Тиражування та розповсюдження без офіційного дозволу

ТзОВ «Камула» і Видавництва

Заборонено

4502040000-07 С-------------------- ISBN 5-7745-0805-6

Без оголошення

КНИГА:

СТОРІНКИ

ІСТОРІЇ ТА РОЗВИТКУ

(Замість вступу)

Слово «книга» давнього походження,

воно спільне для майже всіх слов'янських народів. У стародавніх слов'ян слово «кънигы» означало вміння писати, грамотність, знання взагалі.

Головне соціальне завдання книги — служити розвиткові науки, освіти, допомагати виробництву, задовольняти естетичні потреби, допомагати вести домашнє господарство, розважати тощо.

За змістом книги поділяються на спеціалізовані, конкретного тематичного спрямування (філософські, історичні, мистецтво-знавчі, математичні, біологічні, краєзнавчі) та універсальні (галузеві, довідкові, інструктивні і т.п.). Видавцеві ці види необ-хідно знати, оскільки на такому поділі побудовані класифікації книг, індекси яких обов'язково проставляються на звороті ти-тульного аркуша кожної книги. Застосовувані у світі Універсаль-на десятинна класифікація (УДК) та Бібліотечно-бібліографіч-на класифікація (ББК) систематизують книги за змістом, допо-магають читачам розшукувати їх у бібліотеках.

За форматом книги умовно ділять на наступні групи:

книги великого формату (205x260 мм і більше);

книги середнього формату (від 120x165 до 170x210 мм);

малоформатні (від 107x177 до 100x140 мм);

мініатюрні (не більше 100x100 мм);

мікрокниги (не більше 10x10 мм).

Важливу роль у книзі відіграють зовнішнє оформлення, об-кладинка чи оправа, формат, шрифти, ілюстрації. Оформлення книги завжди мусить бути тісно пов'язане з її змістом — воно роз'яснює, розкриває його і завжди залежить від характеру і призначення книги.

За час свого існування книга пройшла досить складний шлях. Першими «книгами», які дійшли до наших днів, були «кам'яні книги», тобто написи на каменях. Такий матеріал був довговічним, але дуже громіздким, і треба було витрачати багато часу і фізичних зусиль, щоб висікти на ньому тексти. Тому людство шукало більш прості і практичні матеріали для письма. Писали на пальмових листках, бамбуку, шовку, металі. Писали на обструганих дощеч-ках з дерева. Грецьке слово «біблос» — означає «деревина». Саме тому дерев'яні дощечки з письмом стали називатися «бібліями».

© Василь Сава, 2000

Наші предки знайшли матеріал, який легко оброблявся і якого скрізь було багато, — бересту. Тонкий шар березової кори,

З


нарізаний довгими стрічками, скручували у вигляді невеликих звитків. Спосіб письма на бересті — подряпини кістяним шилом.

Народи, які жили у Вавилонії і Ассирії, застосовували для письма глину. Після випалювання глина не боїться ні вогню, ні вологості, тому письмо на глиняних дощечках збереглося до наших днів. Спосіб письма на глиняних до щечках — вдавлювання трикутною паличкою по вологій глині, так званий клинопис. Обкладинкою для таких книг служив дерев'яний ящик, куди складалися таблички. Щоб сторінки не перемішались, в кінці кожної таблички зазначали назву книги і перший рядок наступної таблички. З таких книг складалася перша бібліотека ассирійського царя Ассурбаніпала в XII ст. до н. е., яка нараховувала більше 20 тисяч глиняних табличок.



Єгиптянам матеріалом для письма служив папірус — тростина, яка росте в низинах річки Ніл. Спеціально оброблені окремі листки цієї рослини склеювали в довгі широкі стрічки і накручували на палки. Спосіб письма на папірусі — нанесення фарби, виготовленої з сажі. На папірусі вже малювали картинки і прикраси. Заголовні літери і перші рядки виписували червоним чорнилом. Саме від слова «червоний», по-латинськи «рубрум», походить термін «рубрикація». Писали і малювали тростяною паличкою, яка називалася «калям» (донині на Сході так називають перо). Папірусний сувій використовувався у єгиптян з 3000 року до н. е. до IV—V ст. н. е.

В античному світі, головним чином у Греції і Римі, теж послуговувалися папірусними звитками. На відміну від єгиптян, звитки робили невеликими, зручними для читання. Вони отрима-ли назву томи (від слова «томе» — порізати на стрічки). Кожний такий том поміщали у спеціальний шкіряний футляр — капсулу, на якій завжди висіла дощечка з назвою книги — індекс. На звороті звитку писали ім'я автора, назву твору, короткий зміст. Цей напис, як і в сучасній книжці, називався титулом. У кінці звитку ставили ім'я переписувача, зазначали назви майстерні і на чиє замовлення був переписаний твір.

У II ст. до н. е. в Пергамі розробили особливий спосіб обробки шкіри, внаслідок чого отримали матеріал для письма «пергамен». З нього спершу теж робили звиткі, а пізніше зшивали в книгу. Таку книгу, яка мала вигляд теперішньої, стали називати «кодекс».

Греки і римляни до IV ст. н. е. використовували також книги з дощечок чи пластинок зі слонової кістки, з'єднаних кільцями або ремінчиками. Такі книги, залежно від кількості дощечок, називали диптихом — 2 дощечки, триптихом — 3 дощечки і поліптихом — багато дощок. Сьогодні подібне скріплення ви-користовується в календарях, записниках.


У VII ст. у Китаї з'являється перша ксилографічна книга. Гравюри і текст для такої книги вирізували на дерев'яній до-щечці, і вже з неї друкували по дві сторінки на одній стороні аркуша паперу, який був винайдений китайцем Цай Лунси в 105 р. н. е. Після видруку аркуші складали в одну стопу. Китайська книга починалася з останньої сторінки, пізніше так починали свої книги і японці.

В Європі ксилографічні книги з'явилися в Німеччині та Голландії в 1430—1450-х роках.

Велике поширення отримала книга в середньовіччі. При університетах, які виникали в цей час, організовувалися май-стерні з перепису книг — скрипторії. Університети видавали закони — статути. У цих виданнях широко використовували заголовні літери — ініціали. На окремих сторінках малювали ілюстрації і розфарбовували їх червоною й зеленою кіновар'ю, лазур'ю, сріблом, золотом. Кіновар на латині — «мініа», звідси ілюстрації дістали назву мініатюри.

Середньовічна оправа, дерев'яна або шкіряна, була особливим витвором мистецтва. Оправи прикрашали золотою і срібною інкрустацією, перлами, діамантами, інколи вставляли емалеві медальйони з живописом. Кожна тодішня книга мала великі застібки і закладки з парчі.

В XI—XII ст. Київ був одним з важливих культурних центрів середньовіччя, тому тут у монастирях теж утвердилося переписування книг. Київські князі сприяли розвиткові книжкової справи. В 1037 році київський князь Ярослав Мудрий заснував на Русі першу бібліотеку. Найдавнішою на території України книгою тепер вважаємо переписане на Русі дяком Григорієм в 1057 році «Остромирове Євангеліє».

У цей час в руських книгах панував почерк, який мав назву устав. Пізніше, в XIVст., для пришвидшення переписування книг стали застосовувати напівустав. Тоді ж стали застосовувати скорочення, які позначали особливими значками (титло). В кінці сторінки писали слово, з якого починалася наступна сторінка. Таке слово називалося «кустод» (сторож). У рукописних книгах того часу не було титульних аркушів, але самі книги розкішно прикрашалися. Заставки і кінцівки оздоблювали рослинним, тваринним чи геометричним орнаментом. Для заголовків використовували спеціальний шрифт — в'язь. Книги, прикрашені мініатюрами, називали лицевими рукописами.

Значно вищого розвитку досягла книговидавнича справа у Європі в епоху Відродження (XV—XVI ст.). На цей час склалися основні елементи книги, принципи її оформлення, редагування, виготовлення та розповсюдження книг. До того ж папір — основний матеріал для книги, виготовляли в Європі у достатній кількості.


У XV ст. у Кореї починають друкувати книги окремими рухомими літерами, відлитими з бронзи.

В Європі в 1440 році в місті Таарземі (Голландія) літери відливає Лаврентій Костер.

Велику ідею книгодрукування здійснив на практиці Йоганн Гутенберг. В 1450 році він почав друкувати невеликі книги, календарі і листівки. У 1452 році завершив чотирирічний видрук Біблії. В своїх книгах Гутенберг зберіг від рукописної книги форму, елементи, накреслення шрифту і залишав вільні місця для вписування ініціалів, заставок і кінцівок.

Книги, видрукувані в XVст., прийнято називати інкунабулами (на латині — «в колисці», тобто на початку книгодрукування). У цей час був започаткований екслібрис. Саме тоді в Італії винайдено гравюру на міді, яка дала поштовх розвитку глибокого друку. Знаменитий друкар з Венеції Альд Мануцій поставив справу редакційної підготовки книг на наукову основу, він же перший застосував в книгах курсивне накреслення шрифту.

Йоганн Гутенберг винайшов пуансон — відливну матрицю, ручний відливний апарат, литу свинцеву (гартову) літеру, скла-дання з окремих літер та ручний прес, який використовував для друку книг. З цього часу починає свою історію друк з використан-ням пресів, який проіснував аж до XX ст. Лише в 1897 році Тольберт Ланетон винайшов буквовідливну складальну машину — монотип. Тоді ж почала працювати перша фотоскладальна машина. В 1955 році сенсаційне відкриття в галузі електроніки сповіс-тило про кінець епохи свинцевого шрифту Й. Гутенберга. Перфострічку, яку застосовували у фотоскладальних пристроях, замінила ЕОМ, за командою якої знаки проектуються на фотоматеріал з швидкістю від ЗО до 100 тис. на годину. В 60-ті роки з застосуванням нових ЕОМ і електронно-променевих трубок швидкість складання зросла до 600 тис. знаків.

У 1976 році замість електронно-променевої трубки в процесі цифрового кодування знаків стали застосовувати лазерний промінь, який дає змогу досягти небувалої чистоти і чіткості кодування тексту, відкриває великі можливості для його передачі на відстань. Подальший прогрес в книгодрукуванні залежить тепер від розвитку електроніки.

У наш час великі ротаційні машини офсетного друку з електронним управлінням можуть задруковувати матеріал з обох сторін як на окремих аркушах, так і на рулонному папері, з швидкістю більше як ЗО тис. відбитків за годину.

Отже, лінотип і високий друк проіснували недовго і зараз практично вийшли з ужитку. Однак офсет і глибокий друк залишились — головним чином завдяки спрощенню техніки виготовлення друкарських форм.


З'явилися нові способи друку: електростатичний та струмен-ний. В струменному друці зображення чи текст переносяться на папір керованим за допомогою ЕОМ струменем, який розпилює сотні тисяч електростатичне заряджених краплин фарби на се-кунду. При електростатичному — форма, яка пройшла електро-статичну обробку, з нанесеною на неї порошковидною чи рідкою фарбою віддає її на папір, який отримав попередньо протилежний заряд. Оба способи відкривають шлях безконтактного друку, який іде на зміну друку з покритої фарбою форми.

Таким чином історія поліграфії та видавничої справи, як і інших досягнень людства, — це історія взаємодії технічного прогресу і соціального розвитку. Кожний з цих напрямів сприяє розвитку іншого, почергово стає ведучим, але тільки при умові злиття в один спільний потік можливі докорінні зміни в житті людського суспільства.

При будь-якому розвитку поліграфічної техніки та технології якість майбутнього видання, його художня цінність залежатимуть від якості складання та культури верстання. Верстаючи книгу, необхідно досконало знати всі види складання, всі складальні засоби і можливості складальної техніки та мати добрий художній смак.

Складальник-верстальник повинен знати друкарську систему вимірів, ознаки шрифтів різноманітних гарнітур, латинські і грецькі алфавіти, математичні, хімічні та інші спеціальні знаки, правила орфографії і пунктуації, систему скорочень, технічні правила складання та верстання всіх видів текстів, стандартні коректурні знаки, технічні вимоги до якості складання, а також прогресивні методи виконання робіт,

Він повинен вміти виконувати складання і правку всіх видів текстів і, зокрема, таких, в яких є спеціальні терміни з домішками математичних, хімічних, астрономічних та інших знаків і формул, а також різноманітні шрифтові (прописні, курсивні, напівжирні) і нешрифтові (розрядка, втяжка) виділення.

Крім сказаного вище, спеціаліст з складання і верстання повинен знати національні алфавіти, шрифти на латинській та грецькій основах, правила складання і правки книжково-жур-нальних таблиць, технічні вимоги до якості машинописного складання та якості ілюстративного матеріалу, технічні правила верстання, стандарти оформлення книжково-журнальної про-дукції, основні схеми спуску сторінок при друку на плоскодру-карських і ротаційних машинах.

Основною метою будь-якого друкованого видання є задово-лення інформаційних потреб. Тому у відтворенні творчого задуму автора, художника потрібно знайти найбільш зручний варіант подання текстового повідомлення читачеві.


Особливу увагу слід надавати зручності читання тексту. Зі зручністю читання пов'язана швидкість читання та якість сприй-няття прочитаного. Основне в зручності читання — зрозумілість літер, знаків і адекватність їх сприйняття. На зручність прочи-тання впливають малюнок знаків і літер, гарнітура шрифту, його кегль, якість відбитка, довжина рядка і т. ін. Починаючи роботу, слід завжди пам'ятати, що книга — продукт поліграфічного мистецтва, елементами якого є майстерність складання, верстання, друку, брошурування і т. п. Естетичні почуття може викликати, наприклад, і чисто шрифтовий розворот книги, тобто такий, на якому нема нічого, крім шрифту. Цього можна досягнути завдяки правильному верстанню, вдало підібраному шрифту, співрозмірності сторінки складання та полів. Лише при дотриманні законів пропорційності, відповідності різних елементів у верстанні книги виникає відчуття прекрасного.

Складальник-верстальник під час складання і верстання текс-тових сторінок може знайти більш відповідне вирішення скла-дання того чи іншого тексту, який би відповідав технологічним та естетичним вимогам. Оволодіння ремеслом — безперечна умова успішної роботи верстальника, але це ще не все, — необхідно мати смак, тобто добре розумітися, любити свою справу і спиратися на знання гармонійного оформлення.

 

Розділ 1

КОНСТРУКЦІЯ КНИГИ.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ВИДАНЬ









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь