Політеїзм – віра в існування багатьох богів.


Політика– діяльність державних органів і правлячих партій, пов’язана з відносинами між групами, націями, державами. Поділяється на внутрішню і зовнішню

Популяри – політичне угрупування в Римі, яке виступало за відновлення республіканського ладу.

Пресвітер – керівник общини перших християн.

Префектура – в часи імператора Діоклетіана та Константина І – основна територіально-адміністративна одиниця поділу Римської держави.

Принцепс – спочатку так називали першу людину в списку сенаторів у Римі. В добу Ранньої Римської імперії – титул імператора.

Принципат – система державного управління, встановлена Октавіа-ном і закріплена його наступниками.

Прокуратор – намісник імператора, управляючий невеликими римсь-

Кими провінціями.

 

Пролетарії – в Стародавньому Римі за реформами Сервія Туллія – нижчий найбідніший прошарок громадян; з І ст. –декласовані шари суспільства.

 

Проскрипції – списки ворогів для їх фізичного знищення. Складались у Римі в 83р. до н.е. за часів правління Сулли.

Раджа –правитель у давньоіндійських державах. Був верховним розпорядником усього державного майна і, насамперед, землі, командував військом, очолював управління.

Релігія -духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

 

Республіка – держава, в якій органи влади формуються за прин­ципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представниць-ким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом.

Реформа – нововведення, перетворення чи зміна порядків у держа-ві.

Сатрап – чиновник у Перській імперії. Сатрапи чинили суд, збирали податки і слідкували за виконанням розпоряджень царя.

Сенат – спочатку так називали раду старійшин у Римі. В добу республіки – уряд Римської держави.

Сінтаксис – добровільний внесок союзників у скарбницю Другого Афінського союзу.

Софісти – “вчителі мудрості”. Вчителі-філософи, які за гроші навчали людей.

Спартіат – повноправний громадянин Стародавньої Спарти.

Ступа –культова споруда, храм, що будувався на місці життя або проповіді Будди.

Табу – ритуальна заборона на певну дію у первісному су-спільстві.

Талант – одиниця ваги та грошова одиниця у Стародавній Греції. З одного таланта карбували 6 тис. драхм. В Аттиці талант важив 26,2 кг.

“Темні віки” – період в історії Греції, що тривав з 1100 по 800рр. до н.е. Історики не мають писемних джерел з цього періоду, тому він має саме таку назву.

Теократія – форма державного правління, за якої світська влада зосереджена в руках духівництва.

Терми –лазні з теплою водою в Римі.

Тиранія – перехідна форма державної влади у Стародавній Греції, яка виникає в ході боротьби демосу з аристократією. Основна риса тиранії – єдиновладдя, але, на відміну від монархії, тиранія здійснюється в інтересах демосу проти родової знаті.

Токмари – клас торгівців у Шумерській державі.

Трапезіти – люди, які приймали гроші на збереження. Банкіри античної Греції.

Тріумвірат – дослівно – “союз трьох мужів”, колегія для упорядку-вання республіканського ладу в Римі; боролася за владу з сенатом.

Тріумф – свято на честь полководця-переможця у Стародавньому Римі.

Узурпація –протизаконне захоплення влади; привласнення чиї­хось прав на що-небудь.

Фаланга – щільно зімкнуте лінейне шикування піхоти для бою. Налічувала від 8 до 16 рядів. Використовувалась давніми греками для ведення військових компаній.

Фарисеї – угрупування в іудаїзмі, яке сповідувало неухильне вико-нання старих релігійних традицій.

Федерати – військові союзники Римської імперії.

Фетишизм – віра в здатність предметів та кісток тварин допомагати людині в житті та діяльності.

Форос – обов’язковий внесок у скарбницю Першого Афінського морського союзу.

Форум – ринкова площа в Римі.

Християнство –найбільш чисельна світова релігія, яка виникла у Іст. н.е. в східних провінціях Римської імперії внаслідок злияння і взаємопроникнення ідей кількох месіанських течій іудаїзму. В основі християнства лежить віра в Ісуса Христа як сина Божого. У 1054р. християнство розкололось на православних і католиків.

 

Хронологія – наука, яка встановлює точні дати всіх історичних подій та їхню часову послідовність.

Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізова-ною та ієрархізованою системою взаємодії священно-служителів і віруючих.

Цивілізація –будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рі­вень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

Цінь –імператорська династія в Китаї (221 – 207рр. до н.е.).

Чжухоу – сановники та місцеві правителі в Китаї в період Чжоу.

Шадуф – пристрій для подачі води на поля.

Шудри – варна неповноправних жителів у Стародавній Індії, які повинні були обслуговувати всі інші варни.

Югер – одиниця виміру земельної площі у Стародавньому Римі. Дорівнювала приблизно 0,25 га.

Язичництво –термін, який було введено богословами монотеїстичних релігій. Слугує для позначення релігійних вірувань, обрядів і свят, які було вироблено протягом віків до появи монотеїзму. До язичницьких вірувань відносять магію, фетишизм, анімізм, тотемізм тощо.

Абат – настоятель монастиря у Західній Європі з 5 ст.

 

Абсолютизм – абсолютна самодержавна монархія – форма державного правління, при якій верховна влада повністю належить монарху (царю, імператору, королю).

Аврський каганат

(VІ – ХІст.)царство тюрків-аварів у Паннонії (територія Угорщини),

знищене Карлом Великим.

Аннали – давньоримські та середньовічні літописи.

Анафема –відлучення від церкви, прокляття.

 

Англіканська

Церква – державна церква в Англії, одна з протестантських церков. Виникла в 30-ті рокі ХVІ ст. під час Реформації. Розповсюджена переважно в англомовних країнах.

Арбалет –механічна метальна ручна зброя у вигляді сталевого

лука з дерев’яним ложем з прикладом і механізмом для

натягування тятиви.

 

Базиліка – прямокутна будівля, розділена усередені рядами колон

Або стовпів на частини – вищу, середні і нижчі бічні.

Барон – феодальний титул у Західній Європі. У 6-7ст. баронами називали взагалі знатних людей.

Бедуїни – кочівники на Аравійському півострові та в деяких частинах Північної Африки.

Бейліки – дрібні самостійні князівства в країнах Близького та

Середнього Сходу.

Бенефіцій – у ранньосередньовічній Західній Європі надання

Королем чи великим землевласником васалові в довічне

Користування землі як винагороди за службу.

Бесермен

(басурман) – мусульманський купець-відкупник монгольської данини

У завойованих країнах.

 

Бояри –представники правлячої, привілейованої групи в Київсь-кій Русі, які стояли нижче князів за ієрархією і брали участь в управлінні державою; представники княжої адміністрації. Пізніше – найвищий стан у деяких державах (Московському царстві, Молдавії, Румунії).

Булла –особливо важливий королівський чи папський документ, скріплений металевою печаткою – буллою.

Бургомістр – міський голова.

Бюргер – повноправний городянин.

Ваганти – мандрівні середньовічні актори.

Васал – персона, яка зобов’язана перед іншою персоною (сеньйором) вірністю і службою. Система васалітету склалася в Західній Європі в період розвинутого феодалізму. Головний принцип: “Васал мого васала – не мій васал”.

Васалітет – особиста залежність одних феодалів (васалів) він інших, могутніших (сеньйорів).

Верв –територіальний округ, який складав декілька селянських общин (мир). Члени верві несли взаємну відповідальність перед князем і були пов’язані круговою порукою.

Визвольний рух – 1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.

Візир – титул вищого урядовця в багатьох мусульманських країнах.

Вітраж – картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче – збори повноправних городян.

 

Внутрішня

колонізація – заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень у інших країнах.

 

Вотчина –комплекс феодальної земельної власності (земля, споруди, інвентар) і пов’язаних з нею прав на феодально-залежних селян. Синонімами терміну “вотчина” є сеньйорія, майор, феод. Основною формою землеволодіння вотчина стає на більшій частині Європи у VІІІ – Хст.

Воєвода –військовий командир, який керував княжими загонами. Був представником княжої адміністрації.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь