Виховання в первісному суспільстві


Відомо, що з 40-20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. В цей час люди почали проживати родами. Основними способами виживання були полювання і рибалка. На цьому етапі виховання було безпосередньо пов'язане з виконанням побутових обов'язків (хлопчики супроводжували чоловіків на рибалку і полювання, дівчатка допомагали готувати їжу) і ще не виділилося в окрему соціальну діяльність.

Приблизно за 20 тис. років до нашої ери первісна родова община в своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відоме виготовлення значних знарядь праці і зачатки землеробства, старші (немічні) починають виконувати соціальну роль, – готувати дітей до життя. Першоосновам життя в общині починають учити дітей в цей період у перших навчальних закладах – «Будинках молоді», які функціонували окремо для дітей різної статі.

Доцільність вищеназваних закладів спостерігається і в період патріархату. Проте, у зв'язку із створенням моногамної сім'ї, навчання в цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням. На етапі патріархальної родової общини з'являються такі види діяльності, як охота, землеробство, скотарство і ремесло. Заслуговує уваги те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчалося жити у згоді з природою.

Вже в умовах первісного суспільства на етапі пізнього патріархату виховання виділяється як спеціальна соціальна діяльність. Яка обумовлювалася конкретними вимогами тодішнього «виробництва» - добування способів для виживання. Виховання диференціювалось відповідно статі дитини.

Процес виховання в первісному суспільстві завершився ініціацією – присвяченням в дорослі, згідно статі окремо існували практичні випробування для хлопців і дівчат, які свідчили про їх готовність до праці, до життя в общині.

 
3. Виникнення перших шкіл в світовій цивілізаці

Найдревнішими в людській цивілізації вважаються піктографічні школи (від греч. pictos – розписаний фарбами, мальований і gramma – пишу; мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики.

Перші школи з'являлися в країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Індії. Саме у цих країнах збільшувалася роль міст, розвивалися ремесла, торгівля, складався апарат державної влади. Поступово виникала писемність, зачатки математики, астрономії, прикладних наук. Все це вимагало планомірного навчання.

Приблизно IV тис. до н.е. відбулася об’єднання невеликих держав на берегах ріки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. У цей період з'являються два типи шкіл – школи жерців (їх називали школами каліграфічного письма) і школа писців (школи ієратичного письма).

В цілому в школах жерців навчали хлопчиків з жрецьких сімей. Кількість учнів складала не більше 10. Вони вивчали ієрогліфи (читання, письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, давньоєгипетський релігійний культ). Школи ці розташовувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання досягав до 10 років, оскільки достатньо складно давалося оволодіння магією, народною медициною, а також навиками зображення ієрогліфів. Всіма цими знаннями, уміннями і навиками володіли жерці, які складали пануючу касту в Єгипті. Проте потреби державного, суспільного життя, управління державою спонукали до створення в ІІІ-му тис. шкіл писців. Саме у цих закладах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на початку періоду Шань-Інь (1766г. до н.е.). в цей час школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання в школах стародавнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-ї», етикетом, письмом, рахунком, музикою, стріляниною з лука, управлінням колісницею. Навчання в школах тривало більше 15 років. Лише близько 10 років хлопчики витрачали для того, щоб навчитися навчати і писати ієрогліфи (3-4 тис. знаків).

Виховання в Стародавній Греції

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досягла в державах Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, які виникли на торгових шляхах між країнами Середземномор'я і Сходу. У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська і Афінська.

Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопоннесу, де було мало зручних гаваней: зовнішня торгівля, техніка і наука знаходилися на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. У державі домінувало землеробство, яке спиралося на працю рабів. Незначне населення займалося ремеслом. У Спарті на 9 тис. сімей рабовласників (спартанців) доводилося більше 250 тис. рабів, які часто повставали. Виховання здійснювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей стійких і дисциплінованих спартанців-воїнів, майбутніх рабовласників. Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до раб у підростаючих рабовласників. З цією метою вихованці брали участь криптіях (нічних облавах на рабів): молоді спартанці оточували який-небудь міський квартал або район за містом і мали право на вбивство будь-якого раба.

Головною метою виховання була підготовка мужніх, дисциплінованих, сильних воїнів. Форми навчання і виховання в Спарті були наступними: з народження до семи років дітей виховували у сім’ї; з семи до вісімнадцяті років хлопчики відвідували військові школи, їх там привчали переносити голод, холод, позбавлення, в майбутніх рабовласниках формували витримку і мужність; з вісімнадцяті до двадцяті років – ефебія (військова служба).

Головним змістом навчання та виховання було вміння володіти зброєю, розвиток сили і витримки; елементарне навчання читанню, письму, розвиток кмітливості, уміння висловлювати думки аргументовано і лаконічно; естетичне виховання через військові танці і пісні, розвиток відчуття прекрасного.

Основними методами виховання спартанців були змагання, формування звичок, покарання, бесіди; суспільне виховання, особистий приклад.

Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як передвісник високої духовної культури, формування гармонійно розвиненої людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота і фізична доскональність.

Саме у Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як цілі виховання. На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку придбали різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки.

Особливості економічного розвитку і політичного життя населення знайшли своє відображення в системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також відстоювала інтереси рабовласників, проте була різноманітнішою. Загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання і презирливе відношення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати школи, і їх виховання здійснювалося в праці нарівні з дорослими.

Метою виховання Афінської системи було різносторонній розвиток особистості: „Більш за все ми прагнемо щоб громадяни були прекрасні душею та сильні тілом, або саме такі люди гарно живуть разом у згоді та в час війни рятують державу...” (Луксіан).

До семи років діти вільно народжених громадян виховувалися вдома, з ними були мати, ненька, раб-дядько. Після семи років дівчата залишалися вдома, а хлопчики починали відвідувати платні школи. З семи до тринадцяти років хлопчики навчалися в мусичній школі: школа граматиста (навчання грамоті і лічбі); школа кефариста (літературно-музичне виховання); з тринадцяти до вісімнадцяти років хлопчики відвідували гімназійні школи: палестра (школа стародавнього п’ятиборства); гімнасія (вивчали риторика, займалися гімнастикою, музикою); з вісімнадцяти років до двадцяти – ефебія, це суспільна установа, де викладачі, що знаходилися на службі, учили військовій справі: стрілянині з лука і катапульти, метанню дротика тощо)









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь