Таємниця архангелів Гаврила та Михайла

Згідно з Євангелієм від Луки, священик Захарія і його дружина Єлисавета до старості лишалися бездітними і вже були готові з цим змиритися. Але одного разу під час священичої служби Захарії з’явився ангел Господній. Побачивши його, Захарія стривожився. Ангел же заспокоїв його і сказав, що у Єлисавети народиться син, якого треба назвати іменем Іван. Захарія в цьому засумнівався, адже вони з дружи­ною вже були в літах. Тоді ангел озвався до нього і сказав буквально таке (увага!): “Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано говорити з тобою і принести тобі цю благовість. Ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що не повірив словам моїм, які збудуться свого часу” (св. Лука, 1.5—25). Коли ж усе здійснилося так, як говорив Гавриїл, і новонародженого назвали Іваном, “відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити і благословити Бога” (1.57—66). Додамо, що цей же ангел з’явився Діві Марії і сказав їй про народження у неї Сина Божого (1.26—38).

Які висновки можна зробити з описів цих подій?

По-перше, Гавриїлвиступає в ролі вісника, який говорить до людей. Начебто нічого особливого, адже слово “ангел” і означає “вісник” (від янгол, де “ян” — новий, “гол” — голос, логос, знання, інформація; звідси “євангеліє” — блага новина, звістка). Звертає увагу лише те, що цей ангел називає своє ім’я — Гавриїл, підкреслюючи цим свій вищий, архангельський статус.

По-друге, Гавриїл продемонстрував свою владу над людським мовленням: він за своєю волею відібрав у Захарії дар мовлення, а потім його повернув.

Ну то що, здогадалися, хто такий Гавриїл? Так це ж Говориїл — буквально “говорячий, промовляючий дух”, володар людського мовлення, мож­на сказати, небесний покро­витель лінгвістів, дикторів, ораторів.А нещодавно розпочато процедуру виз­нан­ня архангела Гавриїла покро­ви­телем всесвітньої мережі Інтернет[504].

Бог Миха давніх українців. Повелитель небесного воїнства, покровитель мисливців, переможець нечистої сили

Принагідно згадаємо іншого архангела, ім’я якого також має виразні арійські корені — Михаїла. Це арійське слово складається з двох частин: “Миха” + “їл”. “Їл”, “ель”, “ельф”, “ліль” — як відомо, позначає дух, духовну сутність. А “Миха” похо­дить від давньоукраїнського “мога” — могутність. Від цього слова також походять “маг” (могутній, чарівник), “мега” (вели­чезний, по­туж­­ний) та інші пов’язані з ними слова, наприклад, назва першої на землі машини, точніше, мажини (“тієї, що посилює могутність”): “мажа” (чумацький віз[505], уперше винайдений на тери­торії України), а також “мажара” (великий віз). У народних україн­ських віруваннях збереглася пам’ять про доброго бога на ім’я Миха — захисника мисливців, непримирен­ного войов­ника з нечистою силою, якому Господь доручив вогненного меча. Йому підвладна вся небесна ангель­ська сила, а на землі навіть вовки[506]. Іменини Михи наші далекі предки святкували 8 листопада, сьо­годні ж у цей день святкуємо собор Архангела Михаїла — архістратига, верхов­ного полковод­ця ангельського війська, переможця Люцифера, покро­­вителя запорізьких козаків — варни професійних воїнів-кшатріїв (нагада­ємо, що слова “козак” і “кшатрій” походять від одного й того ж самого кореня “кес” — меч, порівняйте з українським “косак” — великий ніж) і, до речі, також покровителя мисливців.



Ось така арійська етимологія імен двох найвідоміших архангелів. Порівняйте її з єврейською “народ­ною етимологією”: Гавриїл — “сила Божа”, Михаїл — “хто яко бог”[507]. Як кажуть, без коментарів. Подібна ситуація з іншими арійськими словами — Ізраїль, тобто “Іскра Божа” або “Від сонячного (небесного) Бога”. Цілком абсурдною виглядає єврейська етимологія цього слова — “богоборець”. Жоден тверезомислячий правитель не дасть своїй державі таке ім’я, яке більше нагадує прокляття.

Ще виразніший контраст між двома етимологіями в імені Саваот або Сваот, що являє собою скорочення арійського терміна “Святий Отець”, яким позначали Бога-Отця. Єврей­ська етимологія — “війська” — виглядає абсолютно недоречно і надумано.

Варто додати, що такого роду казуси з “народною етимологією” дуже часто виникали тоді, коли арійські сакральні назви потрапляли в неарійське середовище. Багато хто сушив собі голову, намагаючись зрозуміти індуїстську трійцю “Брахма, Вішну, Шива(Сіва)”, походження якої покрите суцільним мороком. Насправді це традиційна арійська формула “БрахмаВишнійСвятий”, яка в розгорнутому вигляді читається так: Бог неба (ра) і (х — символ гармонійного поєднання, руна “Гебо”) землі (ма) Всевишній (найвищий) і Святий (світлий, чистий, добрий)[508]. У цій лаконічній фразі сконцентровані уявлення арійців про Бога-Отця, який створив видимий та невидимий світ, несе світу лише святість і добро(тому Його не треба боятися). Він найвищий і наймогутніший, так що поряд з Ним не можна поставити жодну іншу духовну сутність. Як це контрастує з юдейським жорстоким і заздрісним богом, який існує в середовищі інших богів (пам’ятаєте: “Не знай інших богів, крім мене!” — перша заповідь декалога, досить дивна для арійської свідомості).

Так само арійськими, як ми вже говорили, є імена архангелів. В українській традиції слово “ель”, “ліль”, “лель” вимовляється як “ло”, звідси Михайло (Миха-дух), Гаврило (Говори-ло, мовлення-дух), Ярило(Сонце-дух), Купало (Гопал-ло — “захисник-дух”, звідси Гопалан-Аполлон)[509]. Замість слова “дух” нерідко вживають слово “бог”, але це не точний переклад. Арійсько-слов’янське “багатобожжя” — це не що інше, як знання про ієрархію духовних сутностей і керованих ними сил (звідси друїди-друвіди, тобто “знавці сили”).

Свідомо і добровільно

Проте повернімось до походження Діви Марії. До одруження вона не належала до Давидового роду, тому євангельські джерела про це нічого не повідомляють. Йосип належав до цього роду, тому в євангеліях про це прямо сказано — “Йосип ... походив з дому і роду Давидового” (Лука, 2.4, 1.27, Матвій 1.20). Давид, як ми пам’ятаємо, був європейцем. Так само європейцями можна вважати всіх з його численного роду, незважаючи на те, що він мав жінок різного етнічного походження (див.: 7.3.5. “Русявий Давид і його імперія”). Згідно з арійською традицією національність визначається батьком, тому етнічне походження жінок не має значення. Нагадаємо, що у євреїв протилежний підхід: народжений від єврейки є стопроцентним євреєм, навіть якщо його батько негр чи ескімос.

Діва Маріяувійшла до Давидовогороду лише після законного одруження з Йосипом — так само, як жінка після одруження бере прізвище (фамілію) чоловіка, що означає прийняття до його роду. Відповідно з юридичної точки зору до роду Давидового увійшов і син Марії — Христос. З генетичної точки зору він не мав стосунку до цього роду, оскільки Йосип не був фізичним батьком Ісуса, а лише Його люблячим опікуном. У коментарі до Євангелія так і сказано: “Ісуса прийнято до роду Давида адоптацією”[510], тобто шляхом юридичної процедури усинов­лення. Народження Христа від Діви Марії, яка на той час (після одруження) вже належала до царського роду, дало підстави для коректного з юридичної точки зору твердження апостола Павла про Христа “народженого тілом із сімені (тобто роду — І. К.) Давида” (Рим, 1.3). Це послання орієнто­ване переважно на юдеохристиян (римська християнська громада чи не найпізніше розірвала з юдаїзмом), тому це єдине місце в посланнях, де св. Павло апелює до походження Христа з Давидового роду.

Таким чином, виводячи генеалогію Ісуса від Давида, з юридичної точки зору євангелісти вчинили цілком коректно. Додатковим чинником, який спонукав їх акцентувати увагу на законній належності Ісуса до царського роду, було прагнення переконати юдеїв у тому, що Христос є очікуваним ними Месією, що між Ним і юдеями є очевидний зв’язок. Історичною особистістю, яка ідеально поєднувала арійське та єврейське начала, був Давид — засновник Ізраїля (хоча юдеї не вважали себе ізраїльтянами). Тому належність Йосипадо роду Давида дозволяла пом’якшити негативну установку юдеїв щодо Галілеянина, адже тоді виникав логічний зв’язок “юдеї—Давид—Йосип—Христос”.

— Але чи міг Йосип законно одружитися з галілеянкою Марією, адже закон Мойсея дозволяє одруження лише з членами того ж самого єврейського племені?

Справді, у книзі “Числа” (36:6-10) є така вимога[511]. Припустимо, що ця вимога справді існувала за часів Давида (хоча це дуже сумнівно). Оскільки рід Давида існував окремо від інших єврейських родів, то ті з євреїв, які дотримувалися Мойсеєвого закону, не мали права змішуватися з цим царським родом. Тобто в цьому роді не могло бути ні юдейської, ні якоїсь іншої єврейської крові.

З другого боку, Давид, будучи юдейським героєм, не був юдеєм ні генетично, ні психологічно, ні культурно (див.: 7.3.5. “Русявий Давид і його імперія”). Як для будь-якого європейця, для нього виконання згаданої вимоги закону Мойсея означало б кровозмішування. І справді, згідно з біблійними текстами, Давид цієї вимоги явно не дотримувався (його улюбленою і останньою дружиною була європейка Вірсавія, матір Салимона), тим більше її не дотримувався його син Салимон. Тому одруження Йосипа з галілеянкою Марією виглядало цілком природним і законним, тим більше, що галілеяни також були євро­пейцями.

Вірогідно, що все сказане вище було знайомим і природним для мешканців тодішньої Палестини. Тому євангель­ські персонажі, часто називаючи Христа сином Давида, не називають його юдеєм, лише Галілеянином. Тому й Христос не заперечував, коли Його називали сином Давида, проте одного разу таки пояснив, що тут справа зовсім не в генетичному зв’язку: “Якщо Давид називає Його Господом, який же Він син йому?” (Матвій, 22-43).

— Виходить, що євангелісти Лука і Матвій спеціально звертали увагу на генеалогію Святої родини, щоб зменшити опір юдеїв щодо християнства?

Саме так, проте справа не лише в цьому. Схоже, що в апостольські часи юдаїзмостаточно і безповоротно сформу­вався як антитеза християнству. Врешті-решт, хтось повинен був взяти на себе виконання цієї непривабливої функції, але свідомо і добровільно, згідно з відомою формулою: “Потрібно було прийти спокусам, але горе тій людині, через яку вони приходять” (Матвій, 18.7).

Христос і євангелісти зробили все, щоб дати можли­вість євреям зробити інший вибір, проте вони твердо стали на шлях антитези і перетворилися на потуж­ного внутрішнього антагоніста, завдяки якому християнство швидко поширилося на весь світ. Але це ще не все: проникнення юдаїзму всередину християнства породжує колосальні внутрішні суперечності й напруження, які стимулюють його динамічний розвиток аж до наших часів.

Очистка від юдейських “закладок” є головною потре­бою сучасного етапу розвитку християнства. Завер­шен­ня цієї санації означатиме перехід до боголюдського архетипу (див.: 3.4.8. «Архетип “Боголюдина”») і повноцінне сприйняття Христового вчення. З цих позицій доцільно розглянути ще дві “закладки” — про “східні мандри” Спасителя і про його “братів”.

Чи були “східні мандри”?

У численній літературі можна знайти оповідання про те, що до початку свого прилюдного служіння Христос десь навчався — чи то в Єгипті, чи то в Індії, чи в Тібеті та різних інших екзотичних місцях. У такий спосіб люди намагалися пояснити, звідки у Нього були високі знання і надзвичайні якості, оскільки у канонічних євангеліях майже нічого не сказано про дитинство і молодість Ісуса.

Головною метою євангелій було викладення вчення Хрис­та, а не подання біографічної інформації про євангель­сь­ких героїв. Природно, що нестача такої інформації дала поштовх для виник­нення численної апокрифічної літератури, гіпотез і відвертих фантазій. Проте дуже енергійне і масштабне просування у масову свідомість категоричних тверджень про навчання Христа у різного роду магів, йогів чи єгипетських фокусників (про це писав ще Цельс) можна пояснити лише фактом інфор­маційно-психоло­гічної війни (див.: 3.1.7. “Духовна війна”). Мета зрозуміла — принизити божественну сутність Спасителя. Справді, адже якщо мудрості, телепатії, ходінню по воді, зціленню, воскресінню з мертвих Христоснавчився у якихось вчителів, то Він потрапляє в один ряд з цими вчителями, а то й опиняється нижче них. Адже апологети “східних мандрів” розпові­дають, що і вчення Христа, і Його чудеса для “східних оккультистів” були речами очевидними, мало не банальними.

Хрещення Ісуса в Йордані—Ярдані. З книги “Ілюстрована Біблія для молодих”. Загреб. 1989

Додамо, що в основі подібних тверджень лежить пантеїстичне уявлення про природу нашого світу, а пантеїзмі буддизм, як ми вже говорили, — це прихована форма матеріалізму (див.: 3.4.7. «Архетип “Матерія”»). Такого роду світо­гляд не дозволяє припустити, що Христос як втілена божественна особистість міг володіти іншими джерелами інформації та енергії. Згадайте, що згідно з євангеліями, Христос майже не спав, незважаючи на те, що кожен день його служіння був наси­чений дуже інтенсивними фізичними та ментальними навантаженнями. А коли надвечір апостоли, що його супровод­жу­вали, напівмертві від утоми валилися з ніг і засинали, Він усамітнювався і проводив ніч у спілкуванні з Отцем.

Важливою причиною фантазій на тему “Звідки Христос брав знання?” є примітивні уявлення про галів-галілеян як про якихось затюканих селюків. Очевид­но, що це наслідок юдей­ської пропаганди та їхнього зверхнього ставлення до галі­леян, врешті, як і до всіх неєвреїв. Ця пихатість і зневажливість виявлялася в усьому: від неадеквантного сприймання квітучої, багатолюдної і культурної Галілеї як “околиці” гористо-напівпустельної Юдеї — до виразу “дурний галілея­нин”, який юдеї перетворили на стійкий фразеологізм на кшталт “хитрый хахол”.

Але мало хто замислювався над тим, що палестинські галілеяни і європейські гали — це народ того ж самого кореня, вихідці з того ж самого регіону — Західної України. І якщо в усьому світі великою повагою користуються легендарні знання і магічні здібності гальських мудреців — друїдів[512], то логічно припустити, що такі ж самі друїди були і в галів-галілеян[513]. Христос обрав на апостолів простих рибалок не тому, що в Галілеї не було своїх мудреців, а тому, що йому потрібні були учні, не завантажені колишніми знаннями, а цілком відкриті для нового, здатні сприйняти знання нового циклу, щоб без перекручень та власних домислів донести їх до всього світу. Прикладом саме такої — точної і лаконічної — передачі отриманої інформації є чотири канонічні євангелія.

Апологети “східних манд­рів” не можуть зрозуміти: для доско­налого пізнання старозавітних писань і пророцтв Христу зовсім не обо­в’язково було вчитися в індійсь­ких йогів або в юдейській чи іншій сина­гозі (самаряни і “еллінізоване насе­лен­­ня” мало власні синагоги[514] — у ті часи це були своєрідні “читацькі клуби”, де люди збиралися на вихідні для читання й обговорення священ­них текстів). Так само не був потріб­ним і “храмовий варіант” — начебто Христос отримав знання з Єруса­лимського храму за посередництвом Діви Марії, яка там виховувалася згідно з юдеохристиянською “Книгою Якова” (див.: 8.3. «Спецоперація “Книга Якова”»). Сучасна наука знайома з ефективними спосо­бами навчання, що виходять за межі буденного запам’я­тову­вання. Хрестоматійним є приклад з американським ясновидячим Едгаром Кейсі, який освоював шкільні підручники за одну ніч — просто поклавши їх перед сном під подушку[515]. Додамо, що Кейсі був простою людиною з посеред­німи здібностями.

Ми ще не знаємо, яким чином навчався Христос, проте допускаємо, що Він умів напряму підключатися до “небесного комп’ютера” і миттєво брати звідти все необхідне. Вірогідно, що Йому це не важко було робити, враховуючи, що принаймні з 12-ти років Він знаходився у активному контакті з Богом-Отцем.

Нарешті, в євангеліях є переконлива вказівка на те, що Ісус до початку свого служіння весь час перебував у рідному місті і не ходив навчатися в інші країни:Прибувши у свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля у нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія?...” (Матвій, 13.53—58). “І не міг зробити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки, і дивувався їх невірству” (Марко, 6.1-6). “Прибув він у Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу... Істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають у його батьківщині” (Лука, 4.16-24).

Причина невірства меш­канців Назаре­ту очевидна: вони не могли сприйняти за Спасителя чоловіка, який ще вчора жив серед них зви­чай­ним життям, працював тес­лею, робив для них столярні вироби і заробляв цим на хліб. Принципово іншою була б ситуація, якби Він хоч на півроку пішов у іншу країну на навчання, — тоді б його сприйняли абсолютно по-іншому, мовляв, наш тесля пішов десь далеко, навчився і повернувся додому просвітленим. Але Ісус нікуди далеко не ходив, тому для назаретян Його нова роль Учителя стала просто шокуючою несподіванкою.

Ще більшим шоком це стало для Христових родичів. Дізнавшись про Його повчання і чудеса, “його свояки вийшли, щоб його взяти, бо говорили: Він не при собі!” (Марко, 3.20). Очевидно, що якби Він повернувся з якоїсь далекої мандрівки, то реакція родичів була б зовсім іншою, скоріше всього, вони б навіть пишалися Ним і раділи, що є Його родичами.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь