Страхування в умовах ринкової економіки


 

Перехід економіки на ринкові відносини, розвиток підприємницької діяльності, розширення кола товарних і обмінних операцій, взаємних договірних зобов'язань між господарюючими суб'єктами об'єктивно вимагає надійної системи гарантій, які надаються страховиками.

Страхування є особливою сферою перерозподільчих відносин щодо формування і використання цільових фондів грошових засобів для захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб і відшкодування їм матеріальних втрат при настанні несприятливих явищ і подій.

Тлумачення цього терміна дається в Законі України "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)". У законі зафіксовано головну мету страхування - захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб.

Отже, страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, виступають страховики, а з іншого - страхувальники.

Страховики - юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові платежі і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.

Страхування ґрунтується на таких основних принципах.

Вільний вибір страховика і виду страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування, а страховика ніхто не зможе змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

Страховий інтерес випливає з матеріальної заінтересованості у страхуванні об'єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник, орендар та ін.

Максимальна сумлінність. Для надійного страхування необхідне високе довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

Відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальнику прибутку.

Франшиза - це передбачена договором частин збитків, що в разі настання страхового випадку не відшкодовується страховиком.

Суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Страхові послуги можуть бути надані на умовах обов'язковості і добровільності. Відповідно за формою проведення страхування може бути обов'язковим і добровільним.

Обов'язкове страхування як в галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Цей вид страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі. Стаття 6 Закону України "Про страхування" подає перелік 27 видів страхування, які є обов'язковими у нашій державі:

-- медичне страхування;

-- державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

-- державне обов'язкове страхування працівників прокуратури;

-- державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

-- державне страхування донорів крові та її компонентів;

-- особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

-- страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

-- страхування авіаційних суден;

-- страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

-- обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах; та інші.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватися. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови добровільного страхування визначаються під час укладання договору страхування.

Набір різних видів страхування, до яких може удатися страхувальник, представляє собою асортимент страхового ринку. Види страхування однорідних об'єктів групуються в галузі, які складають основу класифікації страхування. Формування страхового ринку, поява нових об'єктів страхування і ризиків в сфері підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності, фінансово-кредитних операцій, обумовлює виділення таких галузей страхування, як майнове, особисте і страхування відповідальності.

Найрозвинутішою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Воно поділяється на страхування майна юридичних осіб і страхування майна громадян.

Особисте страхування - галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров'я і працездатність громадян. Воно включає три підгалузі: 1) страхування від нещасних випадків; 2) медичне страхування; 3) страхування життя.

Страхування відповідальності - галузь страхування, де об'єктом є відповідальність перед третіми особами в разі, якщо їм внаслідок діяльності або бездіяльності страховика буде завдано шкоди.

Отже, страхування - об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин. Добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу і вирішенню соціальних проблем.

 

 

ТЕМА 15. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА СИСТЕМА

1. Суть і функції фінансів

2. Державний бюджет і його структура

3. Податки і податкова система

4. Страхування в умовах ринкової економіки

 

Суть і функції фінансів

 

У щоденному спілкуванні між людьми слова "фінанси" і "гроші" вживаються часто як синоніми, як однозначні поняття. Проте між ними існує різниця й до того ж істотна.

Фінанси (від фр. "finance", лат. "financia" - готівка, дохід) - означало завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і державою. Згодом термін "фінанси" починає використовуватися до всієї сукупності грошових відносин, пов'язаних з системою державних доходів і видатків.

У загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов'язань.

Фінанси охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в банки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами.

Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, платежі, інвестиції, пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, фінанси не гроші чи грошові доходи, а економічні відносини.

Фінанси - це система відносин з приводу розподілу й використання фондів грошових коштів(фінансових ресурсів).

Основними суб'єктами фінансових відносин є: держава, державні органи управління, підприємства, установи, громадські організації й населення країни.

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо), а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу, спадщини тощо.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це "кровоносна система" будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси - це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне страхування) перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв'язання соціальних проблем, проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій - це грошові ресурси, що забезпечують процес формування і використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й прибутку. Фінанси підприємств об'єднують фінанси всіх суб'єктів господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній. Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення - це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв'язку. Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій та інвестицій). Фінанси підприємств і населення також пов'язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення. Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових частин.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Держава мобілізує фінансові ресурси, розподіляє і використовує для виконання своїх функцій на основі прийнятих законодавчих актів. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються. Фінансова політика в умовах переходу до ринку передбачає:

* Фінансове оздоровлення економіки.

* Податкову систему розглядати як основний механізм мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет.

* Перебудова структурної політики, розширення сфери послуг.

* Розвиток підприємництва.

* Конверсію військового виробництва.

* Створення нової банківської системи.

* Здійснення кредитної реформи і т. д.

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

 

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

 









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь