В Афінах були традиційні цінності полісного виховання – це єдність, рівність перед законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння рідному місту.

Древньогрецькі філософи про формування особистості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит)

У Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Відомі філософи того часу були одночасно і представниками ідей античного миру.

Сократ (469-399 до н.е.) – син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Був супротивником пізнання світу природи через її недоступність людському розуму, прагнув показати, що люди повинні пізнавати тільки самих себе і удосконалити свою мораль. На його думку, це і є мета виховання. Сократ вів бесіди по питанням моралі на площах, вимушував своїх слухачів шляхом питань і відповідей знаходити істину, сам при цьому не пропонував готових положень і виводів. Такий стиль ведення бесіди із слухачами почав називатися сократовским, а з часом – евристичним.

Платон (427-347 до н.е.) – видатний древньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. У роботах «Держава», «Закон» Платон змалював проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. По його теорії, діти до 7 років повинні виховуватися на площах біля храмів, де жінки-вихователі, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, вчаться музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонувалася школа фізичного виховання – палестра – з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років – ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20 років хлопці, які не проявили здібностей до наук, ставали воїнами, а ті, хто залишалися, до 30 років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія, музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особистості віком від 30 років до 35, найбільш здатні, можуть продовжувати удосконалити свою освіту, щоб потім стати керівниками держави. Після 50 років вони відстороняються від керівництва державою і можуть далі самоудосконалюватися.

Виховання жінок, на думку Платона, повинне бути таке ж, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, Платон рекомендував відноситися до них суворо, карати за будь-яку провину, об'єднувати в групи за ознакою різномовності, щоб вони не спілкувалися між собою.

Таким чином, педагогічна система Платона була побудована на користь рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не брала до уваги виховання рабів. Філософ з презирством відносився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте, Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема про необхідність виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, утворення для дорослих і самовдосконалення людини впродовж всього життя.

Аристотель (384-322 до н.е.) – учень Платона, древньогрецький філософ і педагог, автор наукових робіт в області філософії, політики, етики, естетики, правознавства. Він був вихователем Олександра Македонського. Вперше ввів основні положення логіки. У 335г. заснував в Афінах філософську школу – Лікей.



На його думку, метою виховання є розвиток у людини вищих якостей душі – розумовою і вольовою. Виховання повинне здійснюватися державою, яка визначає його мету, зміст і завдання.

Аристотель пропонував власну вікову періодизацію: від народження до 7років; від 7 до 14 років (початок статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизації, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина виховується в сім'ї, де батьки повинні її зацікавлювати, виховувати за допомогою ігор, казок, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти відвідують державні школи, в яких повинні займатися фізичними вправами, музикою, вчитися читати, рахувати. Від 14 до 21 року підлітки і хлопці здобувають в школах середню освіту, яка включає знання літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель пропонував для хлопчиків. Щодо дівчаток ця програма навчання була обмеженою.

Платон і Аристотель дотримувалися думки, що естетичне, моральне виховання є свідоцтвом гармонії, а реальні його прояви видно в граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демокрит (460-370 до н.е.) – древньогрецький філософ – матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнаваність світу. У своїх роботах багато уваги приділяв проблемам виховання. Демокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; велике значення приділяв трудовому вихованню дітей і молоді, використанню вправ у вихованні моральної поведінки. Мета виховання, на думку Демокрита, - підготовка молоді до реального життя на землі. Основним у вихованні повинне бути оволодіння знаннями про природу.

Після того, як Рим завоював Афіни і зробив їх своєю колонією, багато древньогрецьких філософів, математиків опинилися в полоні і були вивезені до Риму. Після того, як вони стали рабами знатних римлян, в їх обов'язку входило супроводжувати дітей в школу, прислужувати їм. Саме тоді рабів-ілософів вперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і утвердився термін «педагогіка» і «педагог».

Школа і педагогіка Стародавнього Риму

Під впливом зростаючої Римської імперії Афінська держава поступово втрачає свою могутність. У Римській імперії прижилися кращі традиції афінян, проте на зміну музичному вихованню прийшло виховання ораторів.

Римська система виховання і навчання склалася в VI-V ст. до н.е. вона відповідала розвитку рабовласницького устрою. Це був період розвитку рабовласництва і класового розділення населення (патриції – рабовласники, вільне привілейоване населення (плебеї - біднота). Соціально-класове розділення населення Стародавнього Риму наклало совою відбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існували елементарні приватні і платні школи, для дітей привілейованого населення – граматичні школи. До 7-ми років сімейне виховання.

Елементарні школи (від 7-до 11-12 років) навчали частину небагатого і незнатного вільно народженого населення (плебеїв). У цих школах учили писати, читати і рахувати, знайомили із законами держави.

У граматичних школах (від 11 до 12-15 років), також приватних і платних, навчалися діти знатних батьків. Учні вивчали граматику, латинську і грецьку мову, риторику (мистецтво красномовства з деякими відомостями з літератури і історії). У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був підпорядкований необхідності оволодіння ораторським мистецтвом тими, хто прагнув зайняти керівні пости в державі.

Значно пізніше з'явилися школи риторів (від 15 до 20 років), в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним. В середині 1-го тис. до н.е. приватні граматичні і риторські школи були передані в державне підпорядкування.

Проголошення християнства державною релігією Римської імперії сприяло різкій зміні змісту навчання і виховання дітей в школах. Християнство додало школам релігійний характер, що у свою чергу знижувало роль розумового виховання підростаючого покоління.

Найбільш відомим з Римських педагогів був Марк Фабій Квінтіліан (42—118 рр. н. э.). Фрагменти його твору «Про виховання оратора» дозволяють судити про основні педагогічні погляди автора. Квінтіліан був добре знайомий з сучасною йому грецькою і римською філософською і педагогічною літературою. Він узагальнив і свій великий досвід як викладач школи риторів. У історії педагогіки це одна з перших робіт, тісно пов'язана з практикою школи.

Квінтіліан вважав, що діти вільних громадян мають великі природні здібності. На його думку, тупість і нездатність серед них — рідкісне явище. Дитина повинна виховуватися в школі, вчителеві слід підходити до кожного вихованця обережно і уважно. Сам вчитель повинен бути уважним, любити дітей, бути стриманим, не роздавати легко нагород і покарань, бути прикладом для учнів і уважно їх вивчати. Кожен вчитель повинен пройти всі ступені навчання. Вчитель школи підвищеного типу повинен заздалегідь вчителювати в елементарній школі. Квінтіліан надавав велике значення розвитку мови дитини з раннього віку. Для цієї мети він рекомендував брати в будинок мамочок і няньок з хорошою вимовою, підбирати товаришів для ігор дитини, уважно стежити за поведінкою дітей, що оточують дитину, і усувати від неї поганих товаришів. Вивчення мови і музики, по Квінтіліану, сприяє виробленню хорошої вимови, покращує стиль мови, робить її виразнішою. В цілях виховання логічного мислення, стрункості і послідовності думки він вважав за необхідне вивчення математики (арифметики і геометрія), будувати навчання, спираючись на теоретичні повчання, наслідування і вправи. Особливо визнавалося важливим, щоб основи знань закладалися міцно, неспішно. У радах Квінтіліана чутний голос вчителя-практика. Його твори, знов відкриті в епоху Відродження, читалися багатьма педагогами із захоплюючим інтересом.

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом історії педагогіки?

2. Який зміст поняття „історія педагогіки”?

3. Назвіть принципи історико-педагогічного знання.

4. Розкрийте підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища.

5. У який історичний період виникає виховання як соціальне явище?

6. Якою була система виховання в стародавній Спарті та Афінах?

7. Яка школа у світовій цивілізації вважається найдревнішою?

8. Назвіть основні педагогічні ідеї античного світу (древньогрецькі філософи).

9. Що включає в себе система шкіл Стародавнього Риму?

Резюме

1. Для усвідомлення процесу виникнення, становлення і розвитку основних педагогічних категорій, таких як: „навчання”, „освіта”, „виховання”, а також педагогічних систем, концепцій та унікального досвіду освітньої й виховної практики необхідно ретельно вивчати історію педагогіки. В основу вивчення історії педагогіки покладено культурологічний підхід, за яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури, який, в свою чергу, є складовою загальнолюдської культури.

2. Проблема розуміння чинників виникнення виховання та етапів його становлення викликає необхідність вивчення підходів до виникнення виховання, а саме: психологічного, релігійного та соціального.

3. Перші школи в мировій цивілізації з’явилися на території Мексики , потім в рабовласницькій державі Єгипет виникають школи жерців та школи писців. В Древньому Китаї перші навчальні заклади з’явилися на початку періоду Шань-Інь.

4. Економічний та культурний розвиток рабовласницьких міст Давньої Греції сприяв на утворення двох протилежних систем виховання Спартанської та Афінської.

5. Відносно формування людської особистості перші педагогічні теорії були сформовані древньогрецькими філософами яки були виразниками педагогічних ідей античного світу (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит).

6. Римська система виховання складалася (VI-V ст.) під тиском рабовласницького ладу і класового розшарування населення. В цей період на території Римської імперії існували елементарні, граматичні школи та школи риторів.

 


Розділ 1.2. Школа і педагогіка епох Середньовіччя та Відродження

Зміст

1. Система середньовічних шкіл.

2. Виховання світських феодалів. Виникнення системи освіти для дівчаток.

3. Виникнення перших університетів в Західній Європі і організація навчання.

4. Культура епохи європейського Відродження. «Будинок радості» Вітторино Да Фельтре.

5. Педагогічні ідеї Томаса Мора і Томазо Кампанелли.

6. Гуманістичні ідеї освіти і виховання.

Ключові слова: католицизм, схоласт, монастирські єпископські, кафедральні, церковно-приходські школи; сім вільних мистецтв, університет, метафізика, психологія, етика, політика, ліценціат, космологія; магістр права, медицини чи теології; утопія; колегіуми і гімназії.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь