Розділ II. Односкладне речення

Односкладне речення становить собою структурний різновид простого речення, організаційним граматичним центром якого є один головний член. Наприклад: Золотих не хочу лаврів, з ними щастя не здобуду (Л. Українка); Ясно та тепло було на дворі (І. Нечуй-Левицький).

Головний член односкладного речення — специфічне, особливе синтаксичне явище: він один утворює граматичну основу речення і при цьому не пристосовує свої форми ні до якого члена речення.

В односкладному реченні головний член самостійно виконує дві функції, які у двоскладному реченні розподілені між підметом і присудком. Такими функціями головного члена виступають:

1) семантична функція;

2) граматична функція.

Семантична функція головного члена полягає у називанні ним дій, станів, процесів, явищ або предметів, про які йдеться в односкладному реченні.

Граматична функція головного члена полягає у вираженні ним стосунку названих дій, станів, процесів, явищ або предметів до дійсності. Іншими словами, у головному члені односкладного речення зосереджено і ним виражається предикативне значення конструкції. Наприклад:

Золотих не хочу лаврів...

Головний член не хочу позначає волевиявлення мовця. Водночас головний член актуалізує цей процес, виражаючи предикативне значення реальної модальності теперішнього часу.

Ясно та тепло було на дворі.

У реченні йдеться про стан природи, на що вказують лексеми ясно, тепло, які входять до складу головного члена. Водночас дієслово-зв’язка було актуалізує цей стан, указує на його відношення до дійсності, виражаючи тим самим предикативне значення реальної модальності минулого часу.

Наявність у структурі односкладного речення лише одного головного члена не впливає на структурну і змістову цілісність речення. Відповідно в односкладних конструкціях немає потреби у відновленні другого головного члена. Таким чином, відсутність останнього не викликає неповноти односкладних речень.

Співвідношення ознак двоскладність / односкладність і повнота / неповнота

Паралельно із поділом простих речень на двоскладні та односкладні простежується їх диференціація на повні та неповні. При цьому повні та неповні речення відрізняються наявністю чи відсутністю у їх структурі необхідних членів.

Повні речення — це конструкції, у яких наявні всі члени, необхідні для того, щоб речення стало завершеною структурною та змістовою одиницею. Наприклад: У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм, уболівання над занепадом одновірного народу (М. Коцюбинський).

Неповні речення — це конструкції, у яких пропуск тих чи інших членів веде до руйнування структури і порушення зв’язків між словами. Наприклад: [Стояла люта зима.] Ще такої холодної та сніжної не знали люди (П. Мир­ний). Пропуск додатка у другому реченні веде до порушення зв’язків між словами: поряд опиняються дієслово та прикметник (див. * не знали холодної та сніжної), оскільки «опущений» керований дієсловом і головний щодо прикметника іменник зима. Така неповнота потребує відновлення «опущеного» члена речення. Порівняй: Ще такої холодної та сніжної зими не знали люди.



Поняття двоскладність / односкладність і повнота / неповнота різнопланові. Двоскладність не передбачає повноти, а односкладність — неповноти. Навпаки, як двоскладні, так і односкладні речення можуть бути і повними, і неповними. Наприклад:

  Повні речення Неповні речення
Двоскладні речення І раптом у якусь несподівану мить... подіїзбігаються докупи (В. Собко);   Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Л. Українка). [По однім боці хвилювалосяжито, а] по другім Æжовтіла глиняна круча(М. Коцю­бинсь­кий); [Чуйкевичписав якісь знаки на стежці, ніби] Æ план битви рисував(Ю. Лепкий).
Односкладні речення Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер (О. Довженко); Виходжу в ніч, іду назустріч долі (Л. Костенко). Æ Ні цілунків, ні ласки, ні запівнічних слів (Г. Чубач); [— Потрібно рук? Беріть мої ви руки]. Æ Плеча? [Підставлю другові в ряду] (М. Карпенко).

Порівняй наведені односкладні та двоскладні неповні речення з відповідними їм повними реченнями:

[По однім боці хвилювалося жито, а] по другім — жовтіла глиняна круча (М. Коцюбинський); [По однім боці хвилювалося жито, а] по другім боці жовтіла глиняна круча.
[Чуйкевич писав якісь знаки на стежці, ніби] план битви рисував (Б. Лепкий); Чуйкевич писав якісь знаки на стежці, ніби він план битви рисував.
Ні цілунків, ні ласки, ні запівнічних слів (Г. Чубач); Нема ні цілунків, ні ласки, ні запівнічних слів.
[— Потрібно рук? Беріть мої ви руки]. Плеча? [Підставлю другові в ряду] (М. Карпенко). —Потрібно рук? Беріть мої ви руки. Потрібно плеча? Підставлю другові в ряду.

Структурно-семантичні різновиди односкладних речень

У синтаксичній традиції односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена та за їх семантикою.

За формою головного члена виділяються два типи односкладних конструкцій:

1. Дієслівні односкладні речення.

2. Іменні односкладні речення.

Дієслівні односкладні речення за значенням поділяються на такі різновиди:

1. Означено-особові речення — конструкції, в яких головний член називає ознаку, дію, стан чи процес, що належить мовцеві або слухачеві, наприклад: Іду шляхом, боюсь (М. Вовчок); Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї! (Л. Українка).

2. Неозначено-особові речення — конструкції, що позначають дію, стан, процес, ознаку, носієм яких є невизначена особа (не мовець і не слухач), наприклад: З церкви виходять(М. Коцюбинський); Михайла хоронили у чудову місячну ніч (О. Кобилянська).

3. Узагальнено-особові речення — конструкції, що позначають дію, стан, процес, ознаку, які стосуються будь-якої особи, наприклад: Правди не сховаєш (Нар. тв.); Дивишся і не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим, гарячим і пахучим повітрям (І. Нечуй-Левицький).

4. Безособові речення — конструкції, в яких йдеться про дії, стани, процеси, що несумісні з уявленням про активного діяча, або дії, стани, процеси, ознаки, що не залежать від їх носія, наприклад: На вулиці так славно, так ясно-ясно (М. Коцюбинський); Соломії сьогодні не щастило (М. Коцю­бинський).

5. Інфінітивні речення — конструкції з незалежним інфінітивом у ролі головного члена, що виражають модальні значення неминучості, необхідності, неможливості, бажаності тощо, наприклад: Пройти уранці вулицями тиші. Знайти готелик. Скинути пальто (Л. Костенко); Серце не навчити (Ю. Федькович).

Іменні односкладні конструкції представлені номінативними реченнями. Номінативні речення — це конструкції, у яких стверджується наявність, існування у реальній дійсності предметів, явищ, подій, названих головним членом, вираженим іменником у формі називного відмінка, наприклад: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс (М. Стельмах); Темна ніч. Густа чорна мряка(М. Коцюбинський).

Складні випадки аналізу односкладних речень

Під час синтаксичного аналізу односкладних речень можуть виникати певні труднощі. Вони стосуються таких моментів:

1. Розрізнення означено-особових та неозначено-особових односкладних речень.

2. Розмежування означено-особових та неозначено-особових односкладних речень і неповних двоскладних конструкцій з опущеним підметом.

3. Виділення головного члена безособових речень.

4. Розмежування безособових речень з дієслівними формами на -но, ‑то в позиції головного члена та двоскладних речень.

5. З’ясування статусу безособових речень з головним членом-дієсловом буття, наявності, існування.

6. Розмежування інфінітивних речень та безособових конструкцій з інфінітивом у структурі головного члена.

7. З’ясування статусу узагальнено-особових речень.

8. Визначення головного члена номінативних речень.

9. Розрізнення поширених номінативних речень та двоскладних речень зі складеним іменним присудком.

10. Розмежування номінативних речень і неповних двоскладних з опущеним присудком.

11. Розрізнення номінативних речень та називних уявлення.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь