Панщина – обов’язкові роботи селян на землі феодала. Термін відробіткових робіт протягом середньовіччя поступово зростав.

Папа – римський єпископ, верховний голова римо-католицької церкви і держави Ватикан, який обирається довічно.

Папська курія – курівний орган католицької церкви, очолюваний папою.

Парламент – вищий виборний представницький орган державної влади.

Перелог – найбільш давня система землеробства, при якій обробляли невелику ділянку землі: спалювали травостій, землю обробляли примітивними знаряддями праці; поле засівали декілька разів, а коли земля виснажувалась, її запускали в переліг і використовували як пасовисько для худоби.

 

Підсічно-вогнева

система обробки землі – перетворення на поле звільнених від лісу територій. Дерева “підсікали” і спалювали. Зола ставала добривом на 4-5 років, потім ділянку кидали.

Пілігрім – чужинець, мандрівний богомолець, паломник.

Повинності – примусові обов’язки селян стосовно феодала чи держави.

Погост – у Київській Русі спеціальні укріплені пункти, центри адміністративних округів, які, згідно з реформами княгині Ольги, стали місцем збору данини представниками княжої адміністрації.

Податок – встановлений державою обов’язковий збір з населення,

Підприємств, організацій.

 

Політична

роздробленість – розпад держави на низку невеличких самостійних

Держав, які здебільшого ворогували між собою.

 

Полюддя – в Київській Русі Х – ХІІІ ст. – щорічневий об’їзд князем та його дружиною власних володінь і підвласних племен з метою збору данини.

Помістя – державна земля, надана в користування на період служби.

Пополани – народ, у ХІІ – ХVІ ст. – торгівельно-ремісницькі шари населення міст північної та середньої Італії, що об’єднувалися в цехи. У ХІІІст. встановили власну владу у Болонії, Флоренції тощо. У ХІVст. розділилися на “жирний” і “тощий” народ.

“Посполите

рушення” – шляхетське ополчення.

Право – узаконені державою правила поведінки громадян.

Прочани – віруючі, що ходили поклонятись святим місцям.

 

Ратуша – будинок міської ради, який знаходився на ринковій площі міста.

Революція – корінні, глибокі і якісні зміни в розвитку будь-яких явищ природи, суспільства, пізнання; переворот у будь-якій області.

Регенство – тимчасове виконання королівських обов’язків у наслідок

Хвороби чи малолітства монарха.

 

Рейхстаг – 1) один з органів центральної влади в Середньовічній

Римській імперії; 2) німецький парламент.

Реконкіста – відвоювання християнами земель в Іспанії, захоплених маврами та арабами (VІІІ – ХVст.).

Рента – частина селянських доходів із землі, яку привласнював

феодал.

 

Рицарі – світські феодали, воїни-конники. Винайдення

вогнепальної зброї наприкінці середньовіччя зробило

рицарів непотрібними, на зміну їм прийшло дворянство.

 

Реформація – соціально-політичний рух у ХVІст. в Європі проти феодалізму та його опори – католицької церкви.

Саги – оповіді про королів та героїв у скандинавських країнах.

 

Самодержець – монарх, якому належить уся повноте влади, який нікому

не підзвітний.

Самурай – у феодальній Японії: в широкому значенні – світські феодали, у вузькому – військово-феодальний стан дрібних феодалів.

Сарацини – європейська назва арабів та інших мусульман Близького

Сходу.

Сейм – станово-представницький орган у Польсько-Литовській державі, Чехії в період середньовіччя. Зараз сейм – назва парламенту в Польщі, Литві, Латві, Фінляндії.

Серви – категорія феодально залежних селян, які були найбільш обмежені в правах.

 

Сеньйор – правитель міста-держави (сеньйорії) в Північній та Середній Італії.

 

Стани – великі групи людей, що мають однакові права і обов’язки. Належність до відповідного стану є спадковою.

Станова монархія – централізована держава, в якій королівська влада спиралась на збори представників станів.

Столітня війна – війна між Францією та Англією (1337 – 1453рр.), причи-ною якої послугували суперечності з приводу престолонаслідування.

Сьогун – титул військово-феодальних правителів Японії у 1192 – 1867рр., при яких імператорська династія не мала реальної влади.

Таборити – учасники визвольного руху в Чехії у ХVст. – поборники

ідеї докорінної перебудови суспільства на засадах

майнової та соціальної рівності.

 

Товар – продукт праці, який вироблено для продажу. Має вар-тість, є предметом торгівлі.

Товарне

Господарство – тип господарства, при якому товари вироблялись для продажу на ринку чи обміну за допомогою грошей.

Трипілля – система землеробства, при якій ділянка поділяється на три частини: озимі, ярові і пар. Кожного року частини ділянки міняють місцями.

Турнір – військове змагання лицарів.

Урок – точно встановлений за часів княжіння Ольги розмір данини.

 

Феод – земля чи дохід з неї, пожалувані королем чи сеньйором васалу в спадклове володіння як плата за службу.

Феодал – власник феоду.

Феодалізм – попередня капіталізму суспільно-економічна формація, в основі якої лежать власність феодала на землю та інші засоби виробництва при всій повноті влади на цій землі.

“Феодальна драбина”,

феодальна ієрархія – поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості

нижчих вищим.

 

Феодальна

роздробленість – розпад держави на багато незалежних чи майже

незалежних від монарха феодальних володінь.

 

Феодальне помістя – велике господарство феодала, в якому працювали залежні селяни.

Франки – група германських племен, що у ІІІст. мешкали по берегах Рейну. У Vст. завоювали Галлію і утворили Франкську державу.

Францисканці – чернечий орден монахів-проповідників, заснований у ХІІІст. Франциском Ассизьким.

Хартія – документ, який засвідчував права чи привілеї.

 

Хрестові походи – підтриманий і організований католицькою церковою

масовий колонізаційний рух під гаслом визволення від

мусульман Гробу Господнього.

 

Цензура – державний або церковний контроль за змістом художніх

Творів і наукових праць.

 

Централізована

Держава – держав, яка керується з єдиного центру.

 

Церковний розкол – поділ однієї церкви на кілька за розбіжностями у вірі й

Обряді та, особливо, через незгоди серед керівництва

Церкви.

Цехи – об’єднання ремісників однієї спеціальності.

Чашники – учасники визвольного руху в Чехії ХVст., які боролися

проти німецького засилля та домагалися реформи

церкви.

 

Чернецтво – ті духовні особи, що селилися в монастирях і давали

обітницю (добровільну обіцянку) жити в бідності,

послуху, не одружуватися. Життя чернецтва вважалося

вищим проявом духовного подвигу.

 

Чернечі ордени – організації ченців, кожна з яких керувалася власними чи

Запозиченими церковними правилами (церковним

Статутом).

 

Чинш, оброк – плата земельному власнику за користування землею.

 

“Чорна смерть” – єпідемія чуми, через яку вмирала велика кількість

населення Європи.

 

Шаріат – звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного прав, регламентує молитву, піст тощо.

 

Шеріф – королівський чиновник у графствах Англії.

 

Шляхта – польські середня та дрябня дворяни.

 

Яничари – турецькі воїни з представників завойованих турками

народів, охоронці султана.

 

Ярлик – грамота ординського хана, що давала право на

князювання.

 

Аболіціонізм – 1). Суспільний рух за скасування будь-якого закону;

Рух у США в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. за ліквідацію рабства.

Автократія – політичний режим, при якому нема представницьких органів; вся повнота державної влади в країні зосереджена в руках необмеженого законом і безконтрольного правителя.

Автономія – самоврядування певної частини держави, що зді-йснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом.

 

Аграрні реформи – державні заходи по перетворенню умов землеробства, форм землекористування і характеру земельних відносин.

Агресія – примінення збройної сили однією державою (групою держав) проти суверенитету, територіальної цілосності, політичної незалежності другої держави.

 

Анархізм – суспільно-політична течія, яка заперечує державну і будь-яку політичну владу, виступає за необмежену свободу окремої особистості.

Аннексія – насильницьке захоплення однією державою частини або всієї території, яка належить іншій державі.