РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА

 

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

 

5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, - за те дня повернення він їх позбавив.

 

10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,

Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.

Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,

Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,

 

15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.

В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть

Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,

 

20] Крім Посейдона, - гнівом його Одіссей богорівний

Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.

Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, -

У протилежних кінцях простягались поселення їхні, -

Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.

 

25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,

Там веселився на учтах. Тим часом інші богове

В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.

Першим батько людей і богів тут слово промовив, -

В пам’яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,

 

30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!

Зло - від богів, - вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,

Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

 

35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той

Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,

 

40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,

Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.

Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста

Радою доброю вплинуть, - і той за все поплатився».

АРІСТОТЕЛЬ

(384-322 рр. до н.е.)

  1. Законспектувати уривок з трактату Арістотеля.
  2. Проаналізувати одну з грецьких трагедій за критеріями, визначеними Арістотелем.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, засновник логіки, естетики, поетики, етики, мистецтвознавства. З величезної спадщини Арістотеля до наших днів дійшло близько 50 книг з різних галузей знань, найвідоміші з яких: „Метафізика”, „Нікомахова етика”, „Фізика”, „Афінська політія”, „Риторика”, „Про душу”. З естетикою Арістотеля знайомить його „Поетика”. Розділи про епос і лірику не збеоеглися, проте визначення видів поезії, грунтовний розгляд драматургії, зокрема трагедії, дають уявлення про роль і функцію мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності.



 

ПОЕТИКА

(Розділ VІ)

Про поетичне відтворення в гекзаметрах і про комедію ми поговоримо пізніше, а тепер скажемо про трагедію, приймаючи те визначення її суті, яке випливає з усього сказаного.

Трагедія є відтворення прикрашеною мовою (причому кожна частина має саме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань.Прикрашеною я називаю таку мову, яка має в собі ритм і гармонію, тобто мелодію; неоднаковість між прикрасами полягає в тому, що одні частини трагедії виконуються тільки метрами, а інші ще й співаються.

А що відтворення в трагедії провадиться дією, то насамперед одним з її елементів обов’язковою буде оздоблення сцени, потім музична композиція і спосіб вислову, бо саме цими засобами здійснюється відтворення.

Під способом вислову я розумію саме сполучення віршових розмірів, а під музичною композицією те, що має для всіх очевидне значення.

Далі, тому що трагедія є відтворення дії, а діють ті або інші особи, які обов’язково мають певні властивості характеру і мислення, - за ними даємо й діям певне визначення. З цього природно виникає дві причини дій – мислення і характер, і відповідно до них усі дії або успіх мають, або зазнають невдачі.

Відтворення дії є фабула. Під фабулою я тут розумію зв’язок подій, під характерами – те, в залежності від чого ми визначаємо властивості дійових осіб, а під мисленням – те, на підставі чого вони щось доводять або висловлюють свої думки.

Отже, в кожній трагедії повинно бути шість складових елементів, що від них залежить, якою саме буде трагедія. Ці елементи – фабула, характери, мислення, сценічна обстановка, спосіб вислову і музична композиція.До засобів відтворення належать два елементи, до його способів – один, до об’єкту відтворення – оти, і інших крім них немає. Немало поетів, а можна сказати, і всі вони, користуються цими елементами, бо кожна трагедія має і сценічну обстановку, і характер, і фабулу, і певний спосіб вислову, і музичну композицію, і мислення.

Але найважливіший за все це – зв’язок подій, оскільки трагедія є відтворення не людей, а подій та життя, щастя і нещастя. А щастя і нещастя полягають в дії, і мета трагедії – дії людей, а не їх властивості. За своїм характером люди бувають такі чи інші, а в залежності від подій бувають щасливі чи навпаки. Тому-то діють у трагедії не для того, щоб відтворювати характери, хоч і вони виявляються завдяки дії. Дії і фабула– ось мета трагедії, а мета – найважливіша від усього. В нових трагедях, наприклад, здебільшого немає виразних характерів, і взагалі серед поетів є багато схожих на художників Зевксіда характери відсутні.

Далі. Якщо хто-небудь прикрасить свою мову характерними висловами, добірними зворотами і думками, то він не виконає завдання трагедії. Значно краще досягне цього твір, який хоч і менше використовує всі ці прийоми, але має зате фабулу і певний зв’язок між подіями.

Крім того, найважливіше, чим трагедія захоплює душу – це елементи фабулиперипетії та впізнавання; ще один доказ: ті, хто починає творити, раніше досягають вправності в мові і в змалюванні характерів, ніж у сполученні подій, як, наприклад, ми це спостерігаємо майже у всіх стародавніх поетів.

Отже, основа і немовби душа трагедії – це фабула,а характерамналежить у ній друге місце. Подібне буває і в живопису: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай навіть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише накреслить малюнок крейдою. Так само в трагедії, яка є відтворенням дії, і переважно через неї – змалюванням дійових осіб.

Третє в трагедії – мислення.Вона полягає в умінні говорити по суті і відповідно до обставин, що в промовах є завданням політики і ораторської майстерності. Стародавні поети виводили в своїх творах дійових осіб, що розмовляють, як політики, а в сучасних – персонажі говорять, як оратори.

Характер – це те, в чому виявляються схильності людини. Тому-то не відбиває характеру та мова, з якої не ясно, до чого саме прагне людина або чого уникає. Мислення виявляється в тому, чим доводять існування або неіснування чого-небудь або взагалі що-небудь висловлюють.

Четверте в трагедії – це спосіб вислову.Як уже й раніше говорилось, під способом вислову я розумію вміння художньо висловлювати свою думку, що має однакову силу як у поезії, так і в прозі.

З решти елементів п’ятий – музична композиція– є найважливіша окраса трагедії, а сценічна обстановка хоч і захоплює душу, але зовсім не належить до нашого мистецтва і дуже далека від поезії, - адже сила трагедії залишається і без вистави, тобто без акторів; до того ж, у постановці спектаклів більше значення має вмілість декоратора, ніж поета.

(Текст подано за виданням:

Арістотель. Поетика. – К.: Мистецтво, 1967)

 

САПФО

1. Проаналізуйте вірш Сапфо.

2. Як біографія Сапфо відображена у віршах Л.Ставицької-Черняхівської та Лесі Українки.

Видатна грецька поетеса VІІ ст. до н. е. з острова Лесбос, представниця монодичної лірики. Головна тема її поезії – кохання, весілля, спілкування подруг, суперництво, ревнощі, розлука. Сапфо писала еолійським діалектом. Творам поетеси притаманна щирість, конкретне сприйняття природи, поетична виразність і мелодійність.

***

Барвношатна владико, Афродіто,

Дочка Зевса, підступів повна,

Я молю тебе. Не смути ти

Мені серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку ти мої благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці

Золотій летіла ти. Міцно крила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлась ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертним:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Тейто повинна

І чого ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає – скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв – сам дари нестиме,

Хто не любив нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш…»

О. прилинь і знов, од нової туги

Серце врятуй. Сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічниця

На допомогу.

 

Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА

 

Гімн до Афродіти

О, Афродіто, богине безсмертная!

Я припадаю з благанням до ніг твоїх.

Вчуй мою пісню, сльозами повитую,

Стогін дівочий впізнай!

Мати кохання! Тобі злато сяйна,

Ліру, і слово, і гімн присвятила я…

З неба веселкою часто злітала ти

Слухати співи мої.

Ти доторкнулась своєю правицею

До мого серця й сказала, безсмертная:

«О, моя доню! Сапфо над жонотою

В цілій Елладі знесу;

Я твоє серце розжеврію чарами,

Що і безсмертних стуманять до нестяму,

Любощів, пестощів, владу надам йому.

В очах жагу запалю!»

Що ж не палає ще серце Фаонове

Від тої ваби тобою наданої?

Мати кохання, богине безсмертная,

Серце йому запалили!

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

 

Сапфо

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє

Із піснею тою у серці

Велика їй туга встає.

В тій пісні згадала і славу

Велику свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання,

І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач…Дівчина

Зірвала лавровий вінець.

І в хвилях шумливого моря

Знайшла своїй пісні кінець.

АНАКРЕОНТ

Визначте основну думку поезій.

«Дай мені Гомера ліру…» – напам’ять.

Грецький поет з іонійського міста Теоса, представник монодичної лірики. Його творчість позначена життєрадісністю, уславленням кохання, вина, веселощів. У добу Пізньої Античності були поширені переспіви поезії Анакреона, які здобули назву анакреонтичної лірики.

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м’ячем –

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишалося кляте дівча. –

Та й осміявши мою сивину,

Іншому звабно моргає.

Переклав А.Содомора

Кинув м’ячик пурпуровий

Ерот в мене кучерявий,

З дівчам кличе до забави,

Що в сандалях кольорових.

Лесбіянка ж невловима,

Сміючися наді мною,

Над моєю сивиною,

Шука іншого очима.

Переклав В.Маслюк

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

Принеси глибокий келих

І ті приписи, що кажуть,

Як з вином змішати воду.

Вип’ю трохи – й затанцюю

І, забувши про повагу,

Струн торкнуся, заспіваю

Голосну застольну пісню.

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

Переклав А.Содомора

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке – небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем – повороту нам не буде.

Переклав Г.Кочур

Сивиною скроні вкрились,

Голова вся посріблилась

Зуби зрідка лиш лишились,

Пройшла молодість вже мила.

Літ солодких небагато

Жить осталось; часто бачу

Ві сні Тартар, смерть проклята

Мене кличе, а я плачу,

Бо Аїд, країна мертвих,

Усім двері відчиняє,

Хто попав туди із смертних,

Вороття назад немає.

Переклав В.Маслюк

 

ГОРАЦІЙ

Вивчити напам’ять.

Основна думка твору.

Які переклади оди вам відомі?

Квінт Горацій Флак (65 – 8 рр. до н. е.) Видатний римський поет, автор поезій, написаних метричною системою. Серед збірок творів: еподи, сатири, бесіди, пісні, послання.

До Мельпомени

Звів я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких –

Часу біг коловий – в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік – жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих, –

Будуть знати, що я – славний з убогого –

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

 

ВЕРГІЛІЙ

Знайдіть натяк на поему Бесіда, події історії Риму.

Доведіть, що твір є пророцтвом.

Вивчіть уривок напам’ять.

 

Публій Вергілій Марон (70 – 19 рр. до н. е.). Видатний поет-епік. Основні засади творчості Вергілія формувались під впливом епікурейської філософії, філософії природи Лукреція та ліричної поезії Катула. Вергілій захоплювався пасторальною поезією Теокріта, створюючи „Буколіки”. „Георгіки” та „Енеїду” поет присвятив Октавіану Августу

«Буколіки» (Четверта еклога)

Музи Сіцілії! Нині почнем поважнішої пісні;

Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:

Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.

 

Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;

Низка щасливих віків на землі починається знову.

Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна:

Парость новітню богів нам із ясного послано неба.

 

Ти лише, чиста Діано, злелій нам дитину ту дивну:

З нею залізна доба переходить, спадає в непам’ять,

Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!

 

В консулування твоє, Полліоне, це станеться чудо,

Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе:

Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крові,

Від ненастанних тривог земля відпочине стражденна.

Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо,

Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,

Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.

 

Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:

Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння,

Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом.

Кози самі понесуть молоко з полонини додому;

Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.

Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски.

Згине і ворог твій – змій, і все зілля отрутне загине,

І ассірійський амом ніби килимом землю укриє.

 

Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв,

Батькову славу пізнаєш і мужності міць непохитну, –

Колосом буйно-важким загорять лани неосяжні,

Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних,

Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.

 

Дещо лишиться, проте, із давнішніх гріхів та нещастя,

Випливуть в море човни, і місто оточить муром;

Рало по лону землі борозною глибокою пройде.

З’явиться Тіфіс новий, і юнацтво добірне, відважне

Славну збудує Аргу і в криваві походи полине.

 

З військом хоробрим Ахілл проти нувої вирушить Трої.

Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш. Чи бачиш:

В морі не видно вітрил, кораблі соснові не возять

Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям,

Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;

Сикнув волові ярмо з терпеливої шиї плугатар.

 

Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:

Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,

Кольором ясним шафрану та пурпуром міниться темним;

Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.

 

Дивні, надходьте, віки! До своїх веретен нахилившись,

Присуд сповняючи Долі, так випряли парки нехибні.

Час вже обняти тобі руками дитячими владу,

Вибранцю милий богів, Юпітере славний нащадку!

Глянь, як на радості всесвіт дрижить, як радість проймає

Море, і простір землі, і безодню глибокого неба;

Глянь, як подвиглось усе назустріч майбутньому віку.

О, коли б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,

Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!

Ні, проти мене не встояв тоді б ні Орфей-ісмарієць,

Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали –

Калліолея Орфею, а Лінові – Феб гврнолиций.

Навіть і Пан, коли став би зо мною до суду аркадців,

Навіть і Пан-чарівник признав би мою перемогу!

Хлопчику любий, навчися ж вітати, всміхаючись, матір;

Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить.

Хлопчику любий, навчися! Кого-бо не пестила мати,

Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.

 

ТІРТЕЙ

Поради юнакам

Мило померти хоробрим героєм між першими в лаві,

За батьківщину б’ючись, в битві завзятій лягти.

Бо, залишивши оселі свої і поля хлібодайні,

Жебрати ласки в чужих – це вже найбільша ганьба.

Йдеш на скитания, а батько старий за тобою, і мила

Ненечка, і молода жінка, й малі діточки.

Де не прийдеш ти, то кожен нерадо такого приймає,

Що в невідоме іде в злиднях, нужді й біді.

Рід свій неславою вкриє, і горде чоло упідлиться,

Підлість усяка й гидь всюди за ним піде вслід.

Отже, коли на скитальця такого ніхто не зважає,

Честі такому нема, ласки нема й співчуття,

Тож за дітей і за рідну країну завзято борімся,

Гиньмо й життя ми свого й крові цілком не щадім.

 

Гей же, до бою, юнацтво, всі в щільні шеренги шикуйтесь

І не посмійте в страху соромно з бою тікать.

А розбудіть в себе в серці великого й мужнього духа

Й зовсім життя не щадіть, ставши з мужами на бій.

Мужність таку, такий подвиг весь світ уважає найкращим,

А вже найбільш юнаку вдача така до лиця.

Край весь, народ весь за скарб уважає такого героя,

Що, підійшовши вперед, в першім ряду зостає

Вперто, і думка про втечу ганебну йому не приходить,

Загартував він своє серце і духа свого.

Серце сусіда свого він ще словом до бою загріє –

Муж отакого ума стане героєм війни.

Швидко такий муж проломить завзяті фаланги ворожі,

Напір розбурханих хвиль стримає у боротьбі.

А як такий в першій лаві загине й життя дорогого

Збудеться й славою вкриє місто, народ і батьків;

Груди як густо здіравлять йому й його щит копуластий,

Й панцир здіравлять його, спереду ж рани усі –

Щиро заплачуть за ним і старі, й молоді, без розбору,

Жаль невгамовний, гіркий город увесь навістить.

Буде відома в народі могила його, його діти

Й діти дітей, увесь рід славний на вічні віки.

Слава хороша його та ім’я не загинуть ніколи,

Хоч він спочине у землі, буде безсмертним повік

Той, що за рідних дітей і за рідну землицю хоробро

Піде у бій, і його грізний погубить Арес3.

Та як мине його доля нещасної смерті, і вийде

Витязем, і голосну славу здобуде в війні –

Всі йому честь віддадуть отоді, і старі, і вся молодь,

А по розкішнім житті пізно зійде у Аід.

В старших літах між народом шанобу велику він має.

Честі його, його прав не надщербить вже ніхто.

Всі йому місце вступають на раді, вступають, як стрінуть,

Юний, та рівні йому й старші за нього в літах.

Хай докладає старання, щоб мужність таку осягнути,

Кожний з мужів і нехай не легковажить війни.

Переклав М. Білик

СОЛОН

Мої закони

 

Дав я афінському народові закони

Так, аби кожному було досить;

Не відбирав нікому я безправно

І не хотів безправно прибільшить.

 

Тих, що в громаді на чолі стояли

З ласки припадку або з ласки бога,

Я забезпечив: «Майте, що мали!

Хай жадна не находить вас тривога!»

 

Так обі сторони я захистив

Щитом міцним, здається, назавсігди,

І жадній стороні не допустив

Над правом і над власністю побіди.

 

Лиш так народ я думав удержать

У послусі до вожаків природних:

Ні врозтіч без вудил вони не побіжать,

І не зведе ніхто їх на рабів голодних.

 

І кождому додержав, що прирік.

Я написав свої закони як для добрих,

Так і для злих, і всім поклав однако

Лиш вимір справедливості святої.

 

Інший, дірвавшися, як я, до власті,

Якби захланний або нерозумний

Удався, певно би не поступав

Так помірковано й не бачив би

Кінця ні краю й все спалив би, щоб лиш

Зібрать для себе з молока сметану.

І якби хотів був силою

Робити те, що раз одному, то знов

Подобалось другому, місто се

Було би стало жертвою тиранів

Численних, а я мусив би між ними

Так проводитися, як вовк між псами.

Переклав І. Франко

АРХІЛОХ

Всі шляхи богам відкриті –

Часто з чорної землі

Піднімають горем вбитих,

А не раз по волі їх

Самовпевнені і горді,

Мов підкошені, падуть.

І тоді за лихом лихо

Гне їм спину, і вони

Йдуть по світу жебраками

Без думок і без мети.

Переклав А. Содомора

ПІНДАР

Перша піфійська235ода до Гієрона236

Строфа 1

Ліро золотосяйна, втіхо фіалковолосих Муз

І промінного Феба, почувши твій голос,

Хор виступає, провісник свята.

Звукам твоїм співаки послушні,

Коли передзвонами струн почнеш

Заспіви ті, які хор супроводять,

Гасиш вічний вогонь блискавиць гостролезих,

І дрімає на скіпетрі Зевса орел,

Сонно звісивши крила свої,

Владар пернатих237.

Антистрофа 1

 

Над його головою з дзьобом орлиним кривим

Ти густу пелену пролила темновиду,

Солодко віки йому склепила238.

Мірно вві сні він здіймає спину,

Полонений гомоном струн твоїх,

Навіть Арей войовничий, відклавши

Гострі ратища, ніжить дрімотою душу.

Зачаровуєш навіть безсмертним серця

Хистом сина Латони239 і Муз

Широкошатних.

 

Епод 1

Тільки все те, чого серцем своїм

Усевладний Зевс не злюбив, –

На суходолах, безкраїх морях, –

Озивається шалом на спів Пієрід.

Поміж ними – той, що в глибинах

Тартару, ворог безсмертних –

Сам стоголовий Тіфон240; зростав колись

Він у печері Кілікії241, знаній усім, а тепер

Кумські242 вершини приморські й Сицилії землі

Тиснуть на груди кудлаті243 гнітить його

Етна, небес опора,

Снігом укрита, що цілий рік

Льоди гостробокі годує.

Строфа 2

 

Струм вогню найчистішого б’є, недосяжний із її нутра

І пекучою парою в’ється над нею

Вдень, а по ночах – яскраво-червоний

Пломінь вирує і ген до моря

Оглушливо котить уламки гір.

Ці страхітливі потоки Гефеста

Вивергає, звиваючись, чудо повзуче.

Диво для тих, які бачать видовище це,

Диво й тим, що почули таке

Від очевидців.

Антистрофа 2

 

Тісно в’язневі Етни між темнолистим хребтом гори

І підніжжям кремнистим, те ложе до крові

Зранює велетня спину горбату. Будьмо ж, будьмо тобі угодні,

О Зевсе, що сходиш на гору ту,

Нив плодоносних чоло. Тим іменням

Нині місто сусіднє назвав славнозвісний засновник.

Вісник ігрищ Піфійських гукнув це ім’я,

Як лише Гієрон переміг

На колісниці.

Епод 2

 

Ті, яким треба плисти кудись,

Благають спершу в богів

Вітру попутного: він водночас їм дає запоруку, що плавання їх

І повернення буде щасливим.

Так от і ця перемога

Містові славу ворожить навік-віків:

Коні звитяжні йому здобуватимуть пишні вінки,

Спів милозвучний уславить його на бенкетах.

Фебе, ти Делосу244 й Лікії245 владарю,

Що джерело кастальське246

Любиш, плекай ж і тут, у нас,

Мужів благородних і дужих.

Строфа 3

 

Всі чесноти людини – дар милостивих богів. Од них –

Сила думки, могутність руки й красномовність.

Я ж, прославляючи мужа того,

Вірю», мій спис міднощокий несхибно

До цілі летітиме. Хай же він,

Кинутий вправно рукою моєю,

Далі мчить від стріли, що пустив мій суперник247.

Хай же муж той довіку блаженно живе

І радіє здобуткам своїм,

Біль позабувши.

Антистрофа 3

 

Хай згадає при тому, скільки разів у боях являв

Силу духу248, за те йому з волі безсмертних

Випала честь, як нікому з греків, –

Славний вінець для його багатства.

А нині, немов Філоктет249 колись,

Вирушив він у похід – і схилились

Перед ним гордовиті в низькому поклоні

Кажуть, що богорівні герої давно

Аж на Лемнос прийшли, щоб відтіль

Взяти з собою.

Епод 3

 

Сина Поанта250 і стрільця, який

Терпів од рани, і він

Місто Пріама тоді зруйнував,

Данайців звільнивши від довгих трудів.

І хоча слабосилий був тілом,

Виконав долі веління.

Хай же отак Перону в грядущих днях

Бог – рятівник і цілитель – усі побажання здійснить.

Музо, і перед Дейноменом251 дозволь мені гідно

Коней четвірку прославити, син

Батьковій славі радий.

Тож починай, нехай пісню цю

Сподобає Етни володар.

Строфа 4

 

Місто це величаве синові сам Перон збудував,

Де, богами освячена, воля панує,

Як в давнину нам це Гілл252 заповів.

Рід Гераклідів і рід Памфіла

В підніжжях Тайгету253 шанують старий

Устрій дорійський, Егімієм даний.

Рід їх у Пінду254 зійшов, укріпившись в Аміклах255

Близько білокінних Тіндара синів256.

Там на їхніх очах розцвіла

Слава їх списа.

Антистрофа 4

 

О вершителю Зевсе, завжди ти усіх, які живуть

Побіч річки Аменана257 й володарів їхніх

Словом правдивим хай люди хвалять.

З волі твоєї хай муж-проводар

Із сином наступником свій народ

Щастям і миром навік одарять.

Сину Крона, молю, втихомир філікійця,

Хай Тіррени258 вгамують свій крик бойовий,

Битву Кумську259 згадавши собі,

Згубну для суден.

Епод 4

 

Що пережили вони тоді,

Коли сіракузян вождь

В море поверг із прудких кораблів

Найдобірніших воїнів, цвіт юнаків,

Врятувавши від рабства Елладу!

Я від Афін хочу дяки

За Саламін260, а спартанцям складу

Пісню про бій Кіферонський261, коли криволукі бійці

Мідяни впали. Але й для синів Дейномена

Хай береги повноводі Пмери262 звучать

Гімном, який по праву

Славить їх мужність: ворожий стрій

Подавсь під їхнім напором.

Строфа 5

 

Хто вславляє доречно, хто вміє гідні похвал діла

В пісні невелемовній звести воєдино,

Рідше накликує злобну обмову.

Надмір – ламає прудкі надії

Людей до живого діймає

Слух про звитяги чужі, але краща

Заздрість од жалості, тож не занедбуй добра,

Справедливим кормилом скеровуй народ.

На правдивім ковадлі відкуй,

Вигартуй слово.

Антистрофа 5

 

Хоч би трохи ти схибив – примножиться огріх твій,

Адже скільки людей під твоєю рукою,

Стільки ж І свідків суворих буде

Кожного вчинку твого. Виліплюй

Вдачу стійку. Та якщо ти обрав

Славу – щедрись не на шкоду собі.

Вітром парус наповнити вмій, мов стерничий.

Звабам зиску облудного не піддавайсь,

Бо правдиво мине одна

Слава посмертна,

Епод 5

 

Вкаже співцям, оповідачам,

Які були за життя

Ті, що минулись: триває в віках

Креза чеснота ласкава, зате Фаларід263

Що людей у міднім бикові

Спалював, – проклятий всюди.

Ліри співучі ніколи не приймуть його

В затишок вогнища милого, в коло юначих пісень.

Успіх жаданий – це перша для нас нагорода;

Слава хороша – це друга доля в житті.

Кому ж і одне, і друге

Випало щастя прийняти, –той

Найвищим вінком увінчався.

Переклав А. Содомора

 

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь