовлення законів та інших нормативних актів слід дотримуватись вимог юридичної техніки. Необхідно:

правильно визначати структуру закону та його складові частини;

точно використовувати нормативні поняття, термінологію;

чітко формулювати правові норми з притаманними їм суб’єктами, правилами поведінки, стимулами, санкціями;

уникати невизначених словарних виразів, декларативних положень;

забезпечувати строгий взаємозв’язок норм одного акту.

Якість правових актів та їх оптимальне співвідношення між собою значною мірою залежать від процедури їх підготовлення, узгодження, обговорення та прийняття. Чітке її визначення дозволяє обґрунтовано вибрати предмет правого регулювання, форму акту, зібрати необхідну інформацію, зробити розрахунки, повніше враховувати експертні висновки вчених та спеціалістів, а також громадську думку.

Необхідно подолати хибне уявлення про те, що прийняття закону вже само по собі є вирішенням проблеми. Але між іншим, воно лише відкриває наступну фазу “життя закону” — його дію. Тому, необхідно, сконцентрувати зусилля на реалізації положень Конституції, законів, підзаконних актів за допомогою організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших засобів, на систематичних аналізі та оцінці ефективності їх дії.

В процесі реалізації правових актів неминуче виникають юридичні протиріччя. Для вирішення юридичних колізій необхідно використовувати узгоджувальні процедури, процедури розгляду суперечок, а також призупиняти, визнавати акти недійсними. В даному випадку велику роль відіграють суди.

Першочергове значення набуває підвищення правої культури громадян України. Депутати, посадові особи, службовці, робітники підприємств та організацій зобов’язані добре орієнтуватись в законодавстві, вміло готовити та застосовувати різні правові акти; давати чіткі правові оцінки тим чи іншим ситуаціям. Знання права стає елементом професійної кваліфікації людей.

Важливим принципом правової держави є принцип законності, який означає, що державою керує закон, що здійснюється згідно із законом, ніхто не підноситься над законом. Закон сам панує, виражаючи загальну волю.

Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави юридична відповідальність та вживання в межах закону заходів у разі виникнення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів.

Список використаних джерел

 

1. Конституція України від 28.06.96р. // Голос України. – 1996. - № 128. – 13 липня.

2. Регламент Верховної Ради України від 27.07.94р. № 129/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 35. – Ст.338.

3. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.91р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33. – Ст.443.

4. Бєлкін Д. Конституція України – закон прямої дії // Право України. – 1997. - № 1. – С.71.

5. Евграфов П.Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности. – Киев: УМК ВО, 1989. – С.30. (68с.)

6. Зивс С.Л. Источники права. – Москва: Наука, 1981. – С.107. (240с.)

7. Конституция, закон, позаконный акт /Отв. ред. Ю.А.Тихомиров. – М.: Юрид. л-ра, 1994. – С.31. (136с)

8. Манов Г.Н. Теория права и государства. – М., 1995. – С.253.

9. Мурашин О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності // Право України. – 1999. - № 10. – С.4.

10. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. – 1999. - № 12. – С.25.

11. Погорілко В., Федоренко В. Акти прямого народовладдя в Україні // Право України. – 2000. - № 2. – С.118.

12. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. – Київ: Наукова думка, 1999. – С.102.

13. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – Львів, 1995. – С.93.

 

[1] Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. – 1999. - № 12. – С.25.

[2] Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – Львів, 1995. – С.93.

[3] Конституція України від 28.06.96р. // Голос України. – 1996. - № 128. – 13 липня.

[4] Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.91р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 33. – Ст.443.

[5] Конституція України від 28.06.96р., ст.92.

[6] Регламент Верховної Ради України від 27.07.94р. № 129/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 35. – Ст.338.

[7] Зивс С.Л. Источники права. – Москва: Наука, 1981. – С.107. (240с.)

[8] Евграфов П.Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности. – Киев: УМК ВО, 1989. – С.30. (68с.)

[9] Погорілко В., Федоренко В. Акти прямого народовладдя в Україні // Право України. – 2000. - № 2. – С.118.

[10] Мурашин О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності // Право України. – 1999. - № 10. – С.4.

[11] Манов Г.Н. Теория права и государства. – М., 1995. – С.253.

[12] Мурашин О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності. – С.5.

[13] Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України. – С.26.

[14] Конституция, закон, позаконный акт /Отв. ред. Ю.А.Тихомиров. – М.: Юрид. л-ра, 1994. – С.31. (136с)

[15] Погорілко В.Ф. Конституційне право України. – Київ: Наукова думка, 1999. – С.102.

[16] Конституция, закон, позаконный акт /Отв. ред. Ю.А.Тихомиров. – С.31. (136с)

 

[17] Бєлкін Д. Конституція України – закон прямої дії // Право України. – 1997. - № 1. – С.71.