Сам на сам; око в око; на чотири ока.

Бачура сам пішов на квартиру гідротехніка. Навіщо кликати старого в райком? Чи не краще провести розмову сам на сам? (Чабанівський, Тече вода в синє море, 1961, с. 50); В додатку ще й те важке почуття, яке огортає нас, коли станемо око в око з кимсь, що не хоче говорити з нами, а нам треба сказати щось, а нема кому (Франко, 16. 1955, с. 275); Чую, мої хлопці за дверима шепочуться… Ану, думаю, відсунусь у тінь, цікаво, про віщо брати між собою на чотири ока говорять? (Муратов, Буковинська повість, 1959, с. 100).

НАРОБИТИ КРИКУ

(почати кричати, лементувати) здійняти (зчинити, підняти) галас; наробити галасу (ґвалту); підняти (зчинити) ґвалт; підняти галас та ґвалт; збити (здійняти, зняти, зчинити, підняти) бучу; закрутити веремію; зчинити шарварок; зчинити хай, рідко, зневажл.

Волость присудила Лаврінові та матері батьківське добро.., як почула це Мотря, то трохи не скрутилась і наробила крику під волостю (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 357); Пепеесівці, чорнопіднебенні ендеки… сторонництво генерала Сікорського – всі ці сторонництва… змагалися поміж собою, хто здійме більший галас (Загребельний, 5, 1981, с. 172); До кімнати в цей час зайшли гомінкі відвідувачі. Вони попрямували до столу праворуч і зчинили галас (Хижняк, Тамара. 1959, с. 64); [Капітан:] Заважають розряди, німці підняли галас в ефірі, але зв'язок тримаємо (Корнійчук, 2, 1955, с. 39); Стара Кайдашиха вибігла з хати, вгледіла кабанчика й наробила галасу на ввесь двір (Нечуй-Левицький, 1, 1977, с. 502); Онися вибігла на город і підняла ґвалт (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 234); І от другого дня дружина одного з сторожів зчинила ґвалт. – Нема чоловіка (Остап Вишня, 1, 1956, с. 416); Шинкаря зв'язали, а пан та молдавани кинулись в село, наробили ґвалту і погнались за циганами (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 277); [Соломирецький:] Що тут скоїлося? Хто це підняв галас та ґвалт в цій світлиці? (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 361); – А як поховали Ониська, вона [Параска] збила таку бучу! Поспорилася з Настею, погризлася з Яковом, збігала по всьому місту, славила між чужими людьми не тільки брата, братову, рід Грицаїв, а й Йосипа (Панас Мирний, 4,. 1955, с. 54); Таку здійняв бучу, що увесь Петроград заговорив (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 145); Дуже я змерзла, а піти, – думаю, – як його піти? Ще пані бучу зніме! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 119); Трапилось, що Євка прибирала в хаті, знайшла черевики й зчинила бучу (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 41); – Ондечки новий зоотехнік таку бучу підняв за ті м'ясопоставки, хоч з слободи тікай (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 121); – Учепився він: дайте та дайте жому. Не дай… Таку веремію закрутить, хоч з хати тікай (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 122); Аж усміхнувся хлопець, уявивши, який там зчинив шарварок після його втечі, як лютує Саламур, креше громи на свою невдатну сторожу (Гончар, Бригантина, 1973, с. 89); В однім селі такий случай Пройшлося нам зустріти: На цвинтарі зчинили хай Старі, дорослі, діти (Воскрекасенко, Сатира, 1946, с. 39).

НАСМІХАТИСЯ

брати (піднімати, підіймати, здіймати, знімати) па сміх (на смішки, на посміх, на глум, на кпини) кого, що і без додатка; на глузи (глуз) піднімати (брати) кого; брати на спички кого; (давати образливе прізвисько) пришивати квітку (гаплик) кому.

Засмутився Карпо, не їсть, не п'є, як ніч ходить… Глузують наші, на сміх його беруть (Коцюбинський, 2, 1961, с. 53); Борислав почав на сміх підіймати, я його вилаяв, він собі, засторчивши ніс у книжку, лежав і читав (Панас Мирний, 4, 1969, с. 35); Цю фотографію таки за її спиною піднімали на сміх, а паничі й пани глузували (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 10); [Лучицька:] Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на публіку поставить? (Старицький, 3, 1964, с. 541); Цю дяківську послугу зараз підхопили в місті на язики й підняли на смішки (Нечуй-Левицький, 9. 1967, с. 13); – То ти береш мене старого на глум (Мартович, Твори, 1954, с. 60); Ще в м'ясниці був підскочив з Майданів син монопольщика, так і того дівка підняла на глум: «Добрий жених, тільки ніс і вуха стирчать» (Стельмах, 1, 1982, с. 150); [Лицар:] Та що се ти мені байки плетеш, на глум здіймаєш, чи смієшся в вічі? (Леся Українка, 2, 1951, с. 194); Колодубові трохи смішно зробилося від того і навіть образливо, бо почувся так, начебто беруть на кпини, справляють з нього жарти-смішечки (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 154); – Щоб відплатити світові за його жорстокість, мерщій кидаються в глузи самі, здіймають на кпини іноді найсвятіше (Загребельний, 6, 1981; с. 208); Та над Петром ну реготать, Петра на глузи підіймать! (Гулак-Артемовський, Байки, балади, лірика, 1958, с. 148); [Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте! (Котляревський, 2, 1953, с. 73); – Та ти [Даниле] на глузи мене береш, опудало чортове?.. (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 6); – Там сусіди любі та милі так тебе на спички і беруть, а тут ще і дома (Панас Мирний, 1, 1968, с. 469); [Явдоха:] Та й осоружний оцей Печариия – як він мені остогид! З кожного посміхається, кожному квітки пришиває, а сам же то? (Панас Мирний. 6. 1970, с. 113).

НАШВИДКОРУЧ

(квапливо, поспіхом, похапки) на живу нитку; на швидку (скору) руку; на скору руч, розм.; на хваток (на хватку), розм., рідко.

Увечері тільки Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася та чимало й зносилася: рукава мало не доходили до ліктів, стан насеред спини, одна пола розірвана, зметана на живу нитку, лікті у дірках – сорочку крізь їх видно (Панас Мирний, 4, 1955, с. 117); На бригові є сліди ремонту на швидку руку (Яновський, 2, 1958, с. 68); А там поставлять закусити на скору руч чого-небудь (Словник Грінченка, 4, 1959, с. 90); Випив на хватку стакан чаю (Словник Грінченка, 4, 1959, с. 391).

НЕВМІЛО ЗРОБЛЕНИЙ

[аж] пальці знати; білими нитками шитий.

Пархім орав: у плуг молодичків він здумав попитати: пішли Бички вихрить – аж пальці знати (Боровиковський, Твори, 1957, с. 169); План ухвалили врешті Матюшин та Гнидин. План білими нитками шитий, але – хай. Хто там доскіпуватися буде (Головко, 2, 1957, с. 146).

НЕДОРЕЧНО

не до ладу; не до речі; і гич не до речі, заст.; ні пришити, ні прилатати; ні в тин ні в ворота; не до шмиги, зневажл.; вискочити (вистрибнути) як Пилип з конопель, зневажл; вискочити (висунутися) як козак (як голий) з маку, зневажл.

А на уроках він [Вітя] завжди про щось своє думає, а як спитають, завжди скаже не до речі, не до ладу, – як Пилип з конопель вистрибне (Іваненко, Таємниця, 1959, с. ЗО); Оженитися старому на такій дитині… не женися! І гич не до речі (Шевченко, 2, 1953, с. 169); Все думає [товариш] …А часом як що скаже, то ні пришити, ні прилатати (Франко, 1, 1955, с. 350); На запитання Мельник відповів плутано. ні в тин ні в ворота (Гуреїв, За снігами білими. 1973, с. 32): Лідине весілля було страшенно не до шмиги (Дмитерко, Наречена, 1959, с. 209); [Горлов:] Ну, редактор, вискочив з статтею як той Пилип з конопель (Корнійчук, 2, 1955, с. 12); Вона [Мотря] вискочила з-за вугла, як козак з маку (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 424).

НЕДОУМКУВАТИЙ

(розумово ненормальний) несповна розуму; на голову шкандибає, зневажл.; не має гаразду в голові, діал.; голова (макітра) не в порядку у кого, зневажл.; з дуринкою хто; вивихнутий [шкереберть] мозок у кого; не всі дома (вдома) у кого; зайці в голові у кого; клепки розсохлись [в голові] у кого; немає (не вистачає, розм. не хватає, недостає, діал. не хапає, не стає) [однієї (третьої, сьомої, десятої, тринадцятої)] клепки [в голові (у тім'ї)] у кого, кому; без сьомої (десятої, дванадцятої) клепки [в голові]; тринадцята клепка вискочила [ з голови] у кого; [ще] на цвіту прибитий; жуки в голові у кого; мішком з-за рогу (угла) прибито (вдарено) кого; як (мов, немов і т. ін) мішком [із-за рогу] намаханий (прибитий).

Казали, що він став несповна розуму (Смілянський, Сад. 1952, с. 132); [Кнур:] Та він [Карпо], либонь, і на голову трохи шкандибає (Панас Мирний, б, 1970, с. 31); Томи занесли до хати, а юрба вийшла за ворота і почала судити по-своєму. – Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (Стефаник, Твори, 1964, с. 156); Зараз же лікар статтю підбирає нащот того, що макітра не в порядку. Такого не приймають: – Дурний! (Остап Вишня, 1, 1974. с. 48); Чи він трохи, бува, не з дуринкою? (Українські народні прислів'я. 1903, с. 390); – Ти клоун, ти вічний кривляка, – у тебе й мозки шкереберть… (Тичина, 2, 1961, с. 99); До неї [Параски] ніхто з старостами і через поріг не заглядав, доки не піддурила Омелька; та й той узяв її, мабуть, через те, що в його і тепер не всі дома, а з-за молоду зовсім-таки не було одної клепки (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 19); – Чи в його всі вдома? Зайця, часом, в голові немає? (Коцюбинський, 1, 1961, с. 131); [Прокіп:] У твого чоловіка трохи клепки розсохлись (Корнійчук, 2, 1955, с. 117); – Чи в тебе [Петре] не всі дома, чи зроду нема однієї клепки в голові? (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 248); – Досить, що він [Денис] став якийсь мов без сьомої клепки у тім'ї, змарнів геть і згорбився гаком (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 434); – Давно в тебе звідти тринадцята клепка вискочила? Чи в тебе лоб для того, щоб горіхи трощити? (Стельмах, 2, 1982, с. 232); – Ой, гарячий ти, Мусію, та клепки не хватає! – сказала сама собі Мар'яна, зітхнувши важко (Косинка, Новели, 1962, с. 86); – Ми не якісь, – казав мій дід, – заблуди-пришелепки. У тих, хто забува свій рід, не вистачає клепки (Білоус, Обережно: слово!, 1984, с. 48); [Кнур:] То що люди, то люди; а то таки у того Карпа десятої клепки недостає (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); [3-тя дівчина:] Давно в його не ставало клепки в голові, а тепер і останні розгубе [розгубить]! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20); Чи справді такий дурний, що вже в мене не хапає клепки розібрати, що на користь, а що на вітер (Панас Мирний, 4, 1970, с. 253); Се був чоловік прибитий ще на цвіту, плохий, похилий (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 222); [Охрім:] Нехай, дурні, собі пустують! У них, видно, жуки у голові (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 62); Він, може б, так і не робив, Та хтось із-за угла мішком його прибив (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 219); Нарешті всі чомусь зійшлися на тій думці, що його «мішком з-за рогу вдарено», і перестали звертати на нього увагу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 164); – Чого він [вершник] такий? – Наче намаханий із-за рогу мішком (Панч, Гомоніла Україна, 1954, с. 413).

НЕ ДУМАТИ

[і] гадки (в гадці) [собі] не мати; [і] гадоньки (гадки-гадоньки, думки-гадоньки) [собі] не мати; закинути гадку [за грядку]; не мати на (в) думці; у голову (у голови) [собі] не брати (не покладати); (нічого не думає хтось) не було гадки у кого про що; і(й) [в (ві, вві, у, уві) сні] не снилося (не сниться) кому: і не гадати, і не снити.

Зумів збити собі копійчину.., не то, що ми, дурні; тепер і гадки не маєш… (Васильченко, 1, 1959, с. 146); – Прокурор викликає Гузиря до Дрогобича, а він, мов кавалер, ходить по вулиці та й не має собі ніякої гадки (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 76); Хортів годуємо, спускаєм. І гадоньки собі не маєм, Гниєм самі, себе не бачим (Шевченко, 2, 1953, с. 501); Свої ягнята і телята На полі вольнім вільно пас Чабан, було, в своєму раї. І гадки-гадоньки не має, Пасе і доїть і стриже Свою худобу та співає… (Шевченко, 2, 1953, с. 351); А калина з ялиною.. Мов дівчаточка із гаю Виходжаючи співають; Думки-гадоньки не мають, В'ються-гнуться та співають (Шевченко, 2, 1953, с. 342); Та цур йому, власному лихові, я про нього давно гадку закинула! (Леся Українка, 5, 1956, с. 70); Я, наприклад, не розумію, як би я, бувши здоровою, не провела Михаля або Френкеля, не відповіла на їх листи і взагалі «закинула гадку за грядку», раз вони з'їхали з моїх очей (Леся Українка, 5, 1956, с. 427); Вона ніколи і в думці не мала почути таке від сина (Панас Мирний, 1, 1970, с. 146); В той день Ерік і на думці не мав, що незабаром Олесь стане найближчим його другом (Панч, Ерік шукає щастя, 1950, с. 6); Ніхто тоді з хлопців і в голову не брав, що дівчину ж треба провести додому (Чабанівський, Тече вода в синє море, 1961, с. 120); – Винуватий, товаришу комісар!.. Дозвольте доповісти, – ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Яновський. 1. 1958. с. 276); Я було радію, слухаючи того її щебетання. Не було й гадки, щоб усе те щастя у велике лихо повернулось (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 281); Коли так по Семені, другого дня, і не сподівалась, і не снилося мені, та й посватав він (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 3); І не гадав, і не снив навіть (Коцюбинський, 2, 1961, с. 106).

НЕ ЖУРИТИСЯ

(зберігати почуття оптимізму) не падати (не занепадати) духом; бити (кидати, ударити) лихом об землю; [держати] хвіст (хвоста) бубликом; тримати хвіст трубою.

Мучитимуть вас, в геєну вогняну ввергнуть – не падайте духом! Бо – за правду! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 46); – А чого його журитись? Бий лихом об землю! Топчи його ногами та й годі (Панас Мирний, 5, 1970, с. 258); – Ми не загинемо! Вдармо тепер лихом об землю! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 212); Воно минеться все, козаче, не журись! Кинь лихом об землю! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, с. 129); – …Головне, Романе, держи хвоста бубликом! – міцно потиснув руку і подався з подвір'я Шмалія (Стельмах, 1, 1982, с. 138): Всі ходять, голови задравши і хвіст бубликом (Копиленко, Вибране, 1953. с. 131); Навіть в шахту принагідно Він спускається… солідно: З провожатим, як турист, і трима трубою хвіст (С. Олійник, Вибране, 1959, с. 226).

НЕЗАБАРОМ

1. (у найближчому майбутньому; у знач, прис.) не за горами; на носі; [бути, стояти і т. ін.] на порозі; (про близьку біду, нещастя) [бути, стояти і т. ін.] за плечима.

Не за горами наша перемога (Довженко, 3, 1960, с. 26); – Даю вам відпустку на тиждень. Тим більше, що іспити у вас на носі (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 170); Більша половина дерев загинула під час пересаджування, багато саджанців загинуло у весняну повідь. Злидні стали на порозі (Довженко, 1, 1958, с. 424); Закручено руки в ремені, і ноги в колодки забиті. Червона китайка прим'ята, біда за плечима стоїть. І хоче козак [Сірко] заспівати (Малишко, Заповітне джерело, 1959, с. 82).

2. (у найближчі дні; у знач обст.) не сьогодні, то (так) завтра (не сьогодні – завтра); з дня на день.

[Іван:] Скрізь поверталися козаки: не сьогодні, так завтра вернуться і наші (Васильченко, 3, 1960, с. 37); Не сьогодні, то завтра заплачеш і ти, і твоя жіночка (Речмедін, Народження Афродіти, 1974, с. 69); Не сьогодні – завтра до неї прийдуть старости (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 47); З дня на день ждали в село землемірів (Головко, 2, 1957, с. 183).

НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ

(не помічати) нуль уваги; (не звертати ніякої уваги на те, що говорять, не слухати) пропускати повз вуха що; (навмисне не помічати чогось недозволеного або ігнорувати когось, щось) дивитися крізь пальці на кого, що.

Мокрий сніг, легко падаючи, як цвіт вишні од вітру, лягав на землю й засипав Соломію, але вона не звертала на те уваги (Коцюбинський, 1, 1955, с. 383); – Ну а хто ж таки автор [листа]? – Не знаю, чесне піонерське, Трішки, правда, догадуюсь, та тільки я нуль уваги в той бік (Гончар, 5, 1979, с. 21); Чемериця, заклопотаний і все ще неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова (Коцюба, Нові береги, 1959, с. 414); І все ж на нього [Івана Івановича Горобця] всі дивились крізь пальці, посміювались, навіть полаювали і все збиралися доповісти про його інспектування завідувачеві райвно, товаришеві Кетягу (Збанацький, 1, 1974, с. 20). Пор.: БАЙДУЖЕ.

НЕ З'ЯВЛЯТИСЯ

(уникати зустрічі з ким-небудь, намагатися не бувати десь) не показувати (не появляти, не навертати, не повернути і т. ін.) очі (очей); не показувати (не навертати, не потикати, не сунути і т. ін.) носа; як (наче, ніби і т. ін.) ногу (ноги) вломити; і (й) у хату не плюне (не наплює).

Цілий тиждень Казанцев не показував очей, – цілий тиждень Олеся не бачила його (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 208); Мелетія навіть не виходила до гостей і очей не появляла (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 348); [Борис (з серцем):] А, не нагадуй мені! Вісім день очей не навернути, вісім день… я ненавиджу себе!.. (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 172); [Тетяна:] Повилітали птахи з гнізда і покинули нас, старих: ані Михайло, ані Петро і носа сюди не покажуть!.. (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 53); [Грива:] Сюди ніхто і носа не наверне! Одно – далеко від двора, та ще в яру глибокім, а друге – пустка, то побоюються, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 233); Учнів розпустили раніше. Все одно дощ ллє, як з відра, ніякий чорт з інспекторату носа не суне (Ткачук, Назустріч волі. 1984, с. 85); [Xаритя:] Як заміж вийшла – ні разу в мене не були, наче ногу вломили! (Панас Мирний, 6, 1971, с. 497); [Маруся:] Так уже ж буде з тиждень, як він [Грицько] вернувся, а й у хату не плюне, очей не покаже (Старицький, 2, 1964, с. 445); А це вже надвечір мама питає: «Що це за знак, що ні одна і в хату не наплює, чи не побили, бува, глечиків?» (Панас Мирний, 4, 1970, с. 112). Пор.: З'ЯВЛЯТИСЯ.

НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ

[бути] не до вподоби (сподоби) кому; не до (по) душі; не до серця; не до смаку; серце (душа) не лежить до кого, чого; не навертається серце до кого, чиє; не по нутру.

– До якого ж часу, батьку, будемо отак сидіти? – питався Андрій, якому таке життя було явно не до вподоби (Довженко, 1, 1958, с. 241); – Чи ж тобі не до сподоби? – питаю. – Хороший, – промовила [Маруся] стиха (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 190); Якась дурна делікатність причепиться часом і не можеш одмовитися зробити те, що не по душі (Коцюбинський, 3, 1956, с. 152); Почував себе [Дорош] збудженим і трохи схвильованим від того, що перед ним розкривається нове життя, що немає вже військової служби, якої він… не любив і яка ніколи не була йому до серця (Тютюнник, Вир, 1964, с. 109); Не ходив, як видно, ти, мій друже, У начальстві на своїм віку, І маленька критика не дуже До смаку бува керівнику (Воскрекасенко, Плями на совісті, 1966, с. 53); [Тетяна:] Може, воно й добре, а тільки щось у мене до такої моди серце не лежить (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 33); – Хіба ж ти не бачиш: моя душа не лежить до тебе? (Стельмах, 5, 1983, с. 27); Чув отаман пушкарський, що не навертається до нього жінчине серце, – і все йому остогидло (Хоткевич, 2, 1966, с. 113); – Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай іде на Січ (Куліш, Вибране, 1969, с. 181).

НЕПОСИЛЬНИЙ

(який не відповідає чиїм-небудь фізичним або духовним можливостям; важкий, недоступний для виконання або розуміння) не під силу кому, чому; не по силі кому, чому; не по зубах кому, чиїх; твердий (міцний) горішок [видався (виявився) і т. ін.]; не по плечу кому, що.

Християнству ця ноша [врятування цивілізації] вже не під силу (Стельмах, 2, 1982, с. 59); Мар'я увійшла в хату з оберемком дров у руках. Видно, вони були їй не по силі, бо вона аж зігнулася (Панас Мирний, 3, 1954, с. 72); – Напрасно [даремно] ви відмовляєтесь від комісійних магазинів. Там теж буває першокласний товар. Його здають туди, тому що він декому не по зубах (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 59); – А чого ж! – навіть з вигляду закомизився фон Штейніц. – Рагузін виявився не таким уже й твердим горішком, як ми думали (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 416); Однак підвищення по службі не радувало його [Сотника], а навпаки – тяжило: сам відчував, що цей чин йому, як кажуть, «не по плечу» (Циба, На зламі, 1984, с. 59).

НЕПОТРІБНИЙ

(у якому немає потреби, необхідності; ірон., лайл.) приший кобилі хвіст; [потрібний (потрібен) як] п'яте колесо до воза (у возі, автобусові); потрібний (потрібна, потрібен) як дірка (діра) в мості; потрібний (потрібна, потрібне) як сліпому дзеркало, як лисому гребінь, як глухому музика, як торішній сніг, як коло трактора віжки, як (мов) зайцеві бубон, як сіль в оці; потрібний як собаці п'ята нога (здрастуйте, другий хвіст); потрібне як очкур на шию.

[Максим:] – Ви ж таки розумні і вчені, мовляв, люде то й розміркували б: що цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте ні за приший хвіст кобилі чи за німого!.. (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 140); – Хіба я не знаю, що ти любила Романа, – вже з серцем промовила Зося. – Потрібний він мені, як п'яте колесо до воза (Стельмах, 1, 1982, с. 294); Герман увесь віддався тій погоні за багатством; Рифка тепер стала для нього п'ятим колесом у возі (Франко, 5, 1951, с. 284); Що мав казати у відповідь «небіж»? Сказати, що готовий на подвиг в ім'я науки? Чи крикнути, що йому та наука потрібна, як п'яте колесо автобусові? (Збанацький, Пригода Івана Коструба, 1984, с. 224); І вони вирішили, що не слід зараз розповідати про це Оксані вже навіть тому, що Ліда у Вікторовому житті – як п'яте колесо у возі (Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1972, с. 173); Так потрібно, як діри в мості (Українські народні прислів'я, 1955, с. 272); Теє му [йому] так потрібно, як лисому гребінь, сліпому дзеркало, глухому музика (Українські народні прислів'я, 1963, с. 744); Його призивали, як офіцера, до гетьманського війська. Петро повістку подер. – Дайте спокій. Ваш гетьман так мені потрібен, як торішній сніг! (Панч, На калиновім мості, 1965, с. 98); Потрібний, як коло трактора віжки. Потрібний, як сіль в оці (Гурин, Образне слово, 1966, с. 149); – Потрібна мені ваша Окунівна, мов зайцеві бубон! – презирливо фиркнув Левко й одвернувся до вікна (Стельмах, 1, 1982, с. 542); – Мені твоя защита потрібна, як собаці п'ята нога (Москалець, Сейм виходить з берегів, 1961, с. 213); – Потрібне твоє спасибі і перепросини, як собаці драстуй (Стельмах, 1, 1982, с. 114); – Жартуй собі, молодий чоловіче, з дівчатами.., коли вже маєш таку охоту до жартів, а нам вони – як собаці другий хвіст, – вже трохи м'якше зауважив Перегуда (Іщук, Вербівчани, 1961, с. 202); Воно, те підслухування, правду кажучи, йому потрібне, як очкур на шию (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 100).

НЕ РЕАГУВАТИ

(нічого не робити) і (й) за вухом не свербить у кого, кому; і вухом не веде; ні кує ні меле; й у вус не дути; і (ні) усом не моргнути; хоч би тобі вусом моргнув; і бровою не веде (не моргне, не здвигне); хоч би бровою моргнув.

Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Глібов, Вибране, 1957, с. 39); Сестра навчає – він не слухає; я навчаю, говорю – він [Антін] і вухом не веде (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 425); – Скільки часу стою та кричу, а вони й ухом не ведуть (Васильченко, 1, 1959, с. 121); Як пишуть у звітах, що вже придбали машини і вже встановлюють, і вже, і вже, вже, а самі ні кують, ні мелють (Загребельний, 1, 1979, с. 129); Кужель і у вус не дув: посилав по одній-дві підводи в ліс, та й то тільки тоді, коли в школі не лишалося ні поліна дров (Збанацький, 1, 1974, с. 62); «Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! – ні усом не моргнеш » (Котляревський, 1, 1952, с. 104); [Горпина:] Я таки, щоб запевнити себе, чи й справді заснув батько, взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а він хоч би тобі вусом моргнув, – хропе (Кропивницький, 1, 1958. с. 194); Коло них [дівчат] худа й довготелеса Текля Барилова вимахує руками, щось своє доказує. А вони й бровою не ведуть. Мов не чують (Кучер, Трудна любов, 1960, с, 451); Говоримо було із мамою та згадуємо [Катрю], – батько слухає, – бровою не здвигне… (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 232); – …Дівчина закохана в нього [Сагайдачного], а він хоч би бровою моргнув (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 8).

НЕРОЗЛУЧНИЙ

(який міцно, щиро дружить, завжди разом з ким-небудь; у знач. прис.) водою не [можна] розлити (не розіллєш) кого; бути (стати) нерозлийводою; дихнути один без одного не можуть; як (мов і т. ін.) риба з водою з ким, чим.

Утрат нам не уникнути в житті, Буває серце тугою повите, – Та ми живемо в дружньому гурті, і нас, мовляв, водою не розлити! (Рильський, Зграя веселиків, 1960, с. 16); А вже школа, навчання так зблизили хлопців, що стали вони, як то кажуть, нерозлийводою, дихнути один без одного не могли (Власенко, Над Сулою синє небо, 1984, с. 72–73); [Гусак:] Вже дійсно ми з тобою, як риба з водою (Довженко, 1, 1964, с. 274); – Ви з книжками, як риба з водою, – сказав Фесенко (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 200).

НЕРУХОМО

(перев. з сл. стати, стояти сидіти, зупинитися та ін.) як (мов, наче і т. ін.) укопаний (умурований, вритий); як (мов, наче і т. ін.) стовп (пень, скеля); як (мов і т. ін.) кам'яний [стовп]; як (мов, немов і т. ін.) з каменю (мармуру) виточений (виструганий).

Кінь, що як укопаний стояв, як стріла зірвався і помчав вподовж долини (Панас Мирний, 5, 1970, с. 88); А Ярошенко стояв на місці, як укопаний, і до чогось уже прислухався (Васильченко, 1, 1959, с. 195); Стали ми обидві, як укопані, та й стоїмо, дивимось одна на друга, неначе зроду не бачились (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); Перед нами з'явилася, наче вкопана, наче з землі виросла – тітка (Кобилянська, 1, 1962, с. 161); Марія ломила мовчки руки.., а Івоніка станув як вритий (Кобилянська, 2, 1962, с. 228); Злякався хлопчик, аж поблід: Стоїть як стовп і не тікає (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 49); Карпо встав з лави і став, неначе стовп (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 331); Гнат не пручався: він стояв, як покірна дитина, або, краще, як пень, з котрим можна все зробити (Коцюбинський, 1, 1961, с. 76); Карпо стояв, неначе скеля (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 340); Михалчевський стояв, немов кам'яний (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 259); Молодиці водили очима слідком за її рукою, а Мелашка стояла, мов кам'яна (Нечуй-Левицький, 3. 1965, с. 376); Лице її було сумне, задумане; очі. немов сном повилися – змеркли; вона сиділа, як з каменю виточена, ні поворухнеться, ні заколихається (Панас Мирний, 2, 1970, с. 424); Довго вона сиділа так німа, мовчазна, нерухома, немов з мармуру вистругана (Панас Мирний, 4, 1970, с. 462).

НЕСПОДІВАНО

(перев. з сл. з'явитися і т. ін.) як (мов, наче і т. ін.) з-під (з, із) землі [вирости (виринути, уродитися, виникнути)]; як (мов, наче і т. ін.) з неба впасти (звалитися, скотитися); (викликаючи, спричиняючи подив, замішання, приголомшення) як (мов, наче і т. ін.) грім з (серед) [ясного (чистого)] неба; як (мов, наче) грім [упав] на голову; як (мов) сніг на голову; (раптово – з сл. упасти, побігти і т. ін.) мов два зняло; як (наче, неначе) стрель (стріль) стрельнув.

Сінешні двері рипнули, одчинилась хата, і перед Хомихою, як з-під землі виріс, з'явився її син Василь (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 53); Недавно казала тітка відчинити одно фронтове вікно; я відчиняю, а він наче з землі виріс – надійшов! (Кобилянська, 1. 1962, с. 134); Саме тоді навинувся й він [Орядин], немов виріс із землі коло мене (Кобилянська, 1, 1962, с. 148); Зайнялись і ті старі скирти, і неначе з землі виник одразу другий ряд огняних кучерявих квіток (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 67): Вона перескочила з відрами через перелаз, і Денис вийшов з-за верб несподівано, неначе з-під землі виріс (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 362); Ординарець наче з-під землі вилетів на бистрому коні (Яновський, 2, 1983, с. 227); [Любов:] Звідки се ви, Сергію Петровичу. наче з неба впали! (Леся Українка, 2, 1951, с. 72); [Іван:] Зненацька, як грім з чистого неба, упала на мене пригода (Карпенко-Карий, 3, 1981, с. 138); Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся Українка. 1, 1961, с. 96), Льотчик з сивими скронями, подякувавши, пояснив: – Сьогодні ми непитущі. Чабан здивовано глянув на сина. І той підтвердив: – Правда, тату. – Чого ж це? – Ми, тату, летимо. – Було це як грім серед ясного неба (Гончар, 5, 1979, с. 55); – Жили ми з одинокою матір'ю, і ось на саму кутю, як грім з неба, – прийшли й забрали мене. По доказу сільського старости (Збанацький, 2, 1964, с. 76); Як грім упав на голову Петрові Федоровичу, як блискавиця засвітила у очі і осліпила (Панас Мирний, 4, 1970, с. 93); Жив у сестри та зятя. Кобильчина була – обсіялись. А влітку – вже почали до жнив збиратися – як раптом, наче грім на голову, німці з гайдамаками (Головко. 1, 1957, с. 201); «Вона… часто приїздила до нас у відрядження, падала мов сніг на голову» (Загребельний, 6, 1981, с. 160); А це як сніг на голову: «Підеш зі мною?» – Куди? На яку погибель? (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 93); Бариня ступила на поріг та так опукою й посунулася додолу. Зачепилася вона чи від чого – мов два дняло! – впала додолу (Панас Мирний, 1, 1968, с. 280); Коли це – наче стріль стрельнув! – Марта кинулася… (Панас Мирний, 1, 1968, с. 354).

НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ

(виявляти нетерпіння) бере (брала, взяла, охопила, розбирала і т. ін.) нетерплячка кого; горіти нетерпінням; згоряти від (з) нетерпіння (нетерплячки); жерла (мучила) нетерплячка кого; (дуже хочеться щось зробити) руки сверблять (свербіли) у кого, кому; аж жижки трясуться (трусяться, трусилися, затрусилися, задрижали) у кого; (втрачати терпіння) терпець увірвався (урвався, уривається) кому; тратити (втрачати, втратити і т. ін.) терпеливість (терпець): терпцю немає (нема, не стає, не стало і т. ін.) в кого.

Було знать, що писаршу брала нетерплячка щось сказать чоловікові: вона аж зайорзала, засовалась на стільці (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 159); Його [пана] взяла нетерплячка зараз побігти до старої Качурихи (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 53); Оксана Сергіївна прискорила кроки, – тепер, поблизу домівки, її охопила нетерплячка (Яновський, 2, 1954, с. 65); Згораю з нетерпіння колись побачити автора славетної «Енеїди» (Полторацький, Дитинство Гоголя, 1954, с. 14); Микола згоряє від нетерплячки (Полторацький, Дитинство Гоголя, 1954, с. 104): Сергій теж мовчав, хоч його жерла нетерплячка послухати оповідання із життя Дороша (Тютюнник, Вир, 1964, с. 166); І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях (Остап Вишня, 1, 1974, с. 31); [Богун:] Ну так хутчій, бо вже сверблять і руки! (Старицький, 4, 1964, с. 61); У Тимоша аж жижки затряслися – так кортіло поквитатися з п'яницями (Колесников, Коли розвіється туман, 1962, с. 102); Всім паничам хотілося танцювати, аж жижки трусилися. Вся молодіж пішла заразом у танець (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 158); – Я довго терпіла, але в мене вже терпець увірвався (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 157); Ганжі зрештою, видно, таки урвався терпець. – Годі! – стукнув кулаком по столу. – Досить з мене ваших нотацій! (Гончар, 2, 1959, с. 103); [Орест (тратить терпеливість):] А се уже проти чого? Чи не собі самому ви читаєте мораль..! (Леся Українка, 3, 1976, с. 36); Матвій спочатку заспокоював їх, а далі й сам почав втрачати терпець (Микитенко, 2, 1957, с. 374); Терпіла, терпіла, а далі й терпцю не стає!.. Де се видано? Що се за чоловік? До хати його й псами не заженеш (Коцюбинський, 1, 1955, с. 29).

НІКОГО

(про відсутність людей) немає живої душі; ні (ані) [живої] душі; ні (ані) лялечки; хоч би [тобі] лялечка; ні [живого] духу; ні (й) духа.

Поглянула [Хима] навкруги – нема живої душі, тільки шумить кучерява верба (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 52); На розсаднику ані душі, навіть слідів людських немає – неторкана земля (Григір Тютюнник, Климко, 1984, с. 30); На стежці не видно було ні живої душі, – за Олесею ніхто не думав бігти та її просити (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 182); Степан, причинивши двері, зазирнув на другу половини дому, і там порожньо, і там ні душі (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 209); Густе, в гарячих прошвах марево приколисує спраглу потріскану землю. Навколо ні лялечки, ні звуку (Стельмах, 1, 1982, с. 63); І ніде ані лялечки (Григір Тютюнник, Климко, 1984, с. 191); – Оце раз як обпали бджоли.., гукав-гукав – ані телень! Хоч би лялечка тобі озвалася! (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 89); Але, увійшовши в горницю, вона не бачила ні живого духа в горницях (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 12); Озирнулась – ніде ні духу (Васильченко, 1, 1959, с. 221); Двері порозчинені, одежа… порозкидана, скриня одчинена й каганець горить, а в хаті – ні духа (Васильченко, 1, 1959, с. 308).

НІКОЛИ

(ні в який час, ні за яких обставин) ніколи в світі; доки (коли, поки, як) рак свисне [на оборі (на горі)]; [тоді,] як (коли) на долоні волосся виросте; швидше на долоні волосся виросте; (ніколи не мати) не бачити як (мов) свого носа чого; не бачити як (мов) своїх вух чого; побачити як власні вуха що.

– Та щоб отакий бандитюга був моїм зятем? Та ніколи в світі! Краще в труну ляжу! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 96); [Панько:] Кажуть, була колись правда, пожила та й гайда! На Юрія о цій порі [прийде], як рак свисне на оборі! Не буде в твоїй республіці ні ножа, ні образа, ні зарізатись, ні помолитись! (Яновський, 2, 1983, с. 197); – Нагріє, як рак на горі свисне, – засміялася Марія (Логвиненко, Створи, 1984, с. 192); [Денис:] Коли ж настане той час? [Палажка:] Коли рак свисне (Старицький, 3, 1964, с. 17); – Тільки дійде до царя чутка, що вони й його й нас дурять, – знатимуть вони! Він їх зараз у кріпаки поверне, а нас панами поробить. – Це тоді буде, як на долоні волосся виросте, – охолоджує неймовірний (Панас Мирний, 2, 1969, с. 78); – Оце попродасть і принесе мені довг.., хоч не ввесь, частину.., та не бачити мені його поля, мов свого носа (Коцюбинський, 1, 1961, с. 124); Тепер йому не бачити й посади ян-шая [старости], як своїх вух (Досвітній, Гюлле, 1961, с. 87); – Смикнуло ж тебе за язик… Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Панч, На калиновім мості, 1965, с. 85).

НІКУДИШНІЙ

(ні на що непридатний; дуже поганий, нічого не вартий) нікуди не годиться (не годний, не годна, не годне) хто, що-небудь; не вартий [ламаного] гроша (шага, шеляга, фунта клоччя і т. ін.); ціна – ламаний гріш кому, чому; щербатої (зламаної, ламаної) копійки не вартий; копійка ціна кому, чому; гріш ціна [в базарний день] кому, чому; ціна – мідний гріш кому, чому.

– Стара вже баба в тебе, дитино, стара. Нікуди не год