Расова чистота і міжрасові змішування


З погляду вертикальної типології, формування в районі Близь­кого Сходу і Месопотамії популяції неоантропів у 40 тис. до н. е. означало освоєння Людиною першого (базового) психоінфор­ма­ційного рівня розвитку. Формування білої (кроманьйонської) раси було переходом на другий психоінформаційний рівень. Пізніше змішування кроманьйонців, що пішли на схід, з монголоїдами дозволило “підтягнути” останніх на другий, “нормативний” рівень. Іншого способу просто не було, оскільки “перенесення вищої цивілі­за­ції на нижчі раси можливе лише шляхом змішування крові, причому має відбутися злиття з елементами обдарованішої раси. Простого економічного і психологічного дотику недос­тат­ньо, щоб викликати тривалі розумові перетворення. Сила ідей розбивається об органічну обмеженість природного обдарування”[189].

Повторимо, що формування бореальної (європеоїд­ної) раси супровод­жувалось стрибком на другий психоін­формаційний рівень.Як ми вже говорили, це стало можливим завдяки чистоті вихідного людського матеріалу (мінімальними змішуваннями з палеоантропами) і найбільш жорстким умовам природного добору.

Зі всього сказаного вище випливають два важливі висновки.

1. Для нормального розвитку людського роду потрібна наявність двох протилежних процесів: а) розвиток чистої лінії (раси) і її зростання; б) міжрасові змішування. При цьому територія расотворчого казана виступає в ролі расово чис­того еволюційного центру, а навколишні території, на яких відбу­ваються змішування, — в ролі еволюційної периферії.

2. Перехід на наступну вищу сходинку психоінфор­маційного розвитку потребує формування нової раси.

Примордіальна Традиція

Перехід на другий рівень відкрив перед європеоїдами принци­пово нову можливість, яка у неоантропів знаходилась у зарод­ковому стані. Йдеться про спроможність свідомого контакту з Творцем. Сутність цього феномену ми розкриємо у наступних публікаціях, а поки лише скажемо, що важливим моментом цього контакту була (і є досі) здатність доступу (“підключення”) людини до Загального інформаційного поля (“Ефірних хронік”, “Хронік Акаши”[190] або “Книги Господ­ньої”). Саме з такого роду підключенням пов’язані феномени яснобачення, телепатії, одкровення тощо.

Ця мутаційна зміна, базована на реалізації потенцій Третьої сигнальної системи (див. “4.4. РАСА-I: Неоантропи”), дозволяла отримувати знання “неземного” походження у вигляді образів та інтуїтивних ідей (завдяки Третій сигнальній) і розуміти їх (завдяки Мові). Саме тому “Слово” — це і мова, і знання, і наука. Володіння Словом було головною відмінністю європеоїдів. У цьому сенсі вони були “галами” і “слов’янами”[191] — носіями мови і вищих знань (про виникнення суперетносу слов’ян див.: “2.3.6. Слов’яни — гали нової епохи”).

Здатність “підключатися” до згаданої “Вселенської біблі­отеки” є дарованим згори додатком до можливостей дру­гого психоінформаційного рівня, особливою Божою ласкою, яка значно прискорила розвиток людства. Нагадаємо, що другий рівень, на відміну від першого, дозволяє ефективно засвоювати і застосовувати чужий досвід (див.: “4.3.3. Психоінформатика і вертикальна типологія”).



Знання “неземного” походження, що дійшли до нас з мороку тисячоліть, позначаються терміном Приморді­аль­на Традиція[192] (тобто “первинна традиція”). Що про неї відомо?

По-перше, те, що ці знання не могли бути створені тодішніми людьми, дуже часто в них навіть не було для цього практичної потреби (наприклад, знання про відстань від Землі до Сонця чи алгебраїчні рівняння з кількома невідомими). Принципи Аюрвіди (відичної медицини) — це принципи медицини майбутнього, до якої лише підбира­ється сучасна наука. Інший приклад — знання про космічні цикли та їх тривалість, уявлення про Сина Божого як іпостась Святої Трійці, здатну безпо­середньо контактувати з людьми. Вищою формою цього кон­такту мало бути прийняття Сином Божим людського тіла від земної матері. Рекон­струк­ція стародавніх міфів приводить до висновку, що завдяки “Ефірним хронікам” багато тисячоліть тому вже було відомо про майбутній прихід Спасителя.

По-друге,існують достовірні свід­чен­ня про те, що При­мордіальна Тради­ція нинішнього циклу прийшла з гіпербо­рійських регіонів”[193]. Гіпербóрією[194] називали Північ­не Надчор­номор’я, яке стосовно Месопотамії (батьків­щини неоантропів) до літосферного зміщення знаходилося точно на півночі, “на льодовій кромці” (в античні часи з Гіпербóрією ототожнювали Скіфію).

По-третє, за твердженням Рене Генона, корені Примор­діальної Традиції сягають в минуле на 25 тисячоліть. Це збіга­ється з нашим уявленням, що вихід на другий психоін­фор­маційний рівень відкрився лише тоді, коли біла раса в цілому завершила своє формування. Саме в цей час вона досягла фізичних і психічних параметрів, необхідних для засвоєння і збереження Знань.

4.5.6. Перша і друга хвилі “русявої діаспори”

Зображення бізона. Наскельний розпис з печери Ляско, Південна Франція, 13—9 тис. до н. е.

Як ми вже знаємо, починаючи з 25 тисячоліття до н. е. почи­на­ється перша хвиля стрімкого розселення європеоїдів (“кроманьйонців”, “русів-бореалів”) в усіх доступних напрям­ках. Володіючи значною перевагою у розвитку, вони легко проходили через середовище місцевих народів. У результаті протягом історично короткого часу практично вся Євразія (за винятком Південно-Східної Азії) стала європеоїд­ною. Нагада­ємо, що “у 40—10 тисячо­літтях ні в Сибіру, ні в Середній Азії, ні на півострові Індостан монголоїдів не було. Вони з’являться там значно пізні­ше. І тому, коли йдеться про стоянки палеоліту, мезоліту і навіть неоліту на Далекому Сході, у Прибайкаллі, на Уралі, в Семиріччі, на Тібеті, у долинах Інду, то маються на увазі виключно європе­о­ї­ди і, частково, євро­пеоїдно-неан­дер­та­лоїдні мети­си, тобто змішані протоетноси. З цієї причини ми цілком обґрунтовано говоримо про існування у верхньому палеоліті (тоб­то у 35 тис. — 8 тис. до н.е. — І. К.) другого етнічно-культурно-мовного ядра русів-боре­а­лів у Сибіру, третього — в Середній Азії, четвертого — в долині Інду”[195].

Друга потужна хвиля розсе­лен­ня європеоїдів припа­дає на 15—8 тисячоліття до н. е. Цілком можливо, що воно було викликане демографічним вибухом унаслідок тимчасового потепління 18—15 тис. до н. е. і наступним похоло­дан­ням з новим наступом скандинавського льодовика. Цей етап добре просте­жу­ється завдяки тому, що євро­пе­о­їди оволоділи куль­турою “геомет­ричних мікролітів”. Це маленькі кам’яні ножоподібні пластини у фор­мі трапецій, трикутників, ромбів. З них виготов­ляли надзвичайно гострі і міцні ножі, тесаки, наконечники списів, гар­пуни, серпи тощо. Технологією мікролітів володіли виключ­но європеоїди: “Вони є всюди, де живуть індоєвро­пейські народи, але їх немає там, де немає цих народів”[196]. Крім того, “карта поширення геомет­ричних мікролітів точно збігається з поши­ренням сільського господарства”, — очевидно, через те, що саме з гострих як бритва мікролітів виготовляли первісні серпи[197].

Поселення європеоїдів 12—9 тис. до н. е. (протоміста Зарзі, Заві Чені, Шанідар) — носіїв культури геометричних мікролітів, виявлені в горах Загросу (північний Ірак). Уся організація їхнього життя говорить про тісний зв’язок з їх­ньою північною батьківщиною: “У Зарзі знайдені матеріали, які дозво­ляють говорити про прихід носіїв цієї археологічної куль­тури з півночі, із-за Кавказу — з руських степів”[198]. “Тут маються на увазі степи Північного Надчорномор’я— землі, з незапам’ятних часів заселені русами-бореалами і пізніше русами-індоєвропейцями”[199].

Загальновизнаним науковим фактом є те, що першим містом в історії людства був Єрихон(Ярихон, Яригон) — нинішній Ярихо в Палестині. Значно рідше згадується інший твердо з’ясований факт — Ярихон з 9 тис. до н. е. заселяли євро­пе­оїди-бореали, які безроздільно панували на Близь­кому Сході до появи на цих територіях семітів наприкінці 2 тис. до н. е.Мешканцями Ярихону були “європеоїди достатньо високого зросту, які мали “кроманьйонську” комплекцію. Дані антро­по­логії дозволяють зробити висновок, що вони не мали домішок неандертальців. Усього в місті проживало не менше 3 тисяч людей. Вони вже вели достатньо розвинуте сільське госпо­дарство (вирощували пшеницю, ячмінь, виноград, інжир та інше), займалися полюванням. Їм вдалося одомашнити газель, буйвола, дикого кабана (прасеміти і семіти не вміли обробляти свиняче м’ясо і тому ніколи свиней не розводили; свинарство є ознакою індоєвропейської культури тваринниц­тва). Вели торгівлю зерном, коштовним камінням, сіркою. Розкопки показали прямий зв’язок куль­тури місцевих європеоїдів з культурою європеоїдів-бореалів. Фактично Ярихон був фор­пос­том тодішньої цивілізації”[200].

Свастична традиція білої раси. Браслет 26 тис. до н. е. з Мізина(Україна) і чаша 6 тис. до н. е. із Джан Ха­са­на (Анатолія). Той самий свастичний узор, харак­тер­ний для білої раси. Ці предмети роз­діляє 20 тисячоліть, але вони виготовлені в одній традиції. Внизу — узор з традиційної української вишиванки

Сьогодні Ярихон розкопано не більше ніж на 12%. Подаль­ші дослідження першого міста європеоїдів-бореалів заморо­жені. Річ у тім, що всі археологічні розкопки на Близькому Сході протягом останніх десятиріч прово­дяться і фінансуються в рамках “біблійної археології”, тобто пріо­ритет надається об’єктам з історії юдейсько-семітської етнічної групи. Якщо ж дос­лід­ники виявляють городище, селище, стоянку, місто індоєвро­пей­ців, то роз­коп­ки заморо­жуються і навіть вже отримані відомості не публікуються у наукових виданнях. Отри­мати ліцензію на розкопки археологічних культур індо­євро­пейців у наш час практично немож­ливо. На це існує негласна забо­рона. Сьогодні Ярихо-Єрихон передано під юрисдикцію Палестинської автоно­мії. Вже розкопане навіть не законсерву­вали, башти Ярихо, це перше і основне диво світу, віддані на руйнування і знищення[201].

Єрихон — перше місто європеоїдів на Близькому Сході, але далеко не єдине. “На землях нинішньої Палестини, Сирії, Іраку, Ливану, Йорданії, частково Ірану і Туреччини існувало багато вогнищ куль­ту­ри, землеробства, виробництва, які можна вва­жа­ти археологічними культу­рами єри­хон­ського типу”[202].

Бореальний духовний центр

Після сформування білої раси у 25 тис. до н. е. частина європеоїдів-бореалів зали­ши­лась у своєму “етнічному лігві” — Північному Надчорномор’ї (Борії), а більша частина розійшлась по всій Євразії. Незважаючи на тисячі кіло­мет­рів, що їх розділяли, біла раса протягом десятків тисячоліть розвивалась як нероз­ривна цілісність. Це досягалося, на думку дослідників, завдяки наявності єдиного духовного центру — святи­лища в гротах Кам’яної Могилина річці Молочній[203]поблизу нинішнього Мелітополя.

На плитах гротів зафіксовано послідовності знаків 12—6 ти­сячоліть до н. е., які є першим у світі ритуально-магіч­ним письмом[204]. Завдяки ініціативі відомого археолога Юрія Шиловаі наполегливій праці шумеролога професора Анатолія Кифі­шинавдалося розшифру­ва­ти значну частину цих записів. У тому числі і ймовірну назву свя­тилища — “Шу-нун” (чи “Су-нун”)[205].

Тваринний світ бореальної України. Велетенський олень, мамонт, шерстистий носоріг.

Найдавніші розшиф­ро­ва­ні письмові записи позначені, можливо, 11582-м роком до н. е.[206] Це перше у світі письмо було піктогра­фічним, а дати, за словами А. Кифішина, позна­чались різни­цями циклів Місяця та Сиріуса[207] — найяскравішої після Сон­ця зірки (таке дату­вання збе­ріга­лось на Бли­зь­кому Схо­ді ще й за шу­мерських часів[208]). Фак­тично жерці[209] Шу-нуна вели перший у світі міфо-історичний літопис.

Священні записи Шу­-ну­на копіювалися жерцями європеоїдної діаспори, пере­дусім з Циркумпонтійської зони. Наприклад, фрагмент літопису Шу-нуна було відтворено на барельєфі святилища Чатал-уюка, датованого Дж. Меллартом[210] 6200±97 роком до н. е.[211] Багато копій цього літопису знаходимо також у бібліотеках Шумера(Сумера).

Зв’язки між європеоїдами Півночі і Півдня Циркумпон­тійської зони були надзвичайно тісними. Річ у тім, що “жерці-волхвиКам’яної Могили, Чатал-уюка, Хачилара, Ереду, Убейда, Ярихо-Єрихона та ін. були жерцями-волхвами одного народу, точніше, одного суперетносу русів. Вони говорили на одній мові (або дуже близьких діалектах). Сама мова не могла сильно зміни­тися навіть при дуже значному географічному розпо­ро­шенні її носіїв. Чому? Тому що у неї, мови, не було конкурен­тів — погранично-периферійні протоетноси були практично німотні, «без’язикі»”[212].

Естетика раси. Традиційний для білої раси узор на посуді. Городище європеоїдів Хачилар (Мала Азія, 6 тис. до н. е.)

На основі існуючих археоло­гічних даних можна впевнено говорити про постійні паломництва жерців-волхвів півдня до добре відомих для них святинь півночі. Серед іншого, про це говорять записи, залишені ними на плитах Кам’яної Могили, і сліди здійснених ними ритуальних жертв[213]. Ці палом­ництва відбувалися на тлі постійних торговельно-обмін­них і культур­но-родо­вих зв’язків.

Чому йшли паломники з технологічно розвиненіших південних центрів білої раси у північні, ще достатньо первозданні місця? “А вони і йшли за первозданністю. Так і нині з надсу­час­них мегаполісів палом­ники їдуть у первозданну глухо­мань на покло­ніння чо­мусь такому, що не змінилося з давніх часів, зберегло себе у цій глухомані”[214]. У пам’яті і по­бу­ті ­Борії ще були свіжими традиції перших європеоїдів — безстрашних мислив­ців за мамонтами, носорогами і велетенськими оленями. Тут ще витав дух героїчної раси, яка пройшла жорстокий природний добір, освоїла нову екологічну нішу[215] і дала надзвичайно здорове, зага­р­товане, чисте потом­ство. Бо­ре­али Північ­ного Над­чор­но­мо­р’ябули “охо­рон­цями “іс­тин­но-право­слав­ної”, тобто первозданно справ­ж­ньої віри (світогля­ду), яка була част­ково втра­чена близькосхід­ни­ми русами за п’ять-шість тисячоліть активного земле­робства і скотарства (з 12—11 по 6—5 тис. до н. е.)... Волхви-паломники та їхні посланці йшли на північ за первозданною, невтра­ченою істиною. Вони знаходили те, що шукали, і переносили на південь. І тому ми ще раз можемо з упевненістю сказати, що практично всі космогонічні уявлення, міфоритуали, міфообрази і міфотрадиції, властиві давнім циві­лі­заціям Близького Сходу (від Шумера і Аккада до Єгипта, Хет­тії і Філистії[216]), були випрацювані і збережені бореалами пів­ночі... З цієї причини північ завжди володіла для південних, серед­земно­морських цивілізацій особливою сакраль­ністю, а сіверяни (“гі­пе­рборії” у давньогрецькій традиції, “бореали” в нашому ро­зу­мінні) були “священним народом”, хоронителем віри і звичаїв предків.

По суті, так воно і було. Руси-бореали в силу відомих нам причин найкраще зберігали свій підвидовий антропо­логічний образ (брахікефальність, світлі покрови, високий зріст і грацильний кістяк), первинну ностратично-бореальну мову і первинний, випрацюваний ще з 40-го по 25-те тисячоліття, світогляд.

Прихід нових форм господарювання, а також просочу­вання в їхнє середовище все більшої кількості представників середземноморської підраси з часом буде змінювати й боре­алів. Історія Європи, історія Середземномор’я — це історія витіс­нення брахікефальних європеоїдів кроманьйоно-боре­аль­ного типу доліхокефальними метисами європеоїдно-негро­їдного типу”[217].

Саме в силу описаних вище причин Бóрія була свя­щен­ною землею, а Кам’яна Могила— духовним центром білої раси (можливо, корені усталеного виразу “Свята Русь” сягають тих далеких часів): “Не виклю­чено, що комплекс подіб­них святилищ древнього типу (саме печерно-гротових, а не створених штуч­но, рукотворних храмів) і був тим сакральним магнітом, що при­тя­гував жерців-волхвів розселених по Євразії багато­чисельних родів русів — подібно до того, як Кааба в Мец­ці притягує до себе мусульман-паломників із усього світу”[218].









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь