Мета, принципи і методи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні і світі

Практика свідчить, що лише ринкові регулятори без активного державного втручання неспроможні забезпечити інноваційне зростання. Країни інноваційні лідери зобов’язані своєму успіху значною мірою ефективній інно-ваційній політиці, яка планується і координується на державному рівні. Система заходів, через які здійснюється державна інноваційна політика, у провідних країнах світу охоплює:

1) податкову політику. Так, у США нараховується більш ніж 100 пільг, які активізують НТП. Пільги надаються безпосередньо підприємствам і інвесторам, а не науковим організаціям. Здійснюється регулярний перегляд пільг, завдяки чому цілеспрямовано стимулюється інноваційна активність в пріоритетних галузях;

2) пряме фінансування. Зокрема, у ФРН урядом фінансується близь-ко 3040% витрат на НДДКР, які здійснюються за державними замовлення-ми. Малим і середнім фірмам оплачується до 40% фонду оплати праці дослі-дницького персоналу. У США, Франції та деяких інших країнах ЄС пряме фінансування інноваційних розробок досягає 50% на їх створення;

3) надання позичок, у т.ч. без виплати відсотків (Швеція);

4) конкурсне фінансування розробок. У Великобританії таким чином фінансуються (міністерствами техніки, торгівлі і промисловості) найбільш перспективні інноваційні розробки, що покриває близько 5075% витрат;

5) створення фондів впровадження інновацій з урахуванням ризику (ФРН, Нідерланди, Швейцарія, Франція);

6) амортизаційну політику. Нормативно обмежуються граничні те-рміни експлуатації виробничого обладнання і технологій, а в деяких випад-ках – і терміни експлуатації товарів споживачами;

7) прямі бюджетні дотації, які виділяються підприємствам, що освоюють нову продукцію (як правило вона розробляється за держзамовленнями), або її споживачам. У США розмір дотацій доходить до 15% вартості держзамовлення. Дотації активно використовуються в країнах ЄС;

8) допомогу в патентній діяльності. У США за рахунок бюджетних коштів оплачується близько 50% видатків на отримання охоронних докумен-тів (в основному малому і середньому бізнесу);

9) пільгову сплата мита при отриманні охоронних документів. У США пільги для незалежних винахідників, некомерційних організацій і ма-лих фірм становлять 50% митної плати;

10) пенсійні та страхові пільги для інноваторів, оплата членства у наукових товариствах, сплата проїзду на наукові конференції тощо;

11) моральне заохочення авторів винаходів: присудження спеціаль-них почесних звань, членство в клубах винахідників, видача грамот, медалей, посвідчень, публікації про авторів і т.п.;

12) законодавчий захист прав винахідників на інтелектуальну влас-ність;

13) створення широкої мережі спеціалізованих державних служб зі стимулювання інноваційної діяльності (Великобританія, Франція): фінансо-ва, інформаційна підтримка, допомога в патентуванні і впровадженні;

14) стимулювання різноманітних недержавних форм підтримки ін-новаційної діяльності, наприклад, у США за підтримки уряду створено Наці-ональну асоціацію венчурного капіталу, що акумулює фінансові кошти вели-ких компаній, пенсійних фондів, страхових компаній, різноманітних комер-ційних структур.

Згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність", головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і ви-користання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впрова-дження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Основними принципами державної інноваційної політики є такі:

- орієнтація економіки України на інноваційний шлях розвитку;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного і інноваційного потенціалу (більш широко  потенціалу інноваційного розвитку);

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, кредитно-фінансової сфери в інноваційному процесі;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва в науково-виробничі сфері;

- підтримка міжнародної науково-технологічної кооперації, транс-ферту технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Система методів державного регулювання інноваційної діяльності в Україні:

1. Правові методи. Ці методи чинять регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності (створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки інноваційної діяльності), законодавче забезпечення прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності (наприклад, прав на об’єкти інтелектуальної власності), систему державних стандартів і методів прямого адміністрування (ліцензування, патентування, квотування тощо). Так, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

2. Організаційно-економічні методи. За допомогою методів даної групи держава регулює і стимулює розвиток пріоритетних галузей, виробництво певних видів товарів, розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості). Наприклад, е кологічні платежі і штрафи (фіскальна політика) змушують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, унаслідок цього актуалізуються потреби у відповідному контролюючому устаткуванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів. Таким чином, з'являються ринкові можливості інноваційного розвитку для підприємств-виробників цього обладнання.

3. Методи планування. Це методи, які передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному інновацій-ному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення інновацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому. Так, наприклад, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільсь-когосподарської продукції, стимулює їх виробництво, надаючи сільськогос-подарським підприємствам можливості розвитку.

4. Методи політичного регулювання. На інноваційний розвиток впли-вають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприє-мницькою діяльністю, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності). Крім того, політичні партії, що борються за владу, формують програми розвитку, у т.ч. інноваційного, які реалізуються (хоча б в основних рисах) у випадку перемоги. 5. Методи соціального регулювання. Вони впливають на розвиток рин-ку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні ор-ганізації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Наприклад, саме активне втручання і вплив "зелених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області в безпосередній близькості від обласного центра.

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід скидати з рахунку й адміністративні методи, вплив яких все ще досить помітний.