De mortuis aut bene, aut nihil

Про померлих або хороше, або нічого

Одному з семи давньогрецьких мудреців Хілону приписували слова: "Про померлих не можна злословити", які й лягли в основу латиномовної сентенції. Античні люди надзвичайно шанували померлих, про що зазначається в Солона, Фукідіда, Плутарха, Діогена Лаертського. Скульптурні портрети померлих були в кожному багатому римському домі, ця традиція тягнеться ще від етрусків.

 

Ignorantia non est argumentum (Spinoza)

Неуцтво - не аргумент (Спіноза)

Крилатий вислів із трактату "Про вдосконалення розуму" відомого голландського філософа Бенедикта Спінози (1632-1677), що грунтується на положенні римського права ignorantia iuris neminem excusat - "незнання закону нікого не виправдовує".

 

Inter arma tacent Musae

Серед зброї мовчать Музи (Коли говорять гармати, Музи мовчать)

Античні мислителі (оратор Цицерон, поет Лукан) зазначали, що війна скасовує закони мирного часу (Inter arma silent leges "Серед зброї мовчать закони"), а розвиток усіх видів літератури і мистецтва уповільнюється, через що з'явився й даний вираз. Проте водночас відзначалося, що справедлива війна, навпаки, зумовлює піднесення творчого духу й натхнення митців через патріотичний порив найширших народних мас. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. часто вживався українськими письменниками змінений варіант вислову - "Коли говорять гармати, Музи не мовчать", оскільки в ті роки українська література досягла високого злету ("Ні, невірна ста старосвітська приказка про гармати і музи", - зазначав Юрій Смолич (1900-1976) у "Розповідях про неспокій"). У той час були написані такі високохудожні патріотичні поезії як "Клятва" Миколи Бажана, "Україні" та "Слово про рідну матір" Максима Рильського, "Я утверждаюсь" Павла Тичини, "Україно моя" Андрія Малишка, "Любіть Україну" Володимира Сосюри, гострозлободенна п'єса "Фронт" Олександра Корнійчука та драматична поема "Ярослав Мудрий" Івана Кочерги, кіноповісті "Україна в огні" та "Повість полум'яних літ" Олександра Довженка. Пісенними шедеврами лірики воєнних літ 1941- 1945 pp. стали "Священная война" ("Вставай, страна огромная..."), "Песня о Днепре" (у перекладі українською мовою її блискуче виконував героїчний баритон Михайло Гришко (1901-1973), народний артист СРСР, нагороджений за виконання пісні дуже престижною свого часу Сталінською премією), "Песня защитников Москвы", "Песенка военных корреспондентов", "Жди меня - и я вернусь..." (автор слів обох пісень - відомий російський письменник Костянтин Симонов), "Моя любимая", "Тёмная ночь" (особливо полюбилося виконання Марка Бернеса, уродженця України, у класичному кінофільмі 1943 р. "Два бійці"), "Синий платочек" (набула великого поширення у виконанні уродженки Харкова видатної радянської співачки Клавдії Шульженко, 1906-1984), "Огонёк", "Давай закурим", "Артиллеристы! Точный дан приказ" (з кінофільму "В шесть часов вечера после войны", що вийшов на екрани ще до її закінчення в 1944 p.; спершу ця пісня називалася "Артиллеристы! Сталин дал приказ"), "На солнечной поляночке", "Наш тост" та ін.

Noli tangëre circülos meos! (Archimedes)

He чіпай моїх кругів (креслень)! (Архімед)

Цими словами грецький математик і механік Архімед (бл. 287-212 до н.е.), заглибившись у свої креслення на піску, звернувся до римського воїна, загарбника його рідного міста Сіракузи (212 до н.е.), коли той відірвав ученого від наукових занять. Цей історичний факт повідомляють Тит Лівій ("Від заснування міста"), Плутарх ("Паралельні життєписи"). Загалом про зміст праць Архімеда відомо переважно з творів інших учених. Архімед обчислив поверхню й об'єм кулі, об'єми тіл, утворених обертаїпмм параболи, гіперболи, еліпса, знайшов наближене значення ж (3,1415926), відкрив закони важеля, розробив систему важелів, сконструював кілька військових метальних машин та ін. Архімед у працях посилався на матеріаліста Демокрита, визнавав учення Аристарха Самоського про рух Землі навколо Сонця по колу, обертаючись при цьому навколо своєї осі (забуте в Середньовіччя аж до Миколая Коперніка).

 

Sine ira et studio (Tacitus)

Без гніву й упередженості (Тацит)

Про працю історика, який має висвітлювати історичні події об'єктивно, без упередженості. Однак і сам автор слів - видатний римський історик Публій Корнелій Тацит (бл. 58-117) їх не дотримувався в своїй "Історі'і" ("Historia") й "Анналах" ("Annales"): викривати зло та підносити добро Тацит вважав головним завдаїшям історика, зазначав про несумісність принципату (необмеженої влади імператора) та свободи, яскраво змалювавши при цьому сваволю Нерона (54-68), див.: Qualis artîfex pereo (урок 20). Олександр Пушкін в історичній трагедії "Борис Годунов" подібними словами визначає завдання хроніста, ці рядки несуть основне ідейне навантаження в монолозі літописця Пимена з однойменної опери (в її основу покладено твір Пушкіна) видатного російського композитора Модеста Мусоргського (1839-1881). Пимен звертається до ченця Григорія Отреп'єва, майбутнього самозванця російського престолу Лжедмигрія І (1605-1606), такими словами: "Описывай, не мудрствуя лукаво, Всё, чему свидетель в жизни будешь: Войну иль мир, управу государей. Пророчества и знаменья небесны..." Пушкін вирішував проблему "поетичного історизму" в "Борисі Годунові", спираючись на досвід історичних хронік Шекспіра (1564-1616) "Генріх VI", "Річард ПІ", "Річард II", "Король Джон", "Генріх IV", "Генріх V".

 

Et tu autem, Brute, contra me?! (Caesar)

І ти теж, Бруте, проти мене?! (Гай Юлій Цезар)

Светоній у праці "Життя дванадцяти Цезарів" (біографія Цезаря) зазначає, що Гай Юлій Цезар цими словами (але давньогрецькою мовою Ка\ ab текиоу - "І ти, дитя") звернувся до свого друга й вихованця, а, можливо, навіть і позашлюбного сина, - Брута, коли побачив його серед своїх убивць у березневі Іди (15 березня) 44 до н.е. Як продовжує Плутарх, Цезар після цього припинив опір.

 

Hannibal ad (ante) portas! (TXivius)

Ганнібал біля брами! (Тиг Лівій)

Крилатий вислів уживається для попередження про близьку й невідворотну небезпеку. Бере своє походження з твору Тита Лівія "Ab Urbe condîta" ("Від заснування міста"), де говориться, що під час другої пунічної війни 218-201 до н.е. Риму з Карфагеном вождь карфагенців Ганнібал.'11 до u.c. підійшов до "вічного міста" й римлян охопила паніка. Однак ІІІІ урмушіІІІ добро укріплене місто полководець не міг, та це не входило, ичі nu миі до m.m 11 пі но at Хоча похід закінчився невдачею, цей вислів став 20 приказкою вже в античні часи. Саме в такому вигляді його вживає Цицерон у "Філіппіках" ("Перша промова проти Атонія").

 

 

Nosce te ipsum

Пізнай самого себе

Латинський переклад давньогрецького напису, уміщеного на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Фронтон (від лат. frons, frontis "передня сторона") - верхня частина фасаду будинку, портика або колонади у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках двома схилами даху, а біля основи - карнизом. Стародавні жителі приписували цей вислів відомому філософу й мудрецеві Фалесу (бл. 625-547 до н.е.), а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали цей афоризм в основу всієї еллінської мудрості. Часто наводив ці слова Сократ, які, власне, стали девізом усієї його філософії, мета якої вбачалася ним у пізнанні самої людини, її моральних принципів. Полюбляв цей вислів і Григорій Сковорода (1722- 1794) й неодноразово вживав його у своїх філософських і поетичних творах. Іноді вираз цитують іронічно й він набуває сенсу "безплідне самозаглиблення".

 

Omnia mea mecum porto

Усе своє ношу з собою

Вислів походить зі стародавнього переказу про одного з семи давньогрецьких мудреців - Біанта (VI ст. до н.е.), який при наближенні персів залишав рідне місто разом з усіма співгромадянами, однак, на відміну від усіх інших, нічого не прихопив зі свого майна. Коли його запитували, що спонукало його так вчинити, Біант відповідав: "Усе своє ношу з собою", маючи на увазі, що справжнім багатством людини є лише духовні надбання й розум. З часом афоризм стали наводити тоді, коли малися на увазі не духовні, а матеріальні цінності - для підкреслення їхньої недостатності.

 

Graecum est, non legïtur

Це грецькою, не читається

Середньовічна приказка, яка свідчить про відсутність вивчення й навіть простого обізнання з давньогрецькою мовою у Західній Європі V-XV ст., що характеризує глибокий занепад античної культури (про це образно говориться в "Соборі Паризької богоматері" Віктора Гюго); навіть латину тоді опановували переважно з дидактичною метою - для читання і тлумачення релігійних текстів. Інтерес до старогрецької мови й культури •('являється в Італії лише на другому етапі Відродження, починаючи з XV ct., під впливом візантійських учених, які емігрували до Західної Європи, передусім, до Італії, після завоювання Константинополя турками- османами в 1453 р. Зокрема, філологічна думка ренесансної Італії безпосередньо звертається до майже невідомої в середньовічній Європі "Поетики" Аристотеля й александрійських граматистів ІІІ-І ст. до н.е., відбувається їхнє "друге відкриття". Нинішнє значення сентенції - порадити комусь не займатися непотрібною справою, яка "не для нього", є надто складною й неможливою для виконання. У філологічному плані подібною може виступати сснтеїщія "китайська грамота".

 

Tempôra mutantur et nos mutamur in illis