Відмінювання та правопис українських прізвищ, форм по батькові, їх відмінювання.

1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища з закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників ІІ відміни:

М а йборода — М а йбороди, М а йбороді, М а йбороду й т. д.;

Гм и ря — Гм и рі, Гм и рі, Гм и рю, Гм и рею й т. д.;

Гнат ю к — Гнатюк а, Гнатюк о ві (Гнатюк у) й т. д.;

З а єць — З а йця, З а йцеві (З а йцю) й т. д.;

Івань о — Іван я, Івань о ві (Іван ю) й т. д.;

Кривон і с — Кривон о са, Кривон о сові (Кривон о су) й т. д.;

Л е бідь — Л е бедя, Л е бедеві (Л е бедю) й т. д.;

Панібудьл а ска — Панібудьл а ски, Панібудьл а сці й т. д.;

Симон е нко — Симон е нка, Симон е нкові (Симон е нку) й т. д.

Але: Швець — Швец я, Швец е ві (Швец ю) й т. д.

2. Прізвища прикметникового типу на - ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи):

Авді є вський — Авді є вського, Авді є вському й т. д.;

Кобил я нська — Кобил я нської, Кобил я нській й т. д.

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюємо за такими зразками:

 

Однина

Н.	П а влов	Ковал і в	Пр о копів
Р.	П а влов-а	Ковал е в-а (-л і в-а)	Пр о копов-а (-пів-а)
Д.	П а влов-у	Ковал е в-у (-л і в-у)	Пр о копов-у (-пів-у)
Зн.	П а влов-а	Ковал е в-а(-л і в-а)	Пр о копов-а (-пів-а)
Ор.	П а влов-им	Ковал е в-им (-л і в-им)	Пр о копов-им (-пів-им)
М.	…П а влов-і, -у	...Ковал е в-і, -у (-л і в-і, -у)	...Пр о копов-і, -у (-пів-і, -у)
Кл.	П а влов-ей П а влов	Ковал е в-е (-л і в-е) й Ковал і в	Пр о копов-е (-пів-е) й Пр о копів

 

Множина

Н.	П а влов-и	Ковал е в-и(-л і в-и)	Пр о копов-и(-пів-и)
Р.	П а влов-их	Ковал е в-их(-л і в-их)	Пр о копов-их(-пів-их)
Д.	П а влов-им	Ковал е в-им(-л і в-им)	Пр о копов-им(-пів-им)
Зн.	П а влов-их	Ковал е в-их(-л і в-их)	Пр о копов-их(-пів-их)
Ор.	П а влов-ими	Ковал е в-ими(-л і в-ими)	Пр о копов-ими(-пів-ими)
М.	... П а влов-их	... Ковал е в-их(-л і в-их)	... Пр о копов-их(-пів-их)
Кл.	П а влов-и	Ковал е в-и(-л і в-и)	Пр о копов-и(-пів-и)

 

Однина

Н.	Г а ршин	Роман и шин
Р.	Г а ршин-а	Роман и шин-а
Д.	Г а ршин -ові (-у)	Роман и шин -ові (-у)
Зн.	Г а ршин-а	Роман и шин-а
Ор.	Г а ршин-им	Роман и шин-им
М.	...Г а ршин-і, -у	...Роман и шин-і, -у
Кл.	Г а ршин-ей Г а ршин	Роман и шин-ей Роман и шин

 

Множина

Н.	Г а ршин-и	Роман и шин-и
Р.	Г а ршин-их	Роман и шин-их
Д.	Г а ршин-им	Роман и шин-им
Зн.	Г а ршин-их	Роман и шин-их
Ор.	Г а ршин-ими	Роман и шин-ими
М.	...Г а ршин-их	...Роман и шин-их
Кл.	Г а ршин-и	Роман и шин-и

4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Мар і ї С е ник, Над і ї Бал і й, з Н і ною Б а йко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються як відповідні іменники: Васил я С е ника, Мих а йлові Балі є ві, з Андр і єм Б а йком.

Творення та відмінювання імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою тільки суфікса -ович, а жіночі - за допомогою суфіксів -івн(а) та -ївн(а) (від імен на -й):

Ім'я	-ович	-івн-а, -ївн-а
Богдан-Ж	Богдан-ович-Ж	Богдан-івн-а
Василь-Ж	Василь-ович-Ж	Васил-івн-а
Михайл-о	Михайл-ович-Ж	Михайл-івн-а
Юрій-Ж	Юрій-ович-Ж	Юрі-ївн-а

 

Відповідні імена по батькові будуть від таких імен:

Григ о рій-Ж - Григ о р-ович-Ж, Григ о р-івн-а;

Ілл- я - Ілл- і ч-Ж, Ілл- і вн-а;

Кузьм- а - Кузьм- и ч-Ж (і К у зьм-ович-Ж), Кузьм- і вн-а;

Са в -а - С а в-ич-Ж (і С а в-ович-Ж), С а в-івна;

Хом- а - Хом- и ч-Ж (і Х о м-ович-Ж), Хом- і вн-а;

Я ків-Ж - Я ков-ич-Ж, Я ків-н-а.

Чоловічі імена по батькові відмінюються як іменники ІІ відміни мішаної групи, а жіночі - як іменники І відміни твердої групи.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв - імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Волод и мире Я ковичу, Гал и но Ілл і вно, Мих а йле Кузьмич у, Андр і ю Серг і йовичу.

ВІДМІНОК	ІМ'Я ПО БАТЬКОВІ
НАЗИВНИЙ	Олегович-Ж	Сергіївн-а
РОДОВИЙ	Олегович-а	Сергіївн-и
ДАВАЛЬНИЙ	Олегович-у	Сергіївн-і
ЗНАХІДНИЙ	Олегович-а	Сергіївн-у
ОРУДНИЙ	Олегович-ем	Сергіївн-ою
МІСЦЕВИЙ	Олегович-у	Сергіївн-і
КЛИЧНИЙ	Олегович-у	Сергіївн-о

 

Комунікативні ознаки культури мови: Точність

Точність – одна з головних ознак культури мовлення. Оскільки свідомість людини не лише відтворює об’єктивний світ, а й творить його, то можливість появи неточностей у мовленні зберігається на всіх етапах розвитку мови. Точним можна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю. Це співвідношення буде тим точніше, чим глибше і всебічніше пізнаватиметься дійсність і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови, надбані попередніми поколіннями людей для називання й оцінки реального світу. Точність потрібна не тільки для іменування реалій, а й для відтворення настроїв, переживань, тобто необхідна в реальному світі як предметів, так і почуттів. Поняття точність має два значення: по-перше, це вживання в мовленні слів fix значень) і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови, а по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність предмета і його назви. Точність у науці виражається, в першу чергу, через термін (а звідси вимога однозначності термінів, міжнародності їх змісту) і за допомогою формул. Отже, точність однозначна, одноваріантна, у ній співвідноситься мова з реальною (і художньою) дійсністю, на відміну від правильності, яка визначається нормою або її варіантом, правилом чи одним із його винятків.

 

Комунікативні ознаки культури мови: чистота

Чистота мови уявляється нам передусім як відсутність у мові чужих їй елементів. До чужих літературній мові елементів відносимо неосвоєні запозичення з інших мов, невластиві українській мові форми, що появляються під впливом інших мов. Нині українська мова зазнає шаленого тиску від російської та англійської мов і засмічується їхніми елементами. Вчені говорять, що до процесу русифікації української мови додався процес британізації: поширюються англійські слова: ексклюзив, маркетинг, менеджер, дилер тощо.

Частина цих елементів освоїться українською мовною практикою і ввійде в лексику української мови як синоніми до наших слів. Гірше буде, якщо при цьому витісняться питомо українські слова, бо це загрожуватиме самобутності, оригінальності нашої мови. Засмічують літературну мову не тільки чужі слова, а й свої вульгаризми, лайки, все те, що ображає гідність людини і не відповідає моральним критеріям українського менталітету.

Чистота мови має простежуватися на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії — літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії — грамотне письмо; на рівні лексики — відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, немотивованих повторів; на рівні синтаксису —правильна, завершена будова речень, нормативні словоформи. Чистота мови є запорукою її виразності й естетичності.

 

Комунікативна ознаки культури мовлення: правильність

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як “ідеал” чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом - вдосконалюючи власне мовлення.