Типи заголовків. Поняття заголовкового комплексу.

Назви текстів у мас-медіа можна класифікувати й аналізувати на різних підставах, зважаючи на варіативність елементів універсального "словника змісту" та диверсифікаційні можливості структурного інструментарію:

авторський погляд на події чи елементи дискурсу героя (цитата) у заголовку;

"номінативний" ("назва події", виокремлення суб'єктно-об'єктної групи), "акціональний" ("назва дії"", виокремлення динамічно-подієвого аспекту) принцип репрезентації сценарію, а також варіанти поєднання назв об'єктів та дії з елементами атрибутивного та обставинного комплексу;

комбінації елементів "сценаріїв життя" з огляду на структурно-функціональний тип тексту:

а) оповідь: відтворення послідовності і динаміки подій;

б) опис: "мапа" сцени подій і позиціювання ("хто - що - де і як","хто - з ким", "хто – проти кого");
в) текст-міркування: виявленість у назві категорій наміру, наслідку, причини, умови;

опозиція інформаційних - концептуальних заголовків:

- експліцитні форми конкретної інф-ції - переважання "ідеологічних", оцінних елементів у назві;

-об'єктивне спрямування, нейтральні тональності - емотивні елементи;

модальності (реальна чи прогностична—у варіантах "передбачення", "очікування", "відкрита перспектива"; відтінки "довіри до реальності" - сумніву, впевненості);

прагматичні варіанти назв (декларативи, імперативи, перформативи, інтерогативи);

внутрішня синтаксична структура (приєднувальні конструкції, діалогічні, еліптичні моделі синтаксису у заголовку);

стилістичні спецефекти, зокрема фігури і тропи (заголовки — метафори, символи, метонімії, іронічні формулювання); формально-атрактивні прийоми (ритмізація і рими).

1. Цитата в заголовку може бути оформлена як пряма чи непряма мова. Використання фрагмента дискурсу героя журналіст. публікації у репрезентативній структурі творів - заголовках, внутрішніх заголовках, врізках, - зазвичай виправдане з погляду характерологічної адекватності, точності оцінок, яка походить із "внутрішнього" знання про ситуацію.

2. У типових заголовкових моделях, створених за принципом репрезентації "сценаріїв життя" у відповідних дискурсних сценаріях, розрізнятимемо динамічний і статичний аспекти, граматично виражені переважанням іменних чи дієслівних складни­ів у субстанції назви:

- Базовий варіант "номінативного " заголовка - "об'єкт X", "просто назва" ("Екстрадиція"). "Акціонал-ний" заголовок, створений лише за допомогою дієслівних форм ("Поторгуємо?"), -трапляється нечасто;

-"Наголос на об'єктові" і "наголос на дії"" поєднує структурно простий, предикатної форми "хто - що робить" загловок, найбільш поширений вид назв медіатекстів ("Ударник" повертається");

-Номінативно-дієслівна група слугує основою для складніших структурних моделей, які передбачають урізноманітнення інф-ційних параметрів, комбінування характеристик сценарію: об'єкт; суб'єкт; процесуальність; обставини (час, місце, спосіб дії).

Означальні й обставинні х-ки можуть накладатися окремо і на схему статичної, і на схему динамічної репрезентації. Типовим є розширення назви через атрибутивний комплекс за описовою моделлю "хто - який" ("Нова стара валютна політика"). Обставинні характеристики природно доповнюють х-ки дії ("Перед Різдвом - усе продати"). Однак у заголовку оповідного типу обставинні деталі часто з'являються поряд з елементами іменної групи (що - де, що — коли): "Зранку цемент, увечері - гроші", Найбільша народжуваність у Києві та на Закарпатті" - і реально репрезентують динамічний аспект сценарію, виступають х-ками дії чи стану.

"Хто-що-де-коли-зробив" - найбільш повна схема заголовка "сценарного" інф-ційного типу, поширена у сучасних медіа ("На конкурсі пісень "Євробачення" лондонського радіо Ані Лорак назвали "найкращою співачкою 2008").

Заголовок віддає перевагу особовим формам, використання безособових конструкцій більш стилістично обмежене через те, що вони створюють імплікації ухильності, евфемістичності, інф-ційної незавершеності ("Про Гонгадзе згадають", "В Україні прослуховують від президента до журналістів", "Робінзона депортують").

3. Якщо текст має помітно виражені риси описової, оповідної чи аналітичної форм зображення, то заголовок закономірно відтворює особливості структурно-функціонального типу тексту: для наративу природним є використання темпоральних індексів, увага до часових обставин і послідовності подій у назвах текстів ("Відгулявши десяток Інавгураційних балів, Барак Обома підписав указ щодо Гуантанамо"); для опису - відтворення й оцінка "елементів ситуації"", характерних рис фізичного або інформаційного простору ("Трасу - в обхід села"); аналітичні тексти-міркування органічно втілюють у назвах свій ідейний, концептуальний зміст, зокрема через визначення причиново-наслідкових залежностей: "МВФ продовжить співробітництво з Україною, якщо... ".

Заголовкові схеми оповіді, опису, а часто і міркування відрізняються особливостями репрезентації елементів "сценарію реальності" — насамперед учасників подій і стосунків між ними. Реальність, відображена в заголовку, постає як:

а) дія, ознака чи трансформація об'єкта;

а) суб'єктно-об'єктна взаємодія;

б) суб'єктно-суб'єктна взаємодія.

"Двосуб'єктні" заголовки засвідчують активну роль медіа у фреймінгу міжособистісних і колективних, реальних і символічних протистоянь: "НБУ не послухався МВФ", "Бен Ладен замовив Аннана"

4. Умовна загальна структура концептуального заголовка — "факт - імплікація", "подія - оцінка", у розширеному варіанті - "хто — що — зробив — як це оцінено". Позиція автора, стає, отже, реальним елементом загальної структури змісту.

Оцінки можуть відрізнятися інтенсивністю, концептуальною виразністю, більш чи менш експліцитним характером та стилістичним забарвленням, на тлі загального спрямування - тяжіння до позитивного чи негативного полюсу:

-позитивна:;

- негативна;

- амбівалентна, диференційована та аксіологічні формули, які сигналізують про "збалансоване" ставлення: "У газовому двобої, як мінімум, -нічия!", "Компроміс. І життя після нього".

Негативна оцінка може бути висловлена безапеляційно і різко або дипломатично, стримано ("Газпром вийшов за межі"). Негативно-застережлива тональність оцінки типова для аналізу Ми-групи, проблем власного суспільства ("Україна в зоні турбулентності"). Іноді автор подає емоційно-модальні характеристики у пропозиційній частині, через опис ставлення, особливостей сприймання учасників подій. Концептуальність може набувати форми доктринальності: "Мігрантам - однакові умови" - адже закликати до дії і спонукати до реалізації програми можна лише із переконаністю в соціальній бажаності запропонованих дій та проектів. За протилежною ж логікою - необхідності відмежування від негативу -формулюють заголовки-застереження і заклики-заперечення: "Обережно, трансгени" "Геть депутатський імунітет!".

5. У характеристиках і визначеннях заголовкового дискурсу особливої ваги набувають модальності — відтінки ставлення до дійсності та уявлень про ситуацію, зокрема в аспекті реальності-нереальності, здійсненності-нездійсненності, потрібності, бажаності, необхідності дії, визначеності чи невизначеності наміру.

6. До найпоширеніших прагматичних типів назв у мас-медіа належать декларативи. Ідеться про констатацію фактів, подання інформації у найбільш властивій, органічній формі розповідного речення. У групі заголовків розповідного типу можна виокремити стандартні структурні формули, моделі:

а) "тематичне розшифровування", виокремлення найважливіших аспектів змісту: "Газовий конфлікт-2009: об'єктивні причини та прогнози" (ДТ, 17-23.01.09);

б) заголовок "про те як": "Як конкурс української мови переріс у патріотичний рух ";

в) дефінітивні формули: "Коломийська "Писанка" — музично-ярмарковий вулик.

Функціональний діапазон інтерогативності - використання у дискурсі запитальних конструкцій - дуже широкий: від прямого інформаційного запиту із відкритою перспективою дослідження теми ("Хто поїде на Євробачення-2009?'") до експресивних формулювань готової, передбачуваної, визначеної відповіді у запитальній формі, тобто риторичного запитання ("Кру ти ведуть у МАТО?" із підзаголовком, який не залишає сумнівів у риторично-концептуальній спрямованості назви: "91-ша річниця бою з Червоною армією вчить сучасних українців більше дбати про своє військо").

Інформаційну та контактовстановлювальну функцію виконують інтерогативні заголовки аналітично-дискусійних матеріалів у найрізноманітніших варіантах "запрошення до дискусії":

а) дискусійна теза (з відкритою перспективою): "Який УБОЗ нампотрібен?";

б) "альтернатива": "Ввозити чи виробляти?";

в) запитання із "рецептом", розв'язкою: "Національна ідея? Енергетична незалежність!".

Заголовок-запитання генерує модальність сумніву, сигналізує про емоційне відмежування автора від змісту Інформації у разі, коли: 1) інформація соціально, етично небажана; 2) перспектива розвитку подій неостаточно з'ясована; 3) факти недостатньо перевірені:

заголовок-інтерогатив блокує, пом'якшує вплив негативної інформації, коли новина, повідомлена у формі риторичного запитання, є небажаною. Запитальна формула у назві тексту залишає надію на можливість позитивного варіанта відповіді: "Галичанка" провела прощальні матчі?", під рубрикою "Коли клубний гаманець порожній" (ВЗ, 28.01.09);

у ситуаціях концептуальної невизначеності автори схильні формулювати аналітично-оцінні антитези: "Записка Пинзеника - крик душі чи "провокація"?". Відсутність натяку на перевагу однієї з альтернатив може бути способом активізації інтересу аудиторії, спонукою для читача до заглиблення в авторський текст, ознайомлення з новинами, але також і маркером об'єктивної складності проблеми, перспективи диференційованого погляду на неї: "Угода щодо російського газу: хто виграв і хто програв?;

- заголовок-запитання з імплікаціями сумніву стосовно реальності репрезентованих у тексті фактів - поширена форма подання неперевіреної інформації. Залишаючи вибір ствердного чи заперечного варіанта відповіді на розсуд читача, інформаційний заголовок-запитання знімає відповідальність з авторів популярних медіа за використані в матеріалах непідтверджені, суперечливі дані, чутки. Особливо актуальною є така риторична форма в заголовках сенсаційних новин: "У Давида Жванії відібрали дип­ломатичний паспорт?". Логічним є поєднання запитально-гіпотетичної модальності цього заголовка з експліцитними означниками сумнівного статусу інформації у підзаголовку та самому тексті - "народний депутат буцімто качав права в Еміратах", "за інформацією, яку так і не вдалося перевірити, " "не виключено", "нібито".

Інтерогативну форму заголовка використовують для формулювання радикальних ініціатив, часто з виразним відтінком сумніву з приводу доречності або ж можливості реалізації таких ініціатив: "Україна змінить державний лад?"). Запитальні конструкції знімають проблему відповідальності мас-медіа за можливі помилки, некоректні оцінки чи зайву поквапливість в інформуванні про законодавчі акти на етапі їх пропозиції, подання та обговорення проектів: "Закон про люстрацію буде і в Україні?".

Імперативні назви матеріалів серед прагматичних типів заголовка вирізняються емотивною наголошеністю, особливо порівняно з декларативами: "Не стріляй! Чи ризикне влада застосовувати силу проти власного народу".

7. Стилістично марковані синтаксичні засоби заголовка слугують увиразненню елементів дискурсної моделі ситуації Зокрема, парцельовані та сегментовані конструкції виокремлюють елементи з особливо важливим - із погляду інформаційних завдань тексту - змістовим та оцінно-модальним навантаженням: "Безробітному виплатили сім тисяч євро. Не у нас - в Ірландії". Загалом для синтаксису заголовків характерна структурна компресія, насамперед використання еліптичних конструкцій: "Усім сестрам-по Мельбурну", "УБрюсселі - чергова політична криза ".

8. Фігуральність заголовка - це, як правило, ознака його ідеологічно-концептуального характеру, авторського, осмислю-вального підходу ("Продавці повітря, або новорічно-бюджетні вітання від уряду"). Утім іноді яскраві образи "відфільтровують" з інформаційного довкілля і використовують за кожної зручної, навіть не вельми серйозної нагоди. Відірваність фігуральних елементів від змістової основи твору є ознакою рекламно-атрактивного стилю медіа.

До поширених засобів стилістичного увиразнення заголовків належать трансформовані фразеологізми - адаптовані до потреб контексту популярні форми передачі мудрості - крилаті вислови, прислів'я і приказки, пісенні й поетичні цитати, назви фільмів, книг тощо: "Ложка формальдегіду у бочці інвестицій", "Бути чи не бути? З Європою". Поширений засіб смислової гри у сучасному заголовковому дискурсі - трансформація радянських ідеологем: "Два світи - двоє виборів, "Партія президента веде (на місцевих виборах грузини підтримали політичну силу Саакашвілі)".

Метод контрасту, що ґрунтується на мовному механізмові антонімії, відтінює смислові альтернативи або ж внутрішню парадоксальність явища ("Революція чи перемир'я: напередодні 16вересня перед цією дилемою опинилася українська опозиція; "Від атипової пневмонії врятують типові ЮОграмів"). Деякі види структурних протиставлень і відповідні антонімічні пари дають щедрий врожай штампів: "Великий секрет для маленької компанії" (ДТ, 7.09.02), "Великі біди малих річок.

У сучасній пресі із властивим їй багатством членування змісту використовують не просто заголовки, а цілі заголовкові комплекси з різними варіантами поєднання в них таких архітектонічних і номінативних компонентів, як рубрика, шапка, власне заголовок, підзаголовок, внутрішні заголовки, підписи до фото­графій (підтекстівки), анонс, епіграф, врізка, графічно видйіені окремі фрагменти змісту. Одне з новітніх віянь у структурному і графічному дизайні — виноски-витяги Із тексту, графічно виділені, оформлені в межах друкованого матеріалу у вигляді цитат. Завдяки цьому композиційно-змістовому елементові текст отримує можливість максимально повно й експресивно рекламувати себе. Заголовкові комплекси структурно організовують і візуально репрезентують текст. Водночас вони відтворюють таку важливу тенденцію сучасних мас-медіа, як тяжіння до конденсованих формул розкриття змісту.

Тип заголовка ("цитата", "тема", "факт", "деталь", "концепція") диктує спосіб поєднання його із підзаголовком чи врізкою: цитата - контекст, характеристики героя; тема, деталь - розвиток сценарію; факт - коментар. Заголовок і підзаголовок, заголовок і врізки можуть перебувати у відношеннях повного або часткового контрасту. Типова функція підзаголовка - інформаційне розшифровування та фактуальне обґрунтування оцінних тверджень та емоційних реакцій: "Українці - найнещасніші на планеті? " із підзаголовком "Найкомфортнішими країнами для проживання є Данія, Швейцарія та Австрія, а найменше задоволені життям люди в Угорщині, Болгарії та Україні" (ВЗ, 28.01.09). Заголовкові комплекси газети "Високий Замок" привертають увагу особливою повнотою інф-ційної репрезентації подієвого сценарію, точністю й оригінальністю формулювань.