Призначення та функції центрального банку

 

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

· емісійного банку;

· банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

· органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей. Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей, враховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Резерви банків поділяються на дві частини: резерви, що їх центральний банк вимагає нагромаджувати (обов'язкові резерви), і будь-яка сума вільних резервів, якою банки вважають за потрібне володіти (надлишкові резерви). Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити. Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви - стягує позички з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників:

· невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше надлишкових резервів треба банкам мати;

· вартість кредиту, який комерційним банкам потрібно взяти для задоволення обов'язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів. Вона визначається рівнем офіційної процентної ставки центрального банку. Зростання офіційної ставки збільшує співвідношення між надлишковими і обов'язковими резервами, бо позички для тимчасового поповнення резервів стають дорожчими, і навпаки;

· процентний дохід, який комерційні банки втрачають, тримаючи резерви у центральному банку. Сума втраченого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Зростання останньої зменшує співвідношення між надлишковими та обов'язковими резервами, і навпаки.

Центральний банк має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:

· довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);

· сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки комерційних банків;

· масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої є спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

· рівень доходів суб'єктів економіки. Готівка широко використовується людьми з низькими доходами. Зростання доходів (багатства) веде до зменшення співвідношення між готівкою і грошима, розміщеними на депозитних рахунках.

Центральний банк, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. Між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний двозначний взаємозв'язок. Так, у короткостроковій перспективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

· збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного доходу. В умовах зростання доходу суб'єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок;

· збільшення пропозиції грошей може викликати зростання загального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних процесів, що, у свою чергу, також зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже, і зростання рівня процентних ставок.

Таким чином, початкове зростання пропозиції грошей знижує рівень процентних ставок, але з плином часу інші чинники починають діяти у протилежному напрямі, що стимулює підвищення процентних ставок.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією. Організаційний статус центрального банку пов'язаний з вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

· визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;

· формування статутного капіталу банку;

· визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

· порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.

Організаційно-правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання і функції центрального банку.

Призначення центрального банку обумовлює його функції (основні напрями діяльності). Одні з них поступово були делеговані іншими банками, а інші він сам взяв на себе з огляду на своє специфічне положення в банківській системі. Основними з них є функції:

· емісійного центру готівкового обігу;

· банку банків;

· органу банківського регулювання та нагляду;

· банкіра і фінансового агента уряду;

· провідника монетарної політики.

Банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку переважно у формі державних боргових зобов’язань. Крім виготовлення банкнот центральний банк ще встановлює їх номінал, зовнішній вигляд, замінює зношені банкноти новими, вводить єдині правила касової дисципліни.

Центральний банк не вступає у взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням. Він здійснює кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ і через них впливає на економічні процеси. Комерційні банки відкривають у центральному банку кореспондентські рахунки, на яких зберігають певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками.

Центральний банк встановлює норми обов’язкових резервів у пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів здійснюється з метою забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей КБ. НБУ також здійснює ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Встановлює єдині правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Центральний банк, забезпечує касове виконання державного бюджету і здійснює операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету) податки, збори тощо) та здійснюються необхідні витрати.

Центральний банк здійснює коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів від її імені чи за дорученням. НБУ зберігає золото-валютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримання курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки.

Є два типи грошово-кредитної політики:

1. Рестрикція спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, боротьби з інфляцією і для стабілізації грошової системи.

2. Політика експансії супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності, стимулювання інвестиційних процесів.

Механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає вплив на кредитну діяльність комерційних банків.

Всі методи такого впливу поділяються на:

· загальні;

· селективні (вибіркові).

До загальних методів належать:

1. Політика облікової ставки.

2. Операції на відкритому ринку.

3. Зміна норм обов’язкових резервів.

1. Політика облікової ставки – це регулювання процента за позики, які центральний банк надає комерційним банкам для розширення ними кредитних операцій.

Коли центральний банк підвищує процентну ставку, то дорожчають відповідно кредити комерційних банків і тому гальмуються кредитні вкладення в економіку і сповільнюється зростання виробництва (політика рестрикції).

2. Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банком цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.

Проводячи рестрикційну політику центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці цінні папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використати для кредитування економіки, що відбивається на розмірах грошової маси.

Політика експансії передбачає навпаки купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їх ресурсів та стимулює розширення кредитних операції.

3. Політика обов’язкових резервів використовується з метою забезпечення ліквідності комерційних банків та грошово-кредитного регулювання. За допомогою цього центральний банк обмежує можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів. Політика експансії передбачає зниження норм обов’язкових резервів, внаслідок чого більша частина ресурсів лишається у розпорядженні комерційних банків для здійснення кредитних операцій, що збільшує грошову масу.

До селективних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

1. Регламентація умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів.

2. Встановлення граничних норм річного приросту позик.

3. Обмеження окремих видів банківських операцій.

4. Встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади чи на кредити.

Перевагою селективних методів є швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Негативною рисою вибіркового регулювання є однобічна спрямованість (тільки на обмеження ділової активності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що недивно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

 

Питання для самоконтролю:

1. Визначити поняття кредитної системи.

2. Що таке банківська система країни?

3. Яка банківська система в Україні: однорівнева чи дворівнева?

4. Назвати функції банківської системи.

5. Які характерні риси притаманні банківській системі?

6. Що таке банківська інфраструктура?

7. Які елементи відносять до внутрішньої та зовнішньої банківської інфраструктури?

8. Як можна поділити банківське законодавство?

9. Які спільні риси мають небанківські фінансово-кредитні установи з банками?

10. Які установи входять до складу договірних фінансових посередників?

11. У чому полягає діяльність інвестиційних фінансових посередників?

12. Яке призначення центрального банку?

13. Визначити функції центрального банку.

14. Які типи грошово-кредитної політики ви знаєте?

15. Пояснити суть методів реалізації грошово-кредитної політики.