Структура групи й лідерства, групові ролі

Структура групи, з одного боку, чисто формальна (тренер і клієнти), з іншого боку - неформальна, тобто формована інтерперсональною взаємодією людей. Структура групи пов'язана з тими ролями, які виконують її учасники, а також з тим соціометричним статусом, яким вони володіють. У міру розвитку групи й групової взаємодії рольова й статусна структури можуть змінитися.

Ролі - це поведінка, прийнята членами групи й розглядається ними як та, що відповідає певним груповим інтересам.

Опираючись на власний досвід, кожна людина приходить у психокорекційну групу із уже певним настроєм на ту роль, яку вона буде в ній грати. Роль клієнта в групі найчастіше відрізняється від тієї, котру він грає поза групою. Наприклад, поза групою клієнт - відповідальний працівник, керівник, глава родини, а група визначає йому роль, не пов'язану з лідерством. Це вимагає від клієнта психологічної перебудови, розуміння необхідності нової ролі, а при її прийнятті -- гнучкості в рольовій тактиці.

Потреба в тій або іншій ролі з'являється в процесі формування міжособистісних відносин, особливо при виникненні в групі гострих ситуацій і конфліктів. Уже на самому початку формування групи в ній обов'язково з'являються певні персонажі.

Звичайно найбільш типові ролі відрізняються своєю полярністю, вони як би протипоставлені один одному: гнів - любов, чинність - слабість.

Прийнята кожним клієнтом нова роль допомагає психокорекційній групі виконувати свої основні завдання. Ефективна група має потребу в рівновазі позитивного й негативного. Підтримуюча коригуюча функція групи містить у собі не тільки дружні, але й недружні дії, не тільки згоду, але й незгоду. Чим більше гнучкими, пластичними будуть учасники групи у своїх ролях, тим більше ефективна буде група в досягненні своєї кінцевої мети.

Групові ролі по Р. Шиндлеру

а - лідер, що імпонує групі, спонукує її до дій, складає програму й надає відваги;

Р - експерт, має потрібні групі спеціальні знання, навички або здібності. Поведінка його раціональна, самокритична, нейтральна й байдужа;

V - переважно пасивні члени групи, що легко пристосовуються, намагаються зберегти свою анонімність, більшість із них ототожнюється з а;

5 - самий "далекий" член групи, відстає від неї через відмінності від інших або страху, іноді ототожнюється й поєднується із супротивником, що провокує групу. Супротивник - символічний представник протилежної ворожої групи або девіант.

У психокорекційних групах прагнуть розпізнати ролі кожного учасника, оскільки невротики в природних групах часто неусвідомлено повторюють свої ролі, їхні ролі є стереотипними, стійкими й мало адаптивними. Розпізнавання ролей у групі досягається за допомогою обговорення, надання зворотного зв'язку й прийняттям протилежних ролей. Із цього погляду завдання групової психокорекції можна сформулювати як розширення репертуару ролей. Необхідно навчити індивіда різним способам поведінки, новим ролям, відмінним від тих, до яких він звик. Однак саму можливість нової поведінки в житті за межею психокорекційного середовища потрібно залишити на власний розсуд клієнта. Воля вибору виникає в нього тоді, коли він уже опанував нову роль, коли вона вже в нього в репертуарі.

Виходячи з даних соціометрії, Д. Морено виділяє три основні ролі лідера в групі:

1. Лідер за здатністю до керівництва, що звичайно характеризується як спокійний, інтелігентний, раціональний, працьовитий, що заслуговує довіри, самовідданий, активний, надійний.

2. Лідер за популярністю, ними стають люди товариські, веселі, захоплюючі, мирні, серцеві.

3. "Чорна вівця" - людина, яка для інших членів групи неприваблива, байдужа, несимпатична і негативна.

Згуртованість групи

Групова згуртованість є необхідною умовою ефективності групової психокорекції. Вона є аналогом психокорекційних відносин "психолог - клієнт" в індивідуальній психокорекції й виражається в прагненні її членів залишитися в рамках групи, зберегти її. Наслідок згуртованості - особливі відносини, які складаються між членами групи, особлива атмосфера, що виникає в ході корекційної діяльності. Існують спеціальні технічні прийоми, спрямовані на підтримку безпосередньої згуртованості, наприклад, організація просторово тісного контактного розташування членів групи й т.д.

Серед факторів, що сприяють згуртованості, найбільше часто відзначають наступні: збіг інтересів учасників групи - очікування користі від корекційних занять; наявність симпатії між учасниками групи; наявність дружньої атмосфери в групі.

Вплив групової діяльності. З одного боку, цікаві захоплюючі дії, а також спільно пережиті позитивні емоції, з іншого боку - технічні прийоми, використовувані психологом і спрямовані на посилення згуртованості (наприклад, утворення тісного кола, у якому всі учасники тримаються за плечі й зосереджують на почутті близькості; пісні й танці в цьому колі й т.д.).

Суперництво з іншою групою. Згуртованість підвищується самим фактом існування інших груп, які відрізняються і стилем поведінки психолога, і груповою діяльністю.

Присутність в групі девіанта. Дуже важливим наслідком групової згуртованості є можливість конструктивного прояву негативних почуттів.

Готовність членів групи підтримувати відношення і продовжувати спілкування, навіть за наявності конфліктної ситуації. Якщо в групі існують умови, шо дозволяють відкрито розібрати, то ефективність психокорекції різко підвищується.

Згуртована група легко виражає негативне почуття стосовно керівника. Ці почуття закономірно виникають на перших фазах розвитку групи. Якщо група не висловлює свої почуття відкрито, то не складаються норми, що забезпечують відкритість і щирість.

Групова напруга

Під час спільної діяльності члени групи можуть протистояти один одному в поглядах, відносинах і потребах.

Необхідність пристосування до групи обмежує потреби окремих членів групи. У результаті з'являється антипатія, ворожість, агресивність, конфлікти між учасниками групи, між групою й керівником. Виникаюча напруга може бути проявом протесту проти авторитету, якщо керівник діє директивно, і безпорадності й непевності, якщо керівник ухиляється від ролі лідера.

Групова напруга пов'язана із внутрішнім напруженням кожного індивіда в групі. У груповій психокорекції агресію не придушують, навпаки, її прагнуть виявляти: або вербально (у формі розповіді про агресивні почуття), або в символічній формі (використовуючи при цьому додаткові об'єкти). Наприклад, клієнт із силою б'є кулаками по подушці, що символізує людину, до якої він відчуває агресію.

Якщо напруга в групі велика й довготривала, якщо вона не компенсується згуртованістю, то це приводить до негативних явищ, може виникнути загроза розпаду групи.

Негативні наслідки має, однак, і занадто слабка напруга. Якщо група досить згуртована - її члени задоволені, то вони й не прагнуть до роботи над звільненням від комплексів, намагаються їх не зауважувати. У цьому випадку група не виконує свою основну корекційну функцію, являє собою лише якусь соціальну організацію. Психокорекційна група має потребу в постійних конфліктах, взаємній критиці й конфронтації своїх членів.

У психокорекційних групах велике значення має баланс між згуртованістю й напругою. Згуртованість є стабілізуючим чинником. Під її впливом члени групи відчувають підтримку й відносну безпеку. Напруга, навпаки, є чинником, що спонукує, вона веде до незадоволеності й прагнення щось у собі змінити. Важливо, щоб ці чинники перебували в динамічній рівновазі, яка контролюється психологом. Він підвищує або знижує напругу. Напруга підвищується, наприклад, мовчанням психолога, його холодністю або індиферентністю, провокуванням дискусій з конфліктної тематикою, критичними зауваженнями на адресу окремих членів групи, відмовою від відповіді на питання, неясними двозначними фразами й натяками. Згуртованості ж сприяє сердечність, співчуття, щирість, гумор і сміх.

Деякі психологи працюють зі згуртованістю й напругою в декількох фазах. Наприклад, на початкових фазах психолог спеціально фруструє групу, навмисно підтримує наростання напруги, розраховуючи на те, що ця напруга, розчарування учасників приведуть до потрібного конструктивного самостійного функціонування групи.

Інші психологи працюють із напругою тільки після створення в групі досить згуртованих відносин. Нарешті, багато тренерів віддають перевагу динамічній рівновазі між згуртованістю й напругою. Неприємні почуття, викликані напругою, компенсуються задоволенням, одержуваним у результаті згуртованості, Це робить напругу прийнятною і стерпною (С. Кратохвіл, 1978).

Напруга природно виникає при взаємній інтеракції членів групи. Вона необхідна як рушійна сила, імпульс, що стимулює зусилля змінити свій теперішній стан; як фактор, що підтримує орієнтацію проведеного обговорення на висловлення негативних переживань і почуттів; як фактор, що спонукує прояв негативних стереотипів поведінки.

Фази розвитку групи

Більшість теоретичних дослідників процесу групової психокорекції, а також практики в цій області описують певні закономірності розвитку психокорекційного процесу в групі, наявність досить чітко окреслених фаз. Цей процес починається зі стадії залежної пошукової поведінки, проходить через виникнення, загострення, вирішення внутрігрупових конфліктів і просувається до формування групової згуртованості й ефективного рішення проблем.

Можна виділити наступні фази групового процесу.

фаза 1 - орієнтація й залежність;

фаза 2 - конфлікти й протест;

фаза 3 - розвиток зв'язків і співробітництва;

фаза 4 - цілеспрямована діяльність.