Органу зору, травматизму у навчальних закладах


Навчальна мета заняття: сформувати у лікарів–слухачів основні поняття профілактики травматизму в навчальних закладах, гігієнічні норми, спрямовані на охорону зору та опрно-рухового апарату.

Професійно-орієнтована мета: навчити лікарів–слухачів основних профілактичних заходів, скерованих на охорони зору, попередження травматизму підлітків та порушень опорно-рухового апарату.

Навчальні питання:

1. Фізіологічна та патологічна постава.

2. Профілактика патологічної постави.

3. Гігієнічні вимоги, спрямовані на охорону зорового аналізатора.

Короткий зміст заняття:

Постава, це звичний, невимушений стан тулуба стоячи, сидячи та при ходінні. Фізіологічна постава – це стан, коли вигин хребта у сагітальній площині рівномірні, а верхівки вигинів відхиляються від проекційної осі тулуба не менше, як на 2 см, у поперековому відділі – вперед, у грудному – назад; у фронтальній площині хребет не має бокових відхилень, вістюкові відростки розташовуються вертикально посередині тулуба і голова прямо; плечовий та тазовий пояси розташовані симетрично; лопатки на однаковому рівні та щільно приєднуються до грудної клітки ззаду.

Нормальна постава маленької дитини, юнака, дорослої та старої людини зовсім не схожі. У дітей в період зростання постава зазнає постійних змін під впливом гормональних факторів, фізичного розвитку, навантаження, раціонального або нераціонального режиму та факторів зовнішнього середовища. Із настанням статевої зрілості формується постава, притаманна конкретній людині.

У підлітків пубертатного віку відбуваються зміни постави, внаслідок чого хода юнака чи дівчини стає невизначеною, перевальцем.

Фізіологічна постава в певні періоди життя може погіршуватися. Вади постави виникають та мають тенденцію до прогресування у зв’язку із зміною характеру рухливої активності (навчання в школі), період статевого дозрівання та найбільш інтенсивного росту. У цей час відзначається більш значна схильність до деформацій.

Виділяють наступні види патологічної постави:

- розвиток деформації у сагітальній площині:

сутула спина – посилення фізіологічного кіфозу грудного відділу хребта; поперековий лордоз збережений, але зменшений; нахил таза вперед незначний. Відзначається млявість м’язів спини та надпліччя, незначе западіння грудини;

кругла спина – зростання грудного кіфозу поєднується із збільшенням лордозу поперекового та, частково, шийного відділів хребта (кіфолордична постава). Підсилені усі природні вигини хребта, шия здається скороченою. Грудина звужина у стані видиху. Діафрагма відтиснена до низу, черевна стінка розслаблена, живіт незначно випнутий. Плечі підведені, звисають вперед до розвитку кіфозу.

плоска спина – фізіологічні вигини в шийному та грудному відділах хребта виражені слабо, поперековий лордоз повністю зглажений. Вісь тулуба проходить по всій довжині хребта. Весь тулуб відхилено назад, він перебуває у стані екстензії у попереково-грудному відділі. Мускулатура слабка, тонус її знижено. Плоска спина переважає у підлітків з астенічною будовою тіла. Цей тип постави свідчить про схильність до розвитку сколіозу.



плоско-увігнута спина – зменшення грудного кіфозу у поєднанні із збільшенням поперекового лордозу.

- розвиток викривлення у фронтальній площині:

сколіотична постава – нестійке функціональне відхилення хребта у фронтальній площині, яке може бути ліквідоване самим підлітком за напруги м’язів. При сколіотичній поставі відмічено нахил голови вперед або в бік, асиметрія ліній та трикутників талії, відростки у вигляді дуги відхиляються в бік.

сколіоз – це стійке бокове викривлення хребта у фронтальній площині із ротацією тіл хребців. Захворювання у дівчат спостерігається у 5-6 разів частіше, ніж у юнаків.

До профілактичних заходів, скерованих на запобігання формування патологічної постави належить здорове харчування підлітка, систематичні заняття спортом без надмірних фізичних навантажень, раціональний режим. Важливим є контроль за позою підлітка вдома та у школі. Найбільше значення у формування фізіологічної постави підлітка має правильно організоване місце.

Світло є природньою умовою життя на Землі, в тому числі й розвитку людського організму, збереження здоров’я, забезпечення навчання, праці, що зв’язано із роботою зорового аналізатора.

У виникненні та прогресуванні процесу зниження гостроти зору відіграють наступні фактори: спадковість, недостатній фізичний розвиток, малорухомий спосіб життя, захворювання опорно-рухового апарату, карієс зубів, хронічні хвороби, тривалі зорові навантаження і т.д.

До гігієнічних умов, спрямованих на запобігання порушення зорового апарату належить:

- освітленість – має бути достатньою, рівномірною та не викликати блиску;

- яскравість в полі зору та обмеження тіней;

- дотримання визначеної організації та режиму праці, активного відпочинку.

Контрольні питання:

1. Охорона життя і здоров’я підлітків та безпека їх життя.

2. Які методи профілактики виникнення патологічної постави у підлітків?

3. Які є вправи для формування правильної постави?

4. Що таке кіфотична деформація хребта, або так званий «юнацький кіфоз»?

5. Які види освітлення розрізняють?

 

Тема практичного заняття №4.

Клінічна фармакологія підліткового періоду

Навчальна мета заняття: сформувати у лікарів–слухачів сучасні знання клінічної фармакології.

Професійно-орієнтована мета: навчити лікарів–слухачів основних понять та термінів, а також охарактеризувати педіатричні аспекти клінічної фармакології.

Навчальні питання:

1. Визначення та основні розділи клінічної фармакології.

2. Термінологія та основні принципи клінічної фармакології.

3. Дозування медикаментозних засобів.

4. Клініко-фармакологічна характеристика терапевтичних засобів.

Короткий зміст заняття.

Клінічна фармакологія – це сукупність науково обгрунтованих принципів раціонального вибору лікуючих засобів для терапії даного захворювання чи синдрому та індивідуального підбору фармакологічних препаратів даному хворому, які доповнюють емпіризм у фармакотерапії, а також сукупність методів контролю терапевтичної ефективності та безпеки ліків.

Клінічна фармакологія розділяється на наступні розділи:

- фармакодинаміка

- фармакокінетика

- взаємодія ліків

- небажані ефекти ліків та методи їх профілактики

- методи контролю ефективності і безпеки лікарських засобів

- методи клінічних випробувань ліків

Фармакодинаміка – механізм дії (процеси взаємодії із тканинними, клітинними та субклітинними рецепторами – специфічними та неспецифічними) та фармакологічні ефекти (їх вміст та зміна залежно від віку, статі хворого, характеру та перебігу захворювання, супутньої патології).

Фармакокінетика – це сукупність процесів, в рультаті яких змінюється концентрація лікуючих засобів в різних середовищах організму хворого та здорового.

Взаємодія ліків – це є однією із найактуальніших проблем клінічної фармакології, що пов’язано із великим арсеналом лікуючих засобів з різною дією, що сприяє поліпрагмазії; існує велика кількість ліків однакової дії, що стимулює їх сумісне застосування для зниження небажаних ефектів чи підсилення дії.

Небажані ефекти – можна умовно розділити на сторонні, токсичні та алергічні. Сторонні реакції виникають як прояв основного механізму дії ліків та спостерігаються при паралельно із лікувальними ефектами препарату. Токсичні реакції описані для дитячого організму. Вони можуть бути пов’язані або із механізмом дії лікуючого засобу. який лежить в основі його терапевтичного ефекту, або із іншими механізмами.

Педіатричні аспекти клінічної фармакології включають:

- фармакогенетику

- вплив ліків на ембріон та плід

- вплив ліків на новонароджених

- виведення ліків з молоком матері

- застосування ліків у дітей дошкільного та шкільного віку

В основу клінічної фармакології покладено по синндромний принцип характеристики фармакологічних препаратів, що дало змогу оцінити особливості фармакодинаміки ліків, результати взаємодії та особливості дозування фармакологічних засобів у дітей.

Контрольні питання.

1. Лікуючі засоби, які використовуються при порушеннях функції ЦНС у підлітковому віці.

2. Лікуючі засоби, які використовуються при серцево-судинній недостатності.

3. Протизапальні засоби, яки використовуються у підлітковій практиці.

4. Протиаритмічні засоби у підлітковій практиці.

5. Протианемічні засоби.

6. Засоби, що використовуються при порушеннях згортання крові.

7. Лікуючі засоби, які використовуються при порушеннях дихання.

8. Лікуючі засоби, які використовуються при захворюваннях шлунково-кишкового тракту у дітей підліткового віку.

9. Лікуючі засоби, які використовуються для лікування інфекційних захворювань.

10. Лікуючі засоби та невідкладні заходи при гострих отруєннях підлітків.

 

Тема практичного заняття №5

Гемобластози, онкологія

Навчальна мета заняття: сформувати у лікарів – слухачів сучасні знання про онкологічні захворювання.

Професійно-орієнтована мета: навчити лікарів – слухачів основних принципів діагностики та лікування пухлинних захворювань.

Навчальні питання:

1. Епідеміологія та етіологія злоякісних пухлин у дітей.

2. Діагностика пухлинних захворювань у дітей.

3. Лікування злоякісних пухлин у дітей.

4. Ускладнення протипухлинної терапії та вторинні пухлини у дітей.

5. Психологічні та психіатричні аспекти дитячої онкології.

Короткий зміст заняття: Захворюваність злоякісними пухлинами у дитячому віці складає 10 – 15 випадків на 100000 дитячого населення.

Структура злоякісних пухлин у дітей різко відрізняється від такої у дорослих. Пухлини дитячого та підліткового віку можна розділити на три великі групи:

1. Ембріональні пухлини – виникають внаслідок помилкового розвитку ембріональних клітин, що призводить до персистування та проліферації клітин, подібних із тканинами плода.

2. Ювенільні пухлини – пухлини виникають переважно в юнацькому віці внаслідок злоякісної трансформації в клітинах зрілих тканин.

3. Пухлини дорослого типу – пухлини рідко зустрічаються у дітей, їх гістологічна структура ідентична дорослій.

Враховуючи нозологічну структуру злоякісних пухлин у дітей розрізняють: лейкемії, пухлини ЦНС, лімфоми, нейробластома, пухлини нирок, саркоми м”яких тканин, пухлини кісток, герміногенні пухлини, ретинобластома, рідкі пухлини ( печінки, раки, меланоми і т. д.). Основними етіологічними факторами, що відіграють роль в онкогенезі, є:

1. Фактори навколишнього середовища (сонячна радіація; іонізуюче випромінювання; паління; хімічні агенти; дієта).

2. Віруси (HTLV – I, HPV, EBV).

3. Медикаменти

4. Генетичні фактори.

Успіх лікування злоякісних пухлин залежить від точної діагностики, яка спрямована на встановлення природи злоякісного процесу та ступеня його поширеності. Методи діагностики, які застосовуються у дітей з онкологією, наступні:

- сонографічне дослідження черевної порожнини та заочеревинного простору;

- візуалізуючі методи дослідження ( рентгенологічні, магніто–резонансна терапія, комп”ютерна томографія);

- радіоізотопні дослідження ( остеосцинтіграфія );

- лабораторні методи (цитологічні та гістологічні, імунологічні, цитогенетичні, молекулярна біологія ).

В лікуванні дітей з онкологічною патологією використовуються основні три види терапії:

- хіміотерапія – використання цитотоксичних агентів;

- променева терапія – застосування іонізуючого випромінювання;

- хірургічний метод – оперативне втручання для радикального видалення пухлини.

При лікуванні злоякісних пухлин у дітей використовують всі три відомих методи лікування пухлин. Однак, хіміотерапія та променева терапія можуть викликати безпосередні та віддалені наслідки лікування. Найбільш серйозною проблемою серед ускладнень протипухлинного лікування є виникнення вторинних пухлин, частота яких коливається від 3 до 12 %. Відомо, що серед дівчаток вторинні пухлини розвиваються частіше.

За останні роки значно покращилось лікування й відповідно прогноз у дітей з різними онкологічними захворюваннями. Однак, застосування високодозової , інтенсивної хіміотерапії сприяє розвитку багатьох психологічних проблем, які можуть у деяких випадках сформувати психічні розлади у хворих дітей. Отже, стає зрозумілим, що в роботі з дітьми із злоякісними пухлинами необхідно залучати психологів, психотерапевті та психіатра. Найбільш важливі психологічні та психіатричні питання, які виникають у процесі допомоги дітям, хворим на онкологічні захворювання це:

- дитина і хвороба;

- дитина і сім”я;

- психіатричні розлади у дітей з онкологією.

Слід відмітити, що не тільки хвора дитина але й всі члени її сім”ї вимагають психологічної підтримки та психотерапевтичної допомоги протягом її хвороби.

Контрольні питання:

1. Гострі лейкемії у дітей: класифікація, діагностика, програмне лікування.

2. Особливості перебігу інфекційних процесів у дітей з онкологічною патологією.

3. Психічні розлади у дітей з онкологічними захворюваннями, профілактика.

4. Гістіоцитози та гістіоцитарні синдроми у дітей з онкологічною патологією.

5. Особливості променевої терапії при окремих нозологічних формах.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь