Роль закону в забезпеченні режиму народовладдя

Процес створення в Україні громадянського суспільства, побудови демократичної правової держави характеризується перетворенням українського народу з об‘єкту державного управління у пріоритетний суб‘єкт влади. Конституція України визнала і закріпила установчу владу українського народу, який здійснює її не тільки через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а й безпосередньо, що є проявом авторитетного визнання високої ролі прямого народовладдя в Україні.[9]

Проблема ефективності дії права, законів, нормативних актів за останні роки піднялася у суспільстві на одне з чільних місць. За словами О.Мурашина[10], варто звернути увагу на проблему впливу прямого народовладдя на підвищення ефективності дії закону. Інтенсивність розбудови української державності потребує соціальної ефективності. На жаль, за останні роки проекти законодавчих актів (за винятком проекту нової Конституції), не кажучи вже про концепції законів, практично не виносилися на всенародне обговорення. Держава, що прагне бути правовою, у своїй законодавчій діяльності має бути тісно пов‘язана із народом.

Правова держава базується на трьох основних принципах: верховенство права, поділ влад, пов‘язаність держави і громадян взаємними правами та обов‘язками. Повага до закону є невід‘ємна риса правової держави, атрибути свідомості і поведінки всіх громадян. У правовій державі закон та інші нормативні акти повинні прийматися лише тоді, коли без них не можна обійтись, відзначив Г.Манов.[11] Інфляція нормативних актів приводить до розмивання правової системи, робить законодавство важкооглядовим. Численні правові акти нерідко вступають у протиріччя один з одним, а також ускладнюють правозастосовчу та правоохоронну діяльність. Сила закону переважно залежить від переконаності громадян в необхідності слідувати його вимогам.

Варто звернути увагу на те, що не всі аспекти законодавчої і правозастосовчої діяльності рівнозначні. Учасники правовідносин – громадяни, посадові особи, підприємства, організації – виступають в них в різній якості, наприклад, керівника і підлеглого, продавця і споживача. Всі вони розглядають дію закону з різних позицій, їх реакція на даю закону залежить не лише від поглядів, а й від інтересів та потреб. Інформація про ставлення населення до закону необхідна для корекції законодавства, вироблення нових науково обґрунтованих програм розвитку законодавства.

Заходи з підвищення ролі закону

Треба мати на увазі, що побудова правової держави в Україні, де юридичною основою регулювання суспільних відносин мають стати закони з нормами прямої дії, вимагає збільшення їх питомої ваги в загальному обсязі нормативно-правових актів, більшість з яких приймається Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади (міністерствами та відомствами). І це можливо з огляду на те, що одним із суб‘єктів законодавчої ініціативи, є Кабінет Міністрів України – найвищий орган у системі виконавчої влади, який повинен дбати про розширення саме законодавчого регулювання відповідних суспільних відносин. Проте в роки незалежності нашої держави спостерігається стійка тенденція до збільшення як загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються у системі державної виконавчої влади, так і їх питомої ваги в нормативно-правовому масиві.

Пошуки шляхів підвищення ефективності законів полягають переважно у вдосконаленні законотворчого процесу. Для цього необхідно встановити насамперед правило, що кожному закону має передувати розроблення його концепції. І не лише сам проект закону, але і його концепція мають бути предметом обговорення громадськістю. Звичайно, приймати більшість законів шляхом проведення загальнонаціональних референдумів практично неможливо. Але знати думку народу шляхом обговорення найважливіших актів об‘єктивно необхідно. Розбудову в Україні правової держави необхідно здійснювати при безперечному верховенстві демократичних законів. Тому, як вказує О.Мурашин, важливо змінити стратегію й ідеологію законотворчості.[12] У законах має бути виражений юридичний консенсус різних соціальних верств, досягнутий за допомогою виявлення, аналізу і врахування виказаної безпосередньо їхньої волі. Адже завдання закону не роз‘єднувати, а об‘єднувати, консолідувати суспільство на вирішення актуальних соціальних зв‘язків ідеї свободи, справедливості і рівності, можуть стати важливими факторами стабілізації обстановки, формування дієздатних структур громадянського суспільства і держави, розвитку демократичних процесів.

Значний вплив має і те, що законодавча система складається із законів, які були прийняті у різний час. За період після проголошення незалежності України і до прийняття 28 червня 1996 року Конституції Верховна рада України прийняла 655 законів, а за час дії нового Основного Закону – 647 законодавчих актів, що регулюють найважливіші суспільні відносини у нашій державі.[13]

Незважаючи на різні перешкоди, Україні все-таки значно активізувала свою міжнародну діяльність, її визнали і встановили з нею дипломатичні відносини понад 150 країн світу, вона є членом більш як 50 міжнародних організацій.

До заходів по підвищенню ролі закону слід віднести також приділення значної уваги правовій освіті населення. Зокрема, це стосується правової освіти молоді, яка і є майбутнім держави.

Основний Закон України – Конституція України

Місце Конституції серед нормативних актів

Вважається, що термін “конституція” походить від латинського слова “constitutio” – “установлення”, “устрій”. Разом з тим, існує думка, що він бере початок від звороту “rem publicum constituire”, з якого починаються акти римських імператорів.

Поряд з терміном “конституція” для означення того ж інституту на початкових етапах його становлення застосовувалося це й найменування “lex fundamentales” – “Основний Закон”.

Конституція – Основний Закон держави, який регулює, у відповідності з волею та інтересами пануючого класу (класів), суспільні відносини, що складаються у процесі здійснення основоположних засад організації суспільства і держави. Конституція – політико-правовий документ, в якому знаходять свій концентрований офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспільного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національно-державний та адміністративно-територіальний устрій, а також система і принципи діяльності державних органів. Отже, Конституція виділяється серед законів та інших правових актів високою значимістю врегульованих нею суспільних відносин. Вона наче затверджує основні інститути держави, статус громадянина і цим впливає на зміст усієї правотворчої діяльності.[14]

Конституція це правовий акт, за допомогою якого народ чи орган держави, що виступає від імені народу, встановлює основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначає статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплює права й свободи людини і громадянина.[15]

Верховенство Конституції

Конституція України за своєю юридичною формою є писана, тобто така, що викладена у вигляді єдиного документа (моноконституційного акта).

Конституція України як і будь-яка інша конституція є особливим інститутом правової системи держави, якому належить правове верховенство щодо всіх інших її актів. Це не просто закон, а основний закон країни: закон законів. Норми Конституції є свого роду імпульсом для створення інших актів та норм, вони впливають на їх теми, зміст, методи регулювання.

Хоча необхідно вказати, що у нашому посттоталітарному суспільстві, яке наразі існує в Україні, принцип верховенства Конституції не знаходить свого повноцінного виразу. Люди, виховані в умовах авторитаризму, звикли розглядати Конституцію як щось далеке від їх повсякденного життя, як політичну декларацію, що не має для них практичного значення. Нормативне значення для практиків має перш за все акт безпосереднього вищестоящого суб‘єкта управління, а із загальнонормативних джерел – акт власного відомства. У найкращому випадку вони узгоджують свої дії з біжучим законом, що містить конкретні норми. Перехід до демократії вимагає зміни такої психології при правозастосуванні. Люди повинні навчитися у принципі звіряти усі свої дії з Основним Законом держави – Конституцією. Адже без цього неможливо забезпечити її верховенство, а тоді, відповідно, вона не буде реалізовуватися і демократичний режим не зможе закріпитися.[16] Але це дуже складна і відповідальна робота, яка повинна висвітлити зрілість і рівень професійної майстерності усіх суб‘єктів правозастосувальної діяльності.

Верховенство ж Конституції обумовлюється необхідністю забезпечення цілісності та узгодженості усієї системи правових актів, і перш за все тих, що містять правові норми із невизначеним строком дії. Лише таким шляхом можуть бути досягнуті основні цілі будь-якої Конституції – гарантувати права людини, встановивши межі публічної влади, і забезпечити демократичний і раціональний устрій цієї влади, її демократичне функціонування.