Проаналізуйте геополітичну роль України.


Україна хоча ще й вважається молодою державою, але вже давно посіла своє законне місце в геополітичному просторі.

Вивчаючи історію нашої країни, можна з впевненістю вважати її героїчною. Адже багато вона пережила за часи свого існування, сила-силенна загарбників побувала на її землях, кожен хотів відхопити собі хоч якийсь шматок. Але наш народ не здавався, вірив у краще майбутнє.

З 24 серпня 1991 року Україна нарешті отримала довгоочікувану свободу. І ось зараз, у 2010 році, ми живемо у вільній Україні, яка проживає свій двадцятий рік незалежності.

Із прийняттям незалежності наша держава є повноцінним суб’єктом міжнародних відносин. Ця подія обумовила поштовх для розробки подальших планів міжнародного товариства з іншими державами світу.

На теперішній момент Україну визнали 150 країн світу, 100 країн встановили з нею дипломатичні відносини. Наша держава входить до ООН, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, є членом ОБСЄ, Ради Європи, МВФ, Світового банку та інших світових та європейських організацій.

Геополітика передбачає визначальну роль географічних чинників у політиці держави, за глобальних політичних змін, які гостро постали на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змісту. Це пов"язано насамперед із невідповідністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політичних прагнень.

Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Теперішня політика України базується на миролюбних засадах, ми є без'ядерною державою, це сприяє покращенню відносин з європейськими державами, але в той же час може становити певну небезпеку, якщо дії сусідів набудуть агресивних рис.

Зараз Україна, що довготривалий час перебувала у складі різних держав, зокрема Російської імперії, а потім СРСР, формально мала б здобути цілковито повну незалежність від нашого східного сусіда, але такого поки що не спостерігається. І це є цілком зрозумілим через ряд причин, які усім відомі.

Також Україна почала реалізовувати свій шанс безпосередньо прилучитися до міжнародного співтовариства як його повноправний суб'єкт. Наша країна перебуває у активних двосторонніх відносинах з багатьма державами. Зокрема, розвиває відносини на Сході, Заході, з країнами Азії, Африки, Латинської Америки. Є тісні зв'язки України з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною.

Для нашої держави, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів багатьох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу.

На даному етапі «стратегічна мета України – максимальна інтеграція з Європейським Союзом, і над цим повинна працювати і більшість у парламенті, і опозиція. Тут у нас немає суперечностей» — зазначила Голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва Н. Королевська, яку було обрано почесним радником «Ділової Ради ЄС-Україна» (EU-Ukraine Business Council).



Також зовнішня політика України спрямована на:

· захист державного суверенітету;

· забезпечення безпеки країни;

· збереження цілісності державної території;

· забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв´язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві;

· посилення впливу на міжнародні події, нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн.

Зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Сучасні особливості геополітичних процесів та роль України в їх розвитку базується на таких аспектах:

1. Глобальні трансформації, започатковані на зламі XX—XXI століть, ще не завершилися. Врахування близьких і віддалених (як бажаних, так і небажаних) потенційно можливих змін у регіоні й поза його межами вкрай важливе для України та інших країн Європи. Тому в інтересах нашої держави й континенту є зміцнення довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва на дво- та багатосторонній основі в межах загальноєвропейського процесу, заходи з подолання економічної кризи, дотримання загальнолюдських фундаментальних цінностей.

2. Конструктивними в діяльності держав молодої демократії постають адаптація зовнішньополітичних засад, коригування стратегічних пріоритетів з урахуванням нових реалій, формування чітких критеріїв геополітичного й геоекономічного становища, врахування складних умов перехідного періоду Європейського континенту.

3. Долаючи труднощі, Україна продовжує процес розширення своєї дипломатичної присутності у світі, поступово стаючи впливовою європейською та світовою державою, дедалі більше перетворюючись на реального та активного суб´єкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси і вирішує їх в колі європейських народів.

Отже, якщо Україна дійсно продовжуватиме вести проєвропейську політику, розвиватиметься та дбатиме як про внутрішню, так і зовнішню ситуацію, орієнтуватиметься на власні інтереси, а не на інтереси сусідів, то в майбутньому це піднесе її на дуже високий та гідний рівень у геополітичному просторі світу.

Сподіватимемося, що це відбудеться у якнайближчому майбутньому.

Дайте визначення понять аналіз і синтез та розкрийте їх роль у наукових дослідженнях. Розкрийте суть понять декомпозиції і агрегування. Проаналізуйте роль експерта при декомпозиції системи в науці та в адміністративно-політичному управлінні.

Аналіз – полягає в розкладанні об’єкта, який досліджується, на складові частини, з’ясуванні тенденцій розвитку і способів функціонування з метою їх відносного самостійного вивчення. Він є засобом осягнення об’єкта лише тоді, коли виокремлює найсуттєвіше в об’єкті.

Аналіз формує в дослідника здатність до структурування об’єкта дослідження, до визначення його складових без взаємодії з ним шляхом логічної абстракції.

Відіграючи велику роль у пізнання, аналіз, однак, не дає конкретного знання, тобто знання як єдності різноманітного. Це завдання виконує синтез, який є протилежною дією в мисленні.

Синтез– навпаки, припускає з’єднання окремих частин чи рис предмета в одне ціле. Внаслідок синтезу з’являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення і взаємовпливу.

Аналіз і синтез як логічні методи пізнання виникли на основі практичної діяльності, досвіду людей. Практичне розчленування і поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу.

У науковому мисленні аналіз і синтез у кожній галузі досліджень конкретизуються і детально розвиваються на основі закономірностей, які вивчають відповідні науки. Із загального прийому вони можуть перетворюватися на спеціальний метод дослідження (існують конкретні методи математичного, хімічного чи соціального аналізу). Аналітичний метод отримав свій розвиток і в деяких філософських школах. Те саме стосується і синтезу. Існує, наприклад, у хімії такий напрям, як органічний синтез.

Залежно від рівня пізнання об’єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду:

Аналіз і синтез бувають:

1. прямим, або емпіричним (використовують на стадії поверхового ознайомлення з об’єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об’єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання).

2. зворотним або елементарно-теоретичним (Використовують для вивчення сутності досліджуваного об’єкта. Виділяються та з’єднуються явища, які вважаються суттєвими, а другорядні ігноруються).

3. структурно-генетичним (Поглиблено вивчають причинно-наслідкові зв’язки. Вимагає відокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).

Декомпози́ція — науковий метод, що використовує структуру завдання і дозволяє замінити вирішення одного великого завдання рішенням серії менших завдань, нехай і взаємопов'язаних, але більш простих. Декомпозиція, як процес розділення, дозволяє розглядати будь-яку досліджувану систему як складну, що складається з окремих взаємопов'язаних підсистем, які, в свою чергу, також можуть бути розділеними на частини. В якості систем можуть виступати не тільки матеріальні об'єкти, а й процеси, явища і поняття.

Вихідна система розташовується на нульовому рівні. Після її розділення виходять підсистеми першого рівня. Розділення цих підсистем або деяких з них призводить до появи підсистем другого рівня і т. д.

Спрощене графічне представлення декомпозиційованої системи називається її ієрархічною структурою .

Ієрархічна структура може бути зображена у вигляді розгалуженої блок-схеми.

Тут на нульовому рівні розташовується вихідна система С1, на наступних рівнях — її підсистеми (число рівнів і кількість підсистем, показаних на малюнку, вибрано довільно). З метою отримання більш повного уявлення про систему та її зв'язках в структуру включають надсистему і складові її частини (системи нульового рівня, наприклад, друга система С2).

Для аналізу ієрархічної структури можуть застосовувати теорію графів. Це дозволяє перейти від графічної моделі до математичної, в якій опис ведеться за рівняннями, аналогічним законам Кірхгофа в електротехніці або рівнянням гідравліки. Ієрархічна структура часто зображується у вигляді дерева, тобто графа без замкнутих маршрутів, з розташуванням вершин за певними рівнями. Вершина верхнього рівня називається коренем.

Так, для вершини 0.1 обов'язкові елементи — 1.1 , 1.2 , а для вершини 2.2 — 3.1 , 3.2 і 3.3. Наприклад, автомобіль складається з двигуна , І кузова , І шасі. Поряд з І — деревом використовують АБО -дерево, в якому на однакових рівнях розташовуються вершини можливих елементів структур, їх варіанти. Наприклад, автомобіль може мати двигун АБО внутрішнього згоряння , АБО газотурбінний , АБО електричний.

Часто застосовують І-АБО-дерево, яке з'єднує рівні з обов'язковими елементами структури з рівнями варіантів всіх або частини цих елементів. Поєднання І — і АБО — рівнів може бути довільним і не обов'язково вони повинні чергуватися.

Агрегувáння — поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю або декілька одиниць. Наприклад, усі ціни індивідуальних товарів і послуг об’єднують у загальний рівень цін або всі одиниці продукції об’єднують у реальний валовий внутрішній продукт.

Агрегація ринку — об’єднання всіх сегментів ринку в єдине ціле і на підставі цього — виробництво нового товару, розроблення єдиної стратегії маркетингу[1].

При глобальному підході спочатку розробляють проект немовби повної, завершеної системи, а потім її впроваджують. Як правило, цей підхід призводить до морального старіння проекту ще до його впровадження, оскільки час його розробки може перевищувати період оновлення технічних, програмних та інших засобів, використаних у ньому.

Системний підхід до створення інформаційної системи – це комплексне вивчення економічного об’єкта як одного цілого з представленням частин його як цілеспрямованих систем і вивчення цих систем та взаємовідносин між ними. При системному підході економічний об’єкт розглядається як сукупність взаємопов`язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, пов’язаних процесами перетворення вхідного набору ресурсів в інші вихідні ресурси.

Системний підхід має такі принципи:

1)кінцевої мети – абсолютний пріоритет кінцевої (глобальної) мети ;

2) єдностi –розгляд системи як цiлого, так i сукупностi частин (елементiв);

3)зв'язностi – розгляд будь якої частини разом з її зв'язками з оточенням;

4)модульної побудови – корисно видiляти модулi в системi та розглядати її як сукупнiсть модулiв;

5)ієрархiї - корисно вводити iєрархiю частин (елементiв) i (чи) їх ранжування;

6)функцiональностi – спiльний розгляд структури i функцiй з прiоритетом функцiй над структурою;

7)розвитку – врахування змiн системи, її здатність до розвитку, розширення, замiни частин, нагромадження iнформацiї ;

8)децентралiзацiї - поєднання рiшень, якi приймаються, та керування централiзацiєю i децентралiзацiєю;

9)невизначенiсть – врахування невизначеностей та випадковостей у системi.

Характерними ознаками системного (комплексного) пiдходу є: одночасне охоплення проектуванням великої кiлькостi задач ; максимальна типiзацiя та стандартизацiя рiшень; багато аспектне уявлення про структуру iнформацiйної системи як про систему ,що складається з кiлькох класiв компонентiв, та вiдносна автономна їх розробка ; ключова роль баз даних; локальне впровадження та збiльшення функцiональних задач.

Задачею системного пiдходу до створення iнформацiйної системи є розробка всiєї сукупностi методологiчних i соцiально – наукових засобiв обстеження (опис, аналiз, синтез, реалiзацiя ) систем рiзного типу.

У методологiчному вiдношеннi системний пiдхiд базується на iдеях цiлiсностi, цiлеспрямованостi, органiзованостi об’єктiв, що вивчаються, їх внутрiшнiй активностi та динамiзмi. В розвитку системних розробок видiляють три напрямки : загальну теорiю систем, математичну теорiю системи i складних систем.

 

Про системнiсть об’єктiв свiдчить те , що їх можна подiляти , оскiльки лише вони мають структуру. Процеси декомпозицiї й композицiї є засобами отримання iнформацiї для здiйснення аналiзу та синтезу систем.

Декомпозицiя – це процес подiлу систем на елементи, зручнi для якихось операцiй з нею, а саме подiл до елементiв, якi приймаються за неподiльнi об’єкти.

Головна мета декомпозицiї - подiл системи на простiшi частини. Зменшуючи складнiсть системи, ми забезпечуємо умови для аналiзу та синтезу компонентiв , для проектування, побудови, впровадження, експлуатації та вдосконалення систем управлiння. Подiл звичайно виконують у такий спосiб, щоб компоненти пiддавались якiй-небудь класифiкацiї. Рекомендується зважати на природну декомпозицiю, вiдбиту в iснуючій структурi управлiння, обов’язках посадових осiб, дiючого документообiгу i т.п. Доцiльно проводити багаторазову декомпозицiю по кiлькох рiзних напрямках.

Загальна мета, критерiї функцiонування та основнi обмеження на роботу системи звичайно формуються на початку створення системи.

Так, при декомпозицiї можуть застосовуватись рiзнi засоби , методи та ознаки подiлу системи. Подiл може мати матерiальну , функцiональну, алгоритмiчну та iншу основу. Однак сам процес декомпозицiї кiнцевий, оскiльки подiл вiдбувається до створення елементiв, якi приймаються за неподiльнi об’єкти.

Так, при подiлi системи на компоненти можемо мати рiзнi варiанти. Компонент – це частина IC ,яку пiсля декомпозицiї можемо розглядати як самостiйне цiле (ГОСТ 34.003-90).

В ОРММ пропанують подiл системи здiйснювати вiдповiдно до адмiнiстративного подiлу системи керування економiчним об’єктом. При такiй декомпозицiї видiляють: керування технiчною пiдготовкою виробництва , технiко-економiчне планування, оперативне керування виробництвом i т. iн. Також систему можна подiляти за функцiями , якi виконуються (облiк , контроль, планування i т.п.), i за ресурсами (матерiальнi, трудовi, основнi засоби, готова продукцiя, грошовi).

Наступним кроком декомпозицiї є видiлення в компонентi функцiональних процесiв (задач). Задача IC , функцiя чи частина функцiї IC , є формалiзована сукупнiсть автоматизованих дiй, в результатi виконання яких здобуваються результати заданого виду ( ГОСТ 34.003-90). Може виявитися , що при одному й тому самому засобi декомпозицiї системи на компоненти одна й та сама задача за змiстом в рiзних проектах належить до рiзних компонентiв. Однак неоднозначнiсть закiнчується, тiльки-но процес декомпозицiї доводиться до рiвня економiчних показникiв; його можемо вважати неподiльним елементом, оскiльки подiл його на атрибути приводить до втрати економiчної сутi, й вiн уже не зможе вiдiгравати роль змiнної , яка характе ризує стан об’єкта, котрий вiн описує. В iнформацiйному аспектi показник не є кiнцевим елементом i може бути подiлений на атрибути.

У свою чергу в лiнгвiстичному аспектi атрибути також не є кiнцевими елементами , оскiльки можуть бути подiленнi на окремi слова та символи.
39. Охарактеризуйте основні напрямки екологічного регулювання господарського розвитку.









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь