Про що не знав святий Матвій

Головним методом антихристиянської пропаганди є облудна інтерпретація Євангелія. Вона ґрунтується передусім на вири­ванні окремих частин з контексту та їх профанічному поясненні. Для прикладу розглянемо фрагмент з Євангелія, який доволі часто використовується для інформаційних маніпуляцій.

У Євангелії від Матвія (15.21-28) описано подію, яка сталася з Христом та Його учнями за межами Галілеї: “І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті крихти, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала”.

Після прочитання цього фрагмента вимальовується в уяві приблизно така картина: Христос спокійно подорожував з учнями, аж ось за ними прив’язалася жінка і почала голосно просити у Христа допомоги. Проте Він на неї не зважав, аж учні самі до Нього звернулися, оскільки жіноче голосіння почало їх дратувати. Тоді Христос їй досить різко відповів, що Він прийшов не до таких, як вона, а до “овечок загинулих дому Ізраїлевого”. Проте вона не образилась і продовжувала далі просити. Побачивши її віру, Христос все ж таки змилосердився і зцілив її дочку.

Ситуація досить пікантна. Виходить, начебто Христос робить дискримінацію за національною ознакою, оскільки прийшов не до всіх людей, а до одного народу. На цій основі противники християнства роблять висновок: Христос прийшов лише до юдеїв, яких він називає дітьми, а не до всіх інших народів, яких він порівнює зі щенятами. На перший погляд, такий висновок виглядає цілком логічно. Але насправді в ньому немає ні логіки, ні правди.

Щоб у цьому переконатися, погляньмо, як цю ж саму подію описав інший євангеліст — Марко (7.24-30): “І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись. Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому. А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав. А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей і кинути щенятам! А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок... І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки! А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї”.



Марко додає лише кілька деталей, але вони радикально змінюють сутність події. Виявляється, що Христос із учнями не йшов по полю, а намагався з ними усамітнитись. Зрозуміло для чого — для передачі учням Свого вчення, для відкриття їм сокровенних знань, недоступних для широких мас, які постійно багатотисячними натовпами ходили за Ним у пошуках зцілення та чудес. Адже Христос кожному давав знання у міру його розуміння, тому для простолюддя говорив притчами, а своїм учням — прямо: “Тому, що вам (учням) дано пізнати таємниці Царства Небесного, — їм же не дано” (Матвій, 13.11).

Так-от, під час довгожданного усамітнення Христа з учнями для їх навчання з’являється якась жінка і починає безцеремонно вимагати уваги до себе і свого горя. За логікою цієї грекині, однієї з багатотисячного натовпу потребуючих, Христос заради неї одної має перервати навчання з гуртом своїх учнів, які залишили свої родини та майно і жертовно посвятили своє життя вищому служінню — заради тисяч таких, як ця жінка.

Христос намагається пояснити несправедливість її претензій, звертаючись до неї характерною для Нього образно-символічною мовою: “Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей і кинути щенятам!”. Дітьми Він називає учнів як спадкоємців Його науки, а хлібом — Своє вчення, яке йде від Бога-Отця (ці символічні образи знаходимо в багатьох місцях Нового Заповіту). Тому слова Христа треба розуміти так: “Дай, щоб перше Мої учні наситилися знаннями, бо не годиться залишати без знань Моїх спадкоємців заради випадкових людей”.

Проте жінка не зрозуміла його слів і сприйняла їх буквально: “Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...”. Христос це зразу побачив: виходить, що вона, будучи простою людиною з конкретним мисленням, помилково сприйняла Його слова як вказівку на свою друго­сортність, але це не зменшило її віри в Його силу і милосердя. Тому далі йде швидка розв’язка цієї колізії: “За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!”.

Повнота Чотириєвангелія

Із наведеного вище дослідження випливають три принципових висновки:

1. Євангеліст Матвій не був свідком описаної події, тобто він не був апостолом (у християнській літературі щодо цього немає однозначного рішення). Справді, описана ним ситуація явно відтворена з чужих слів. Окрім того, він не був знайомий з “Євангелієм від Марка”.

2. Кожен євангеліст описував події з власної точки зору, на основі наявних у нього відомостей.

3. Повну картину євангельських подій можна від­тво­рити лише на основі синтезу відомостей зі всіх чотирьох євангелій.

З цієї причини в християнській науці вживається термін Чотириєвангеліє, який підкреслює, що книги чотирьох єван­ге­лістів є єдиним цілим і лише разом вони володіють повнотою знань. Ця аксіома посилюється тим, що число Ч (подібне за написанням до букви У) символізує мудрість, повноту й універсальність (4 сторони світу, 4 пори року, 4 арійські варни, 4 фази розвитку, 4 доби — Золота, Срібна, Мідна і Залізна, 4 квадри — персонально сумісні четвірки психотипів тощо).

Важливо, що стократній четвірці в багатьох індо­євро­пейських абетках відповідає буква “У”, яка позначає мудрість, повноту знань — звідси українські слова “ук” (вчений), “неук” (невчений), “укий” (навчений), “наука” (сис­тема знань), “У-країна” (країна мудрості, Скіфський квадрат).

Для адекватного розуміння Чотириєвангелія дуже важливо розуміти відмінності між євангелістами, ким вони були і для кого писали.

1. Матвій, Маркоі Лукане були апостолами, тож не були й безпосередніми свідками описаних ними подій. У своїх євангеліях вони використовували численні джерела: усні розповіді, розрізнені записи спогадів, конспекти Христових повчань тощо. Всю цю величезну масу різноманітних відомостей вони намагалися організувати в логічно вибудовані, структуровані тексти. Все, що викликало сумніви у достовірності, євангелісти залишали за рамками своїх творів, намагаючись відтворити максимально точну й об’єктивну картину минулих подій. Часто ці три євангелісти, яких називають синоптиками (від гр. synopsis — спільний погляд) використовували ті ж самі джерела, тому в їхніх євангеліях здебільшого описано ті ж самі події і наводяться ті ж самі висловлювання, які нерідко збігаються дослівно.

2. “Євангеліє від Івана” написане апостолом Іваном, який постійно знаходився з Христом, тому воно відрізня­ється від решти євангелій і за змістом, і за стилем.Це євангеліє було написане найпізніше, причому апостол Іван мав перед собою три інші євангелія. Тому він переважно дає відомості, яких немає в інших трьох євангеліях. А оскільки Іванбув безпосереднім свідком описуваних ним подій, то подає інформацію у максимально гострому, сміливому, рішучому, яскравому, контрасному стилі — на відміну від обережного і зваженого викладу євангелістів-синоптиків.

У цьому євангелії найбільше психологізму, розуміння боголюдської природи Спасителя, бачення таємних глибин Христового вчення і його стратегічних перспектив. Можна сказати, що цей цілісний твір, написаний впевненою рукою, призначений для світової духовної еліти. “Євангеліє від Івана” подає багато нових відомостей про діяльність Ісуса в Юдеї і показує гострий антагонізм між Христом та юдеями, яких майже завжди зображає противниками Спасителя.

3. “Євангеліє від Матвія”, на думку багатьох дослідників, було написане мешканцем Палестини, добре знайомим з тодішніми реаліями і звича­ями цього краю.Своє євангеліє він написав найраніше, причому арамейською (індоєвропейською) мовою, яка в ті часи була загальновжива­ною в Палестині і на всьому Близькому Сході. Саме на це, найперше євангеліє була здійснена найпотужніша інформаційна атака, тому в ньому найбільше юдеохристиян­ських вставок. Більше того, канонічний текст “Євангелія від Матвія” розпочинається великою вставкою з “родоводом Ісуса” (1.1—17), яка, до речі, суперечить іншій вставці з “родоводом” у Луки (3.23-38). Ці “родоводи” з самого початку викли­кали чи не найбільше запитань і суперечок серед дослідників. Наприклад, у “Новому Завіті з коментарем” (Львів, 1994) наводиться цікава спроба пояснити абсурдність згаданого “родоводу”: виявля­ється, що це “родовід не в біографічному, а в бого­слов­ському зна­ченні”, своєрідне “богословське роздуму­вання”, “медита­ція”, в якій “юдеохристи­янський богослов стара­ється пояснити собі і жидівській громаді, хто такий Ісус...” (с. 11).

4. “Євангеліє від Марка” було написане, згідно з Климентієм Александ­рій­ським, у Римі і, можливо, передусім для римлян. Автор допускає латинізми і майже завжди пояснює значення наведених ним арамейських слів. Дуже схоже, що це євангеліє орієнтоване на римську ментальність, тому воно максимально лаконічне і конкретне, з великою кількістю фактажу, дрібних деталей і всього того, що можна побачити, спробувати на смак, помацати руками. Вірогідно, що всі ці точні деталі Марко отримав від апостола Петра.

5. “Євангеліє від Луки” також написане для неюдеїв, тому у ньому пояснюються юдейські звичаї, наприклад обрізання. Вважають, що Лука народився в Антіохії, а своє євангеліє написав у Малій Азії (Східній Галлії). На відміну від інших, у цьому євангелії відчувається рука досвідченого письменника. Віро­гідно, що воно писалося передусім для т. зв. “еллінізованого населення” Малої Азії, яке в основному було гальського походження.

Таким чином, всі євангелія написані з різних точок зору — чотири авторські версії євангельських подій подають апостол-галілеянин св. Іван, дослідники-редактори “римлянин” св. Марко, “палестинець” св. Матвій, “еллін” св. Лука. Завдяки такому різносторонньому підходу Чотириєвангеліє набуло повноти і стало носієм теологічної, історичної, етнографічної та психологічної достовірності.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь