Розділ XVI Право в системі соціальних норм. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ XVI Право в системі соціальних норм.



Поняття, загальні риси і види соціальних норм

У реальному житті багатоманітність суспільних відносин врегулювати писаним правом неможливо і робити цього не слід. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою різних правил, які є еталоном, моделлю, взірцем такої поведінки — соціальних норм. До соціальних норм, крім правових, належать звичаї, моральні, групові (корпоративні), релігійні, а також деякі інші норми. При цьому немає жодної галузі соціального життя, в якій діє тільки якась одна група соціальних норм.

До загальних рис соціальних норм належать:

об'єктивна обумовленість правил поведінки, необхідність саморегулювання суспільних систем, забезпечення стабільності і порядку, що виникають у процесі історичного розвитку суспільства з метою регламентації взаємодії людей і мають вольовий характер;

однаковість масштабу (міри) поведінки, власне норм, кожного з цих регуляторів;

неперсоніфікованість правил на відміну від індивідуальних, які обумовлюють поведінку конкретних суб'єктів, їх розрахованість на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб;

гарантованість більшості з них на випадок порушення засобами державного або суспільного впливу.

відображення особливостей культурних традицій того чи іншого суспільства.

Таким чином, соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, які виявляють волю певної часті населення або всього суспільства і гарантуються різними засобами соціального впливу.

Класифікація соціальних норм здійснюється за такими критеріями:

за змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, естетичні, технічні норми тощо);

за способами встановлення і забезпечення виконання (норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми);

за способами закріплення і зовнішнього виразу (норми, які знаходяться у свідомості людей або ж виражені в усній чи письмовій формі).

Інколи розрізняють також вторинні (змішані) нормативні структури, до яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і моральних, і корпоративних норм.

Співвідношення технічних і правових норм

Особливо своєрідними за змістом регулювання є правила, які визначають поведінку людей у зв'язку із використанням технічнихі природних об’єктів, — технічні норми. До них зокрема належать такі правила користування, технічної експлуатації машин і механізмів, будівельні норми і правила (БНіП), державні стандарти, правила техніки безпеки, норми видатку сировини, правила проведення вибухових робіт тощо. Хоч технічні норми встановлюються людьми, ці норми, проте, не мають суспільного характеру. Їх зміст обумовлений законами природознавства, досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і культури суспільства.

Умовно технічні норми поділяються на дві групи: до першої групи належать ті, що втілені в правову форму, до другої — всі інші.

Норми першої групи закріплюються у вигляді встановлених державними органами правил, інструкцій, що регулюють відносини стосовно використання технічних засобів у сфері виробництва чи управління, мають обов’язковий характер, забезпечуються на випадок їх порушення нормами юридичної відповідальності. Такі норми називаються техніко-юридичними. Їх взаємодія з правом здійснюється за допомогою системи бланкетних норм, які мають відсилку до таких підзаконних актів, як: правила зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин і радіоактивних матеріалів, безпеки руху та експлуатації транспорту, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, протипожежної безпеки, боротьби з епідемічними та інфеційними захворюваннями, утримання тварин, а також багатьох інших. Наприклад, вибухові речовини, у тому числі ті, що здатні до утворення вибухових сумішей, повинні зберігатись аптечними установами в ізольованому вогнестійкому складі в спеціальних приміщеннях, ізольованих вогнетривкими стінками.

Технічні норми, які належать до другої групи, у свою чергу, можуть не мати соціального змісту (наприклад, норми математики, хімії, біології та інших наук, що визначають природний стан об’єкта пізнання), але набувати соціального значення, якщо йдеться про правила поведінки людей у зв’язку з використанням технічних та природних об’єктів (наприклад, правила користування побутовими приладами, прийому лікарських засобів та ін.). Ці правила не містять ознак, властивих правовим нормам, їх порушення не призводить до застосування засобів юридичної відповідальності.

Право і мораль

У суспільстві право і мораль тісно пов’язані. Їх співвідношення проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для характеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль (лат. мoralis — моральний) — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внутрішнього “я”, якого він повинен неухильно дотримуватись, і конкретні форми, межі зовнішнього прояву поведінки особи до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді вимоги, веління, заборони.

Як самостійні нормативні регулятори, право і мораль, разом з тим, мають спільними рисами. І право, й мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб’єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб’єктів у різних сферах суспільної діяльності;

сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми, повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов’язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах, прислів’ях та т. п. (наприклад, “Той, хто робить ганебне, повинен передусім соромитися самого себе”); право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми набувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, наказах, інструкціях і т. ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.

За засобами забезпечення виконання та специфіці санкцій. Додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю суспільної думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гарантується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосовуються в певному порядку державним апаратом. При цьому перелік санкцій має строго фіксований характер.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право — це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов’язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не можна виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов’язані юридичні наслідки. До них належать оціночні поняття: “образа особистої гідності”, “дії, що відзначаються особливим цинізмом чи особливою зухвалістю”, “розумні строки”, “неможливість спільного проживання”, “низькі мотиви” та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і не тотожні системи оцінки — обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Деякі колізії у взаємодії права та моралі виникають у питаннях трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини, проведення клінічних випробувань лікарських засобів на пацієнтах (добровольцях), штучного запліднення, евтанезії — прискорення смерті невиліковного хворого для припинення його страждань, та інших.

Важливу роль відіграють моральні норми у процесі правозастосовчої діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов’язковими або додатковими (факультативними) ознаками, що повинні бути встановлені при кваліфікації. А в разі прийняття судового рішення про позбавлення батьківських прав моральний фактор часом є вирішальним. Досить складним на тільки з правового, а й з морального боку, є питання тримання взятих під варту і засуджених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, географічні і, звісно, моральні фактори сумісного перебування засуджених і їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність) і деякі інші.

Водночас слід враховувати, що у будь-якому суспільстві існують прояви реакційної, застарілої, антисоціальної групової моралі, яка суперечить загальносуспільній моралі.

Окремі норми права, здебільшого процесуальні, в моральному смислі нейтральні (наприклад, у ст. 38 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про передачу справи одного суду до іншого і норма байдужа у моральному відношенні).

Право і звичай

Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим системам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадкований стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до тотожних життєвих ситуацій. Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасному розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироблених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держави та суспільства.

Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушування до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо забороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинутих держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле- і водокористування, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відносин), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту. Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.

Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов’язковими правилами поведінки людей, що розраховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.

Водночас норми розрізняють за такими критеріями:

За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складаються внаслідок взаємодії суб’єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права.

За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові приписи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства.

За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних актах — законах, указах, постановах, рішеннях та т. ін.

За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності у строго встановлений строк і так само скасовуються.

За засобом забезпечення виконання: слід констатувати відсутність особливого механізму забезпечення звичаю, який виконується через звичку. Звичаї на відміну від норм права, при виконанні не становлять системи через їх багатоманітність, вони не зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.

Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.

Звичай може бути тільки додатковим (субсидіарним) джерелом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторони можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб землекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посилатися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.

По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право, а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 634; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.138.161 (0.022 с.)