Діалогічна концепція філософської антропології Мартіна Бубера (за працею «Я і Ти»).


Американський філософ М Фрідман характеризував всю філософію М.Бубера як «Життя далогу». Діалог, за М.Бубером, це Зустріч, зустріч без посередників. Діалог не обмежується спілкуванням комуні кантів одного з одним, він є їх відношенням один до одного, що втілюється безпосередньо до спілкування. Умовою народження діалогу є відкритість. «Там, де встановилась відкритість, - пише М,Бубер, - пролунало священне слово діалогу». Діалог, на думку Бубера, можливий не завжди, є рисою особи, які стають перепоною на шляху його виникнення. Однією з таких рис Бубер вважає «непроникливою неспроможністю до спілкування». Коли ця риса притаманна одному з учасників взаємозв язку, діалог стає «обірваною розмовою». За допомогою бесіди та діалогу, мислитель прагнув допомогти людям зрозуміти і прояснити їх відношення до власного «я», одне до одного, до світу, до Бога. У діалозі людина зустрічається сама з собою, через «іншого». Але Бубер не обмежується тільки людською сферою спілкування. Рефлексія на «іншого» аналізується Бубером стосовно трьох важливих сфер: «Я-Ти», де комунікація реалізується не тільки поміж людьми, але й в зустрічі з іншими речами, сутностями.

«Перша: життя з природою, де відношення завмирає на порозі з мови. Друга: життя з людьми, де відношення приймає промовлену форму. Третя: життя з духовними сутностями, де воно мовчазне, але породжує мову»

Окреслена в праці «Я-Ти», так звана «діалогічна» філософія М.Бубера, зводить сутність релігійної віри до постійного діалогу людини з Богом. Сутність концепції «життя діалогу» полягає в тому, що людина тільки тоді знаходить власне людське існування, стає особистістю, коли вона вступає в постійний внутрішній діалог з Богом.

Концепція Бога, яка побудована на грунті «діалогічної» філософії, переноситься Бубером на основу людських відносин в суспільстві, відносин «я-ти», гарантом яких виступає Бог – вічний Ти». М.Бубер наголошує на тому, що що в кожному «ти» у світі ми звернемося до «Вічного Ти», до Бога, тому що через значення, що виникає в звичайних зустрічах «Я-Ти», людина знаходить основу значення, що все тримає, що робить для неї можливим перебороти відчудження, жити у світі як у своєму власному будинку.

М.Бубер розглядає діалог в онтологічному зрізі, звідси, ключовою темою творчості Бубера є – онтологія діалогу. Бубер розуміє діалог як буття людини, але буття у різних зрізах. Звідси, Бубер виділяє різні сфери діалогу, в залежності від сфери людського існування. А саме, діалог між людиною і Богом, між людиною і людиною та людиною і світом; діалогом Бубер називає «Я-Ти» зв'язок, не існує «Я», як атомарної реальності. Моє «Я» - це «Ти» сказане мені іншою людиною. Тобто Бубер акцентує увагу на понятті «інший». Діалогічне відношення не обмежується лише людською сферою, основною сферою є життя з духовними сутностями, яке є мовчазним, але воно породжує мову.

33. Свідомість як дія: предметність та інтенціональність.

Якщо розглядати свідомість як феномен, вкорінений у психіці людини, то в ньому можна виділити два основних рівня: чуттєво-раціональний і емоційно-ціннісний. До першого рівня відносяться пізнавальні здібності і знання-інформація, отримана з їх допомогою. До пізнавальним здібностям відносять також увага і пам'ять. Емоційно-ціннісний рівень включає в себе власне те, що називають почуттями: любов, ненависть, радість, горе, тугу тощо, а також афекти, пристрасті, емоції. До ціннісним компонентів цього рівня відносяться мотивація, цілепокладання, воля, інтереси, духовні ідеали особистості. Сюди ж відносяться, аналогічно першому рівню, здібності, що дозволяють створювати у світі особистісної свідомості зазначені елементи.

Свідомість представляє собою єдність трьох моментів: відчуття людиною свого існування, відчуття присутності в даному місці і в даний момент і ідентифікації себе у світі (розрізнення себе і світу). Відсутність хоча б одного із зазначених моментів розцінюється як руйнування свідомості. Ми будемо розуміти свідомість як основу нашого досвіду, активний початок практичного й пізнавального ставлення до дійсності.

Раціональне дослідження свідомості дає нам можливість встановити, що воно має властивість, якого не спостерігається у предметів об'єктивного світу. Цим властивістю є ідеальний характер його сутностей. Термін "ідеальний" розуміється тут як "мислимий", "можливий". Тоді, природно, об'єктивний світ слід вважати "дійсним". Дана властивість свідомості дозволяє говорити про світ свідомості як про особливу реальності, наповненою особливими сутностями, які можуть бути названі "ідеями". Саме вони складають зміст світу свідомості.

Оскільки свідомість пов'язано з областю знань людини, а істотною частиною цієї області є наука, що представляє собою об'єктивне знання, то виникає питання, яким чином ідея може бути об'єктивною. Ідея може бути об'єктивною, коли вона зрозуміла багатьом носіям свідомості, тобто певною мірою незалежна від внутрішнього індивідуального, суб'єктивного чинника. А саме тоді, коли вона стає інтерсуб'єктивної, доступною для всіх. Така доступність для розуміння повинна мати достатню підставу. У науці цією підставою може служити теоретичний доказ або емпірична (досвідчена) перевірювана. У звичайних життєвих ситуаціях об'єктивність ідеї закріплюється у практиці її застосування, фіксується в лексиці мовного матеріалу, що і є достатньою підставою для її прийняття і розуміння. Будь-які способи розуміння ідей тим не менш пов'язані з тим властивістю, яке було назване інтерсуб'єктивність.

Свідомість пов'язано з розумінням, їх не можна уявити одне без одного. Що ми розуміємо в ідеї? По-перше, те, що ідея, а разом з нею і свідомість направлені на певний предмет. Ми мислимо ідеї для того, щоб говорити з їх допомогою про предмети думки (причому неважливо яких, можливих або реальних, людина може міркувати про будь-яких речах). Отже, свідомість завжди спрямовано на певний предмет, воно завжди предметно змістовно. Не буває безпредметного свідомості. Представлення свідомості як безпредметного, незв'язно-споглядального "потоку мислення" суперечить сутності свідомості як феномена, безпосередньо пов'язаного з об'єктивним знанням. Саме принцип предметності дає нам можливість використовувати слова природної мови і що стоять за ними ідеальні значення для розмови про ту дійсність, до якої ці слова відносяться, яку вони представляють, висловлюють, позначають. "Потік мислення" відноситься до індивідуального світу. Той, хто захоче що-небудь сказати про нього або пояснити його іншій людині, змушений буде скористатися звичайною мовою, його словами і стоять за ними поняттями, тобто перейде у світ об'єктивного знання і зробить предметом свого міркування "безпредметний потік мислення".

Предметність і спрямованість свідомості місці складають таке його властивість, яке прийнято називати інтенціональність. Внутрішній світ свідомості - це зв'язані один з одним елементи, реальні акти людської діяльності, спрямовані на об'єкт свідомої установки. Феномен свідомості не можна навіть уявити собі без спрямованості на мислимий предмет.

Інтенціональність (лат. intento — прагнення). Свідомість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її предметом. Тобто відображається не світ узагалі в його різноманітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльності чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю. Вона означає, що самосвідомість розпадається на те, що в ній, і на те, як у ній. Те, на що розпадається свідомість, є предметом, а те, як вона розпадається, є формою. Ця предметність («що») є горизонтом світу для свідомості. Форма ж свідомості засвідчує рівень, якість його буття. Свідомість має три форми: життєвий досвід, оцінка і сенс. Виокремлюють два невіддільні типи інтенції свідомості:первинну — спрямовану на світ явищ, і вторинну — спрямовану на духовний, божественний світ. Основоположною є вторинна інтенція, оскільки вона дає змогу людині реалізувати своє фундаментальне онтологічне переконання: реально існує цей світ речей навколо мене і надочевидне буття надособистого, імперперсонального духовного світу. Первинна інтенція підтримує тільки суб´єктивний бік справи — умонастрій «Я сам». Але й без нього неможливо, оскільки пізнання вищого світу відбувається через самопізнання людини.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь