Лепта вдовиці (марк, 12: 41-44; лука, 21: 1-4)

 

 

Ц е Євангеліє найстарше; воно написане між 50 і 70 роками І століття. Книжка ця порівняно невелика за обсягом; багато з того, що є в інших Євангеліях, тут відсутнє: нічого не говориться, наприклад, про народження Ісуса Христа, про втечу до Єгипту, про повернення на батьківщину; немає тут Нагірної проповіді. У Марка Ісус стає відомим лише після хрещення.

Вважають, що Марк був перекладачем і секретарем апостола Петра, скрізь супроводжував його і записував усе, що той казав. Проте написане це Євангеліє вже після смерті Петра.

Дослідники сумніваються в авторстві Марка — Петрового перекладача. Безсумнівно те, що Петро мав перекладача, бо він знав лише арамейську мову, а в подорожах потрібні були і грецька, і латинська. Але в записах Марка ми не бачимо нічого, що свідчило б про безпосереднє спілкування Петра з Ісусом: якихось подробиць, живих деталей, спостережень.

Отже, це Євангеліє, як і інші, складене з давніших, відомих авторові, розповідей. Можливо, тут і є дещо з спогадів Петра, але дуже мало. Справжній автор цього Євангелія невідомий. Марку воно було приписане десь у другому столітті.

На думку дослідників, автором цього Євангелія була людина, яка не мала великої практики у написанні книжок: мова твору проста, необроблена, іноді навіть груба. В автора досить бідний запас грецьких слів і словосполучень; освіта, мабуть, у нього була не дуже висока.

Крилаті слова, які зустрічаються в Євангелії від Марка, є й в інших. Та й не дивно: адже це найстаріше Євангеліє, кожен наступний автор був знайомий з цим твором і так чи інакше використовував його.

Вислів "таємне стане явним" походить з тієї пропо­віді Ісуса, де йдеться про Боже слово і його силу: "Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи, може, під ліжко? А не щоб поставити на свічнику? Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв" (Марк, 4: 21—22, Лука, 8:17).

 

/ відкриються всі тайни

Найновіші й найдавніші,

Перед явністю такою

Затремтять найправедніші... (І. Франко)

 

Сперечаються переважно люди з вищою освітою, обізнані з основою моралі й права... Тоді як скромний (але незалежний від влади) священик у своєму приході поясняв би всім доступною мовою: "Нема нічого таємного, що не стало б явним... Правду повинні говорити всі, не лише гнані за правду — це обов'язки кожної людини... (Є. С в е р с т ю к).

Ставши крилатим, вислів далеко відійшов від свого первісного значення і вживається у повсякденних, житейських ситуаціях:

 

Здавалося, що час укрив забуттям жахливу трагедію штучного голоду тридцятих років. Але, як сказано у Святому Письмі: "Немає нічого прихованого, що не відкрилося б". Сьогодні все названо своїми іменами ("Літературна Україна").

 

Давно ввійшов у літературні мови українського та інших народів вислів "ім'я їм легіон". Походить він з євангельського оповідання про чоловіка, одержимого злими духами: він жив у печерах, де були поховані мертві, бігав, кричав, бився об каміння. Ісус запитав: «Як тобі на ім'я? А той відповів: "Легіон мені ймення — багато-бо нас"» (Марк, 5: 9), тобто багато злих духів, демонів. Демони попросили Ісуса, щоб він дозволив їм увійти в свиней, що паслися неподалік. Ісус дозволив, демони увійшли в свиней, а ті кинулися з кручі в море.

"Тоді їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав легіона, убраний сидів і при умі, — і полякались вони..." (Марк, 5: 14-15). "І вони стали благати Його, щоб пішов собі з їхнього краю" (Марк, 5: 17).

Слід сказати, що легіон — це назва підрозділу рим­ської армії, в якому налічувалося 6 тисяч воїнів. Проте у Євангелії це слово вживається не на позначення точної кількості, а як синонім до поняття "дуже багато", "вели­чезна кількість", "така кількість, яку навіть важко полі­чити". Саме з цим значенням воно й стало крилатим.

Це крилате слово дуже популярне і часто вживається в нашій мові:

 

Є особистості, котрих вибирає література: Шевчен­ко і Леся Українка, Бальзак і Анатоль Франс, Пушкін і Лев Толстой, Байрон і Голсуорсі, Міцкевич і Реймонд, Гете і Фейхтвангер... Поставимо тут багато крапок: ці імена тільки найперші в першому ряду, а взагалі їх легіон (Ю. С м о л и ч).

 

Ось повстали під'яремні,

Плине повінь — легіон.

Килими зеленоземні

У гірляндах житніх грон. (В. Чумак)

 

Вислів "гнати крамарів із храму" пов'язаний з остан­нім і трагічним для Ісуса приїздом до Єрусалима. У Марка про це розповідається так: «І прийшли вони в Єрусалим. І як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і поперевертав столи грошомінам та ослони — продавцям голубів. І Він не дозволив, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: "Хіба не написано: "Дім Мій — буде домом молитви в народів усіх", ви ж із нього зробили "печеру розбійників"!» (Марк, 11: 15—17). А ось як про це розповідається в Євангелії від Івана: «І зближалася Пасха іудейська, і до Єрусалима подався Ісус. І знайшов він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів та сиділи міняльники. І, зробивши бича з мотузків, він вигнав із храму всіх, — вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав і поперевертав столи. І сказав продавцям голубів: "Заберіть оце звідси і не робіть з дому Отця мого дому торгового!"» (Іван, 2: 13—16). Як бачимо, манера викладу в обох авторів далеко не однакова, хоч розповідають вони про одну і ту ж подію.

Кастільйоне "Вигнання крамарів із храму"

 

Звідки взялися в храмі бики, вівці та голуби? За віруваннями Мойсеевими, іудеї приносили своєму богові жертви - тварин, яких продавали прямо на подвір'ї храму. У храмі сиділи міняйли і обмінювали гроші, бо вони були неоднаковими у різних народів, належних до римської держави. Це все обурило Ісуса, і він - разом з учнями, мабуть, - вигнав увесь той "дім торговий" за межі храму.

У переносному значенні "гнати крамарів із храму" — боротися проти людей, які використовують велику справу у своїх дрібних, нечистих цілях:

 

Тягав каміння — мурувати брами,

Стругав божник...

За північ не куняв...

І так, у мислях збудувавши храми,

торгующих із храму виганяв.

(Л. Костенко)

 

Загальновідомий і широко вживаний вислів "лепта вдовиці" ("внести свою лепту", "лепта").

Ось ця проста й зворушлива розповідь про лепту вдовиці з Євангелія від Марка: «І сів Він [Ісус] навпроти скарбниці, і дивився, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укладали багато. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: "По правді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозства свого все, що мала, — свій прожиток увесь..."» (Марк, 12: 41—44).

Лепта — це грецька назва найдрібнішої. монети, якою користувалися в Греції та Палестині тих часів.

Вживається вислів тоді, коли йдеться про чийсь внесок — кількісно малий, але великий за своєю мораль­ною цінністю; чийсь посильний внесок:

 

—... Народові треба і просвіти, і своєї рідної школи. Я теж даю туди свою лепту

(І. В іл ь д е).

 

— Та хіба можна віддати таке добро! Самих прочан сила-силенна - і кожен несе свою лепту монасти­реві (3. Тулуб).

 

 

Євангеліє від Луки

ЛІКАРЮ, ЗЦІЛИСЯ САМ! (ЛІКАРЮ, ВИЛІКУЙ СЕБЕ САМОГО!) (Лука, 4: 23)