Юридична та соціальна відповідальність у менеджменті.

У процесі діяльності організації виділяють два види відповідальності підприємця та менеджера — юридичну та соціальну.

Юридична відповідальність —дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають ме­жі, норми, засади функціонування організацій.

Соціальна відповідальність -—добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

Питанням соціальної відповідальності підприємства приділяється серйозна увага.

Соціальну відповідальність різні представники менеджменту трактують неоднаково.

Існує погляд на цю проблему, відповідно до якого організація повинна піклуватися про ефективність використання своїх ресурсів, максимізувати прибуток, надавати суспільству необхідні товари й послуги. Таким чином, організація - це економічна цілісність, і її головна мета - прибуток. Реалізуючи економічні цілі (даючи роботу людям, дивіденди - акціонерам, товари - суспільству), організація поводиться відповідально.

Відповідно до іншої точки зору, організація - це складна частина зовнішнього оточення, від якого залежить саме існування організації. До складового цього оточення ставляться споживачі, постачальники, місцеве населення, засоби інформації й ін. Це суспільне середовище може сильно впливати на досягнення підприємством своїх цілей, тому організації доводяться врівноважувати чисто економічні цілі з економічними й соціальними інтересами цих складові середовища. Отже, соціальна відповідальність - це дії організації, що вживають у благо суспільства добровільно, а не на вимогу закону. Організації повинні направляти частина своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах. Вони повинні жертвувати на благо й удосконалювання суспільства. Більше того, вони повинні відповідально діяти в сферах захисту навколишнього середовища, охорони здоров'я й безпеки, захисту інтересів споживачів. Відповідально діючому підприємству суспільство буде довіряти.

Можна виділити три компоненти стратегії підприємства для завоювання суспільної довіри:

1. Відповідальне поводження:

o рішення завдання задоволення певних потреб суспільства через обмінні відносини ринку;

o рішення завдання науково-технічного розвитку суспільства (через використання капіталу, ноу-хау);

o несення відповідальності за всі дії і їх наслідки, причиною яких підприємство є саме. Наприклад, якщо компанія допустила забруднення водного басейну, то вона відповідає за його очищення й має втрати за заподіяний збиток.

2. Комунікативне поводження, або "діалог із суспільством".

Принципами роботи із суспільством є:

o суспільна довіра до джерела інформації,

o створення атмосфери довіри між підприємством і суспільством через конкретне поводження підприємства;

o орієнтація на співробітництво;

o надання підприємством повної інформації (як позитивної, так і негативної) суспільству;

o орієнтація на протилежну думку, тобто визнання права різних суспільних груп на власну думку, що може відрізнятися від ціннісних уявлень підприємства.

3. Інноваційне поводження. Це пошук оптимального рішення проблем, пов'язаних з інноваціями, які повинні знаходити схвалення з боку суспільства.

Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка мають переваги і недоліки. Переваги соціальної відповідальності вияв­ляються в забезпеченні стабільного функціонування ор­ганізації, а також у її здатності впливати на стан, дина­міку розвитку суспільства. Отже, соціальна відповідаль­ність має такі переваги:

— забезпечує довгострокові перспективи розвитку су­спільства;

— створює можливості впливу на зміни суспільства;

— допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в то­му числі й працівників організації;

— формує норми моралі в організації;

— забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями (менеджерами) та іншими членами суспільства тощо.

Водночас соціально відповідальна поведінка органі­зації, менеджера пов'язана з певними проблемами, най­істотнішими серед яких є:

— порушення принципу максимізації прибутку;

— зростання собівартості продукції у зв'язку зі збіль­шенням витрат на соціальні потреби;

— неможливість забезпечення високого рівня підзвіт­ності суспільству.

Часто соціальна відповідальність супроводжується не­вмілим задоволенням соціальних потреб, організацією гучних акцій задля рекламних цілей тощо.

Підприємці та менеджери повинні намагатися досягнути такого рівня соціальної відповідальності, який забезпечив би реалізацію переваг та усунення (послаблення) недоліків.

Соціальна відповідальність є похідною цінностей, які випливають із етичних норм підприємців, менеджерів, працівників організації. У кожному суспільстві, колек­тиві вони мають свої особливості.

Сьогодні виробляється нова управлінська філософія: головні інтереси підприємства, колективу, акціонерів-власників - це відповідальність перед різними соціальними групами. Характерною рисою цієї управлінської філософії є ринкова орієнтація підприємства, побудова у цьому напрямку всіх ланок керування: механізму дій на ринку, планування й фінансового контролю, внутріфірмової політики.

На підприємствах сформувалися елементи реалізації соціально відповідального менеджменту:

o види діяльності: постійно вести пошук нових видів діяльності (не на шкоду, а на додаток до основного), що забезпечують стабільність, надійність функціонування підприємства;

o співробітництво: з повагою ставитися до ділових партнерів, активно працювати з ними, розширювати сфери ділових взаємин;

o персонал: бути уважним і чуйним до його запитів і потреб, сприяти підвищенню віддачі праці;

o зовнішня обстановка (середовище): усіляко сприяти формуванню стабільної в економічному й соціальному плані, екологічно безпечного зовнішнього середовища;

o суспільна орієнтація підприємства - формування клімату соціальної відповідальності підприємства перед суспільством і людьми: інтегрувати свої економічні інтереси з інтересами суспільства.

Орієнтація на ці принципи дозволяє підприємству реалізовувати ділову стратегію по організаційному розвитку, освоєнню нових сегментів ринку, реалізацію різного роду нововведень.

ЕТИКА У МЕНЕДЖМЕНТІ.

Кожна організація функціонує в економічному прос­торі, де склалися певні моральні устої, принципи, куль­тура. Тому підприємці та менеджери повинні будувати свої стосунки з підлеглими, партнерами на засадах етики.

Етика — норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридич­них та моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою або яких вимагає від неї оточення.

Відповідно етичною поведінкою є сукупність вчин­ків, дій людей, які відповідають нормам моралі, свідо­мості, порядку, що сформувалися в суспільстві або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управ­лінської діяльності непоодинокі випадки відхилення від суспільних норм, що розцінюється як неетична поведін­ка. Вона може бути зумовлена різними чинниками:

— конкурентною боротьбою;

— прагненням великих прибутків;

— невмілим стимулюванням керівників за етичну по­ведінку;

— недооцінкою етичних норм у суспільстві;

— намаганням досягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною;

— неетичною поведінкою партнерів;

— конфліктними, стресовими ситуаціями в організації;

— невдалим підбором та невмілим застосуванням сти­лів керівництва;

— занадто складною системою розроблення та прий­няття рішень в організації тощо.

У більшості організацій приділяють особливу увагу етичним нормам, оскільки від цього значною мірою зале­жить імідж та ділова репутація компаній. Часто вони опиняються перед дилемою: діяти етично, але недоотримати потенційні прибутки чи досягати визначених ці­лей будь-якими засобами, тобто працювати за принци­пом Ніколо Маккіавеллі (1469—1529) «Мета виправдо­вує засоби». Практика свідчить: якщо фірма планує свою діяльність у короткостроковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то віддає перевагу другому варіанту поведінки. Якщо ж компанія прагне здобути стабільне становище на ринку, встановити взаємовигід­ні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успішний та прибутковий бізнес у довгостроковому пері­оді, всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на дотриманні етичних норм, ділового етикету. Страте­гія етичної поведінки інколи змушує підприємства від­мовлятись від досить привабливих з комерційної точки зору пропозицій, що формує і посилює їх репутацію в ділових колах. Це підтверджує доцільність і виправда­ність інвестицій в етику. Нерідко з виховною метою в організаціях розробляють етичні кодекси, які визнача­ють моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила поведінки працівників; ство­рюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи запроваджуються спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань). Нап­риклад, Кодекс етики компанії «Ситтіпз Епдіпе», охоп­лює такі пункти:

1. Підлеглість закону.

2. Бути чесним, оцінювати події справедливо і точно.

3. Бути справедливим — надавати змогу висловитися кожному.

4. Бути турботливим — турбуватись про те, щоб фір­ма впливала на інших, намагатись зробити цей вплив більш сприятливим.

5. Бути сміливим. Ставитись до інших з повагою, на­віть коли це збитково для справи.

Сучасний менеджмент пропонує такі заходи для за­безпечення етичної поведінки:

— запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, пра­вил поведінки працівників організації. Так, етичними нормами заборонено хабарі, подарунки, порушення зако­нів, незаконні виплати політичним організаціям, необгрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, викорис­тання забороненої інформації тощо. Як стверджує Тім Граут-Сміт, інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. Саме такі засади є домінуючими у бізнесовому середо­вищі розвинутих країн. Наприклад, крупні корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє се­редовище, створюючи механізми «екологічної безпеки». Особливо це стосується підприємств зі шкідливим вироб­ництвом. Деякі компанії під впливом норм етичної пове­дінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації ро­бочої сили в країнах, що розвиваються. Так, один із сві­тових лідерів у виробництві одягу компанія «Леві Страусе» припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах;

— створення комітетів з етики;

— застосування механізмів стимулювання, які б про­тидіяли неетичній поведінці та вчинкам;

— здійснення соціальних ревізій для з'ясування впли­ву соціальних факторів на організацію;

— організацію навчання етичної поведінки керівни­ків і всього персоналу;

— постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через різні інформаційні канали;

— проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.

Етична чи аморальна практика ведення бізнесу є ві­дображенням системи цінностей, яка сформувалась у су­спільстві, певній соціальній групі чи організації. Тому етичні норми поведінки необхідно впроваджувати на за­садах виховання високого рівня культури та навчання етикету кожного члена колективу.

Висновки по лекції.

Завдання підвищення ефективності керування пов'язані із принциповими змінами в системі керівництва підприємствами. Зменшується роль державної форми власності з її адміністративно-командною системою керування й зростає роль комерційних структур з її "горизонтальними" зв'язками. Це вимагає нових знань в організації виробництва й умінь управляти їм в умовах ринкової економіки.

Результативність управління розуміється як його цільова спрямованість на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям управління. Ефективність управління можна вимірювати за рівнем розвитку систем та підсистем, впровадженню прогресивних змін, за результатами керованих об'єктів і процесів.

Забезпечення організаційного розвитку - досягнення такого гармонійного стану організацій, за якого збігаються параметри формальної і неформальної організації і досягається гармонія цілей (очікувань) працівників організації і самої організації як соціального феномену є важливим завданням менеджменту. Для досягнення такої гармонії необхідно володіти певним інструментарієм щодо здійснення організаційних змін, розуміти сутність соціальних і психологічних явищ у колективі організації, вміти впливати на них.

Говорячи про зміни в організації, ми маємо на увазі рішення керівника змінити одну або більше внутрішніх перемінних в організації, структурі, завданнях, технології та людському факторі. Приймаючи такі рішення, керівництво повинно бути проективним або реактивним, тобто само проявляти активність або реагувати на вимоги ситуації.

Існує багато підходів до визначення поняття ефективності управління. Узагальнення різних підходів дало можливість запропонувати наступне визначення: ефективність управління - це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керуючої і керованої систем, що забезпечує досягнення цілей підприємства; яка визначається співвідношенням ефекту від реалізації різноманітних інвестицій в систему управління підприємством з розміром витрат, необхідних для їх впровадження.

Діяльність у сфері бізнесу пов'язана не лише з досяг­ненням економічного результату, який вимірюється пе­редусім обсягами виготовленої продукції (послуг) та рів­нем прибутку підприємства. Важливе значення має й етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання правил і норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідаль­ність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна орга­нізація використовує у своїй діяльності матеріальні, фі­нансові та трудові ресурси держави і тому повинна усві­домлювати свій обов'язок, нести відповідальність перед суспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зу­силь на його благо і вдосконалення.

Завдання для самостійної підготовки з теми.

З метою забезпечення високих результатів в процесі професійної діяльності рекомендується більш детально дослідити сутність питань ефективності управління і вивчити наступні питання:

1. Показники ефективності управління та фактори, що на них впливають.

2. Методи оцінювання ефективності праці менеджерів.

3. Види організаційних змін.

4. Умови сучасного ефективного менеджменту і складові його успіху.

5. Взаємозв'язок відповідальності й етики у менеджменті.

6. Фактори, що визначають етичний вибір.

7. Підходи до прийняття етично складних рішень.

8. Зв'язок влади та відповідальності.

9. Етика бізнесу.

10. Особливості ділового етикету у різних країнах.

 

■ Рекомендований розподіл часу лекційного заняття.

♦ Вступна частина лекції з теми (5 хв.)

♦ Лекційний виклад навчального матеріалу з основних питань теми (65-75 хв.).

♦ Заключна частина лекційного заняття (10 хв.):

- Підведення підсумків лекції (висновки) – 5 хв.

- Видача завдань для самостійної підготовки – 5 хв.