ТЕМА 3. Ресурси світового господарства

 

1. Природно-ресурсний потенціал світової економіки.

2. Трудові ресурси світового господарства.

3. Hауково-технiчний потенціал світової економіки.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира. М., 2000

2. Аттали Ж. На пороге нового тысячелетия. М.,1993

3. Голиков А.П., Олiйник А.Б. Вступ до економiчної i соцiальної географiї.К.,1996

4. Друзик Л.С. Мировая экономика на финише века. Минск, 1997

5. Кузик С.П. Соцiально-економiчна географiя свiту. Тернопiль, 1998

6. Лебедева С.,Шлихтер С. Мировая экономика. М.,1994

7. Лукичев Г.А. Освободившиеся страны: использование ресурсов в целях развития. М.,1994

8. Паламарчук М. Природно-ресурсный потенциал: минеральные ресурсы. К.,1996

9. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економiчна i соцiальна географiя України. К.,1998

10. Спиридонов И.А. Мировая экономика. М.,1997

11. Економiка зарубiжних країн. За ред. Фiлiпенка А.С. К.,1996

12. Экономика сельского хозяйства зарубежных стран. М.,1995

13. Байков Н. Тенденции развития зарубежной энергетики - "МЭиМО", 1997,№4

14. Бушмарин А. Современные требования к использованию трудовых ресурсов в свете мирового опыта - "Общество и экономика", 1995, № 2

15. Кочетов А.Н. Влияние Интернета на развитие общества - "Информационное общество", 1999, N5

16. Мовсесян А. Информационные аспекты транснационализации - "МЭиМО", 1998, №2

17. Муравьев С. Современные технологии как важнейший фактор преодоления экономического кризиса - "Технологическое оборудование и материалы", 1998 - № 8,9

18. Раковский С.Н. Мировое население в канун ХХI века. - "География в школе", 1996,№4

19. Синяк Ю. Концепция глобального экономического развития и энергетика - "Проблемы прогнозирования", 1998, № 3

20. Смолян Г.М. Проблемы пятой информационной революции - "Информация и бизнес", 1999,№5

 

Сучасний етап розвитку світового господарства відрізняється зростаючими масштабами споживання різних ресурсів (французьке слово “resources” означає засоби, запаси, можливості, джерела), різким ускладненням взаємодії природи і суспільства, а також пошуком у зв'язку з цим способів і напрямків гармонізації природно-антропогенних процесів. В результатi актуальностi набуває аналiз ресурсного потенціалу світу в цілому, окремих регіонів і країн, вивчення систем їхнього використання, що склалися в різних соціально-економічних структурах сучасного світового господарства.

Усе різноманіття ресурсів, що використовуються для розвитку економіки, можна поділити на природні, трудові, технологічні, фінансові й інформаційні. Забезпеченість цими ресурсами в значній мірі впливає на розвиток продуктивних сил, а також обумовлює формування економічних відносин між окремими країнами і регіонами.

 

1. Природно-ресурсний потенціал світової економіки

 

Однією з центральних проблем світової економіки є проблема забезпечення населення Землі необхідними природними ресурсами в даний час і у віддаленій перспективі. Ця проблема набуває особливої актуальностi у міру виснаження багатьох видів природної сировини і загострення глобальної енергетичної, сировинної та продовольчої кризи.

Під природними ресурсами розуміють ті елементи природи, що використовуються в господарській діяльності, і якi є засобами існування людського суспільства: земельні ресурси, корисні дикі рослини і тварини, корисні копалини, вода (для водопостачання, зрошення, промисловості, транспорту, енергетики), сприятливі кліматичні умови. Природні ресурси - це просторово-часова категорія, їхній обсяг різний у різних країнах і на різних етапах розвитку світового господарства. У науці і на практиці при визначенні природно-ресурсних запасів прийнято виділяти кілька категорій по ступені їхньої технічної й економічної доступності, а також вивченості. По-перше, це доступні (реальні чи доведені) запаси - обсяги природних ресурсів, що виявлені сучасними методами розвідки чи дослідження, технічно доступні й економічно рентабельні для освоєння. По-друге, це потенційні (ймовірні чи загальні) запаси - ресурси, виявлені на основі теоретичних розрахунків чи попередніх обстежень і, якi включають крім точно встановлених запасів і ту їхню частину, що у даний час освоїти не можна по технічним чи економічним причинам. Потенційні ресурси, таким чином, - цє ресурси майбутнього, їхнє освоєння залежить від технічного прогресу.

Крім вищезгаданого підходу до класифікації природних ресурсів їх можна по ознаці вичерпування поділити на двi групи: вичерпні i невичерпні. Потреба в ресурсах першої групи з боку виробництва чи для організації сприятливих умов iснування людини значно перевищує їхні обсяги і швидкість природного вiдновлення. У результаті настає виснаження запасів цих ресурсів. Оскільки в цій групі знаходяться ресурси з неоднаковими швидкостями й обсягами формування, можна провести їхню додаткову диференціацію на:

- непоновлювані (вичерпнi), до яких відносять усі види мінеральних ресурсів, а також земельні ресурси;

- поновлювані, до яких належать ресурси рослинного і тваринного світу;

- відносно поновлювані, поновлення яких відбувається в менших обсягах чим їхнє споживання. До цієї групи належать деякі дефіцитні природні багатства, наприклад, лісу зрілого віку, водні ресурси в регіональному аспекті.

До невичерпних ресурсiв належать кліматичні ресурси (сонячна радіація, атмосферні опади, енергія вітру) і водні ресурси планети, що проте розподілені нерівномірно між різними країнами і регіонами.

Земельні ресурси.

Земельні ресурси в їхнiй звичайнiй природнiй формі - це матеріальна основа, на якій відбувається життєдіяльність людського суспільства. Класична політекономія і марксизм відносили землю до одного з найважливіших факторів виробництва. Без землі, без території немає і не може бути взаємодії людей, що складають суспільство, і самого їхнього життя. З одного боку, земля - це простір, на якому існує людство, а, з іншого - це головний фактор виробництва в сільському господарстві, де створюються продовольство і сировина. Земля, покрита лісом, є джерелом одержання деревини, а надра землі містять різні види мінеральної сировини.

Приведемо деякі дані, що характеризують земельнi територiї, якi використовуються у першу чергу для сільського господарства. З загальної площі поверхні Землі в 510 млн.кв.км на долю суші приходиться 149 млн.кв.км (29,2%), інше складають океани і моря. Загальна площа земельних ресурсів світу дорiвнює 129 млн. кв. км, чи 86,5% площі суші (інше складають крижані пустелі Арктики й Антарктики). Сільськогосподарські угіддя займають 51 млн.кв. км, а покриті лісом площі - 38 млн.кв.км. У складі сільськогосподарських угідь рілля і багаторічні насадження складають 13,4 млн.кв. км (26,3%), косовиці і пасовища - 37,4 млн. Таким чином, у середньому на душу населення у світі приходиться 0,3 га ріллі - основного джерела одержання продовольства. В післявоєнні роки відзначалася тенденція до збільшення площі ріллі в окремих країнах, незважаючи на те, що частина сільськогосподарських земель відчужувалася для потреб промисловості, транспорту, міського господарства. Однак за останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не говорячи вже про відносне скорочення (на душу населення), у зв'язку з зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих країнах є великi розбiжностi у площi ріллі на душу населення. Так, у США на душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні - 0,63 га, у ФРН - 0,12, у Великобританії - 0,11, у Японії - 0,03 га.

У світі є резерви для збільшення оброблюваних площ. Нараховується кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використовувати для потреб сільського господарства, але їхнє освоєння вимагає значних капіталовкладень. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу чергу прагнуть поліпшити використання наявних сільськогосподарських угідь.

Велика частина оброблюваних площ землі знаходиться в Північній півкулі. Понад половину їх розташовано в Європі й Азії і 15% - у Північній Америці. У цих регiонах виробляється й основна частина продовольства. Більше половини площі зайнято зерновими культурами. Виробництво зернових і зернобобових культур на планеті в серединi 90-х рр. досягло 1658 млн.т., у тому числі в Китаї - 403 млн.т, у США - 359 млн.т., в Індії - 227 млн.т., у Росії - 81,3 млн. т., у Франції - 57,1 млн.т., у Бразилії - 49,2 млн.т., у Канаді - 49 млн.т., в Аргентині - 24,9 млн.т. За останні 25 років виробництво зерна і зернобобових збільшилося в 2 рази. На Українi максимальний збiр зернових зафiксований у 1990 р. - 51 млн.т, при середнiй урожайностi - 35,1 ц з га.

Після другої світової війни в ході НТР відбувся значний стрибок врожайності пшениці, кукурудзи й інших культур у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються. Зроствння сільськогосподарського виробництва, що одержало назву "зеленої революції", було обумовлене сукупністю заходів по селекції, меліорації, застосуванню добрив. До цього пізніше додалася і дія так званої "сірої революції" - все більш широкого виробництва і використання сільськогосподарської техніки. Однак потреба в продовольстві, і насамперед у країнах, що розвиваються, задовольняється не повнiстю. Якщо в розвинутих країнах споживання продуктів харчування в середині 90-х рр., по оцінці ФАО, складало 3 - 3,2 тис.ккал на добу, то в країнах, що розвиваються, Латинської Америки, Азії й Африки на душу населення з низькими доходами припадало всього 2 - 2,2 тис. ккал у день.

Аналіз наявних даних показує, що наша планета в стані забезпечити продуктами харчування значно більшу кількість людей, чим проживає у світі сьогоднi. Це можливо в першу чергу за рахунок підвищення інтенсивності сільського господарства, а також збільшення в міру необхідності площі оброблюваних земель. Велике значення мають правильне використання земельних ресурсів, запобігання їхнього псування і скорочення.

За рівнем розвитку сільського господарства на першому місці у світі знаходяться США. Цьому сприяють сприятливі природні умови, великі рівнинні простори, помірний клімат і достатнє зволоження. Сільськогосподарські угіддя займають понад половину території країни. Зростає сільськогосподарський експорт, підвищилася продуктивність праці при скороченні чисельності зайнятих у сільському господарстві (всього 1,7% зайнятих у народному господарстві, це - 3,1 млн. чоловік). Збiльшуються площі зрошуваних земель - у порівнянні з 1940 р. вони потроїлися. На зрошуваних землях збирається до 1/4 врожаю.

Високий рівень продуктивності праці в сільському господарстві спирається на його широку механізацію. На одного зайнятого в сільському господарстві припадає 100 к.с. енергетичних потужностей. В результаті якщо в 1920р. 1 чол., працюючий у сільському господарстві США забезпечував продовольством 4 чоловік, то в 90-ті роки вже - 96-98 чоловік. У США проводиться велика робота з рекультивації земель. З кінця 50-х рр. було осушено більш 4,5 млн. га заболочених земель, озерних улоговин, лиманів. За останні десятиліття були проведені заходи щодо обмеження відведення невикористовуваних земель для виробничих цілей і заселення.

Друге місце за рівнем розвитку сільського господарства належить Західній Європі. У цілому Європа має сприятливi кліматичнi умови для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Сухопутна площа Європи (без водойм) невелика - 473 млн.га, з яких 30% розорано, на 18% території выпасаєтся худоба, 33% покрито лісами, а інша поверхня зайнята населеними пунктами, дорогами і т.п. Сучасна структура використання земельного фонду Європи складалася протягом багатьох сторіч. Землеробське освоєння території на півночі, у центрі і на півдні істотно розрізняється. Найвищий коефіцієнт землеробського використання в Румунії, Польщі, Угорщині, на сході Німеччини, Данії - більш 80%. На заході Німеччини і у Франції розораних земель менше - 50%, у Великобританії - 40%. На півдні рілля займає всього 1/3 земель, якi використовуються у сільському господарстві. Наприклад, в Італії - до 17%, в Іспанії - 16%, у Португалії - 14%.

Резервів для розширення площі ріллі в Європі небагато, за обстеженням ФАО - усього близько 6 млн.га (без російської території). Тому збільшення виробництва сільськогосподарської продукції забезпечується за рахунок інтенсифікації. У післявоєнний період у Західній Європі темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції перевищували темпи росту населення. У результаті вона з імпортера сільськогосподарської продукції перетворилася в експортера. Сьогодні на цей регіон припадає 30% світового виробництва молока, 20% м'яса, 15% зерна. Щорічно в Західній Європі утворюється 5 % надлишок сільськогосподарської продукції.

Що ж стосується країн, що розвиваються, Азії, Африки і Латинської Америки, то для цих регіонів загалом характерна низька продуктивність праці в сільському господарстві і значне виснаження земельних ресурсів. Це - результат примітивного ведення господарства в умовах швидкого зростання населення, вирощування тих самих культур, обробки малопродуктивних земель, перевантаження пасовищ. У Південній і Південно-Східній Азії i дотепер застосовується пiдсiчна система землеробства: пiдсiчно-перелогова, при якій використовуються продукти гниття зрубаного лісу, і пiдсiчно-вогнева, заснована на спалюванні лісу і застосуванні золи. Такі хижацькі способи ведення землеробства прискорюють деградацію ґрунтів, їхнє вибуття, приводять до засолення земель, до опустелювання.

Швидкі процеси ерозії і дефляції, а також загального виснаження орних і пасовищних земель відбуваються в країнах Африки, де також широко поширені відсталі способи ведення господарства. Тропічні зливи при порушенні рослинного покриву швидко змивають ґрунт, приводять до утворення ярів. На пасовищах рослинний покрив деградує внаслідок перевипасу. Йде процес опустелювання, в який втягнутi на півнiч і півддень від Сахари тисячі квадратних кілометрів напівпустельних земель. У Сахарі і Сахеле відбуваються пилові бурi, причому їхня інтенсивність настільки велика, що пісок і пил часом переносяться через Атлантичний океан і досягають Вест-Індії.

У країнах Латинської Америки площа сільськогосподарських угідь розширюється, що відбувається значною мірою за рахунок зменшення лісiв. В Австралії розвиток скотарства протягом ряду десятиліть призвiв до погіршення пасовищних земель; цьому сприяли і періодичні посухи. В даний час приймаються заходи для меліорації, засипанню ярів, спорудженню водозатримуючих валів.

У цілому стан земельних ресурсів в усьому світі, і насамперед у країнах, що розвиваються, викликає серйозні побоювання в зв'язку з необхiднiстю збільшення виробництва продуктів харчування.

Україна має великi земельнi ресурси. Майже двi третини площi рiллi займають черноземи i наближенi до них за родючiстю грунти. Площа чорноземiв в Україні становить близько25% їх свiтового поширення. Земельний фонд має високий ступінь сільськогосподарської освоєності. Із загальної площі сільськогосподарські угіддя становлять майже 70%. Структура цих земель свідчить про велику розораність земель - майже 80%. Незважаючи на це земельнi ресурси України використовуються малоефективно.

Лісові ресурси.

Роль лісів у природному комплексі і господарській діяльності важко переоцінити. Як наслідок фотосинтезу, утворяться органічні речовини, необхідні як самим рослинам, так і всім іншим живим організмам. Рослинами поглинається і засвоюється щорічно близько 200 млрд.т. двоокису вуглецю і виділяється до 150 млрд.т кисню. Дуже ефективну роль у цьому процесу грає ліс, що охоплює своїми підземними і надземними багатоярусними структурами більшу, ніж іншi рослини, частина біосфери, в розрахунку на одиницю зайнятої площі.

В даний час покриті лісом площі в усьому світі досягають 36-38 млн.кв.км, що складає 27% території суші. Основна частина покритої лісом території знаходиться в межах СНД (насамперед у Росiї) - 8,1 млн.кв.км, у Бразилії - 3,2 млн., у Канаді - 2,6 млн., у США - 2 млн. Великі площі зайняті лісом в Індії, Анголі, Колумбії, Мексиці, Перу. На Українi лiсiв небагато, їх площа - 8,6 млн.га (0,09 млн.км кв.).

Крім участі в регенерації атмосфери, ліс є джерелом деревини, будівельного матеріалу і сировини для целюлозно-паперової, деревообробної, у тому числі меблевої та інших галузей промисловості. Загальні запаси деревини у всіх лісах світу складають 360 млрд.куб.м, у тому числі 127 млрд. у СНД і 48 млрд.куб.м у Бразилії.

Найбільшими виробниками лісоматеріалів є (кінець 90-х років, млн.куб.м.): США - 485,8; Китай - 300,7; Індія - 287,4; Бразилія - 272; Індонезія - 272; Канада - 180; Росія - 176; Нігерія - 118; Швеція - 62,9; Ефіопія - 47; Франція - 44; Фінляндія - 39,6.

Розвиток лісозаготівель залежить не тільки від наявних запасів деревини, але і від якості ведения лісового господарства. Характерно, що у Швеції і Фінляндії, що мають невеликий запас деревини - всього 4,1 млрд.куб.м усіх порід і 3,4 млрд.куб.м хвойних, вивезення деревини складає близько 100 млн.куб.м, це - майже 1/8 усього вивезення розвинутих країн.

Більш половини світового обсягу лісозаготівель приходиться на дров'яну деревину, що пов'язано з її широким використанням як палива в країнах, що розвиваються. Варто мати на увазі, що в структурі паливно-енергетичного балансу окремих регіонів мають мiсце істотні розбiжностi. У Європі, Північній Америці і Росії, де основними енергоносіями є газ, нафта і вугілля, на долю дров припадає відповідно 15, 20 і 23% виробництва круглих лісоматеріалів. У той же час в Африці цей показник складає 78%, у Південній Америці - 57, а в найбільших країнах Азії - Індії й Індонезії - 87 і 78% відповідно (для порівняння Фінляндія -10%, США - 18%, Канада - 4%, Швеція - 7%, Японія - 0,5%).

По оцінці експертів, лісові товари як і раніше будуть користатися широким попитом, хоча після 2000 р. темпи зростання їхнього споживання дещо знизяться в порівнянні з останнім 20-рiччям ХХ ст. У країнах Європи (без Росії) до 2025 р. споживання пиломатеріалів досягне 123-148 млн.куб.м (проти 102 млн.куб.м у 1980 р.), листових деревоматеріалів - 52-60 млн.(36 млн.), паперу і картону - 68-95 млн.т (49 млн.т). Досить швидкого зростання виробництва і споживання лісоматеріалів варто очікувати й у США. До 2030 р. у порівнянні з 1967 р. споживання пиломатеріалів зросте на 58%, фанери - на 65%, деревних плит - у 2,8 рази.

Тим часом стан лісових ресурсів у глобальному масштабі викликає серйозну стурбованість екологів. За даними ФАО, загальний річний приріст деревини в усьому світі складає близько 5,5 млрд.куб.м. Однак уже в 2000 р. обсяг вирубки лісу перевищив 4 млрд.куб.м, а поточний приріст в освоєних лісах, де здiйснюється заготiвля деревини, складає лише 1,8 млрд.куб.м. Крім того, велику тривогу фахівців викликає хижацька вирубка тропічних лісів у країнах, що розвиваються, найважливішої природної лабораторії відтворення кисню на Землі. У декларації Х Всесвітнього лісового конгресу, що відбувся в 1991 р. у Парижі, де брали участь представники з 136 країн, виражена стурбованiсть деградацією лісів у результаті забруднення, викликаного господарською діяльністю людини. Конгрес звернувся до світового співтовариства з нагадуванням про необхідність попередити необоротну шкоду, яка завдається біосфері, про необхідність застосовувати методи управлiння лісами на основі принципів постійного користування лісовими ресурсами.

Воднi ресурси.

Значну частину поверхні Землі складає гідросфера, головним чином Світовий океан (361 млн. км.кв.) Загальний обсяг гідросфери дорівнює 1,5 млрд.км.куб. На Світовий океан припадає близько 94% усієї води на Землі; підземні води складають 4%, льоди і сніги Арктики, Антарктики

і Гренландії - 2%, поверхневі води (ріки, озера, болота) - 0,4%. Але водними ресурсами, тобто тiєю частиною природних вод, яку можна використовувати в господарському оборотi тепер або в найближчiй перспективi, можна вважати тiльки 4500 тис. км. куб., що становить 0,3 % загальної кiлькостi води на планетi. Дуже мала частка прісних вод, що мають велике значення для життєдiяльностi людини й існування інших живих істот, для розвитку сільського господарства та промисловості. На прісні води припадає менш 2% загального обсягу гідросфери.

Гідросфера грає дуже важливу роль у житті планети. Океани і моря здiйснюють регулюючий вплив на коливання температури повітря, накопичуючи тепло влітку і віддаючи його атмосфері узимку. В океанi знаходиться значна частина біомаси Землі. При правильному використанні вона може служити найбільшим продовольчим резервом. Однак поки людина тільки бере у тваринного світу океанів і морів, причому бере нерідко більш того природного приросту, що може бути там отриманий. Максимальнi улови риби й інших морепродуктiв свiтова економiка одержувала на початку 80-х рр. - 77 млн.т. Потiм відбулися зміни до гiршого. Так, у 1995 р. загальний улов у світі склав близько 61 млн.т. (зниження в порівнянні з початком 80-х на 20%). У результаті посиленого лову кількість риби в океанах і морях різко скоротилася. Винищено значну частину китів, а деякі їх види знаходяться на грані повного зникнення. Велика кількість виловленої риби використовується не в їжу, а переробляється в добрива чи йде на корм худобі (близько 30% усього видобутку). По деяким даним, зокрема ФАО, теоретичний потенцiал улову може бути доведений у світі до 450 млн.т у рік, але це вимагає значних iнвестицiй i переходу до раціонального господарства. На думку ФАО, якщо рибоводнi господарства в азіатських країнах будуть одержувати капітальні вкладення не менше тих, котрі даються подiбним господарствам у європейських країнах, вони зможуть давати до 40 млн.т риби в рік, тобто половину всієї кількості риби, що виловлюється у світі.

Крiм продовольчих ресурсiв моря й океани - джерела одержання коштовних видів сировини і палива: нафти, що видобувається на морському шельфi, вугілля, а також марганцю, кобальту, нікелю, інших металів, що знаходяться на дні у виді конкрецій. Багато корисних хiмiчних компонентів міститься в морській воді.

Шляхи використання людством водних ресурсів досить різноманітні. Сила падіння води, а за останнім часом і енергія морських припливів є джерелами одержання електроенергії. Стали здійснюватися проекти використання перепаду температур на поверхні океану й у його глибинах для приведення в дію турбін електрогенератора. Проекти подібних електростанцій розробляються і частково здійснюються в США (у районі Гавайських островів) і в Японії. Франції належить проект станції, що використовує для одержання електроенергії хвилювання моря. Iснують проекти використання енергiї морських течiй, зокрема Гольфстриму. Океани, моря, ріки й озера є природою даним шляхом найбiльш дешевого транспортування вантажів і пасажирів. Для цілей зрошення широко застосовується річкова вода, що перекидається за допомогою каналів у iригацiйнi системи. Вода має також велике рекреацiйне значення.

В одних галузях господарства вода використовується без прямих її втрат (водний транспорт, гiдроенергетика, рибне господарство); такi галузi називають водокористувачами. В iнших вода безпосередньо використовується в технологiчних процесах - споживається. Частково вона потiм у виглядi стiчних вод повертається до водоймищ, а решта втрачається. Такi галузi називають водоспоживачами (сiльське господарство, промисловiсть, комунальне господарство).

Розподiл водних ресурсiв територiєю планети дуже нерiвномiрний. При середнiй забезпеченостi одиницi площi в 268 тис. м куб води на рiк є регiони, що мають забезпеченiсть в десятки разiв нижчу, а в iнших - у стiльки ж разiв бiльшу. Так у США на кожний км кв. площi припадає 363 тис. м куб. води на рiк, у Францiї - 441, в Українi - тiльки 83. Ще бiльша нерiвномiрнiсть у природнiй забезпеченостi водою жителiв планети.

Сьогоднi людство споживає для своїх потреб 4-4,5 млн. км куб. води щорiчно, що порiвняно небагато - 10% загального водозапасу. Але треба враховувати також фактори, якi можуть загострити на планетi водогосподарську проблему. По-перше, як було зазначено вище, розмiщення водних ресурсiв нерiвномiрне. По-друге, нерiвномiрнiсть iснує також у географiї споживання води. По-третє, дуже серйозною проблемою є забруднення океанiв, морiв та рiчок. Рiчки забруднюються стоками промислових пiдприємств та в результатi екологiчно шкiдливої сiльскогосподарської дiяльностi. Моря й океани забруднені нафтою. Одна тонна нафти, що потрапила в океан, може покрити тонкою плівкою до 12 км кв. поверхні води. Фактично ж в океан тільки від зливу залишків нафти і нафтопродуктів з танкерів попадає щорічно до 1 млн.т. Велика кількість нафти виливается в море в результаті аварій танкерів. За даними Organisation Maritime Intergouvernmental, 37 тис. танкерів водотонажністю більш 10тис. т. кожне щорічно викидають у Світовий океан від 750 до 1500 тис.т вуглеводнів. Багато нафти викидається в океан через аварії при морському видобутку нафти, зокрема, у Північному морі, Мексиканській затоці. Щорічне забруднення нафтою складає близько 6 млн.т.

І в США, і в європейських країнах необхідні заходи для очищення водоймищ та попередженню їх забруднення шляхом скорочення стоків.

Україна належить до регiонів, недостатньо забезпечених водою. Воднi ресурси по її територiї розмiщенi нерiвномiрно. Найбiднiша на воду пiвденно-схiдна частина, а рiвень розвитку промисловостi там дуже високий. Не мають значних мiсцевих джерел водопостачання такi великi мiста, як Харкiв, Кривий Рiг, Львiв.

Найбiльше народногосподарське значення має Днiпро, на нього припадає 65% стоку рiчок України. Зростає значення пiдземних прісних вод, їх використовують для водопостачання невеликих мiст, сiльских населенних пунктiв, промислових пiдприємств.

Мiнеральнi ресурси.

Пiд мiнеральними ресурсами розумiють сукупнiсть розвiданих запасiв рiзних видiв корисних копалин, якi можуть бути використанi за сучасного рiвня розвитку продуктивних сил. Саме на їх базi розвиваються такi галузi промисловостi, як чорна i кольорова металургiя, електроенергетика, машинобудування, хiмiчна та iн. Рiвень вивченостi та освоєностi мiнеральної бази певною мiрою визначає розвиток економiки країни. Розмiщення багатьох галузей i виробництв добувної промисловостi пов”язане iз зосередженням корисних копалин.

Ефективнiсть добувних галузей залежить вiд ступеня рацiональностi використання мiнеральних ресурсiв, зокрема комплексностi їх освоєння. На етапi збагачення й переробки вихiдної сировини важливо вилучити з неї якнайбiльше корисних компонентiв. Особливо багато їх (до 100) у рудах кольорових металiв. Кiлькiсть вилучених з них компонентiв у процесi комплексного використання збiльшується. Якщо в 1940 р. з руд кольорових металiв дiставали понад 30 елементiв, то тепер - до 80. Пiд час комплексної експлуатацiї мiнеральних ресурсiв також важливо використовувати їх вiдходи.

В залежностi вiд сфери використання видiляють такi види мiнеральних ресурсiв:

1. Паливно-енергетичнi ресурси (кам”яне вугiлля, нафта, природнi горючi гази, буре вугiлля, горючi сланцi, уран, торф);

2. Ресурси руд чорних металiв (залiзнi, марганцевi);

3. Ресурси руд кольорових та рiдкiсних металiв (титановi, ртутнi, нiкелевi тощо);

4. Нерудна сировина для чорної металургiї (вогнетривкi глини, кварцити, доломiти, формувальнi пiски);

5. Гiрничо-хiмiчна сировина (сiрка, калiйна та кам”яна сiль, мiнеральнi фарби тощо);

6. Агрономiчна мiнеральна сировина (фосфорити, апатити);
7. Будiвельнi матерiали

8. Iншi мiнеральнi ресурси

З паливно-енергетичних ресурсiв найбільш великі у світі запаси вугілля. Його геологічні запаси за окремими оцінками досягают 9-11 трлн.т (в умовному паливі), а бурого вугілля і лігніту - 2,2

трлн.т. Якщо співставити цифру світових запасів зі світовим видобутком вугілля - понад 4,5 млрд.т, то виявиться, що його вистачить на 2000-3000 років при сучасному рiвнi видобутку.

З усієї цієї кількості на США приходиться 430 млрд.т, ФРН - 100, Англію - 50, Індію - 29, Канаду - 50, Австралію - 90 і СНД - 290 млрд.т. Основна маса вугілля добувається в СНД, США, Китаї, ФРН, Польщі, Англії.

Питома вага вугілля у світовому споживанні енергоресурсів (у перерахунку на умовне паливо) на початку ХХ ст. складала 56%, нафти - 7, природного газу - 1,4 і гідроенергії - 1,4, інші ресурси

- 27,2%. З того часу доля вугілля систематично знижувалась: у 1940 р. - 58%, у 1960 р. - 41, у 1980 р. - 27 i тiльки в 90-х рр. вона пiдвищилась до 30,7% в 1991 р. i 31,4 % в 1997 р. Одночасно росла частка нафти: у 1949 р. - 14%, у 1960 р. - 27, у 1980 р. - 40, у 1991р. - 39%, i у 1997 р. - майже 41%; природного газу відповідно - 4; 12; 20; 25,1; 22,7%. З'явилося нове джерело - атомна енергія, питома вага якої в 1997 р. складала 2,3%. В найближчі роки співвідношення між видами споживаних у світі енергоресурсів буде мінятися убік зниження питомої ваги нафти, джерела якої обмежені. Відповідно в світовому споживанні енергоресурсів буде рости питома вага вугілля, прирідного газу і ядерної енергії.

Геологічні запаси нафти оцінюються в 360 млрд.т умовного палива. Достовiрнi запаси нафти з традиційних джерел у світі розподіляються наступним чином: на Ближньому і Середньому Сході (у Саудівській Аравії, Кувейтi, Іранi, Іраку) - 60%, в Росiї - 10-12%, в Африці (у Нігерії, Алжирi, Лівії) - 9-11%, у Північній Америці - 8-10%, у Центральній і Південній Америці - 5%, у Західний Європі - 5%. В даний час трохи менш половини традицiйнипх запасів нафти приходиться на прибережні шельфи. Динаміка виявлених запасів нафти показує, наскільки сильно змінюється уявлення про забезпеченість ними потреб свiтового господарства. Після другої світової війни були відкриті найбільші родовища в арабських країнах, в Іраку та Іранi, а також у країнах Північної Африки, на шельфах Південно-Східної Азії, у Мексиці, на Алясці, у Пiвнiчному морі

Нафта, імовірно, залишиться основним паливно-енергетичним ресурсом і на початку ХХI сторіччя. Але, на думку спецiалiстiв, у 2020р. частка нафти у світовому споживанні енергії знизиться до 10%.

Геологічні запаси природного газу оцiнюються в 230 трлн.м куб. Найбільш великі достовірні запаси газу знаходятся в Росiї (35%) i в країнах, що розвиваються - Іраку, Саудівській Аравії й інших країнах Ближнього і Середнього Сходу, а також в Алжирi, Лівії, Нігерії, Венесуелі, Мексиці. З розвинутих країн значнi запаси газу є в США, Канадi, Австралії, а в Європі - Великобританії, Норвегії і Голландії (запаси Північного моря). Видобуток природного газу у світі досягає 1,7 трлн.куб.м у рік. Ця цифра буде зростати, і до кінця сторіччя може подвоїтися. Частка газу у світовому енергоспоживанні, за наявними оцінками, складе близько 15% (до 2020 р.). Найбiльним у свiтi виробником газу є Росiя - бiля 600 млрд. м куб. Видобуток газу на Українi - 25-28 млрд.м куб.

Усе більш важливим джерелом паливно-енергетичних ресурсів стає атомна енергія. В даний час у світі діє близько 140 атомних реакторів. Але фірми, зайняті в атомному машинобудуванні, не очікують значного збільшення замовлень на устаткування для нових атомних электростанций, перш за все iз-за аварії на Чорнобильскiй АЕС. Тільки в Східній Азії, зокрема в республіці Корея, Китаї іТайвані, відчувається дійсна зацікавленість у будівництві нових АЕС.

У цілому залежність енергетики ряду країн світу від атомних электростанций дуже значна. Так, у 1995 р. частка АЕС у загальному виробництвi електроенергії склала (у %): у Литві - 76,4, Франції - 75,3, Бельгії - 55,8, Швеції - 51,1, Словаччинi - 49,1, Болгарії - 45,6, Угорщинi - 43,7, Словенії, Швейцарії, республіці Корея, Іспанії - у середньому 34,0, Японії - 30,7, ФРН - 29,3, Великобританії - 25,8, США - 22,0, Росії - 11,4. Собівартість електроенергії на АЕС на 20% нижче, ніж на ТЕС, що працюють на вугіллi, і в 2,5 рази нижче, ніж працюючих на мазуті.

Загальні запаси урану перевищують 4 млн.т; найбільшими запасами володіють США, Канада, Південна Африка, Австралія, Франція, Росiя.

Велике значення для розвитку виробництва мают поклади залізної руди. Залізо, як вважають вченi, - найбільш розповсюджений хiмiчний елемент Землі, ядро якої являє собою залiзонiкелевий сплав з домішкою кремнію. Потенційні запаси залізних руд оцінюються трильйонами тонн. Ресурси відомих родовищ, включаючи ті, використання яких у даний час економічно невигiдно, досягають приблизно 600 млрд.т, а достовірні і ймовірні запаси - 260 млрд.т. Найбільшi поклади залізної руди у світі мають Бразилія, Австралія, Канада, США, Південно-Африканська Республіка, Китай, а серед європейських країн - Росiя, Україна, Франція, Великобританія, ФРН, Швеція і Норвегія.

Видобуток залізної руди у світі складає близько 870 млн.т у рік. За останні роки вiн значно скоротився i як наслiдок зменшилась продукція чорної металургії. Сталь заміняється пластмасами, надміцною керамікою, іншими матеріалами. Якщо в 1985 р. виплавка стали складала більш 820 млн.т, то в 1990 р. - близько 688 млн.т (зниження на 16%), потім вона залишилась практично на тому ж рівні, у тому числі в Японії - 98,3 млн.т, у Китаї - 92,6 млн.т, у США - 91,2 млн.т, у Росії - 48,8 млн.т, на Українi - в кращi роки бiля 50 млн.т. По розрахунках відомих запасів руди вистачить приблизно на 250 років.

У виробництвi чорних металів велике значення мають легуючі добавки для виплавки якісних сталей - марганець, нікель, кобальт, хром. Більша частина покладів руд цих металів знаходиться в Африці, Азії, Австралiї, Америці, Росiї: марганцеві руди - у ПАР, а також Габонi, Індії; нікель - у Новiй Каледонiї, Канаді, Індонезії, на Філіпінах; кобальт - у Заїрi, Новiй Каледонiї, Австралії, Індонезії; хром - у ПАР, Зімбабве. Запаси вольфраму і молібдену, якi застосовуються також у виробництві якісних сталей і сплавів, у цілому, невеликі: значна їхня частина зосереджена у країнах Америки (вольфрам також у Південній Кореї, Австралії).

Загальні запаси бокситів (сировини для виробництва алюмінію) складают 50 млрд.т, з них достовірні - близько 20 млрд.т. Видобуток бокситів досягає 80 млн.т, головним чином в Австралії, Гвінеї, на Ямайці. Великі запаси інших видів глиноземної сировини - нефелинiв, сiєнiтiв, алунітів.

Запаси мідних руд визначаються в 860 млн.т, з них достовірні - 450 млн.т. Основна частина запасів мідних руд знаходиться в США, Чилі, Заїрі, Замбії, а також у Канаді, СНД, Панамі, Перу. Щорічно добувається близько 8 млн.т цих руд.

Обмеженi запаси інші кольорових металiв - свинцю, олова, цинку. Так, загальні запаси свинцю складають 200 млн.т, достовірні 100 млн.т. Велика частина запасів знаходиться в США, Австралії, Канадi. Видобуток свинцю щорічно складає близько 2,5 млн.т. Це значить, запасів вистачить приблизно на 40 років. Запасів олова є 8,3 млн.т, з них достовірних 3,8 млн.т. На першому місці по загальних запасах олова знаходиться Індія, затим Таїланд, Болівія. При річному видобутку олова 180 млн.т запасів його вистачить на 18 років. Загальні запаси цинку (у перерахуванні на метал) складають 300 млн.т, у тому числі достовірні - 250 млн.т. Значна частина запасів знаходиться в США, Канаді, Австралії, Перу, Мексиці. При щорічному видобутку 4,5 млн.т достовірних запасiв вистачить на 55 років.

Досить великі у світі поклади агрохімічної сировини - калійних солей, фосфоритів, апатитiв. Загальні запаси калійних солей визначаються в 80 млрд.т. Найбільша їхня частина знаходиться в Канаді, ФРН, Ізраїлі. Річний видобуток калійних солей у світі досягає 30 млн.т, виходить, відомих запасів вистачить надовго. Фосфоритів нараховується близько 90 млрд.т при щорічному видобутку

близько 120 млн.т. Найбільш багаті фосфоритами Марокко і США. У СНД фосфоритна сировина добувається з апатито-нефелiнових руд.

З приведених даних видно, що лише деякі великі країни, наприклад, США та Росiя мають великі i рiзноманiтнi поклади корисних копалин, але і тi далеко не всі, необхіднi для розвитку промисловості. Багато видів сировини і палива їм треба iмпортувати з інших країн, переважно з тих, що розвиваються, де промисловість слабка і внутрiшнiй попит на сировину і паливо малий чи зовсім вiдсутнiй.

Україна має досить значнi мiнеральнi ресурси. Бiльшiсть з них добре розвiданi i освоюються у великих масштабах. Це паливно-енергетичнi ресурси (кам”яне та буре вугiлля, нафта, природний газ, уран, торф); ресурси руд чорних металiв (залiзнi, марганцевi); ресурси руд кольорових та рiдкiсних металiв (титановi, ртутнi, нiкелевi); гiрничо-хiмiчна сировина (сiрка, калiйна та кам”яна сiль, мiнеральнi фарби); агрономiчна мiнеральна сировина (фосфорити,); сировина для будiвельних матерiалiв.