Релігія та культура східного середземномор’я 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Релігія та культура східного середземномор’я



ремесла: гончарство, ковальство, бронзоливарництво

Фінікійці –суднобудівниками

Основним транспортним засобом слугував нав’ючений осел, а в караванній торгівлі використовувався верблюд.

створення найдавнішого абеткового письма(папірус та пергамент.)

жанри літератури - міфологія та епос. Центральними персонажами угарито-фінікійських міфів були бог рослинності Алійон, бог смерті Муту (Мот) і богиня Анат.; Найдавнішою формою літератури стародавніх євреїв був народний фольклор, частково включений до Біблії. Це — приказки, прислів’я, анекдоти, героїчні оповіді (Дебору, Самсона,); єврейська любовна лірика; духовна поезія — гімни (псалми).

Архітектурні споруди сирійсько-фінікійського регіону зводилися переважно з цегли-сирцю, однак у них використовувалися також камінь і дерево. Храмове будівництво в єврейській столиці велося руками фінікійських майстрів.

музика - Звуками "міді дзвінкої", "бубна гудячого", цимбал, гуслів супроводжували ритуальні дійства.

релігія: Кожне фінікійське місто мало свій пантеон, людські жертвоприношення. запозичені в населення Месопотамії

релігія: стародавніх євреїв, то вони створили іудаїзм, який послужив основою для християнства та ісламу — двох світових релігій. проте довго залишалися язичниками(семітського релігійно-міфологічного світогляду)- культи Ела, Ашторет (Астарту), культ Яхве.
47. Варново-кастова система Стародавньої Індії.

Найдавнішою формою соціальної стратифікації індійського населення є система варн, яка, можливо, почала формуватись ще в Доведійський період, але остаточно утвердилась із приходом у Північну Індію "аріїв". Поступово знатні роди, які постачали суспільству жерців-брахманів, царів-раджів та військову знать, перетворились на замкнені соціальні стани — варну брахманів та варну кшатріїв. Рядові общинники, переважно селяни та купці, стали варною вайшів. Пізніше з’явилась також варна шудрів, до якої входили здебільшого ремісники, наймити та раби.В історичній літературі систему варн часом називають кастовою. Проте варна і каста — це далеко не одне й те саме. Касти в Індії остаточно оформилися вже в середньовічну добу, вони існують і нині (їх налічується понад 10 тисяч). До касти входять представники однієї професії, що стала спадковою. Варни ж — інститути соціальні. Вони відрізнялися між собою передусім своїм суспільно-правовим статусом, місцем у певній релігійній системі, кодексом моралі й поведінки (дхармою), родинними зв’язками, професією.
Варни не були індійським феноменом, адже соціальна замкнутість окремих груп населення мала місце також в інших стародавніх суспільствах. Проте лише в Індії система варн набула, так би мовити, класичних форм, стала основою основ суспільного життя.
Вершину соціальної піраміди становили брахмани, яких релігійні тексти називали "володарями всесвіту", а населення вважало земними богами. Колосальний суспільний престиж випав на їхню долю завдяки тому, що вони монополізували релігійний ритуал.
С. Ф. Ольденбург зазначав, що в Індії "без брахмана не можна й кроку ступити, від дня свого народження до самої смерті й похорону людина залежить від брахманів, бо залежить від богів, і шлях до богів — через брахманів; і жертва, й молитви — шлях до богів — в їхніх руках".Кшатрії були військовою елітою (колісничними, кіннотниками, вожаками бойових слонів). Суспільний статус цієї варни був менш престижний, аніж брахманської, проте саме в руках кшатріїв зосереджувалися матеріальні ресурси держави й сама державна влада (раджами ставали здебільшого кшатрії).Байті займались торгівлею, землеробством, престижними видами ремесел, служили в піхоті, посідали дрібні адміністративні посади, проте на державну політику майже ніякого впливу не мали. Вони становили основну оподатковувану масу населення країни, бо брахмани й кшатрії (як і каліки, жінки та студенти) податку не платили.Цим трьом вищим варнам, генетично пов’язаним, на думку деяких індологів, з "аріями", протистояла як нерівноправна варна шудрів. Шудри, священним обов’язком яких вважалося прислуговування представникам вищих варн, передусім брахманам, були цілком відлучені від релігії (їм навіть заборонялося слухати Веди), що являло собою жорстоку форму дискримінації в суспільстві, де ритуально-міфологічне життя цінувалося надзвичайно високо. Вони не справляли упанаяну — ведійський обряд інщтщї, який полягав у носінні посвяченим особливого пояса й шнура (його надягали на ліве плече під праву руку) і за своїм релігійним значенням прирівнювався до другого народження людини (тому брахманів, кшатріїв та вайшів називали двіджаті — "двічі народженими"., а шудрів — екаджаті — "раз народженими"). До шудрів ставилися як до домашньої худоби чи хатнього майна.
Поділ населення на варни вважався священним. Один із давніх міфів називав творцем варн "батька всього живого" Пуруші, який, мовляв, створив варни з різних ділянок свого тіла: брахманів із губ (ритуально найчистішої ділянки тіла), кшатріїв — із рук, вайшів — із стегон, шудрів — із ритуал. нечистих ступень.
На самому дні суспільства, починаючи з VII—VI ст. до н. е., перебували все ж не шудри, а ачхуті — "недоторкувані", навіть дотик до яких ритуально оскверняв "двічі народженого". "Недоторкувані" не входили в систему варн і були, таким чином, ізгоями в суспільстві. Релігійна етика забороняла їм жити в місті чи селі, змушувала селитися здебільшого на цвинтарі, носити одяг мертвих, їсти лише з побитого посуду тощо. Коли "недоторкуваному" доводилось навідуватись у населений пункт, він давав знати про свій візит спеціальним дзвіночком, щоб "двічі народжені", які стрінуться на його шляху, вчасно відвернулись і не осквернили свій зір. Водночас релігійна етика дозволяла "двічі народженим" користуватися послугами "недоторканих", проголосивши руки останніх ритуально чистими. До речі, каста "недоторкуваних" існує в Індії донині й налічує близько 100 млн. чоловік.
Походження варн, передусім шудрів, залишається однією з найактуальніших і найскладніших проблем у сучасній індології. Здебільшого історики вважають творцями варнової системи "аріїв". Мовляв, "арії" в такий спосіб відмежувалися від темношкірого тубільного населення, зберегли чистоту своєї крові. Основним аргументом на користь цієї концепції служить той факт, що одним з кількох значень слова варна є "колір". Проте, як зазначають опоненти расової концепції походження варн, жоден стародавній текст не пов’язує варни саме з кольором шкіри. Хоч кожна варна мала свій колір-символ (брахмани — білий, кшатрії — червоний, вайші — жовтий, шудри — чорний), вони означали не пігментацію шкіри, а певні етичні норми: білий — моральні чесноти, червоний — енергію та рішучість, жовтий — поєднання цих якостей, чорний — порочність та невігластво.
В радянській історіографії домінувала концепція, згідно з якою варнова ієрархія виникла з потреби забезпечити суспільну стабільність в умовах безприкладних етнічних, господарських, політичних, релігійних та культурних контрастів у суспільстві,
Зокрема, на думку Є. М. Медведева, утворення варн відбувалося таким чином. З появою брахманської та кшатрійської знаті неминуче ускладнилася соціальна обстановка. В тодішніх умовах послабити соціальне напруження можна було лише за рахунок чужинців. Завоювання чужих племен тимчасово згуртовувало переможців — знатних і простолюдинів, багатих і бідних — на грунті спільного використання чужої праці. При цьому паразитичним суспільним прошарком ставали не всі переможці, більшість рядових обшинників-вайшів, як і раніше, жила за рахунок своєї праці, хоча щодо поневолених чужинців і вона вважала себе панівною верствою. Чужинці ж у своїй масі ставали шудрами, тобто безправною я експлуатованою людністю. Поява "недоторкуваних" також була наслідком контактів між цивілізованим населенням і напіввар-варськими племенами. Аборигени, яких витіснили з обжитих місць і позбавили засобів до існування, мусили шукати порятунок у селах і містах. Вони бралися за виконання найважчих і ритуально нечистих робіт, тому викликали зневагу до себе у "двічі народжених" і навіть у шудрів. Спеціально для них елітні прошарки понавигадували безліч усіляких побутових обмежень та заборон.
Інші дослідники (наприклад, Л. Б. Алаєв) пов’язують виникнення варн із формами власності на землю. Мовляв, шудрами ставали ті, хто не був землевласником і працював у чужому господарстві.Таким чином, концепцій стосовно походження староіндійських варн не бракує. Один з індологів зауважив, що їх існує рівно стільки, скільки дослідників бралося за розв’язання цієї наукової проблеми.
Спершу ізоляція варн була майже абсолютною. Перехід з однієї варни в іншу унеможливлювався, шлюби укладалися лише в межах варни, порушення варнової етики й традицій вважалися страхітливим злочином проти релігії і нещадно карались органами общинного самоврядування — від простого "очищення" (привселюдного споживання "п’яти нектарів" — суміші з молока, сиру, масла, коров’ячого кізяка й сечі) до вигнання з варни, тобто оголошення поза законом, приречення на громадянську смерть. Проте за Маорійської доби, в умовах інтенсивного розвитку товарно-грошових відносин та переоцінки суспільних цінностей, у варновій системі відбувалися істотні зрушення. Падав суспільний престиж вайшів, натомість він зростав у шудрів, унаслідок чого спостерігалося зближення цих двох варн, наростало їхнє спільне протистояння брахманам та кшатріям. Непоодинокі брахмани зубожіли до такої міри, що наймалися пастухами, хліборобами, ремісниками, лікарями, просто слугами до шудрів, які збагачувались на торгівлі. Всередині варн та паралельно з ними почали виникати дрібніші ендогамні колективи — джаті, що їх історики вважають або перехідною формою від варни до середньовічної касти, або вже готовими кастами. Соціальний інститут кастджаті, кількість яких і само ізольованість зростали, остаточно склався в "Золотий вік Гуптів" (IV-V ст.н. е.).
Що лежало в основі цього соціального процесу? Відповіді на це запитання історична наука по суті ще не дала. Найімовірніше, тут дався взнаки цілий ряд чинників: екологічних, расово-етнічних, соціально-економічних, демографічних, причому як загальноісторичних, так і суто індійських. На думку індійських істориків, станово-кастовий лад, хоч як це парадоксально, забезпечував мобільність індійського суспільства, оскільки давав змогу легко інкорпорувати нові клани чи племінні общини в індійський соціальний конгломерат у вигляді ще однієї касти, прискорив асиміляцію нових соціальних груп в індійському суспільстві.
У джаті об’єднувались люди переважно однієї професії. На відміну від варн, джаті мали свої органи самоврядування, свій релігійно-етичний кодекс (дхарму) та створену з членських внесків касу взаємодопомоги. З їхньою появою варнова система в Індії не зникла, вона залишилась, за образним висловом індолога, кістяком суспільства, а кастиджаті — його клітинами. Всіляких обмежень і заборон у межах станово-кастової системи аж ніяк не поменшало. Навпаки, каста прискіпливо регламентувала буквально кожен крок людини.
Англійський історик так описав роль касти в житті індійця: "Каста вказує, як слід приймати роди й освячувати людську істоту відразу після її появи на світ, як годувати груддю, пити, їсти та справляти нужду, ЯК умиватися, прати, наносити знаки, накладати грим, одягатися й прикрашати себе, як сидіти, підводитись і кланятись, як рухатись, робити візити, мандрувати, розмовляти, читати, слухати й думати, співати, працювати, відпочивати, воювати. В неї свої закони щодо суспільних і релігійних прав, переваг і прерогатив, щодо професії, навчання та виховання, щодо зобов’язань, обов’язків та практичної діяльності, щодо осягнення суті божества та обрядів, щодо помилок, провин і гріхів, щодо зв’язків між кастами, чого тут треба остерігатись, щодо виключення з касти, осквернення й очищення, щодо податків, щодо покарань, ув’язнення, вигнання за межі країни та страти. Каста визначає, що є гріхом, і пояснює, як його слід спокутувати... займається питаннями успадкування, дарчими, стягненням боргу, кредитами, прибутками, збитками й банкрутствами. Вона ухвалює рішення з питань, пов’язаних зі смертю своїх членів, їх похованням чи кремацією, увічненням їхньої пам’яті, захисту від образи душ померлих, коротше кажучи — причетна до всіх життєвих зв’язків, обставин, подій, до всього того, що передує життю і що приходить зі смертю".
До речі, суспільний статус індійця визначався не лише його варновою чи кастовою належністю, а й ашрамами — етапами життя. Перебіг життя "двічі народженого", передусім брахмана, складався з чотирьох етапів: дитинства (тривало до ведійської ініціації-упанаяни), юнацтва (роки, коли індієць покірливо вивчав Веди в домі свого релігійного наставника-брахмана), зрілого віку (індієць повертався в батьківський дім, одружувався і ставав "домогосподарем") та старості, що приходила з появою онуків (індієць спершу ставав пустельником, а потім мандрівним аскетом).
"Закони Ману" так пояснюють останню, четверту, ашраму: "Прочитавши, як того вимагає дхарма, Веди, народивши синів, склавши доступні йому пожертви, хай спрямує він свої думки на кінцеве спасіння... Пороздававши жерцям усе своє майно... хай чекає він на свій час, як слуга чекає на свою винагороду. Раз на день хай він ходить за милостинею... (причому тоді), коли перестане дим підніматися з сільських хат, коли товкачі в ступках замовкнуть і жар згасне, і народ уже повечеряє і прибере зі столів залишки страви... Хай не засмучується він, якщо нічого не одержить, хай не радіє, якщо йому щось перепаде; хай бере тільки те, що потрібно для підтримання життя, і хай буде йому байдужою та страва, яку йому дадуть... Глибоким спогляданням хай пізнає він сутність світової душі, яка живе у всіх істотах, вищих і нижчих".


 



48. Релігії Стародавньої Індії: брахманізм, буддизм, індуїзм. Буддійська община – сангха.
Брахманізм - давньоіндійська релігія, яка склалася у першій половині І ст. до н. е. на основі релігії Вед. Свою назву отримала від назви своєрідних коментарів до тексту Вед - Брахманів, у яких особлива увага зверталася на тлумачення одвічного смислу ритуалів. У священних книгах розроблене вчення про безлику, безтілесну безякісну субстанцію, яка начебто складає основу усього існуючого і містить у собі творче начала, якому відповідає бог Брахма (творець), начало збереження, яке уособлюється богом Вішну (хранитель), і началу руйнування, втілене у богові Шиві (творець, хранигель і руйнівник одночасно). Це найбільш шановані божества у брахманізмі. Критерієм оцінки поведінки людини у брахманізмі є виконання законів своєї касти.Головні особливості брахманізму:- освячення кастових відмінностей;- складні обряди поклоніння богам і жертвоприношень;- сувора обрядова регламентація життя;- аскетичні подвиги як засіб, який забезпечує по закону карми найкраще перевтілення душі і кінцеве звільнення від ланцюга перероджень.Брахманізм є одним з відомих джерел індуїзму. Обидві ці релігії є політеїстичними.__В індуїзмі вважається, що вічна індивідуальна душа (атман) прямує до злиття з світовою душею (брахман), яком заважає потік постійно змінних кінцевих проявів матеріального буття (пракріті). На шляху до кінцевого "спасіння" атман переживає безперервні перевтілення, кожна форма якого визначається кармою, долею, яка створюється вчинками самої людини. Релігійно-філософську основу індуїзму складають ідеї дхарми (безликої впорядковуючої сипи всього Всесвіту і норми релігійної і світського життя), сансари (вічного круговорот життя як перевтілення душ), карми (відплати при перевтіленні душ за вчинки), ахімси (неспричинення зла усьому живому) і мокши (звільнення душі від круговороту перевтілення і злиття й з божественним абсолютом).Ідейними джерелами індуїзму вважають древні священні тексти Веди, Упанішади (упанішади - завершальний етап у розвитку Вед).Основні напрями індуїзму - вішнуїзм, шивуїзм, шакгізм (Шакті - жіночий прояв Брахми).Особливості індуїзму:- обожнювання сил природи;- культ предків;- відсутність стрункої і обов'язкової для всіх системи віровчення, церковної організації;- терпимість до відхилень від релігійних догматів;- надмірно суворі вимоги суспільно-побутових традицій;-вкрай нетерпимість до порушень безлічі обмежень і заборон, як накладаються на сфери суспільного, сімейного і особистого життя. Буддизм - релігія, яка проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення "вищого просвітління" - нірвани. Зародилося у Індії УІ-У ст. до н.е. В Ш ст. н.е. проголошений офіціальною релігією. Засновник буддизму Сірдхартха, якого прозвали Буддою (просвітленим), він шукав звільнення від страждань лише у моральному удосконаленні, яке досягалося шляхом відходу від життя, занурення у нірвану. Будда відкинув існування Бога, заперечуючи релігію Вед, але він (з деякими змінами) прийняв їх вчення про круг народжень (сансару) і про відплату (карму).Спочатку ідеї буддизму передавалися у формі притч, сказань і т.п. У Ш-І ст. до н.е. ідея Будди про спасіння одержала філософське трактування у вченні про світ і людську особистість як потік елементів матерії і свідомості - дхарм, що зміняють одна одну. У перших сторіччях н.е. буддійська релігія набуває зовсім іншого характеру. Місце простого шанування вчителя займає культ обожнювання Будди. Спасіння людини ставиться в залежність від милості божества, яку можна здобути повторенням священних сутр. Буддизм розділився на два напрями:1) махаянама (доводить нереальність світу);2) хінаяна (традиційний напрям, який йде від Будди і вважає матеріальні і психічні дхарми реальними).___Джайністи вважають, що їхня релігія була передана їм двадцятьма чотирма вчителями (тіртханкара) з далекої давнини. Першим з цих вчителів був Рішабхадева, а останнім - Вардхамана, якого називали також Махавіра ("великий герой"). Кажуть, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Гаутами Будди. Попередником Вардхамана був Паршванатха, жив у IX ст. до н.е. Решта двадцять два вчителя жили в доісторичні часи 1. Слово "джина" етимологічно означає "переможець". Зазвичай це найменування присвоюється двадцяти чотирьом вчителям, тому що вони перемогли всі пристрасті {рага і двеша} і досягли звільнення. Джайністи не вірять в бога. Вони шанують засновників релігії джайнізму (тіртханкари), яких вважають звільненими душами, що перебували колись у залежному стані, але потім, завдяки власним зусиллям, що стали вільними, досконалими, Всезнаючий, всемогутніми і відчувають абсолютне блаженство. Вони вірять, що кожна душа (Джива), що знаходиться зараз в стані залежності, зможе, наслідуючи приклад джин, домогтися досконалого знання, сили і щастя. У цій вірі - чимала частка оптимізму, який вселяє в кожного справжнього джайністи відчуття абсолютної впевненості у своїх силах. Можливість досягнення абсолютної досконалості власними силами для послідовника джайнізму є не просто умоглядом, але бажанням наслідувати приклад святих, які досягли повного звільнення. З плином часу послідовники джайнізму розпалися на дві секти, відомі тепер під назвою шветамбаров і Дігамбар. Різниця між ними полягає, однак, не стільки у фундаментальних філософських питаннях, скільки в другорядних деталях релігії і практики. Вчення джин поділяється обома сектами. Однак якщо Дігамбар відрізняються строгістю і пуританізму, то шветамбаров відносяться до людських слабостей з більшою терпимістю. Дігамбар, наприклад, вважають, що аскети повинні відмовитися від будь-якого майна і навіть від сукні, шветамбаров ж визнають необхідність носіння білого одягу. Далі, на думку Дігамбар, святий, який досяг досконалого знання, не має потребу в їжі, а жінка взагалі не може досягти стану звільнення (якщо тільки її душа не народиться ще раз в образі чоловіка). Шветамбаров ж не визнають цього. Коли джайнізм був змушений захищатися від нападок інших шкіл, йому довелося запозичувати для цього санскритську філософську термінологію, і тому джайнскіе твори часто зустрічаються на санскритському мовою. Філософські погляди джайнізму зазвичай називають реалізмом і плюралізмом. Згідно філософам джайнской школи, які сприймаються нами об'єкти реальні і численні. Світ складається з двох видів матерії - живий і неживий. Кожна жива істота, яким би недосконалим не було його тіло, має дух, чи душу. Тому прагнення уникнути нанесення якого б то не було шкоди живому організму відіграє в етиці джайнізму значну роль. Поряд з повагою до всього живого ми знаходимо в джайнізм та інше, більш важливе положення, а саме: повага до думки інших. Дане положення підтверджується метафізичної теорією джайністів про різноманіття реальності і логічно випливають звідси твердженням, що кожне судження породжене відомими умовами і, значить, обмежена і 470 різних суджень про одну й ту ж реальності можуть бути справедливими, кожне зі своєї точки зору, будучи породженими цілком визначеними, лише їм властивими умовами.. ///// Санґга (палі: saṅgha IAST) або самґга (санскрит: संघ, saṃgha IAST) — термін санскриту та палі, що може перекладатися як асоціація або громада, зі спільною метою або поглядами. Зазвичай термін вживається виключно щодо груп буддистів та джайнів. В буддизмі за традицією термін має два значення: найчастіше санґга означає монастирську санґгу, або спільноту всіх буддистів, щонайменш тих, хто в достатньому ступені слідує традиціям. При використання при описі певної країни наявність санґги означає поширенність у ній буддизму. В іншому значенні санґга означає арія санґгу або благородну санґгу, тобто всіх істот, що мають певний ступінь просвітленняТермін «санґат» (sangat) в сикхізмі, що є перекладом слова «санґга» пенджабскою мовою, використовується подібно до першого значення в буддизмі, тобто означає спільноту віруючихСа́нгха, Са́мгха, (санскр. संघ, saṃgha IAST, «собрание, множество») — название буддийской общины. Этот термин может употребляться для обозначения религиозного братства в целом. В более узком смысле — сонм существ, достигших определённой степени просветления. В широком смысле «сообщества буддистов» употребляется термин «четырёхчастная сангха»: община из монахов, монахинь, мирян и мирянок. Это сообщество, наличие которого, например, свидетельствует о распространённости учения Будды в стране или регионе. В узком смысле, например при принятии Прибежища, под Сангхой рекомендуется понимать Освобождённую Сангху, сообщество святых, освобождённых от иллюзии «эго» существ. Монашеская традиция[править | править вики-текст] Миряне выполняют церемонию краткого пения в Храме Трёх предков, Аньхой, Китай Община монахов и монахинь и Сангха были первоначально установлены Гаутамой Буддой в V веке до нашей эры, для обеспечения средств тем, кто желает практиковать Дхарму круглый день, свободный от ограничений и обязанностей бытовой жизни. Сангха также выполняет функцию сохранения оригинального учения Будды и обеспечения духовной поддержки буддийских сообщества. Ключевая особенность буддийского монашества является присоединение к Виной, которая содержит сложный набор правил поведения, в том числе полное целомудрие и еду только до полудня. Между полуднем и следующим днем, строгий порядок изучения Священных Писаний, пение, медитации. Нарушение правил влечёт за собой наказание вплоть до постоянного исключения из Сангхи. Основатель японской школы Тэндай решил сократить количество правил примерно до 60. Многие школы, исходящие из Тэндай, отказались от Винаи полностью. Поэтому, как правило, в японских школах священничество, а не монашество. Монахи и монахини могут владеть только минимумом имущества в связи с их отношением к отшельничеству (в идеале это три одежды, чаша для подаяний, ткань, иглы и нитки, бритва для бритья головы, и фильтр для воды). На практике они часто имеют несколько дополнительных личных вещей. Традиционно, буддийские монахи отказываются от обычной одежды. Первоначально одежда была сшита вместе с тряпками и окрашена землей. Идея, что одежды были покрашены с шафраном кажется маловероятной, так как это было и остается очень дорогим товаром, а монахи были бедными. Цвет современной одежды варьируется от принадлежности к какой-либо школе (шафран характерен для Юго-Восточной Азии, Тхеравады и Махаяны, бордовый цвет используется на Тибете, серый цвет в Корее, чёрный цвет в Японии и др.) Слово, которое обычно переводится как монах бхиккху в пали или бхикшу на санскрите. Женская форма — бхиккхуни или бхикшуни. Эти слова буквально означают «нищий», что традиционно для монахов, просящих пищу. В большинстве мест это стало правилом, люди кормили монахов с целью получения заслуг, которые обеспечат им везение в следующей жизни. Хотя монахи в Индии и не работали, но когда буддизм появился в Восточной Азии, в Китае и соседних странах монахи начали заниматься сельским хозяйством. Идея о том, что все буддисты, особенно монахи и монахини практикуют вегетарианство является западным заблуждением. В некоторых сутрах не рекомендуется есть мясо, в то время как в палийском каноне Будда однозначным образом отклонил предложение навязать вегетарианство на Сангху. Сам Будда употреблял мясо. Будда позволил членам Сангхи есть то, что жертвовали им миряне, кроме того, они не могут есть мясо, если они знают или подозревают, что животное было убито специально для них. Следовательно, традиция Тхеравады (Шри-Ланка, Таиланд, Лаос, Камбоджа и Бирма), не практикует вегетарианство, но человек может сделать в этом плане свой личный выбор. С другой стороны, Махаяна и Ваджраяна принимает писания, и практика меняется в зависимости их интерпретации сутр. В частности, в Восточной Азии монахи берут на себя обеты бодхисаттвы из Брахмаджала-сутры, которая даёт обет вегетарианства как часть обетов бодхисаттвы, тогда как тибетская линия передачи обетов бодхисаттвы не включает в себя обет вегетарианства. В Китае, Корее и Вьетнаме на практике можно встретить строгое вегетарианство, в то время как в Японии или Тибете этого нет. Согласно сутрам Махаяны, Будда всегда считал, что миряне способны достижения большой мудрости в Будде и достижения просветления. На Западе, также есть заблуждение о том, что Тхеравада говорит о невозможности просвещения за пределами Сангхи. В сутте[какой?] Тхеравады зафиксировано, что дядя Будды был мирским последователем, и достиг просветления, слушая речи Будды



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 667; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.206.227.65 (0.048 с.)