З доброго дива; ні за що ні про що; ні сіло ні впало (пало); ні з того ні з сього (з цього).

Ти думаєш, що оце мене так – з доброго дива та справжнього жалю – взяли й випустили на волю? (Панас Мирний, 4, 1955, с. 333); Н авіть рідних братів не жалував [Левко]; наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що ні про що (Стельмах, 1, 1982, с. 539): Скажімо, пізньої пори ні сіло не впало викликали його до канцелярії на телефонну - розмову з Москвою (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 72); – Іноді він такий добрий, хоч до рани приклади, а інколи, ні сіло ні пало, зразу ж за попругу хапається (Стельмах, 1, 1982, с. 446); Тоді, подумав я ні з того ні з сього, також був дощ (Пастушенко, Тавріка, 1974, с. 11).

БЕЗТУРБОТНО

(спокійно, тихо, у достатках – перев. із сл. жити, спочивати, перебувати і т. ін.) як у бога за дверима; як у бога (Христа) за пазухою; як вареник (вареникові) у сметані (у маслі).

– Оце мені, дочко, за тобою, як у бога за дверима; хоч сядь та й руки згорни! – не вдержалась Зінька і похвалила невістку (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 348); – Тут, біля села, – ліси та яри, звір шкодить; а там [у степу] як у бога за пазухою! – одказує Улас (Панас Мирний. 4, 1955, с. 237); – Ти ж чув. Отож є й такі індивіди. А ти думав, уже в усіх свідомість аж з-під шапки пре? 6 й такі А чого йому – живе під жінчиним керівництвом, як у Христа за пазухою (Збанацький, 1, 1974, с. 100); – Вашій Лукині буде за ним, як вареникові у сметані (Нечуй-Левицький, 3, 1966, с. 325); Жив собі, як вареник у маслі (Збанацький, Єдина, 1959, с. 82).

БИТИ

(завдавати ударів кому-небудь) піднімати руку на кого; наминати боки кому, зневажл.; давати духопелів (тришия) кому, жарт., заст.; частувати кулаками кого, зневажл.; стригти по спині кого, жарт.; (бити когось різкими короткими ударами) давати стусани (стусанів) кому і без додатка; годувати штурханцями кого, жарт.; нагороджувати штовханами кого, жарт.; (нещадно бити) бити (драти, лупити і т. ін.) як Сидорову козу кого, зневажл.; (з силою бити по зубах) давати зуботичку, фам.; (тягати за вуха) драти (накручувати, наминати) вуха (вуші) кому; (тягати когось за волосся за провину) давати чубровки кому, зневажл.; волосся скубти кому; (бити по щоці долонею) давати ляпанців кому, жарт.; годувати лящами кого, жарт.; (бити по потилиці) годувати (частувати) потиличниками кого, жарт.

– Оце вигадала не знати що! Хіба ж він таки підіймав на тебе руку… (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 67); – Але, мабуть, така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 81); Не стерпе [стерпить] мати і почне давати духопелів Солосі (Панас Мирний, 4, 1970, с. 64); Себе, Латина проклинала і всім давала тришия (Котляревський, 1, 1952, с. 178); Але декотрі не втерпіли і почали частувати кулаками в спину прохожих чоловіків і навіть молодиць (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 359); Близ сих плили дуби Аванта. Він був страшніший од сержанта… Бо всіх за все по спині стриг (Котляревський, 1, 1952, с. 251); Микола однією рукою вхопив пана за ногу, другою почав давати стусани в груди (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 209); Зоньку годували штурханцями по кутках (Леся Українка, 3, 1952, с. 655); Якийсь напівроздягнений чоловік, без шапки й без пояса, намагався виплигнути з човна, але задунайці тягли його назад, нагороджуючи штовханами (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 313); – Бувало, як украду… золотого – зараз І програю. І били ж мене батько за се, драли як Сидорову козу!.. (Кропивницький, 4, 1959, с 265); Став їх [земляків] ганяти, а часом і зуботичку давати (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Смолич, Мир – хатам, війна – палацам, 1958, с. 209); … Дітям часто скубли волосся, драли вуші, періщили ременем (Кротевич, Сини землі, 1948, с. 191); За невдачу серце зривав [дяк] завжди на наймиті. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща (Васильченко, Вибране, 1950, с. 204); Дяк за кожний вияв сваволі годував його, як і перший учитель, важкими лящами (Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, с, 41); Ніколи його ніхто не бив а батько й поготів. Бабуся в дитинстві частувала потиличниками й давала ляпанців, але то була не кара, а ласка (Собко, Матвіївська затока, 1962, с. 242); Мусила Левантина зоставатися, і справді їй покращало: хазяйка вже не годувала її потиличниками і менше лаяла, хоч позирала на неї ще лютішими очима (Грінченко, 2, 1963, с. 263). Пор.: ПОБИТИ; УДАРИТИ.

БИТИСЯ

(удаватися до бійки) братися за барки з ким; на кулачки битися (погуляти) з ким і без додатка.

– Ні, брав-єм си [брався] з ним за барки за якогось там латюгу, що туманить людей (Стефаник, 1964, с. 88); Не раз, бувало, який чоловік або парубок, пішовши на кулачки погуляти, живий додому не вертався – там його і у копи уложать (Панас Мирний, 1, 1968, с. 3).

БИТИ ТРИВОГУ

(подавати сигнал про небезпеку) бити на сполох; на ґвалт бити (дзвонити); (криком сповіщати про небезпеку) кричати (гукати) на ґвалт (на пробі).

Велів [Турн] тривогу бить в клепало, щоб військо к бою виступало (Котляревський, 1, 1952, с. 230); В хаті виразно било чути, як довго й густо били на сполох (Епік, Твори, 1958, с. 408); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 196); Німий раб… б'є клевцем по мідяній дошці сильно, різко, мов на ґвалт (Леся Українка, 3, 1952, с. 271); Якби хто крикнув на пробі,.. люди вибігли б з хат та кинулись осліп одні на других (Коцюбинський, 2, 1955, с. 73); – Мовчки, зложивши руки, сидіти не годиться. Треба пробі гукати (Панас Мирний, 3, 1954, с. 259); Відібрало йому [Юхимові] спроможність крикнути на ґвалт, навіть збагнути весь жах становища (Ле, Юхим Кудря, 1956, с. 18).

БІДНИЙ

(який живе в нужді, нестатках) [бідний] як мак начетверо; [бідний] мов (як, наче) церковна миша, жарт.; голий як бубон (як турецький святий, як пень); голіший од миші, рідко; ні за плечима ні перед очима у кого; і в скрині пусто і в кишені не густо у кого; з голими руками хто.

Гивині батьки дуже хотіли бути багатими, але так, щоб усім людям здавалося, що вони бідні, як мак начетверо (Стельмах, 4, І983, с. 458); І нащо він [Дзвонар] тобі здався? Він же бідний, мов церковна миша (Стельмах, 1, 1982, с. 547); Зосталася з трьома невеличкими дітками-дівчатками без грошей… Злидні, кругом злидні, голі, як бубон (Панас Мирний, 1, 1954, с. 49); – А як вони живуть? – кажу… – Чи гаразд у їх господі? – Де там! Такі стали голі, як турецькі святі (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 18); Пшепшинський – голий, як пень (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 235); [Явдоха:] Він [Іван] козак хоч і бравий, та голіший од миші (Старицький, 2, 1964, с. 27); [1-ша дівчина:] У його ж [Василя] – ні за плечима ні перед очима… приймак – та й годі! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12); [Христя:] І в скрині пусто, і в кишені не густо! (Кропивницький, 1967, с. 193); [Василь:] Приймак безродний, з голими руками! червиві злидні з голодним ротом! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20–21).

БІДУВАТИ

з нуждою битися; нужду терпіти; жити з бідою; годувати злидні; битися як риба об лід; перебиватися з копійки на копійку; (голодувати) їсти сухий хліб; на одному сухому хлібі сидіти; трубити в кулак; перебиватися з хліба на воду (на чорному хлібі); жити на воді та біді.

А наліво - без копійки Б'ється з нуждою студент (Руданський, 1, 1972, с. 59); Жила собі удова коло Києва… Терпіла вона превелику нужду та вбожество (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 287); Привикайте, зостаючись дома, жити із бідою (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 186); [Мирон:] Хто тут годує злидні, того вони й там знайдуть (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 108); [Петро:] Хіба без мене мало є таких сіромах, що б'ються, як риба об лід, з своїм безталанням і ніяк не виб'ються з гіркої нужди? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 151); – Так, мій добрий ака, заробітки нікчемні. Перебиваєшся, як аллахові угодно – з копійки на копійку (Ле, Роман міжгір'я, 1953, с. 107); – Побачимо, що ти заробиш на тій фермі. – А тобі все мало! – обзивався Пав ло… – Не мало, а люди зі своєї роботи щось мають, а ти весь вік сухий хліб їси (Тютюнник, Вир, 1964, с. 131); Худе і болізне лице казало, що нужда була її неабияка; що приходилось, видно, бідолашній дівчині багато днів на одному сухому хлібі сидіти (Панас Мирний, 2, 1970, с. 428); Кожухи, свити погубили і з голоду в кулак трубили, така нам лучилась пеня (Котляревський, 1, 1952, с. 72); Так і жили Глущуки – з хліба на воду перебиваючись (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 7); Він [Степан Кирилович] неохоче брав з собою дружину, бо знав, що вона розкидає всю свою і його платню на всілякі непотрібні речі та ще й боргів наробить, а потім півроку треба буде перебиватись на чорному хлібі і сплачувати крамарям за їхні залежалі, браковані товари (Ткачук, Назустріч волі, 1984, с. 28); Як же ти завернеш вдову, адже правду каже. Не для утіхи рипить клумак у містечко, бо живе на воді та біді (Большак, Образа, 1980, с. 25).

БЛИЗЬКО

(на невеликій відстані від кого-, чого-небудь) не за горами; недалеко ходити; (дуже близько) [як] рукою подати (кинути); [як] палицею (кийком, палкою, тричі палицею) кинути (докинути); під руками (рукою); під боком; коло [самого] носа, фам.; під (перед) [самим (самісіньким)] носом, зневажл.; (упритул; з сл. стояти, зіткнутися і т. ін.); лице (лицем) в лице (лицем до лиця); носом до носа (ніс у ніс), фам.

Берлін! Ти близько вже… Ти вже не за горами… (Сосюра. 2, 1958, с. 468); – Де ж той чоловік живе? – хитаючись, пита Яків. – Та вони тут: недалеко ходити (Панас Мирний, 1, 1954, с. 294); [Оришка:] Та ми духом… тут же рукою подать (Старицький, 3, 1964, с. 204); Недалеко вже й до базару – палицею кинути (Панас Мирний, 3, 1954, с. 172); До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п'ять, мабуть, буде (Цюпа, На крилах весен, 1961, с. 23); Від хутора до центральної садиби кийком докинути (Рад. освіта, 29 груд., 1973, с. 4); [Мотря:] Прийдете чи погордуєте? Що тут від вашого хутора: доброму молодцеві тричі палицею кинути? (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 315); – Та домагаймось, щоб на хутір сюди виселитись, до землі ближче, хоч у землянках жили б, та завжди б її під руками на очах мали (Головко, 2, 1957, с. 16); Все це стояло тут же під рукою в невеликій шафі (Смолич, 1, 1958, с. 64); Ставок недалечко, під боком у комуни (Донченко, 1, 1956, с. 50); Вони стояли на колгоспному подвір'ї тісним збратаним колом, лице в лице, плече в плече – письменники і хлібороби (Рад. Україна, 23 січ., 1974, с. 3); Ще раз по вулиці пройшла вона в задумі і зненацька зіткнулась майже ніс у ніс Із хлопцем (Рильський, 2, 1956, с. 244); Коло носа в'ється, а в руки не дається (Номис, № 1938); – Куди ж пак! От посватали Марту Сидорівни та й видерли її в вас під самісіньким носом (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 311).

БУДЬ-ЩО-БУДЬ

(незважаючи на будь-які труднощі, обов'язково, неодмінно) [хоч] кров з носа; хоч трісни; хоч з коліна вилупи, зневажл.; хоч з землі викопай; за всяку ціну; щоб там не було.

Але сьогодні – кров з носа! він [Христич] повинен бути в Сколе й зустрітися з Бойцуном (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 106): За останній місяць не видали Райкові в пору жалування, а гроші – хоч кров з носа – треба послати синові в гімназію (Васильченко, 1, 1959, с. 143); В тій хаті чоловік шкрябається в голову, наче хоче вишкрябати з неї ту подать, що так міцно засіла йому в голову. Хоч трісни, а дай (Коцюбинський, 1, 1961, с. 311); Не йме віри вражий пан. – Давай, хоч з коліна вилупи, хоч з землі викопай, хоч украдь, – каже (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 114); Вона [Регіна] викинула наперед себе руки, ніби за всяк ціну мала спитати Гайдамаку (Бойко, Маки червоні, 1983, с. 59); - Іван повинен вчитися щоб там не було (Колесник, Терен на шляху, 1975, с 20).

БУТИ В ПОГАНОМУ НАСТРОЇ

ґедзь напав на кого (укусив кого); не в гуморі хто.

І, спаленівши, кинувся він [Віталій] від них у парк, в гущавінь. хлопці не встигли й спитати, який його ґедзь укусив (Гончар, 5, 1979, с. 39); [Пан Маркел:] Не в гуморі я сьогодні, кохана пані (Васильченко, 3, 1960, с. 224).

БУТИ ЗАОДНО

руку тягти за кого; в одну дудку грати з ким; в один гуж тягти.

[Михайло:] Невже ти за мене руку тягнеш? (Старицький, 2, 1964, с. 214); – Дивно виходить: удаєте з себе таких «лівих», а насправді – в одну дудку з українськими «самостійниками» граєте (Головко, 2. 1957, с. 464); Свідків усіх добрано таких, що вони в один гуж тягли (Грінченко, 2, 1963, с. 417).

БУТИ НЕСАМОСТІЙНИМ

(перебувати під чиїмось впливом) танцювати під дудку чию, по дудці стрибати чиїй, бути в руці (руках) у кого, (перебувати під чиєюсь владою) під п'ятою бути (сидіти) чиєю, у кого; під чоботом бути (жити, стогнати) чиїм.

Усі танцюють під Лялину дудку: що ясновельможна панна захоче, то й мусить бути (Вільде, Повнолітні діти, 1960, с. 290): Коли самі не вміють з людьми жити, коли самі трусяться над усім,.. так хотять, щоб і всі по їх дудці стрибали! – жалілася вона [Параска] людям (Панас Мирний, 1, 1968, с. 190); Він був у руках своїх дочок (Нечуй- Левицькнй, 2, 1965, с. 23); Що це з ним [Степаном] сталося? Був же такий тихий та боязкий, вічно під п'ятою у своєї Соломії сидів, а це, бач, як вирвався наперед (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 293); У нас спільний ворог – самодержавство. Отже, й спільна мета: здобути волю всім народам, що стогнуть під його чоботом, – сказав Крулікевич (Тулуб. В степу безкраїм за Уралом, 1964, с. 128).

БУТИ НЕУВАЖНИМ

ловити гав (гави); ловити вітри (вітрів).

В другій чверті й мух не стало, – не зівав, цілу чверть ловив наш Петя в класі гав. В третій – майже й на уроки не ходив, бо на вилиці він витришки ловив (Білоус, Зигзаг, 1956, с. 12); І це я з моїм розумом ловив гави, коли таке, що не вміє штирох [чотирьох] докупи скласти – ціпов'яз, з зубів видер мені ниву!.. (Коцюбинський, 1, 1961, с. ПО); Коли Наум приходив до церкви молитися, то вже справді молився. а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 66).

БУТИ ПОСТІЙНО ЗАЙНЯТИМ

(роботою, клопотами і т. ін.) не мати коли [й] дихнути; ніколи і вгору глянути; крутитися як (наче, мов) муха в окропі (на окропі); крутитися як (наче, мов) [та] білка (білочка) в колесі; товктися як у ступі; товктися як Марко в (по) пеклі.

Нехльода скаржився на нестерпні умови роботи, на велику завантаженість, таку велику, що немає коли дихнути від усякої роботи (Шиян, Баланда, 1957, с. 147); Там у мене була й робота; скільки було діла. що часом ніколи було й нудитись і вгору глянуть (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 327); [Xаритина:] Отак день у день! Як муха в окропі крутюсь [кручусь] (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 222); – Дві машини тепер у нас у колгоспі… та однаково крутимось усі як та білочка в колесі (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 115); Цілісінький день як у ступі товчешся, та ще й виспатись не дають! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 242); - А ц е й правду ви кажете: яке пак життя нашої сусіди Онисі Степанівни? Цілий вік товчеться коло роботи, як Марко по пеклі, – обізвалася Настя (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 304).

БЮРОКРАТ

(службова особа, яка виконує свої обов'язки формально, на шкоду справі; зневажл.) чорнильна душа, ірон.; канцелярський пацюк; параграф безсловесний; (чиновник; заст.) кропив'яне сім'я; приказний крючок.

[Ковшик:] Де мій секретар? Де мій бюрократ? (Побачила в саду Кандибу) Іди сюди, чорнильна твоя душа (Корнійчук, 2, 1955, с. 207); Часом хотілося заволати по-армійському: «Встать!» Крикнути у заклопотануі вгодовану пику: «Пацюк ти канцелярський, параграф безсловесний, чорнильна душа!» (Большак, Образа, 1980, с. 32): Недаром в народі охрестили канцеляристів, чинуш і бюрократів презирливим прізвиськом – кропив'яне сім'я (Рад. Україна, 29 верес, 1954, с. 3); Проказні крючки попервах дуже охоче хапали Омелькові грошики (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 516).

ВИКРИВАТИ

(показувати справжню суть когось) зривати маску (машкару) з кого; (виявляти приховані наміри) розкривати карти чиї; (розкривати чиїсь нечесні, підступні дії) виводити на чисту (свіжу) воду кого.

Найважливіше завдання карикатуриста – зірвати маску з негідника, показати його нікчемну душу (Молодь України, 26 квіт., 1987, с. 4); Князь вважається в поміщицьких колах лібералом, але поет Шевченко в поемі «Княжна» зривав з нього цю машкару (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1954, с. 245); За вечерею Семен Федорович навіть розмовляв з дружиною. І тоді Фросина розкрила перед ним усі карти Макара Підігрітого: – Хоче стати на твоє місце (Зарудиий, На білому світі, 1967, с. 112); – Я дуже радий. Нарешті ми виведемо його на чисту воду (Довженко, 3, 1964, с. 169); [Карпо:] Я мушу все вивести на свіжу воду, я не я буду, коли не дізнаюсь, хто перший пустив на мене та Домаху лиху славу!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 165).

ВИЛАЯТИ

моркву вскребти кому;(приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити (напнути) кого.

[3-тя дівчина:] Чи не сина бува шукає [Шкандибиха], щоб йому доброї моркви вскребти? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12); – А, Залужний! – чи то вдоволено, чи то погрозливо протяг Максим Іванович. Відчув: зараз він накривав мене мокрим рядном (Збанацький, 1, 1974, с. 22); Настя призналась матері, що любить Гната, Що хоче жити з ним на віру. Стара напнула її мокрим рядном (Коцюбинський, 1, 1961, с. 72).

ВИСНАЖЕНИЙ

(про худу, змучену людину) як (мов) з хреста знятий; від (од) вітру падає (валиться); тільки душа в тілі; одна [тільки] тінь лишилася (зосталася) від кого; тільки (лиш, сама) шкіра та кістки (кість); виходець з того світу.

Сама ледве на ногах ходе [ходить], як з хреста знята; а хвалитися своїм лихом не хвалиться (Панас Мирний, 4, 1970, с. 264); Стара Явдоха поралась коло слабої дочки, а сама ходила, мов з хреста знята (Коцюбинський, 1, 1961, с. 77); – Що ти батька рідного поховав, чи тобі коняка здохла, що мов неприкаяний тиняєшся, од вітру валишся? (Коцюбинський, 2, 1974, с. 53); – Отак увесь вік свій прожила, – думала далі баба Сикліта, – тільки душа в тілі… все дома сиділа, діло робила, а долі своєї не діждала (Григоренко, Вибране, 1959, с. 29); Антон ледве впізнав сина, від якого залишилася одна тінь (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 140); Були вони – сама шкіра та кості (Гончар, 2, 1959, с. 75); То не мати, то не жива людина, то – виходець з того світу (Панас Мирний, 3, 1969, с. 21). Пар: ХУДИЙ.

ВИСОКИЙ

(про людину) великий [аж] до неба; [великий] як верства; верства келебердянська, жарт., зневажл.; саженного зросту (росту); у (з) сажень зросту (росту); через хату перехилиться і моркву вирве, жарт.

– Великий до неба, а дурний, як треба, – пробурчав Петро… (Марко Вовчок, Горяни, 1983, с. 101); Вона бачила величезного чоловіка («аж до неба»), який рухав скелями… (Яновський, 1, 1982, с. 24); Воздвиженський, великий, як верства, міряв хату широчезними ступенями, розпустивши крилами поли свого замодного халата (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 10); Він був чи не в два рази вищий од неї, верства келебердянська (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 355); Один з них, саженного росту сибіряк-вусач, обернувся (Тютюнник, Вир, 1964, с. 487); У сажень росту, в півсажня у плечах, як миша кинувся [корчмар] до бочки (Панас Мирний, 1, 1954, с. 276); – Не малий уже, – сердився бригадир, – через хату перехилиться і моркву вирве (Гончар, 4, 1960, с. 364).

ВІДМОВИТИ

(женихові при сватанні дівчини) дати відкоша (одкоша); жарт. дати (піднести, винести) [печеного] гарбуза (гарбузця); піднести печеного рака, заст., рідко; (багато разів) гарбузами годувати.

До Шури підсипалося багато залицяльників, але вона всім дала рішучого відкоша (Гуріненко, Дві доби мовчання, 1975, с. 143); – Одкоша ти йому дала, що він [Зінько] до хати не йде, а тут виглядав (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 157); – А мати? Таже вони загризуть мене, бо й так лихі, що я дала гарбуза аж двом сватачам (Коцюбинський, 1, 1961, с. 51); – Що ти подумаєш, коли дівчина винесе тобі гарбуза? (Яновський, 1, 1958, с. 146); – Мене теж, люба, відкинули, гарбуза піднесли. Так що жди – приїду на гарбузову кашу… (Збанацький, 1, 1974, с. 131); – А та дівчина не піднесе вам часом печеного гарбуза? – спитав Дудін-Левченко (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 315); Йому [сотнику] вчора Йосиповна Олена панна хорунжівна, піднесла печеного гарбузця (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 164); [Наталка:] Піднесе [Маруся] печеного рака! (Старицький, 2, 1964, с. 21): Ось І тепер, дівчині [Орині] вже вісімнадцять минуло, а вона й досі женихів гарбузами годує (Стельмах, 1, 1982, с. 150).

ВІДСТАВАТИ

(бути позаду всіх) бути (іти, опинятися, плестися, плентатися і т. ін.) в (у) хвості; пасти задніх (задні).

[Гаврило:] Ми видобуток даєм за себе і за вас [Галю і Марту]. Ви ж у хвості плентаєтесь і всю картину Донбасу псуєте (Корнійчук, 2,1955, с. 144–145); [Баклажаненко:] Тільки бідолашний Савка плутається у нас у хвості, ніяк не може дати більше двохсот процентів і через те почав відставати і в дотепах (Микитенко, 1, 1957, с. 484); [Пріська:] Що захоче Никодим, то так і буде, навіть і Пилип Дорофейович при них вже став задніх пасти (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 455); – То отже слухай, Христино батьківно, – жартує панич. – Будь однині моєю слугою, і дай мені, будь ласка, умитися… Шабаш тепер, Маріє Іванівно! Пасіть задні (Панас Мирний, 3, 1969, с. 192).

ВПЛИВОВА ЛЮДИНА

(про людину, яка займає визначне місце в суспільстві) важний птах; важлива (важна, велика, не проста, пишна) птиця; (ірон.) велике цабе; велика цяця.

Люди знають, який то важний птах був землемір (Чорнобривець, Визволена земля, 1950, с. 151); Язик, що привів він разом з товаришами, виявився важливою птицею (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 361); [Терешко:] Писар, брат, тепер важна птиця (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 34); [Яциха:] Соцький, бач, велика птиця (Кропивницький, 2, 1958, с. 98); «Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця!» – Так Камінь, лежачи в пшениці. На дощик верещав (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 66); Йонька зрозумів, що бородань не проста птиця і що від нього тепер залежить, відпустять Йоньку чи ні (Тютюнник, Вир, 1964, с. 438); – Справді, Маєр якось незвично поводився, – озвалася Галина Іванівна, – мабуть, отой висушений – дуже велике цабе (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 58); Він дума, як голова, то й велика цяця (Панас Мирний, 2, 1954, с. 185).

ВРАЗИТИ

(торкнутися найболючішого, того, що найбільше хвилює) впекти у живе; доїсти (допекти) [аж] до живих печінок (до живого) кого, кому; зачепити за живе кого.

Настане весна – лани засієш. – Це Андрій так впік [Маланку] у живе (Коцюбинський, 2, 1955, с. 37); Та ж се вона уперше насмілилась так озватись до чоловіка гостро та з прокльонами. Але-бо сьогодні він доїв їй до живого (Леся Українка, 3, 1952, с. 554); Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 7); Коли ж оте все недотрощене й відряджене старе дошкулить селу, допече до живого – хто його знає, – куди те село хитнеться (Блакитний, 2, 1958, с. 99); Олекса обернувся на голос, почервонів і неквапливо почав вибиратися з-посеред тісно заруджених людей. Потім став збоку сцени і, кинувши на Тетяни інтригуючий погляд, мовив з посмішкою: – За живе зачепила (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 173). Пор.: ДОШКУЛЯТИ; ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ.

ВСІ

(про людей) до одного; мале й велике (велике і мале); [і (й)] старе (старі) і(й) мале (малі); від (од) старого до малого.

Пани до одного спеклись, неначе добрі поросята (Шевченко, 2, 1963, с. 121); Дивлюсь – з лози іде Різак, – його мале й велике знає (Глібов, Вибране, 1957, с. 297); А в селі, як побачили наше авто, так і старі й малі, й гусята, й поросята, й телята, й курчата – все геть-чисто повискакувало на вулицю… (Остап Вишня, 1, 1974, с. 139); – Хазяїн там є, – і старе й мале так говорить про Степана Петровича довкола (Большак, Образа, 1980, с. 6); Іван Оленчук прибув до броду на чолі цілої валки, підняв усіх жителів свого кутка – від старого до малого – рятувати броди (Гончар, 2, 1959, с. 428).

ВТЕКТИ

дати драла (драпака, дьору, дьорки), жарт., зневажл.; драпонути (дременути) навтікача (навтьоки), зневажл.; дати ногам волю; дати ногам знати; жарт., накивати п'ятами; дати тягу; дати чосу, рідко; намастити (намазати) п'яти салом.

Еней те думав, що вже спала, І тілько що хотів дать драла, Аж ось Дідона за чуб хвать (Котляревський, 1, 1952, с. 82); Перелякані жовніри… хапались за палаші, за пістолі, деякі дали драпака (Стороженко, 1, 1957, с. 395); Це вже трохи не гаразд: напитись чаю, а потім, користуючись тим, що хазяйка сліпа, дати «дьору» з пишного салону (Остап Вишня, 1, 1974, с. 180); Становий поїхав, а їх звелів ще кріпше держати, щоб не дали, бува, дьорки (Панас Мирний, 2, 1969, с. 229); Малий злякано драпонув навтікача в садок (Гаврилюк, Вибрані твори, 1949, с. 155); Зося сторожко, наче птиця, іде між хатами, ладна кожного разу дременути навтьоки (Стельмах, 1, 1982, с. 550); Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача (Качура, 2, 1958, с. 498); Дала [Лисиця] ногам волю та до лісу (Франко, 4, 1950, с. 86); А Лисиці тілько того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур'янах (Франко, 4, 1950, с. 76); Воно б то й тягу дати, п'ятами накивати, – та як глянуть вони на свої хати, садочками закрашені… Шкода їм стане рідної сторони; страшно невідомої, темної, як ніч, будущини (Панас Мирний. 2, 1969, с. 111); Не чули ви? Із лісу Вовк дав чосу (Годованець, Заяча математика, 1961, с. 132); – Може, справді послати все до чорта й просто намастити п'яти салом, поки не заскочив нас шановний професор? (Смолич, 4, 1972, с. 72). Пор.: ТІКАТИ.

ГАНЬБИТИ

укривати ганьбою (неславою, соромом) кого; кидати болотом (грязюкою) у кого, на кого; закаляти болотом кого; змішати з болотом (з грязюкою) кого; обливати брудом кого; затоптати (втоптати) в багно (в грязь, в багнюку) кого; помиї лити на голову кому; нести (точити) хулу на кого, книжн.; виставляти на публіку кого, діал.; робити публіку з кого, діал.

Не вкрив ганьбою я лиху громаду вашу. Я горе пив щодня і лиха знав я чашу, але до зрадницьких не долучився лав (Зеров, Вибране 1966, с. 387); [Горнов:] …Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 175); – Не могла бачити їх… Стільки грязюки на мене кинули (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 302); А чи відаєш ти, нерозумна дівчино, що від тебе відкаснеться родина.., що всі, з ким ти жила досі, закалять тебе болотом… (Коцюбинський, 1, 1961, с. 164); Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (Стефаник, 1, 1949, с. 122); – Осокіп його з грязюкою змішав (Ткач, Плем'я дужих, 1961, с. 259); Запроданець Мацько, який майже в кожному номері фашистської націоналістичної газетки обливає брудом українську землю, і є ніхто інший, як колишній колега Шухновський (Збанацький, 1, 1974, с. 400); Воно [минуле] зібгало Ярину Валах на роздоріжжі, затоптало в багно, але вона вже підвелася (Кучер, Золоті руки, 1948, с. 3); – Чи чули ви, як тільки що говорили там, як карали нас, як топтали нас в грязь? (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 262); Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Збанацький, Єдина, 1959, с. 142); [Віталій:] Не деріть так високо носа, а дивіться під ноги, щоб часом не спіткнулись та не впали в помийницю з тими помиями, що зараз виливаєте на голову мені, братові, його дитині! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 224); [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули… (Панас Мирний, 5, 1955, с. 98); [Матушка ігуменя:] На кого ти хулу точиш, чиє святе мення безславиш? (Панас Мирний, 6. 1970, с. 359); – Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (Франко, 1, 1955, с. 148); На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (Франко, 1, 1955, с. 83).

ГАРНИЙ

(про людину) ні в казці (казках) не сказати, ні пером написати, нар.-поет.; хоч з лиця воду пий (води напийся), нар.-поет.; хоч картину малюй; хоч ікону малюй, заст.; хоч у рамці (рямця) вправ; хоч куди; як сонце; як зоря; очей (ока) не відірвати (не відірвеш, не відвести) від кого; брати на себе очі; хоч малюй, хоч цілуй, жарт.

Ястшембський похвалився їм, що знайшов собі таку дівчину-красуню, за яку ні в казках не сказати, ні пером написати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 176); – Молодиця ти гарна, кругом бігом, а з лиця хоч воду пий… (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 225); – Гарний, хоч з лиця вода напийся, ще й до того розумний (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); Дівка [Гафійка] здорова, чиста, хоч води напийся. Недурно парубки зазираються на неї (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Йому [Вараві] подобається і їхня [братів Щербин] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну нужденну одежу. «Одягни їх по-людськи – і хоч картину малюй» (Стельмах, 1, 1982, с. 100); От і почав свою скриню перебирати і таким вийшов, хоч ікону малюй та в церкву неси… (Стельмах, 4, 1983, с. 50); Зате в Степана Семеновича дочки – кожну хоч у рямця вправ (Панас Мирний, 2, 1954, с. 107); А Іван парубок – хоч куди (Панас Мирний, 2, 1969, с. 104): А дівчина була – як сонце (Марко Вовчок, 1, с. 39); [Василь:] Ти як зоря на небі – од тебе не одірвеш і ока (Старицький, 3, 1964, с. 53); Він [син] у неї красень, що брови, а що личко гоже, від такого очей не одведеш (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 125); [Химка:] Та й красивий же, вражий син, який! Так і бере на себе очі (Панас Мирний, 6, 1970, с. 208); У гніву, зопалу не завважила [молодиця], що коло дверей стоїть такий галанець [елегантний хлопець] – хоч малюй, хоч цілуй (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 284).

ГІРШИЙ

і в слід не вступить кому, чому, чий; [і] у (в) підметки не годиться кому; [і] нігтя (мізинця) не варт (вартий) чийого.

Що там за сильний ярмарок став у тому Довгопіллі! Куди нашому! І в слід не вступить (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 57); Він сидів на зігнутій до самої палуби нозі, і всі еквілібристи світу не годилися йому й у підметки… (Загребельний, 6, 1981, с. 96); [Ганна:] Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 59); Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта… Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає… (Гончар, 3, 1959, с. 329).

ГЛАДКИЙ

(про дуже товстих людей, зневажл.) як барило; як бодня; як (трохи) не лусне; шия (в'язи) хоч обіддя гни; в свою шкуру не потовпиться.

Опухлі очі, як в сови, і ввесь обдувся, як барило (Котляревський, 1, 1952, с. 91); Сама [Олена] товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 265); – Поглянь на нього, чорнобородого – як не лусне! (Донченко, 3, 1956, с. 97); – Я б радніший мовчати, але ми пухнемо з голоду, а він [Бжозовський] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 60).

ГЛЯНУТИ

звести (підвести) очі на кого, на що; кинути оком (очима) на кого, на що; блимнути очима на кого;(подивитися непривітно, злісно) пропекти поглядом кого.

Звела очі, аж проти мене, на липовій лавці старий, старий дід (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 10); Він [Сава] підвів на неї очі (Кобилянська, 2, 1962, с. 280); Колись Юпітер ненароком з Олімпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… (Котляревський, 1, 1952, с. 79); Саіб поздоровкався і кинув очима по хатині (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 349); – «Оратор, оратор», – злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся (Коцюбинський, 2, 1961, с. 211); Кульбака зверхньо глянув на геть зніченого Карнауха, свого шашкового партнера, що так невдало дебютував на ниві тайнопису, пропік його поглядом… (Гончар, 6, 1979, с. 63). Пор.: ДИВИТИСЯ.

ГНІВАТИСЯ

важким духом дихати на кого; вогнем (пеклом, полум'ям) дихати на кого; бісом дивитися на кого; скреготати зубами; рвати й метати; кидати вогнем-блискавицею; кидати (вергати) громи (громами); впадати в гнів.

– Що то за чоловік, що важким духом дихає (Коцюбинський, 1, 1961, с. 28); Пересваряться всі, перегризуться, вогнем дишуть одна на одну, усі сердиті (Коцюбинський, 2, 1961, с. 156); – В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 347); – Раду на мене пеклом дише за свою – цур їй! носату циганку та голомшить молодицю ні за що, ні про що (Коцюбинський, 2, 1961, с. 102); – А я йому, що? Йому не вгодиш: переступи – зле; не доступи – зле; все бісом дивиться (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); – Цілий вік продержу у дівках, хай і коса посічеться непокритою! – скреготів він зо зла зубами (Панас Мирний, 4, 1970, с. 369); Армія окупантів не виконувала наказу свого командування… Генерал д'Ансельм – командуючий окупаційною армією – мав підстави рвати й метати, мав причини вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 617); Держдепартамент кидає вогнем-блискавицею… з приводу того, що в одному з повідомлень московського радіо нагадувалось про причетність ЦРУ до вбивства Патріса Лумумби (Рад. Україна, 24 лют., 1983, с. 3); Меланя характеру була лагідного, ніколи в гнів не впадала (Смолич, Мир хатам – війна палацам, 1958, с. 40). Пор.: СЕРДИТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ.

ГОВОРИТИ

1. (усно повідомляти що-небудь) вести мову (річ); (голосно висловлюватися, переходячи на крик) здіймати голос;