Хто взяв меч, від меча й загине (матв. ,26: 52)

П ісля Таємної вечері Ісус разом з учнями йде на Оливну гору. Тут він каже апостолу Петру, що цієї ночі, перш ніж заспіває півень, той тричі відречеться від Ісуса. Прийшовши в Гефсиманський сад, Ісус «промовляє до учнів: "Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюся отам". І, взявши Петра й двох синів Заведеєвих, зачав сумувати й тужити. Тоді промовляє до них: "Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною..." І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць та молився й благав: "Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте — не як Я хочу, а як Ти..."» (Матв., 26: 38—39). «Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: "Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити ЇЇ, — нехай станеться воля Твоя!" І, прийшовши, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І, залишивши їх, знов пішов і помолився втретє, те саме слово промовивши. Потому приходить до учнів і їм промовляє: "Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година наблизилась — і до рук грішни­кам виданий буде Син Людський..."» (Матв., 26: 42—45).

Ця картина, описана так просто, а водночас із таким глибоким відчуттям душевного стану Ісуса, зробила слова "Гефсиманський сад" крилатими, а саме місце в пам'яті людей — священним:

Так, роман Т. Багряного про поневіряння невинних людей у радянських тюрмах 1937—1939 років має назву "Сад Гетсиманський ".

 

Куди піду? Куди тепер піду?

Де на землі земля обітована?

Казарми в Гефсиманському саду,

І всі народи — як розкрита рана...

(Л. Костенко)

 

Крім того, "Гефсимансъкий сад" — це ще й місце, де було вчинено підлу зраду:

 

Зворушує згадки

Огонь од лампадки,

Що світять тут люди,

Про факел Іуди

В густім Гефсиманськім саду.

(Г. Ч у п р и н к а)

 

Йди з-перед очей, відрадо,

пощезни, мето моя!

Бреду Гефсиманським садом,

така мені досада,

душа мов не своя.

(В. Стус)

 

Дуже широко цитуються також слова "нехай обмине ця чаша мене", коли хочуть сказати: "Нехай не торкнеться мене це горе й нещастя":

 

...Скеруй повстання в інший бік, щоб минула нас чаша сія. Стань на чолі повстання. Тоді й булава тобі сама в руки впаде, і слава, і сила... (3. Тулуб).

 

Вислів цей перегукується, власне — розвиває інший вислів зі Старого Заповіту — "випити гірку чашу", "випи­ти чашу до дна" (про долю людини): "Збудися, збудися, устань, дочко Єрусалиму, що з руки із Господньої випила ти келих гніву Його, чашу-келиха одуру випила, виціди­ла..." (Ісайя, 51: 17). Цей вислів також дуже поширений в українській літературній мові:

Що там тюрма! То слава наша!

Ми всі тепер сидим в тюрмі!

Всі п 'єм одну ми скорбну чашу,

Одна вона — тобі й мені.

(О. К о н и с ь к и й)

 

Хоч би ж хоч хтось знав, яку він гірку чашу випив. Хоч би ж хтось хоч колись передав братам, яку він гірку чашу за них випив! (І. Б а г р я н и й).

 

І я не сплю.

І смерть вночі не спить.

А у вині втонула зірка вража.

І гірко — Боже мій, як гірко пить!

/ треба випить цю останню чашу. (І. Жиленко)

 

Розповідь євангеліста Матвія продовжується: «Ісус каже: "Уставайте, ходім — ось наблизився Мій зрадник!" І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: "Кого поцілую, то Він, беріть Його». І зараз він підійшов до Ісуса і сказав: "Радій, Учителю!" І поцілував Його» (Матв., 26: 46—49).

Слова "Радій!", "Радуйся!" — це узвичаєне вітання у греків при зустрічі. Поцілунком вітали поважних осіб; тому поцілувати — це привітати когось.

 

Вислів "поцілунок Іуди" в переносному, узагальненому значенні — вчинок людини, що прикриває облесливістю свою зраду, свої ниці помисли:

 

Джотто "Поцілунок Юди"

 

Він [Гущалевич] бажає їм за те цілу літанію всякого безголов'я: громів, огнів, геєни, всіх пекельних мук... нарешті, пригадавши собі, що він грецько-католицький священик і читав колись Євангеліє, він називав їх "друзями" і, поцілувавши їх, отак, Юдиним поцілунком, віщує їм, що їм "измена не оплатится" і що їм не минути Божого суду (І. Франко).

«Тоді приступили й руки наклали на Ісуса, — і схопили Його. А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. Тоді промовляє до нього Ісус: "Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, — від меча і загинуть"» (Матв., 26: 50—52).

Це слова Ісуса Христа, сказані ним при арешті, а не слова Олександра Невського, як багато хто звик думати. Звідки взялася ця думка? У 1938 році вийшов фільм "Олександр Невський". Сценарій до нього писав пись­менник Петро Павленко (1899—1951). Він і вклав в уста Олександра Невського схожі слова: "Хто з мечем до нас увійде, від меча й загине. На тому стояла і стоїть Руська земля!" Ці слова під час Великої Вітчизняної війни — саме як слова славетного полководця — були в усіх на вустах. Прекрасні слова, що й казати, але в тих джерелах, де описане життя Олександра Невського ("Псковская вторая летопись", "Софийская первая летопись"), цих слів немає.

Вислів "хто взяв меч, від меча й загине" вживається як пересторога агресорам, а ширше — як засудження насильства, в чому б воно не проявлялось:

 

/ хай рука, що меч схопила, Сама загине від меча,

(М. Рильський)

 

У Євангелії від Луки є така подробиця, якої немає у Матвія: "І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його" (Лука, 22: 51). Це досить промовиста подробиця: Ісус знає, що наближається його смертна година — і все ж знаходить у собі сили подумати про якогось раба й. уздоровити його.

Ісус іде назустріч своїм ворогам і питає: "Кого ви шукаєте?" Коли йому відповідають: "Ісуса Назорея", він каже: "Я кажу вам, що це Я, якщо Мене шукаєте, а цих не чіпайте" (тобто апостолів).

Судив Ісуса первосвященик Кайяфа, який стояв тоді на чолі Синедріону — вищого духовного і світського органу. Серед членів Синедріону було два прихильники Ісуса — Йосип з міста Аримафеї і ще один його таємний прихильник. Але вони не зуміли його захистити. Оскіль­ки Синедріон не мав права засуджувати на смерть без римського намісника, Ісуса повели до Понтія Пілата.