Ad Kalendas Graecas (Octavianus Augustus)

Ad Kalendas Graecas (Octavianus Augustus)

До грецьких календ (Октавіан Авіуст)

У римському календарі календами (Kalendae) називався перпіий день кожного місяця. Календи були днями виплат боргів і процентів згідно з борговими зобов'язаннями. У стародавніх греків календ не було, тому вираз ad Kalendas Graecas означав "до часу, що ніколи не настане". За свідченням римського історика Светонія (бл. 70 - бл. 140), автора історико- біографічної праці "De vita ХП Caesarum" ("Життя дванадцяти Цезарів"), це був найулюбленіший вислів римського імператора Октавіана Августа (30 до н.е. - 14 н.е.), який уживав його щодо боржників, які невчасно сплачували борги й проценти, що їх вони мали повернути до наступних календ.

 

Philosophia est magistra vitae (Cicero)

Філософія - наставниця життя (Цицерон)

Стародавні греки та римляни високо оцігаовали значення історичної науки, що, крім Марка Тулія Цицерона (106-43 до н.е.), підкреслював також Публій Корнелій Тацит (бл. 58-117). Докладне пояснення див.: Prima lex historiae... (до уроків ХХШ-XXVI).

 

Cogito, ergo sum (Carthesius)

Я мислю, отже існую (Декарт)

Афоризм із твору видатного французького філософа й природодослід- ника Рене Декарта (1596-1650; латинізоване ім'я Декарта - Картезіус) 9 "Принципи філософії"" ("Principia philosophiae"). Декарт виступав проти середньовічної схоластичної філософії й заперечував церковний авторитет. Глибоко вірячи в силу й можливості людського розуму, він уважав за необхідне створити новий, науковий метод пізнанім світу, замінити сліпу віру знанням, розумом. Учення Рене Декарта стало теоретичною основою картезіанства - напряму у філософії і природознавстві XVII-XVIII ст., для якого характерні раціоналізм у теорії пізпання і механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи.

 

Divide et impëra!

Розділяй і володарюй!

Латинське формулювання принципу агресивної імперіалістичної політики, яку проводили римські полководці й імператори (наприклад, підкорення Греції й Македонії 146 до н.е. шляхом узаємного пересваренім - спершу римляни "визволяли" Грецію). Однак вираз виник у нові часи, хоча видатний німецький поет і публіцист Генріх Гейне (1797-1856) вважав автором вислову македонського царя Філіпа П (359-336 до н.е.). Трохи в іншій формі - divide ut régnés "розділяй, щоб ти царював" - вислів приписується французькому королю Людовіку XI (XV ст.) або італійському політику Ніколо Маккіавелі (XVI ст.). А загалом divide et impëra - улюблений засіб усіх тиранів, які розпалювали ворожнечу між народами, щоб зберегти над ними свою владу.

 

Pecunia non olet (Vespasianus)

Гроші не пахнуть (Веснасіан)

Відповідь римського імператора Веспасіана (69-79), засновника династії Флавіїв (69-96 н.е.), синові Титу, невдоволеному тим, що батько дав йому гроші з податків за користування міською каналізацією. Про це оповідає Светоній у "Життєписах дванадцяти Цезарів" ("De vita duodëcim Caesarum"). Римські скульптурні портрети, створені за доби правління Флавіїв, характеризуються підкресленою виразністю. У неповторно своєрідному образі людини скульптори розкривають головні риси характеру, що виробилися під впливом життєвого досвіду й навколишнього середовища. До нашого часу дійшов мармуровий портрет Веспасіана: скульптор правдиво відобразив велику, важку голову імператора, укритий зморшками лоб, неприємний свердлячий погляд маленьких, глибоко всаджених очей, великі вуха, характерний малюнок рота, масивний підборідок і жилаву шию. Риси обличчя Веспасіана схоплено з такою виразністю, що в них яскраво виявляється індивідуальність імператора та його характер. У виразі обличчя відчутно тверду волю, наполегливість і діловитість, які поєднуються з практицизмом і хитрістю розумного господаря. Веспасіан походив із родини відкупника зі збирання податків, він і не думав про те, щоб замовчувати чи прикрашати своє минуле. Прийшовши до влади в момент, коли римська скарбниця майже спорожніла після марнотратства Нерона (54-68) і громадянської війни 68-69 pp., імператор упорядкував управління провінціями й обмежив витрати двору. Веспасіан торгував посадами й продавав за гроші судові вироки, тому гаслом його політики і став вислів pecunia non olet "гроші не пахнуть". Імператорові була притаманна ущіплива дотепність: відчуваючи прихід смерті, Веспасіан 12 звернувся до наближених і, натякаючи на звичай посмертного боготворення імператорів, вигукнув: "Ох, я, здається, стаю богом" (теж у викладі Светонія). Свідчення істориків цілком підтверджують ту глибоку і точну характеристику імператора, яку подав талановитий майстер у скульптурному портреті Веспасіана.

 

Aut cum scuto, aut in scuto

Зі щитом або на щиті

Цими словами спартанка Горго проводжала свого сина на війну з таким напученням - або повернутися переможцем ("зі щитом"), або загинути геройськи ("на щиті"). У греків існував звичай - найхоробріших воїнів, що загинули в битві, під час поховальної процесії нести на щиті.

 

Deus ex machina

Бог із машини

У старогрецькій драмі, особливо в трагедіях Еврипіда (480-406 до п.е.), був поширений спеціальний театральний прийом, коли на сцену раптово з театральних машин (пересувної платформи на коліщатках - (ккикігща або висувного балкону - є£(!ютра) спускалися (чи виходили) боги, які своїм несподіваним втручанням сприяли розв'язанню (як правило, щасливому) складних конфліктів (сама машина, за допомогою якої спускалися з висоти на проскеній боги, розумілася під [іт)хаіл\). Наприклад, у трагедії Еврипіда "Іфігенія в Авліді" (Беотії) розповідається про принесення в жертву дочки верховного вождя греків Агамемнона Іфігенії задля успішного походу на Трою. Проте, в останню мить богиня Артеміда, якій приносилася ця жертва, підмінила дівчину ланню, а її саму таємно, і про це ніхто й не дізнався, перенесла до далекої Таврії (сучасний Крим), де Іфігенія стала головною жрицею в храмі Артеміда (про її подальшу долю Еврипід розповів у трагедії "Іфігенія в Тавриді"). Міф про Іфігенію використав французький композитор Крістоф Віллібальд Глюк (1714-1787), реформатор оперного жанру в дусі естетики 15 класицизму (благородна простота, героїка), створивши на вищезазначений сюжет опери "Іфігенія в Авліді" (1774) й "Іфігенія в Тавриді" (1779), що разом зі славнозвісною оперою "Орфей та Евридіка" (1762) відобразили нові тенденції в мистецтві епохи Просвітництва, а ідея Глюка щодо підпорядкування музики законам поезії і драми справила значний вплив на музичний театр XIX і XX ст. У драматичній сцені (поемі) Лесі Українки (1871-1913) "Іфігенія в Тавриді" з циклу "Кримські відгуки" (в Ялті зараз наявний Літературно-меморіальний музей Лесі Українки) другої збірки "Думи і мрії" (Львів, 1899) головпа героїня замість романтичної смерті вибрала найважчу форму патріотичного подвигу-самопожертви: жити для Вітчизни "без слави, без родини, без імення"; такою була етика революціонера-підпільника зламу ХІХ/ХХ ст.: Іфігенія Ні, се не варт нащадка Прометея! Коли хто вмів одважно йти на страту, Той мусить все одважно зустрічать! Коли для слави рідної країни Така потрібна жертва Артеміді, Щоб Іфігенія жила в сій стороні Без слави, без родини, без імення, Хай буде так. Зараз сентенція вживається в значешіі: 1) штучна, невмотивована, неправдоподібна розв'язка драматичного (чи взагалі художнього) твору; до цього прийому подекуди вдавалися письменники, що творили в дусі "соціалістичного реалізму" (дзвінок чи несподіваний приїзд партійного секретаря ЦК - усі проблеми враз вирішено, як-от у свого часу знаменитій п'єсі "В степах України" (1940) українського радянського драматурга Олександра Корнійчука (1905-1972), де часто надуману суперечку про переваги "комуністичного господарювання на селі над соціалістичним" між головами колгоспів Часником та Галушкою успішно вирішує прибуття Маршала Радянського Союзу Семена Будьоішого, якого "замінював" "відповідальний секретар ЦК" після критики Будьонного Микитою Хрущовим за участь у так званій "антипартійній групі" 1957 p.); 2) непередбачені обставини, несподіванки й випадковості.

 

Inter arma tacent Musae

Nosce te ipsum

Пізнай самого себе

Латинський переклад давньогрецького напису, уміщеного на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Фронтон (від лат. frons, frontis "передня сторона") - верхня частина фасаду будинку, портика або колонади у вигляді трикутної площини, обмеженої по боках двома схилами даху, а біля основи - карнизом. Стародавні жителі приписували цей вислів відомому філософу й мудрецеві Фалесу (бл. 625-547 до н.е.), а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали цей афоризм в основу всієї еллінської мудрості. Часто наводив ці слова Сократ, які, власне, стали девізом усієї його філософії, мета якої вбачалася ним у пізнанні самої людини, її моральних принципів. Полюбляв цей вислів і Григорій Сковорода (1722- 1794) й неодноразово вживав його у своїх філософських і поетичних творах. Іноді вираз цитують іронічно й він набуває сенсу "безплідне самозаглиблення".

 

Omnia mea mecum porto

Усе своє ношу з собою

Вислів походить зі стародавнього переказу про одного з семи давньогрецьких мудреців - Біанта (VI ст. до н.е.), який при наближенні персів залишав рідне місто разом з усіма співгромадянами, однак, на відміну від усіх інших, нічого не прихопив зі свого майна. Коли його запитували, що спонукало його так вчинити, Біант відповідав: "Усе своє ношу з собою", маючи на увазі, що справжнім багатством людини є лише духовні надбання й розум. З часом афоризм стали наводити тоді, коли малися на увазі не духовні, а матеріальні цінності - для підкреслення їхньої недостатності.

 

Graecum est, non legïtur

Це грецькою, не читається

Середньовічна приказка, яка свідчить про відсутність вивчення й навіть простого обізнання з давньогрецькою мовою у Західній Європі V-XV ст., що характеризує глибокий занепад античної культури (про це образно говориться в "Соборі Паризької богоматері" Віктора Гюго); навіть латину тоді опановували переважно з дидактичною метою - для читання і тлумачення релігійних текстів. Інтерес до старогрецької мови й культури •('являється в Італії лише на другому етапі Відродження, починаючи з XV ct., під впливом візантійських учених, які емігрували до Західної Європи, передусім, до Італії, після завоювання Константинополя турками- османами в 1453 р. Зокрема, філологічна думка ренесансної Італії безпосередньо звертається до майже невідомої в середньовічній Європі "Поетики" Аристотеля й александрійських граматистів ІІІ-І ст. до н.е., відбувається їхнє "друге відкриття". Нинішнє значення сентенції - порадити комусь не займатися непотрібною справою, яка "не для нього", є надто складною й неможливою для виконання. У філологічному плані подібною може виступати сснтеїщія "китайська грамота".

 

Tempôra mutantur et nos mutamur in illis

Tertium non datur

Третього не дано

Закоп виключеного третього у формальній логіці. Згодом цей вислів стали вживати також для позначення політичної принциповості, при підкресленні обов'язковості вибору з двох.

 

Dönec eris felix, multös numerâbis amicos. Témpôra si fuerint nûbïla, sölus eris. (Publius Ovidius Naso)

In hoc signo vinces

Під цим стягом переможеш

Цей вислів зустрічається як девіз на гербах, штандартах, емблемах та ін. За християнською легендою, яку повідомляє римський церковний історик Євсевій Кесарійський (між 260 і 265-338 або 339) у "Житії Константна", імператорові Константану (306-337) під час вирішального бою зі своїм супротивником, гонителем християн Максанцієм 312 р. при Сакса Рубра ("Червона скеля") поблизу Риму, побачився на небі вогняний хрест, навколо якого був напис грецькою мовою "цим переможеш". Військо Максанція було розгромлене, він сам потонув у Тибрі, а Константин після перемоги помістив ці слова на своєму стязі. Зараз сентенцію використовують, коли потрібно підкреслити, що перемогу буде досягнуто при дотриманні певних ідей, віри, вказаного шляху.

 

Повторення - маги навчання

Навчальна настанова стародавніх шкіл, де викладалося латинською мовою. Вираз підкреслює значення повторення для систематизації знань, був особливо актуальним в умовах середньовічних шкіл, а також, до речі, у Давній Індії, де ще у V ст. до н.е. було створено віршовану граматику першого лінгвіста у світі ГИніні, її подано для легшого запам'ятовування у вигляді 3996 коротких віршованих правил (сутр), які охоплювали фонетику, морфологію, словотвір, етимологію і синтаксис класичного санскриту, хоча і без звичного для нас поділу всього мовного матеріалу на відповідні параграфи чи пункти. Для Стародавньої Індії, як і для Середньовіччя, характерними були велика кількість учнів у класі, недостатність книг і звідси переважно усне, а не візуально-книжне навчання. Тому в середні иіки були поширені віршовані граматики латинської мови - "Doctrinale" ("Доктринал") Александра Вілладейського (Alexander de Villa Dei, 1199) і "Graecismus" ("Грецизми в латинській мові", початок ХІП ст.) Еврарда (Кбсрхарда) Бетунського (Bethuniensis). Головне досягнення цих граматик полягало в тому, що текст можна було повторити вслух, для кращого іюзуміння ще й розспівом і назавжди завчити напам'ять. Інколи сентенцію помилково приписують Квінтиліану (бл. 35-96), що очолював одну з найвідоміших шкіл Стародавнього Риму. У гумористичному плані вислів наведено Антоном Чеховим в оповіданні "Дружина": " - Repetitio est mater studiorum, - мовив Соболь, поспішаючи иииити наступну чарку".

Si vis pacem, para bellum

Суєта суєт і все суета

Цими словами розпочинається відома частина Біблії Екклезіаст (гебрайський варіант - Haveil havulim hacoil haveil). Книжку приписували цареві Ізраїльсько-іудейського царства в період найбільшого його розквіту Соломону (965-928 до н.е.), однак нині його авторство ставиться під сумнів, оскільки в ній наявні численні історичні факти, що відбулися на кілька століть пізніше від років царювання Соломона. Подібна до сентенції думка простежується і в "Псалмах Давида" (псалом 143, вірш 4). Спершу вислів мав винятково релігійний сенс - церковники намагалися показати людям химерність їхнього земного життя на відміну від "потойбічного". У сучасному значенні ці слова характеризують справи чи ініціативи, які при завершенні виявилися даремними, не вартими докладених зусиль. Відома поезія Й.-В. Гете про примарність людських сподівань має назву "Vanitas! Vanitatum vanitas!" Суть драматичного конфлікту п'єси Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) "Суєта" (1903) полягає в протис- тавленні здорового, позбавленого штучності, "натурального" життя (його уособлюють чесний хлібороб Карпо Барильченко й актор Іван!.арильченко) життю паразитичному, кар'єристичному, "суєтному" (інспектор гімназії Михайло Барильченко, кандидат прав Петро, унтер- офіцер у відставці Тарас Гупаленко).

 

Hommes bonae voluntatis

Люди доброї волі

Джерело - Євангеліє від Луки (2,13-14): "І ось раптом з'явилася з ангелом сила велика небесного війська, що Бога хвалила й казала: "Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!" Деяке розходження між українським канонічним перекладом євангельського тексту та латинським канонічним перекладом hominïbus bonae voluntatis "Людям доброї волі" зумовлюється різночитанням грецького оригіналу, де можливі називний і родовий відмінки,єЬдок'іа evôoidaç). Переклад цього латинського вислову широко ввійшов до новоєвропейських мов у зв'язку зі зверненням відомої Стокгольмської відозви Постійного комітету Всесвітнього конгресу прихильників миру, прийнятої на 3-й сесії комітету 19 березня 1950 p. у столиці Швеції, що вимагала безумовної заборони атомної зброї, встановлення міжнародного контролю за виконанням цього рішення й оголошеній воєнним злочинцем того уряду, який першим застосує її проти будь-якої держави.

 

Miscëre utile dulci (Horatius)

Vox clamantis in deserto

Ad Kalendas Graecas (Octavianus Augustus)